Справа 206/1427/25
Провадження 2/206/1256/25
12 серпня 2025 року м. Дніпро
Самарський районний суд міста Дніпра
у складі:
головуючий суддя Гаркуша В.В.
за участю:
секретаря судового засідання Цибань Є.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
І. Стислий виклад позиції позивача, представника позивача.
Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою, яку обґрунтував тим, що 11.03.2020 р. за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному вебсайті ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСЮ «МІЛОАН» (далі - ТОВ «МІЛОАН», Товариство, Кредитодавець), ОСОБА_1 (далі - Відповідач) подав Заявку на отримання кредиту № 1916433. Дана заява знаходиться у власному кабінеті Відповідача на офіційному веб-сайті Товариства.
Оскільки ТОВ «МІЛОАН» направлено Відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого Відповідач підтверджує прийняття умов Договору про споживчий кредит № 1916433 від 11.03.2020 р. (далі - Кредитний договір), який також знаходиться у власному кабінеті Відповідача на офіційному веб-сайті Товариства.
Відповідно до умов Кредитного договору, до укладення Договору отримав проект цього кредитного Договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на вебсайті Товариства та є невід'ємною частиною цього Договору. ПРАВИЛА надання фінансових кредитів ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» (далі - Правила) розміщені для ознайомлення на офіційному веб-сайті Кредитодавця.
Таким чином, Відповідач уклав Договір про споживчий кредит № 1916433 від 11.03.2020 р. з ТОВ «МІЛОАН» та на підставі платіжного доручення, Відповідачу були перераховані кредитні кошти на Картковий рахунок в сумі 12000 грн.
Відповідач не виконала належним чином кредитні зобов'язання, що є грубим порушенням договірних відносин. 09.10.2020 між ТОВ «МІЛОАН» та «ДІДЖИ ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 03/10, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» відступило право вимоги за кредитним договором № 1916433 від 11.03.2020 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права вимоги до ОСОБА_1 24.01.2022 між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» укладено договір факторингу № 1/15, у відповідності до умов якого та згідно додатку № 1 до договору факторингу, набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 1916433 від 11.03.2020. Загальна сума заборгованості, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором № 1916433 від 11.03.2020 склала 34800 грн., з яких: 12000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 21600 грн. - заборгованість за відсотками; 1200 грн. - заборгованість за комісією. Представник позивача просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» вказані суми та судові витрати, які позивач поніс у зв'язку з розглядом справи (а.с. 1-7 зі звороту).
Представник позивача в прохальній частині позовної заяви зазначив, що просить розглядати дану справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував (а.с. 59).
Представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що Позивачем на підтвердження заявлених вимог позову не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували заявлені вимоги, тому сторона Відповідача керуючись своїм правом відповідно до ст. 43, 178 ЦПК надає свої заперечення.
Так, представник відповідача зазначає, що на підтвердження факту укладення 11.03.2020 року кредитного договору між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 . Позивачем до матеріалів справи додано роздрукований примірник договору, в якому у розділі відомостей про позичальника вказано прізвище, ім'я, по батькові Відповідача, адреса його проживання та ідентифікаційний код. При цьому, кредитний договір не містить відомостей про одноразовий ідентифікатор, який згенерований при підписанні відповідачем ОСОБА_1 цього договору.
Також слід звернути увагу суду, що доказів проведення ідентифікації відповідача при вході в особистий кабінет в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету ТОВ «Мілоан» суду не надано. Зазначення у тексті договору особистих даних ОСОБА_1 (прізвище, ім'я, по батькові відповідача, адреса його проживання та ідентифікаційний код) не підтверджує підписання останнім кредитного договору в електронній формі.
Виходячи із зазначеного, можна прийти висновку про недоведеність в межах цієї справи укладання 11.03.2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 кредитного договору.
З умов п. 10 кредитного договору вбачається, що кредитний договір підписаний відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Згідно з анкетою-заявою на кредит № 1916433 від 11.03.2020, роздрукованою позивачем із сайту miloan.ua, в ній міститься інформація щодо суми кредиту, строку кредиту, суми до повернення (з врахуванням комісії та процентів), анкетні даних фізичної особи, що співпадають із відповідними даними відповідача, а також процес оформлення та розгляду заяви № 1916433.
Надана суду анкета, як і кредитний договір не підписана електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідача.
Додаток №1 до кредитного договору № 1916433 від 11.03.2020 - Графік платежів також не містить підпису позичальника.
Матеріали справи не містять доказів того, що саме Позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме ОСОБА_1 цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме Відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі Позивача, відсутні докази отримання оспорюваними кредитним договором, тому наявні достатні правові підстави для саме судового захисту прав та інтересів останнього.
Так, згідно умов кредитного договору №1916433 від 11.03.2020 сума кредиту становить 12 000 грн., яка надається на строк 30 днів, термін повернення кредиту 10.04.2020 року, проценти за користування кредитом становлять 3600 грн., які нараховуються за ставкою 1% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Комісія за надання кредиту становить 1200 грн. В позовній заяві Позивач зазначає, що Відповідач уклав Договір про споживчий кредит №1916433 від 11.03.2020 р. з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення Відповідачу було перераховані кредитні кошти на Картковий рахунок в сумі 12 000 грн.
Проте в пункті 2.1 Кредитного договору № 1916433 від 11.03.2020 року зазначено, що кредитні кошти надаються Позивальнику шляхом…….
Тобто, ані кредитний договір, ані анкета -заява №1916433 не містять номеру картки чи рахунку Відповідачки на яку вона ніби то отримала від ТОВ «Мілоан» кошти в розмірі 12 000 грн., а також іншого способу, яким надається кредит Позивальнику.
Платіжне доручення не підтверджує перерахування суми кредиту Відповідачу, оскільки як анкета-заява на кредит, так і сам Кредитний договір, так само як і будь-які інші документи у справі не містять відомостей про те, що банківська карта № НОМЕР_1 емітована на ім'я Відповідача або була зазначена Відповідачем як банківська карта для перерахування суми кредиту Кредитодавцем.
З відповідним клопотанням про витребування такої інформації, що містить банківську таємницю, Позивач до суду не звертався.
Крім того зазначене платіжне доручення за формою та змістом не відповідає вимогам чинній станом 02.04.2021 редакції «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої постановою НБУ №22 від 21.01.2004 3 подальшими змінами оскільки не містить відомостей про отримання Банком такого платіжного доручення, а також відомостей про проведення банком операції з перерахування коштів.
Відповідно до платіжного доручення №16433531 від 11.03.2020, платник ТОВ «Мілоан» через ТОВ «»ФК «Елаєнс» перерахував на банківську картку «MASTERCARD» № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 12 000,00 грн. із зазначенням платежу: Кредитні кошти від ТОВ Мілоан згідно договору 1916433.
Надане суду платіжне доручення не містить жодних реквізитів банківської установи про день та час вчинення такої банківської операції, не містять даних щодо власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, повного номеру картки, що позбавляє можливості вважати не доведеним факт переказу ТОВ «Мілоан» коштів в сумі 12 000,00 грн. на картковий рахунок, який належить саме ОСОБА_1 .
Щодо укладених договорів факторингу представник відповідача зазначає наступне.
З укладеного 24.01.2022 між ТОВ «Діджі Фінанс» та ТОВ «ФК «Пінг-Понг» договору факторингу №1/15 убачається, що ТОВ «ФК «Пінг-Понг» зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Діджі Фінанс» за плату, а ТОВ «Діджі Фінанс» зобов'язується відступити ТОВ «ФК «Пінг-Понг» свої права грошової вимоги до боржників, зазначених у відповідних реєстрах прав факторингу №1/15).
Із наданих суду платіжних інструкцій та довідки ТОВ «Діджі Фінанс», вбачається факт оплати ТОВ «Діджі Фінанс» на користь ТОВ «Мілоан» грошових коштів за відступлення права вимоги за Договором відступлення прав вимог №03/10 від 09.10.2020 року.
Платіжних документів, з яких би вбачався факт оплати ТОВ «ФК «Пінг-Понг» на користь ТОВ «Діджи Фінанс» грошових коштів за відступлення права за Договором факторингу №1/15, матеріали справи не містять.
Таким чином, представник відповідача звертає увагу, що представником позивача не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про перехід від первісного кредитора до позивача права вимоги до відповідача за договором № 1916433 від 11.03.2020, зокрема реєстру договорів, реєстрів боржників чи витягів з реєстрів боржників до договорів факторингу №03/10 від 09.10.2020 та №1/15 від 24.01.2022.
Тобто, в наданих суду разом з позовною заявою матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі і достатні докази переходу від первісного кредитора ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Діджи Фінанс» та до позивача ТОВ «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» права вимоги до відповідача за кредитним договором №1916433 від 11.03.2020.
Крім того, надані разом з Договорами факторингу додатки (які є невід'ємною частиною договору), а саме:
- Форма реєстру прав вимоги
- Акт повернення права вимоги;
- Акт погодження мінімальної ціни;
- Звіт про отриманні кошти;
- Форма повідомлення боржника за кредитним договором;
- Реєстр прав вимоги до договору факторингу;
- Форма звіту про отримання платежів;
надані до матеріалів справи як не заповнені бланки, без викладеного в них змісту та умов підписання, дати підписання, ПІБ боржника номеру кредитного договору за яким виникло зобов'язання перед первинним кредитором, дати укладення такого кредиту, суми заборгованості за кредитом який передається новому кредитору, тобто Позивачем надано суду підписані сторонами пусті бланки додатків до договорів Факторингу, які є невід'ємною частиною договору, тобто сторони підписали правочин з додатками, які не містять змісту та усіх умов передачі права вимоги від клієнта до фактора, що можна розцінювати, як недоведеність Позивача переходу до нього права вимоги, як до нового кредитора, а надані докази є неналежно оформленими та недопустимими доказами по справі.
Щодо нарахованих відсотків у розмірі 21 600 гривень представник позивача зазначає наступне. Так, до загальної суми заборгованості, яку бажає стягнути з Відповідача ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» входить стягнення 21 600 гривень заборгованості за відсотками. Відповідно до п.1.3 кредитного договору, в якому зазначено, що Кредит надається строком на 30 днів з 11.03.2020 року.
Пунктом 1.4 договору вказано, що термін дата повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 10.04.2020 року. З наданої до матеріалів справи Відомості про щоденні нарахування та погашення
ТОВ «Мілоан» вбачається, що :
11.03.2020 - надання кредиту в розмірі 12 000 грн;
11.03.2020 нарахування комісії за оформлення кредиту в розмірі 1200 грн;
12.03.2020- 09.06.2020 року нарахування процентів згідно п. 1.5.2.та п.1.6 кредитного договору.
Тобто Кредитодавець продовжував нараховувати Позичальнику відсотки, після сплину строку на який було укладено договір, що є неправомірним з огляду на наступне.
Відповідно до п.2.2.3 договору, проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена в п.1.6 цього Договору яка є незміною протягом всього строку фактичного користування кредитом Позивальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним в п. 1.4, якщо Позивальник в супереч умовам цього договору продовжує користуватися кредитом, окрім випадків, коли визначена в п 1.5.2. процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку встановлену п. 1.6 Договору (за умовами акцій, програм лояльності тощо). Якщо визначена в пункті 1.5.2. процента ставка є нижчою від стандартной (базової) ставки, то у випадку невиконання Позичальником умов цього Договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти з дня наступного за днем визначеним п. 1.4 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6 Договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено Товариством в односторонньому порядку. При цьому сторони погодили, що після зупинення Товариством в односторонньому порядку нарахування процентів Товариство вправі в будь- який момент без погодження з Позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту повного виконання Позичальником зобов'язань за договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням Товариства.
Відповідно до п. 2.3.1 договору зазначено, що Позичальник за наявності відповідної пропозиції Позикодавця має право на продовження строку користування / повернення кредиту на таких самих умовах, на певну кількість днів доступну у пропозиції відповідно до пункту 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості кредиту.
Відповідно до п. 2.3.2 Волевиявлення Позичальника продовжити строк користування/ повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно п.6.14 Правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, зазначений в п. 2.5 договору.
Матеріали справи не містять підтвердження того, що сторонами було пролонговано дію кредитного договору №1916433 від 11.03.2020 року, а тому нарахування процентів поза межами дії кредитного договору є незаконним, та нарахування повинні були припинитися 10.04.2020 року, проте як вбачається з наданої Відомості про щоденні нарахування та погашення нарахування процентів за користування кредитом відбулося до 09.06.2020 що є протиправним.
Крім того, положення статті 21 ЗУ «Про споживче кредитування», а саме, що сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
Заявлений до стягнення з Відповідача розмір заборгованості по процентам сягає 21600 грн та заборгованість за комісією у розмірі 1200 грн., що є майже в двічі більшим ніж тіло кредиту, що є необґрунтовано та несправедливо заявлено до стягнення з ОСОБА_1 .
Посилання в п. 9.4 Договору на ту обставину, що на правовідносини сторін не поширюється дія Закону « Про споживче кредитування» є нікчемним.
Сторона Відповідача вважає, що оскільки вказаний кредитний договір укладений з фізичною особою, його зміст відповідає умовам договору про споживчий кредит передбачених в статті 12 ЗУ «Про споживче кредитування», а не зазначення в його умовах мети отримання кредитних коштів не є безумовною підставою для не застосування до зазначеного кредитного договору норм закону України «Про споживче кредитування».
Отже, враховуючи узгоджений сторонами строк кредитування 30 днів, а також відсутність належних та допустимих доказів щодо пролонгації строку дії кредитного договору, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 процентів за користування кредитними коштами задоволенню не підлягають.
Щодо нарахування та стягнення з Відповідача комісії за надання кредиту в розмірі 1200, 00 грн.
Пунктом 1.5.1 Кредитного договору №1916433 від 11.03.2020 року, передбачено, комісію за надання кредиту 1200, 00 гривень, яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Разом з тим, відповідно до п. 4 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Особа, яка включила ту чи іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується, зокрема в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову. Зазначене правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), а й щодо умов, які хоч і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі №607/11746/17, провадження № 61-18730св20.
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним (частина п'ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
Як вбачається зі змісту Договором №191643 про надання кредиту від 11.03.2020 Відповідач погодив комісію «за надання кредиту» в розмірі 1200, 00 грн, тоді як у договорі Позивач не зазначив та не надав доказів, переліку додаткових послуг «за надання кредиту», їх погодження зі споживачем при укладенні кредитного договору, а встановлення такої комісії за сам факт надання кредиту Законом України «Про споживче кредитування» не передбачено.
Ураховуючи, що кредитор не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного договору, то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату комісію за надання кредиту є нікчемними відповідно до частини п'ятої статті 5 статті 12 ЗУ «Про споживче кредитування», тому представник відповідача вважає, що нарахована Позивачем заборгованість за комісією за Договором №1916433 від 11.03.2020 в сумі 1200.00 грн стягненню не підлягає.
Крім цього, представник відповідача заперечував проти витрат Позивача на правову допомогу, посилаючись на те, що матеріали справи не містять доказів оплати вказаних послуг (платіжних документів), а вартість за наданий перелік послуг є завищеною та не підтвердженою належними та допустимими доказами.
На виконання положень п. 8. ч. 3 статті 178 ЦПК України, представник Відповідача зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи орієнтовно становить 15 000,0 грн. Витрати на професійну правничу допомогу, докази понесених витрат будуть надані суду в порядку ч. 8. статті 141 ЦПК України, а саме протягом п'яти днів з моменту ухвалення рішення судом по справі.
Представником позивача подано до суду Відповідь на відзив, в якому останній зазначив, що Позивачу невідомий номер картки, як і первісному кредитору. Повний номер картки вводиться Позичальником та автоматично зашифровується і зберігається у самій платіжній системі LiqPay, через яку здійснюються платежі.
Задля визначення Банку емітента платіжної картки для заявлення клопотання про витребування виписки по картковому рахунку на підтвердження перерахування коштів на картковий рахунок Відповідача, Позивач скористався загальнодоступним сервісом зазначений РаySpace Magazine (сервіс визначення Банку за номером картки) URL https://psm7.com/uk/bin-card для визначення Банку емітента за BIN картки.
Тож, як доказ перерахування кредитних коштів Відповідачу Позивач надав копію платіжного доручення № 16433531 від 11.03.2020, що є первинним банківським документом, та підтверджує надання кредитних коштів Позивачем й отримання таких Відповідачем на зазначену ним платіжну картку, номер якої вказано у платіжному дорученні.
У відзиві на позовну заяву Відповідач категорично заперечив факт підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором кредитного договору № 1916433 від 11.03.2020.
Зі свого боку представником Позивача щодо ненадання самого одноразового ідентифікатора, надано пояснення Суду, що при зверненні до Суду із означеним позовом був позбавлений можливості надати одноразовий ідентифікатор, оскільки такий ідентифікатор міститься в особистому кабінеті Позичальника на офіційному сайті первісного кредитора, і може бути наданий виключно первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН», оскільки саме у останнього зберігаються технічні файли щодо фіксації поетапної верифікації ідентифікації, укладення та підписання Відповідачем договору про споживчий кредит № 1916433 від 11.03.2020.
30.04.2025 на електронну скриньку представника Позивача, отримано від первісного кредитора ТОВ «МІЛОАН» відповідь на письмовий запит за № 3054307861, з необхідними документами.
Умови перерахування коштів було погоджено сторонами при укладенні кредитного договору. Зазначення номера картки замість номеру рахунку жодним чином не унеможливлює перерахування кредитних коштів Відповідачу. У платіжному доручення відображається частина цифр платіжної картки, так як номер картки становить таємницю фінансової послуги (відповідно до ч. 1-2 ст. 10 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії»).
На момент перерахування кредитних коштів була чинною Постанова Правління Національного банку України від 06 листопада 2019 року № 127 «Про затвердження Змін до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», відповідно до якої, платіжне доручення розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.
Таким чином, платіжне доручення № 16433531 від 11.03.2020, враховуючи вимоги Інструкції, яка була чинною на момент перерахування кредитних коштів, відповідає вимогам та зразку, наведеному у додатку до Інструкції, містить усі обов'язкові реквізити, тобто є належним доказом по справі, а отже доводи Відповідача, що в матеріалах справи не має жодного доказу первинного документу, котрий би вказував на факт укладення кредитного договору, є необґрунтованими та не заслуговують на увагу суду.
Поряд з цим, інформація про проведення успішних транзакцій зберігається безпосередньо у Кредитора, у зв'язку з чим, ТОВ «ФК «ДІДЖИ ФІНАНС» не володіє та не може володіти оригіналами первинних документів, в тому числі які підтверджують факт перерахування кредитних коштів на рахунок Відповідача, оскільки такі документи є банківською таємницею, а також відповідно до п. 35 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», формуються, складаються та зберігаються в установі банку який видавав кредит.
Щодо доводів представника Відповідача, що необгрунтовано розрахунок заборгованості, представник позивача зазначає, згідно п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 12 000,00 грн. у валюті: Українські гривні. Відповідно до п. 1.3. Договору кредит надається строком на 30 днів з 11.03.2020 (строк кредитування).
Пунктом 1.4. Договору визначено, що термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 10.04.2020.
Поряд з цим, згідно п. 1.5. Договору, Загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити Позичальник за цим Договором (без врахування суми (тіла) кредиту) складає 4800.00 грн в грошовому виразі та 487.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка) і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 16800.00 грн. Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтована реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти день укладення цього договору, а Кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та що Позикодавець і Позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі.
Пункт 1.5.1. Договору Комісія за надання кредиту: 1200.00 грн, яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, пов'язані отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Отже, чинним законодавством України кредитодавцю надано право отримувати плату за обслуговування кредиту, оскільки таке право прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавцю встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
Поряд з цим, п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: Проценти за користування кредитом: 3600.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Відповідно до п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно п. 1.7. Договору тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п. 2.2.2.3 цього Договору.
Згідно п. 2.3.1.2. Договору, Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в п. 1.6. Договору
У випадку, якщо Позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Оскільки Відповідач 10.04.2020 кредит в сумі 12 000,00 грн не повернув, а продовжував користуватися кредитним коштами, то ТОВ «МІЛОАН» відповідно до умов п.1.5.2. і 1.6. Договору, з якими погодився Відповідач, нарахував проценти за користування кредитом за ставкою 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом за 60 днів, тобто за період з 12.03.2020 року по 09.06.2020 року і таке нарахування відповідає вимогам вищенаведених норм та умовам Договору та спростовує доводи Відповідача про нарахування відсотків за межами умов кредитного договору після 07.04.2021.
Представник позивача наголошує на тому, що учасник справи має право подати до суду власний розрахунок або, згідно ч. 1 ст. 106 ЦПК України, висновок експерта, складений на його замовлення.
Тобто, якщо Відповідач не згодний з розрахунком заборгованості, наданим Позивачем чи ставить під сумнів правильність розрахунку заборгованості, він має право замовити спеціальну експертизу для отримання відповідного висновку з метою подальшої подачі його на розгляд суду.
Але Відповідач розрахунок заборгованості належними та допустимими доказами не спростував, не надав власний розрахунок наявної заборгованості, в цілому заперечивши позовні вимоги. Клопотання про проведення експертизи з метою визначення механізму і розміру нарахованих сум, що склали заборгованість, Відповідач суду не заявив. Доказів про повернення кредитних коштів на умовах і в порядку, визначеними кредитними договорами, ані перед первісними, ані перед новим кредитором Відповідач також суду не надав.
Поряд з цим, за весь період перебування права вимоги за вищезазначеним Договором у ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ», Позивач не здійснював жодних додаткових нарахувань і не застосовував жодних штрафних санкцій до боржника. Відтак, Позивач лише просить суд стягнути із Відповідача ту заборгованість за кредитним договором, яка була нарахована первісним кредитором.
Отже, Позивачем обгрунтовано розмір заборгованості за вказаним Договором, тому позовні вимоги Позивача є законними та обгрунтованими, а Відповідач намагається уникнути виконання взятих на себе зобов'язань.
Щодо відступлення права вимоги, представник позивача зазначає наступне.
09.10.2020 р. згідно умов Договору факторингу № 03/10 ТОВ «МІЛОАН» відступлено право вимоги за Кредитним договором № 1916433 від 11.03.2020 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права вимоги до Відповідача.
24 січня 2022 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» укладено Договір факторингу № 1/15, у відповідності до умов якого та згідно Додатку № 1 до Договору факторингу, набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит № 1916433 від 11.03.2020.
Представник позивача звертає увагу, що Позивачем до позовної заяви було додано докази, якими доведено відступлення 09 жовтня 2020 року згідно умов Договору факторингу № 03/10 ТОВ «МІЛОАН» відступлено право вимоги за Кредитним договором № 1916433 від 11.03.2020 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права вимоги до Відповідача.
24 січня 2022 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» укладено Договір факторингу № 1/15, у відповідності до умов якого та згідно Додатку № 1 до Договору факторингу, набуло право грошової вимоги за Договором про споживчий кредит № 1916433 від 11.03.2020.
Враховуючи, що Додаток до Договору факторингу (Реєстр прав вимоги) містить у собі інформацію щодо великої кількості боржників, що становить таємницю фінансової послуги (відповідно до ч. 1-2 ст. 10 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії»), до позовної заяви Позивачем було долучено саме витяг з Додаток до Договору факторингу (Реєстр прав вимоги), який був підписаний Сторонами, з однієї Сторони -Директором ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», і іншої Сторони Директором ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ», що не суперечить вимогам п. 2 ст. 95 ЦПК України.
Таким чином Договір факторингу № 03/10 від 09.10.2020 та Договір факторингу № 1/15 від 24.01.2022 (Витяги з Додатків до них) не є визнаними недійсними у встановленому законом порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена ст. 204 ЦК України, не спростована.
Таким чином, доводи представника Відповідача є безпідставними, необгрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
При цьому необхідно зазначити, що зміна суб'єктного складу внаслідок укладення договору факторингу не впливає на зміну зобов'язань боржника та не порушує його права.
З приводу витрат на правничу допомогу, представник Позивача зазначив, що на підтвердження розміру понесених витрат подано до суду наступні докази, а саме: копію договору № 43657029 від (надання послуг) від 03 березня 2025 копію акту №1916433 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомог адвоката (виконання робіт, надання послуг) від 03 березня 2025 року та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Також звернув увагу, що до складання позовної заяви у вартість витрат на правничу допомогу адвоката включено ще формування необхідних додатків та перед складанням позову проведення аналізу спів мірних правовідносин із наданням рекомендацій щодо захисту інтересів Позивача.
Представником Відповідача подано додаткові пояснення, в яких остання вказала, що виписка по рахунку Відповідача надана АТ КБ «Приват Банк» на вимогу суду, не містить підтверджень переказу коштів від ТОВ «Мілоан» за кредитним договором № 1916433 від 11.03.2020, оскільки в графі «Деталі операції» відсутні будь-які відомості про ТОВ «Мілоан» та призначення платежу.
Крім того, представник вказала, що платіжне доручення, надане Позивачем до позовної заяви не відповідає вимогам законодавства (обгрунтування аналогічні тим, що були надані у відзиві на позов). Також зазначила, що номер карти у платіжному дорученні та виписці по рахунку не співпадають, зокрема в платіжному доручені останні цифри вказано «721», а виписці по рахунку, наданому АТ КБ «Приват Банк» - «217».
У судове засідання представник Позивача не зявився, подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи здійснювати без його участі.
Представник Відповідача у судовому засідання просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві та додаткових поясненнях.
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
18.03.2025 представник позивача звернувся до суду із даною позовною заявою з додатками (а.с. 1-51).
Ухвалою суду від 24 березня 2025 року відкрито провадження по справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 15.04.2025 (а.с. 55).
30.03.2025 представник відповідача подав заяву про розгляд справи без його участі (а.с. 59).
03.04.2025 представник відповідача адвокат Індюкова Т.В. подала заяву про ознайомлення з матеріалами справ, яка була задоволена судом (а.с. 61-61 з обороту).
10.04.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позов (а.с. 87-97).
22.04.2025 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив. Разом з відповіддю на відзив, представник позивача подав клопотання про поновлення Позивачеві процесуального строку для подання клопотання про витребування доказів та витребувати від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» необхідних документів, яке було задоволено судом (а.с. 72-85).
15.04.2025 відкладено розгляд справи на 16.05.2025, у зв'язку з клопотанням представника відповідача (а.с. 64-65).
07.05.2025 до суду надійшло клопотання представника позивача про витребування доказів до матеріалів справи (а.с. 102-111).
16.05.2025 судове засідання відкладено у зв'язку з витребуванням доказів.
Ухвалою суду від 16.05.2025 витребувано докази в АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 115).
12.06.205 та 08.07.2025 судові засідання відкладено у зв'язку тим, що до суду не надійшли витребуванні докази.
09.07.2025 до суду надійшли витребувані докази з АТ КБ «Приват Банк» (а.с.-126-127 В).
29.07.2025 від представника Позивача надійшла заява про зміну назви Позивача (а.с. 128-130).
30.07.2025 від представника Відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи (а.с. 132-134).
06.08.2025 від представника Відповідача надійшли додаткові заперечення на позовну заяву (а.с. 135-143).
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що 11.03.2020 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1916433, у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразового ідентифікатора. За умовами договору Відповідач отримала кредит в сумі 12000 грн (а.с. 13, 23-25).
На виконання вимог кредитного договору № 1916433 від 11.03.2020 ТОВ «МІЛОАН» перерахувало на рахунок Сукаченко І.В. (банк платника АТ КБ «Приватбанк») грошові кошти в розмірі 12000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 16433531 від 11.03.2020, а також інформацією стосовно рахунку Відповідача, наданою АТ КБ «Приват Банк» та випискою за договором № б/н за період 11.03.2020-14.03.2020 (а.с. 39).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 1916433 від 11.03.2020, борг Відповідача складає 34800 грн., з яких: 12000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 21600 грн - заборгованість за відсотками; 1200 грн - заборгованість за комісією (а.с. 15-15 зі звороту).
09.10.2020 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір факторингу № 03/10, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило право вимоги за відповідним Реєстром прав вимоги на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», а ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право відповідної вимоги (а.с. 27-30).
До зазначеного договору факторингу суду надано Форму Реєстру прав вимог, Акт повернення прав вимог, Акт погодження мінімальної ціни, Акт погодження мінімальної ціни, Звіт про отриманні кошти; Форма повідомлення боржника за кредитним договором; Реєстр прав вимоги до договору факторингу; Форма звіту про отримання платежів.
Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу № 03/10 від 24.01.2022 залишок боргу Відповідача на момент відступлення права вимоги за кредитним договором 1916433 від 11.03.2022 становить 34800 грн, з яких сума заборгованості за тілом - 12000 грн, за відсотками - 21600 грн, за комісією - 1200 грн (система «Електронний суд»).
24.01.2022 між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» укладено договір факторингу № 1/15, відповідно до якого ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» відступило право вимоги за кредитним договором № 1916433 від 11.03.2020 на користь ТОВ «ПІНГ-ПОНГ», а ТОВ «ПІНГ-ПОНГ» набуло право вимоги до Відповідача (а.с. 9-10, 34-36).
Відповідно до додатку до договору факторингу № 1/15 від 24.01.2022 залишок боргу на момент відступлення права вимоги склав 34800 грн., з яких: 12000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 21600 грн. - заборгованість за відсотками; 1200 грн. - заборгованість за комісією (а.с. 9-10).
Також судом дослідженні документи на підтвердження укладення оспорюваного кредитного договору між Позивачем та Відповідачем, а саме:
хронологію вчинення дій щодо укладення кредитного договору № 1916433, укладеного у формі електронного правочину 11.03.2020 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 ;
лог застосування коду підписання кредитного договору № 1916433, укладеного у формі електронного правочину 11.03.2020 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_3 ;
скрін смс для підпису кредитного договору № 1916433, укладеного у формі електронного правочину 11.03.2020 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 ;
скрін оферти-акцепту до кредитного договору № 1916433, укладеного у формі електронного правочину 11.03.2020 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 ;
фото позичальника з паспортом завантажене до особистого кабінету на сайті Мілоан.
ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
В силу ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до положень ст.ст. 509, 526, 530 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, у тому числі сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договору не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позику у строк та в порядок, що встановлені договором.
Відповідно до п. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишається, та сплати процентів.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30.09.2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі (пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.
Згідно зі ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно ч. 2 ст. 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно ч. 2 ст. 1081 ЦК України грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.
Верховний Суд України в своїй постанові у справі № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року дійшов висновку про те, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Оскільки боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов'язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.
Такий договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами.
Сторони вправі укласти кредитний договір у електронній формі шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Цей договір скріплюється електронним підписом сторін і прирівнюється до письмового договору.
Предметом виконання грошового зобов'язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.
Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.
Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором і новим кредитором. Одним із різновидів відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов'язання, в строки, встановлені договором.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв'язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов'язаний надати належну оцінку цим доказам.
Зібрані докази вказують на те, що ТОВ «Мілоан» і Відповідач уклали в електронній формі кредитний договір, який підписаний Відповідачем електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, який був надісланий кредитодавцем на належний йому номер телефону. Про укладення зазначеного договору також свідчать такі докази:
- хронологія вчинення дій щодо укладення кредитного договору № 1916433, укладеного у формі електронного правочину 11.03.2020 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 ;
- лог застосування коду підписання кредитного договору № 1916433, укладеного у формі електронного правочину 11.03.2020 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_3 ;
- скрін смс для підпису кредитного договору № 1916433, укладеного у формі електронного правочину 11.03.2020 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 ;
- скрін оферти-акцепту до кредитного договору № 1916433, укладеного у формі електронного правочину 11.03.2020 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1
- фото позичальника з паспортом завантажене до особистого кабінету на сайті Мілоан.
В анкеті-заяві на кредит № 1916433 від 11.03.2020 зазначені особисті дані Відповідача, які могла подати лише вона для отримання кредиту.
Отже ТОВ «Мілоан» і Відповідач у письмовій форму досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, а саме щодо розміру кредиту, порядку його надання та повернення, строку кредитування, порядку нарахування та сплати процентів, прав і обов'язків сторін, відповідальності за порушення умов договору тощо.
На виконання умов кредитного договору ТОВ «Мілоан» перерахувало грошові кошти (12 000 грн) на зазначений Відповідачем картковий рахунок, про що свідчить платіжне доручення № 16433531 від 11.03.2020, а також інформацією стосовно рахунку Відповідача, наданою АТ КБ «Приват Банк» та випискою за договором № б/н за період 11.03.2020-14.03.2020. При цьому Відповідач не спростував указаний платіжний документ відповідною довідкою банку про неналежність йому цього карткового рахунку.
Щодо доводів представника Відповідача стосовно того, що платіжне доручення № 16433531 від 11.03.2020 не відповідає вимогам законодавства, а також не співпадають останні 3 цифри, зазначені в платіжному дорученні та картковому рахунку, наданому АТ КБ «Приват Банк», суд зазначає, що саме по собі порушення вимог щодо оформлення зазначеного документа та його реквізитів не може бути визначальним у цій справі та таким, що порушує права Відповідача на стільки, що можна визнати такий доказ недопустимим та спростувати доводи Позивача про перерахування коштів на рахунок Відповідача. Так, суд оцінює вказаний доказ, в тому числі у частині з невідповідністю останніх трьох цифр рахунку, разом з інформацією стосовно рахунку Відповідача, наданою АТ КБ «Приват Банк» та випискою за договором № б/н за період 11.03.2020-14.03.2020, з якої вбачається, що на картковий рахунок Відповідача 11.03.2025 були перечисленні кошти у сумі 12000 грн.
Таким чином, суд, на підставі всебічного, повного, об'єктивного дослідження наявних у справі доказів, дійшов висновку про доведеність укладення ТОВ «Мілоан» і Відповідачем кредитного договору, а також отримання та використання Відповідачем кредитних коштів, що відповідає фактичним обставинам справи.
Щодо правильності розрахунку заборгованості, суд зазначає таке.
згідно п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 12 000,00 грн. у валюті: Українські гривні. Відповідно до п. 1.3. Договору кредит надається строком на 30 днів з 11.03.2020 (строк кредитування).
Пунктом 1.4. Договору визначено, що термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 10.04.2020.
Поряд з цим, згідно п. 1.5. Договору, Загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити Позичальник за цим Договором (без врахування суми (тіла) кредиту) складає 4800.00 грн в грошовому виразі та 487.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка) і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 16800.00 грн. Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтована реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти день укладення цього договору, а Кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та що Позикодавець і Позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі.
Пункт 1.5.1. Договору Комісія за надання кредиту: 1200.00 грн, яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Поряд з цим, п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: Проценти за користування кредитом: 3600.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Суд враховує, що за умовами кредитного договору Відповідач отримала кредит строком на 30 днів у сумі 12000 грн.
Пунктом 2.3. вказаного кредитного договору визначено, що позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів, доступну у пропозиції відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку. За наявності домовленості між позичальником та позикодавцем пролонгація може здійснюватись на інших умовах, ніж передбачено цим пунктом. Волевиявлення позичальника продовжити строк користування повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно пункту 6.14. Правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений пунктом 2.5 договору.
Однак, матеріали справи не містять доказів того, що строк користування Відповідачем кредитом продовжувався. Також, матеріали справи не містять доказів, що до вказаного кредитного договору укладалися додаткові угоди, згідно з якими б продовжувався строк користування відповідачем кредитом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 вказано, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст. Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.
Тобто, сторони визначивши строк користування кредитом в указаному договорі погодили строк виконання зобов'язання.
Також, у зазначеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що кредитним договором (пункт 2.2.3) передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена пунктом 1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним пунктом 1.4, якщо позичальник всупереч умовам цього договору продовжує користуватись кредитом. Якщо визначена пунктом 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання позичальником умов цього договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти за користування кредитом з дня наступного за днем, визначеним у пункті 1.4, продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно пункту 1.6. договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено товариством в односторонньому порядку.
У постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 і уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла в постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 в справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.
Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.
Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.
Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.
Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі№ 910/719/19).
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У даній справі умови договору про те, що у випадку невиконання позичальником умов договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти за користування кредитом продовжують нараховуватись з дня наступного за днем, визначеним у пункті 1.4, за базовою ставкою згідно пункту 1.6. договору протягом 60 днів, розташовані в розділі договору «Загальні умови», тобто у розділі, який регулює правомірну поведінку сторін.
А тому, вказані умови договору суд не може розцінити як нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування.
За умовами кредитного договору та згідно з графіком розрахунків, який є додатком № 1 до кредитного договору, загальна вартість кредиту разом з процентами та комісією складає 16800 грн. (12000 грн. сума кредиту, 1200 грн. комісія за надання кредиту та 3600 грн. проценти за користування кредитом).
З розрахунку заборгованості за даним договором, наданим позивачем, слідує, що проценти за користування кредитом Відповідачу нараховані після встановленого строку користування ним.
Таким чином, з урахуванням наведеного та строку користування кредитом, визначеного вказаним кредитним договором (30 днів), доказів про продовження якого матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що нарахування процентів за користування кредитом після спливу цього строку є безпідставним і з Відповідача вони стягненню не підлягають.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі №183/2122/15 зробив висновок про те, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року №6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком в кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта, є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 жовтня 2019 року по справі №740/4328/14.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі №6-2071цс16.
Також, аналізуючи норми ст.549-552,625,1046,1048,1050 ЦК України, суд вказує на те, що наслідками укладення договору позики є: зобов'язання позичальника повернути позикодавцеві суму грошових коштів (суму позики); одержання позикодавцем від позичальника процентів від суми позики; сплата позичальником позикодавцю індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; сплату позичальником позикодавцю неустойки (штрафу, пені) у разі порушення боржником зобов'язання.
Проте, положеннями параграфа 1 «Позика» Глави 71 Розділу І Книги п'ятої ЦК України не передбаченого такого наслідку укладення договору позики як сплата комісії.
Ураховуючи, що Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного договору, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості по комісії в сумі 1200,00 грн.
Щодо відступлення права вимоги за оспорюваним кредитним договором суд зазначає наступне.
09 жовтня 2020 року між ТОВ «Мілоан» (кредитор) і ТОВ «Діджи Фінанс» (новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги № 03/10, за умовами якого ТОВ «Мілоан» за плату відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право грошової вимоги до боржників за рядом договорів, у тому числі право вимоги до Відповідача за кредитним договором.
Із пункту 4.1 договору відступлення прав вимоги слідує, що право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості.
Згідно з реєстром боржників до договору відступлення прав вимоги ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги до Відповідача щодо заборгованості у розмірі 34 800 грн.
24 січня 2022 року між ТОВ «Діджи Фінанс» (клієнт) і ТОВ «ФК «Пінг-Понг» (фактор) укладено договір факторингу №1/15 (далі - договір факторингу), за умовами якого ТОВ «Діджи Фінанс» за плату відступило позивачу право грошової вимоги до боржників за рядом договорів, у тому числі право вимоги до Відповідача за кредитним договором.
Із пункту 3.1 договору факторингу слідує, що права грошової вимоги вважаються відступленими фактору в день підписання відповідного реєстру. Додаткового оформлення відступлення прав вимоги не вимагається. Після переходу прав вимоги до фактора останній стає кредитором по відношенню до боржника та набуває відповідні права вимоги. Таке відступлення не потребує вчинення будь-яких додаткових дій з боку фактора або клієнта або підписання будь-яких документів.
Тоді ж ТОВ «Діджи Фінанс» і ТОВ «ФК «Пінг-Понг» підписали реєстр прав вимог, із якого слідує, що товариство набуло право вимоги до Відповідача за кредитним договором на суму заборгованості 34 800 грн, у тому числі 12 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 21 600 грн - заборгованість за процентами та 1200 - заборгованість за комісією.
Таким чином суд дійшов висновку про те, що перехід права вимоги за оспорюваним договором від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Діджи Фінанс» та від останнього до Позивача є таким, що відповідає укладеним між ними договорами та діючому законодавству.
З огляду на наведене належна до стягнення з відповідача на користь позивача сума заборгованості за кредитним договором № 1916433 від 11.03.2020 року становить 15600,00 грн, з яких 12000 грн заборгованість за тілом кредиту, 3600 грн заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Враховуючи той факт, що Відповідач дотепер неналежно виконує свої обов'язки з повернення отриманого нею кредиту ні перед первісним кредитором, ні перед новим, таке невиконання (неналежне виконання) є порушенням зобов'язань у розумінні норм ЦК України, а тому суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог в цій частині.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволено на 44,83%, то відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1085,96 грн, сплачений позивачем при подачі позову до суду.
З приводу витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Як передбачено ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з ч. 3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).
Для визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу стороною повинен бути наданий розрахунок із зазначенням часу, який був витрачений на виготовлення документів правового характеру, а також дані щодо фактично понесених і документально підтверджених витрат на правову допомогу.
Представником Позивача на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу було подано до суду наступні докази, а саме: копію договору № 43657029 від 01 листопада 2024 року; копію детального опису робіт (надання послуг) від 03 березня 2025 року; копію акту №1916433 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвоката (виконання робіт, надання послуг) від 03 березня 2025 року та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Суд зазначає, що факт оплати гонорару адвоката не є єдиним і безумовним критерієм для стягнення. Хоча платіжні документи є бажаними і вагомими доказами, їх відсутність не завжди унеможливлює стягнення витрат.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що для цілей розподілу судових витрат не має значення, чи витрати на правничу допомогу вже фактично сплачені стороною, чи тільки мають бути сплачені (будуть сплачені) відповідною стороною або третьою особою.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 містяться висновки: «Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено».
Аналогічні позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19.
Таким чином, суд дійшов висновку, що сукупність наданих представником позивача документів є достатнім для того, щоб вважати витрати належним чином підтвердженими щодо факту надання юридичних послуг.
В той же час, суд зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Проаналізувавши наведений опис наданих позивачу послуг правничої допомоги, у сукупності з наданими документами на понесення позивачем заявлених витрат, суд дійшов висновку, що відображена у наданих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом позивача роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт та не є співмірною зі складністю справи, її обсягом, виходячи з наступного.
Пунктом 48 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17 жовтня 2014 визначено, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Позовна заява, складена представником позивача не потребує поглиблених знань в юриспруденції та такою, що має багато аналогів в українській судовій практиці.
Вивчивши надані документи, перевіривши обсяг наданих послуг, суд вважає суму витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн такою, що є співмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та витраченим на це часом, що підтверджується вищевказаними доказами, з урахуванням того, що адвокатом складено типовий позов, справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження.
Оскільки позовні вимоги задоволені на 44,83% від заявленої суми, то відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу в розмірі 1344,90 грн.
У зв'язку з заявою представника Відповідача про те, що витрати на професійну правничу допомогу, докази понесених витрат будуть надані суду в порядку ч. 8. статті 141 ЦПК України, а саме протягом п'яти днів з моменту ухвалення рішення судом по справі, суд у цьому рішенні не вирішує питання розподілу судових витрат Відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 3, 11, 15, 16, 509, 526, 530, 610, 611, 612, 623, 633, 634, 1050, 1054 - 1055, 1077-1078, 1081 ЦК України, ст.ст. 2, 13, 263, 264, 265, 280 - 283 ЦПК України, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПІНГ-ПОНГ» (нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ-ПОНГ» (нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс») (місцезнаходження: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, ЄДРПОУ 43657029, IBAN: НОМЕР_4 в АТ «СЕНС БАНК» МФО: 300346) заборгованість за кредитним договором № 1916433 від 11.03.2020 у розмірі 15600 (п'ятнадцять тисяч шістсот) грн, з яких: 12000 (дванадцять тисяч) грн. - заборгованість за тілом кредиту; 3600 (три тисячі шістсот) грн - заборгованість за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ-ПОНГ» (місцезнаходження: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, ЄДРПОУ 43657029, IBAN: НОМЕР_4 в АТ «СЕНС БАНК» МФО: 300346) понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1085,96 (одна тисяча вісімдесят п'ять) грн 96 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 1344,90 (одна тисяча триста сорок чотири) грн 90 коп.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Головуючий суддя В.В. Гаркуша