12 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 921/641/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду
Колос І.Б.,
розглянувши матеріали касаційної скарги фізичної особи-підприємця Гудзя Ігоря Володимировича
на рішення господарського суду Тернопільської області від 09.04.2025
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025
у справі № 921/641/24
за позовом фізичної особи-підприємця Гудзя Ігоря Володимировича
до акціонерного товариства "Тернопільобленерго"
про зобов'язання вчинити дії та стягнення 278 654,04 грн,
Фізична особа-підприємець Гудзь Ігор Володимирович (далі - ФОП Гудзь І.В.) 29.07.2025 через підсистему "Електронний суд" звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення господарського суду Тернопільської області від 09.04.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 у справі № 921/641/24 (повний текст постанови складено - 09.07.2025).
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку, якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, практику застосування якої необхідно сформувати, правовідносини, до яких ця норма повинна застосовуватись і який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає його неправильність.
Оскаржуючи у касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України слід зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення. При цьому, необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Разом з цим слід зазначити, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі має обов'язково наводитись обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України, як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.
Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Частиною першою статті 300 ГПК України унормовано, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Отже правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на скаржника.
У поданій касаційній скарзі скаржник, пославшись на вимоги статті 287 ГПК України як на підставу звернення з касаційною скаргою, визначає підстави касаційного оскарження, а саме: пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України (неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права); пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України (необхідність формування єдиної практики застосування норм права); пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України у взаємозв'язку з пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України (недослідження доказів та встановлення обставин на підставі недопустимих доказів).
Зазначені скаржником підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України та пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України у взаємозв'язку з пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України обґрунтовані та не є очевидно неприйнятними.
При цьому, зазначаючи підставу звернення з касаційною скаргою пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України (необхідність формування єдиної практики застосування норм права), скаржник не наводить, щодо якої саме норми матеріального або процесуального права відсутній висновок Верховного Суду.
У касаційній скарзі відсутнє обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Таким чином у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), скаржнику необхідно чітко визначити норму права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній. Водночас, зазначення у касаційній скарзі загальної вказівки на необхідність формування єдиної практики застосування норм права без належного обґрунтування, недостатньо для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Разом з тим відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, визначено Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" - судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктами 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставку судового збору за подання позовної заяви майнового характеру встановлено 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви немайнового характеру встановлено в 1 розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду).
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 установлено у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставку судового збору за подання касаційної скарги на рішення господарського суду встановлено в розмірі 200% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір").
ФОП Гудзь І.В. у листопаді 2024 року звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до акціонерного товариства "Тернопільобленерго" (далі - АТ "Тернопільобленерго", відповідач) про:
- зобов'язання відповідача належним чином надати послугу з приєднання до електричних мереж відповідно до договору про приєднання від 14.04.2018 №36-2/ІІІ/2, а саме - встановлення вузлу обліку в електрощитовій будинку, відповідно до проекту, який був розроблений ВАТ "Тернопільобленерго";
- стягнення 278 654,04 грн боргу за порушення умов проведення за договором від 14.04.2018№36-2/ІІІ/2.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 09.04.2025, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 у справі № 921/641/24, відмовлено у задоволенні позову.
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 09.04.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 у справі № 921/641/24, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
З огляду на те, що касаційну скаргу подано через підсистему Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи "Електронний суд" судовий збір підлягає сплаті з урахуванням понижуючого коефіцієнта 0,8.
Отже, ураховуючи положення Закону України "Про судовий збір", за подання касаційної скарги, з огляду на майновий та 1 вимогу немайнового характеру спору судовий збір має бути сплачений в сумі 11 532,50 грн (278 654,04 грн х 1,5% х 200% х 0,8) + (3 028,00 х 200 % х 0,8).
До касаційної скарги не додано доказів, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі.
Приписами частини другої статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Ураховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України.
Для усунення недоліків касаційної скарги скаржнику необхідно виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України шляхом подання уточненої касаційної скарги із обґрунтуванням підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, а саме чітко визначити норму права щодо якої відсутній висновок, практику застосування якої необхідно сформувати, правовідносини, до яких ця норма повинна застосовуватись і який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання; надати докази сплати судового збору у сумі 11 532,50 грн на реквізити для перерахування до державного бюджету судового збору за розгляд справ Верховним Судом:
- отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102;
- код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783;
- банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);
- рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007;
- код класифікації доходів бюджету: 22030102;
- найменування податку, збору, платежу: "Судовий збір (Верховний Суд, 055)".
Суд зауважує, що на офіційному веб-сайті Верховного Суду в розділі "судовий збір" зазначено приклад заповнення графи "Призначення платежу" в платіжному документі.
Суд вважає за необхідне зазначити, що неусунення названих недоліків протягом установленого строку буде наслідком повернення касаційної скарги у відповідності до положень статей 174, 292 ГПК України.
Разом з тим Суд звертає увагу на те, що обов'язок надсилання копії касаційної скарги сторонам у справі встановлено статтею 291 ГПК України.
Відповідно до статті 291 ГПК України особа, яка подає касаційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
В порушення зазначених вимог процесуального кодексу скаржником не надано доказів надсилання копії цієї касаційної скарги і доданих до неї документів відповідачу у справі.
Неповідомлення учасника справи про звернення до суду з касаційною скаргою порушує процесуальні права цього учасника, принципи рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін, передбачені приписами частини третьої статті 2 ГПК України.
На виконання вимог статті 291 ГПК України зобов'язати ФОП Гудзя І.В. надати докази направлення копії касаційної скарги і доданих до неї документів АТ "Тернопільобленерго".
Керуючись статтями 174, 234, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Гудзя Ігоря Володимировича на рішення господарського суду Тернопільської області від 09.04.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 у справі № 921/641/24 залишити без руху.
2. Надати фізичній особі-підприємцю Гудзю Ігорю Володимировичу строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю не більше 10 днів з дня вручення цієї ухвали.
3. Документи про усунення недоліків направляти поштою на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: вул. О. Копиленка, 6, м. Київ, 01016 або через підсистему "Електронний суд".
4. Роз'яснити фізичній особі-підприємцю Гудзю Ігорю Володимировичу, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя І. Колос