адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
11.08.2025 Справа № 917/874/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Мацко О.С., розглянувши після виходу з відпустки у спрощеному провадженні матеріали справи
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-Агро», 36000, м. Полтава, вул. Сосюри, 25, код ЄДРПОУ 39827019,
до Фермерського господарства «Воля-2», 38010, Полтавська обл., Шишацький р-н, с. Ковалівка, код ЄДРПОУ 37457039,
про стягнення 112 933,43 грн,
Представники сторін: не викликались.
Суть спору:
Розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-Агро» до Фермерського господарства «Воля-2» про стягнення 112 933,43 грн заборгованості по сплаті курсової різниці за договором № ДГ-0105/33Р від 27.01.2022 р.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 12.05.2025 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Аргументи учасників справи:
Викладені в позовній заяві вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не відшкодував Товариству з обмеженою відповідальністю «Арт-Агро» курсову різницю (різницю між встановленою в договорі вартістю товару в гривні та вартістю товару в іноземній валюті, перерахованою в гривню у відповідності з курсом Національного банку України, діючим на дату відвантаження товару) за договором № ДГ-0105/33Р від 27.01.2022 р.
Відповідач у відзиві б/н від 20.05.2025 р. (вх. № 6881 від 23.05.2025 р.) проти позову заперечував, стверджуючи про те, що ТОВ «Арт-Агро», посилаючись у позовній заяві на договір № ДГ-0105/Н, навмисно намагається ввести суд в оману з метою стягнення неіснуючого боргу.
Крім того, відповідач зазначив, що прострочення платежів за товар, поставлений згідно з договором № ДГ-0105/33Р від 27.01.2022 р., виникло через форс-мажорні обставини, а саме - повномасштабне військове вторгнення Російської Федерації на територію України.
Також у вказаному відзиві Фермерським господарством «Воля-2» було викладено клопотання про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-Агро» товарно-транспортних накладних та видаткових накладних до рахунків № 691 від 27.01.2022 р., № 692 від 27.01.2022 р. та № 874 від 10.05.2022 р.; товаро-транспортних накладних та видаткових накладних, що засвідчують відпуск Фермерському господарству «Воля-2» наступного товару (згідно договору № ДГ-0105/33Р): ВІТАКС 1Л.; МІЛАНІТ, 95 Л; БЕЛЕНУС, 100л.; ТІТОН, 30Л.; ГЕФЕСТ, 60л.; МЕГАЛИП, 10Л.; ДОБРИВО W 20-20, 50 кг; КАРБОН ФЛУТРІАЛОЛО, 10Л.; БЛОК, 30л.; САТІС СЕ 50л.; СОФІТ (прометрин) 80л.
Ухвалою суду від 27.05.2025 р. вказане клопотання відповідача було задоволено.
03.06.2025 р. позивач подав до суду клопотання від 03.06.2025 р. (вх. № 7403), у якому вказав, що посилання на договір № ДГ-0105/Н є опискою та стосується інших правовідносин сторін, а також зазначив, що коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.
До вказаного клопотання також було додано копію видаткової накладної № 691 від 27.01.2022 р.
11.06.2025 року позивачем було подано до суду клопотання від 11.06.2025 р. (вх. № 7797), до якого додано нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_1 .
16.06.2025 р. до суду надійшло заперечення Фермерського господарства «Воля-2» б/н від 09.06.2025 р. (вх. № 7988), у якому відповідач зазначив, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Арт-Агро» не було надано документів, які б підтверджували відпуск товару за договором № ДГ-0105/33Р від 27.01.2022 р., а тому вимоги позивача про стягнення з ФГ «Воля-2» курсової різниці за цей товар є безпідставними.
Також у даному запереченні відповідач просив витребувати з Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області декларацію ТОВ «Арт-Агро» з ПДВ за січень 2022 року, в якій відображена реалізація матеріальних цінностей згідно з видатковою накладною № 691 від 27.01.2022 р., а також визнати копію вказаної накладної такою, що не є доказом у справі та витребувати у позивача її оригінал.
Відповідно до приписів ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Так, згідно з ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Отже, вказаними нормами встановлено, що клопотання про витребування доказів відповідачем може бути подано лише разом з відзивом, крім випадку, коли він обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від нього.
Також частиною 1 ст. 119 ГПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Клопотання про поновлення строку на звернення до суду із заявою про витребування доказів від відповідача не надходило.
Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що клопотання ФГ «Воля-2» про витребування доказів, викладене у запереченні Фермерського господарства «Воля-2» б/н від 09.06.2025 р. (вх. № 7988 від 16.06.2025 р.), підлягає залишенню без розгляду.
Щодо клопотання відповідача про визнання копії видаткової накладної № 691 від 27.01.2022 р. такою, що не є доказом у справі, суд зазначає наступне:
Згідно з ч. 11 ст. 80 ГПК України у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.
Водночас копія видаткової накладної № 691 від 27.01.2022 р. надана до суду позивачем, а тому відповідач не наділений правом просити суд виключити цей документ з числа доказів.
Інших заяв по суті спору до суду не надходило.
Виклад обставин справи, встановлених судом:
27.01.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арт-Агро» та Фермерським господарством «Воля-2» було укладено договір поставки № ДГ-0105/33Р (а.с. 12-15).
Відповідно до п. 1.1 вказаного договору Продавець (ТОВ «Арт-Агро») в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов'язується передати у власність Покупцю (ФГ «Воля-2»), а Покупець в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов'язується прийняти та оплатити «Товар» (засоби захисту рослин), в кількості, асортименті, у терміни і за цінами, зазначеними у додатку (додатках) та/або видаткових накладних до даного договору.
Пунктами 4.5, 4.6 договору № ДГ-0105/33Р від 27.01.2022 р. визначено, що право власності на товар переходить від Продавця до Покупця в момент отримання товару Покупцем, якщо інше не зазначено у відповідному додатку до договору. Передача Товару оформляється накладними, що підписуються уповноваженими представниками обох Сторін.
Позивач вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Арт-Агро» належним чином поставило Фермерському господарству «Воля-2» товар за договором № ДГ-0105/33Р від 27.01.2022 р., однак відповідач, всупереч умовам вказаного договору, не відшкодував позивачу різницю між встановленою в договорі вартістю товару в гривні та вартістю товару в іноземній валюті, перерахованою в гривню у відповідності з курсом Національного банку України, діючим на дату відвантаження товару.
У зв'язку з цим позивач заявив до стягнення з Фермерського господарства «Воля-2» 112 933,43 грн заборгованості по сплаті курсової різниці за договором № ДГ-0105/33Р від 27.01.2022 р.
Перелік доказів, якими позивач обґрунтовує наявність обставин, що є предметом доказування у даній справі: договір № ДГ-0105/33Р від 27.01.2022 р. з додатками, видаткові накладні № 167 від 11.04.2022 р., № 334 від 13.06.2022 р., № 335 від 13.06.2022 р., № 346 від 24.06.2022 р., товарно-транспортні накладні № Р167 від 11.04.2022 р., № АА-00334 від 13.06.2022 р., № АА-00335 від 13.06.2022 р., № АА-00346 від 24.06.2022 р., рахунки на оплату № 692 від 27.01.2022 р., № 721 від 18.02.2022 р., № 776 від 11.04.2022 р., № 874 від 10.05.2022 р., № 941 від 13.06.2022 р., № 951 від 24.06.2022 р., акти погодження суми розрахунку-коригування ціни від 23.11.2022 р., 29.11.2022 р., 13.12.2022 р. та ін.
Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд:
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Статтею 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 р. у справі № 910/10191/17 роз'яснено, що положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно іноземної валюти), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.
Таким чином, курсова різниця є недоотриманою вартістю товару у зв'язку зі зміною його ціни за рахунок валютних коливань в бік збільшення.
Водночас згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.09.2023 р. у справі № 910/9894/22, за загальним правилом зобов'язання має бути виражене і підлягає оплаті у гривнях, водночас сторони мають право визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а також з метою визначення суми, що підлягає сплаті у гривні, погодити порядок перерахунку суми платежу у гривні пропорційно до зміни курсу гривні до іноземної валюти.
При цьому на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Проаналізувавши умови укладеного сторонами договору № ДГ-0105/33Р від 27.01.2022 р., суд встановив, що в ньому не міститься порядку перерахунку суми платежу у гривні пропорційно до зміни курсу гривні до іноземної валюти.
Крім того, в обґрунтування своїх вимог про стягнення з Фермерського господарства «Воля-2» заборгованості по сплаті курсової різниці, позивач стверджує, що умовами вищезазначеного договору (зокрема, пунктом 5.3.1) передбачено можливість здійснення Продавцем перерахунку вартості товару в гривнях у випадку зміни курсу гривні щодо середнього міжбанківського валютного курсу продажу іноземної валюти на дату, що передує даті відвантаження товару, більше, ніж на 1 %, а також право Продавця при відвантаженні товару або для виставлення рахунку-фактури в односторонньому порядку використати курс, що перевищує середній міжбанківський валютний курс продажу відповідної іноземної валюти до гривні, який буде діяти на дату, що передує даті відвантаження товару або даті, що передує даті оплати.
Однак такі положення в договорі № ДГ-0105/33Р від 27.01.2022 р. відсутні, а пункту 5.3.1 текст договору взагалі не містить.
Відтак у даному випадку не підлягають застосуванню положення, на які посилається ТОВ «Арт-Агро» на підтвердження своїх позовних вимог.
Позивач зазначає, що ТОВ «Арт-Агро», з урахуванням умов договору № ДГ-0105/33Р від 27.01.2022 р., надіслало на адресу ФГ «Воля-2» акти погодження суми розрахунку-коригування ціни від 23.11.2022 р., 29.11.2022 р., 13.12.2022 р. на загальну суму 112 933,43 грн.
Проте, всупереч даним твердженням позивача, складання таких актів договором № ДГ-0105/33Р від 27.01.2022 р. не передбачено, а наявність на них лише підпису позивача свідчить про відсутність погодження їх сторонами.
Позивачем також не вказано, у якому порядку та за яким курсом Товариством з обмеженою відповідальністю «Арт-Агро» у вказаних актах було здійснено коригування ціни на товар, що унеможливлює здійснення судом належної та обґрунтованої перевірки зазначених у них сум.
Крім того, у п. 1 актів погодження суми розрахунку-коригування ціни від 23.11.2022 р., 29.11.2022 р., 13.12.2022 р. (а.с. 42-48) зазначено, що суми розрахунку-коригування ціни визначені на підставі п. 5.6 договорів поставки № ДГ-0101/Н від 27.01.2022 р. та № ДГ-0105/33Р від 27.01.2022 р.
Водночас згідно з п. 5.6 договору № ДГ-0105/33Р від 27.01.2022 р. у разі підвищення чи введення додаткових обов'язкових платежів (ставок, тарифів, мита тощо), що підлягають сплаті при розмитненні товару при ввезенні товару на митну територію України, з моменту укладання договору до остаточного розрахунку, ціна товару підлягає збільшенню відповідно здійснених змін таких обов'язкових платежів.
Отже даною нормою не врегульовано порядок перерахунку суми платежу у гривні пропорційно до зміни курсу гривні до іноземної валюти.
При цьому позивачем не надано доказів дотримання положення п. 5.7 договору № ДГ-0105/33Р від 27.01.2022 р., згідно з яким коригування ціни за п. 5.6 договору здійснюється шляхом підписання Сторонами змін до договору (додатка).
В той же час договір поставки № ДГ-0101/Н від 27.01.2022 р., на умови якого також було викладено посилання в актах погодження суми розрахунку-коригування ціни від 23.11.2022 р., 29.11.2022 р., 13.12.2022 р., не належить до предмету розгляду даної справи, а його примірник (оригінал чи копія) в матеріалах справи відсутній.
Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 р. у справі № 917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження наявності правових підстав для стягнення з Фермерського господарства «Воля-2» курсової різниці за договором № ДГ-0105/33Р від 27.01.2022 р., а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-Агро» у даній справі задоволенню не підлягають.
Згідно зі ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010 р. № 4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою № 63566/00 суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, 231, 232, 233, 237, 238, 252 ГПК України, суд -
Відмовити у задоволенні позовних вимог.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені ст.ст.256,257 ГПК України.
Повне рішення складено 11.08.2025 р.
Суддя О.С. Мацко