Рішення від 01.08.2025 по справі 910/19775/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.08.2025Справа № 910/19775/23

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Блажівської О.Є. за участю секретаря судового засідання Глиняної А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №910/19775/23

за позовом Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів»

до Дочірнього підприємства "Поліграфічний комбінат "Зоря"

про захист порушених прав інтелектуальної власності

та за зустрічним позовом Дочірнього підприємства "Поліграфічний комбінат "Зоря"

до Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Дочірнього підприємства "Поліграфічний комбінат "Зоря"

1. Національної поліції України

2. Міністерства внутрішніх справ України

про визнання недійсним свідоцтва та визнання відсутнім авторських майнових прав на твори,

за участю представників:

від позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом - Змієвець О.П., Зеров К.О.,

від відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом - Короєд С.О.,

від третьої особи 1 - Медведський В.В.,

від третьої особи 2 - Рябущиць Я.М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

1. Стислий виклад позовних вимог.

Державне підприємство "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Поліграфічний комбінат "Зоря", в якому просило (з урахуванням заяв про зміну предмета позову від 12.01.2024 та від 23.04.2024):

- визнати дії Дочірнього підприємства "Поліграфічний комбінат "Зоря" щодо використання службового твору - графічного зображення "Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"" (2 варіанти) такими, що порушують майнові авторські права ДП "України" за свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 № НОМЕР_1 ;

- заборонити ДП "Зоря" використання службового твору - графічного зображення "Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"" (2 варіанти) за свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 № НОМЕР_1 шляхом виготовлення бланків службових посвідчень Національної поліції України без дозволу ДП "Україна";

- стягнути з ДП "Зоря" до Державного бюджету України штраф у розмірі 10% від суми, присудженої судом на користь ДП "Україна", та стягнути з ДП "Зоря" на користь ДП "Україна" кошти в розмірі 1 382 690,00 грн. як упущену вигоду внаслідок порушення авторського права.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач при виготовлені бланків службових посвідчень для Національної поліції України використовує належний позивачу твір за свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 № НОМЕР_1 , що за відсутності згоди позивача на використання такого твору порушує його авторські майнові права.

ДП "Зоря" звернулося до суду із зустрічним позовом до ДП "Поліграфічний комбінат "Україна", в якому просило визнати:

- недійсним свідоцтво від 01.03.2021 №102874 про реєстрацію авторського права на твір - графічне зображення "Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"" (2 варіанти), авторські права на який належать ДП "Україна";

- відсутніми у ДП "Україна" авторські майнові права на твір - графічне зображення "Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України" (2 варіанти).

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 №102874 незаконно засвідчує факт, якого не існує, оскільки ДП "Україна" не належать авторські майнові права на твір - дизайн бланка службового посвідчення Національної поліції України з підстав його затвердження наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.04.2017 №347, який за своїм характером є нормативно-правовим актом, після чого спірний дизайн став ознакою поліції як органу державної влади, а отже, втратив статус об'єкта авторського права, що охороняється в силу закону, відповідно, у ДП "Україна" відсутні авторські майнові права на твір.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2024, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 04.11.2024, у задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено в повному обсязі.

Господарський суд міста Києва у додатковому рішенні від 17.07.2024, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 11.11.2024, стягнув з ДП "Україна" на користь ДП "Зоря" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.

Постановою Верховного суду від 20.02.2025 у справі № 910/19775/23 касаційну скаргу Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" задоволено. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 у справі № 910/19775/23 скасовано повністю. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/19775/23 скасовано. Справу № 910/19775/23 передано новий розгляд до суду першої інстанції.

2. Стислий виклад пояснень позивача за первісним позовом на новому розгляді.

31.03.2025 ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" подало до суду письмові пояснення у справі, в яких первісні позовні вимоги підтримало з наступних підстав.

З 05.11.2015 ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" є єдиним власником майнових прав інтелектуальної власності на службовий твір Графічне зображення «Дизайн бланка «Службове посвідчення Національної поліції України» (2 варіанти).

Оскільки між позивачем та відповідачем/третьою особою жодного договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності не укладалося, зі сторони відповідача відбулося позадоговірне неправомірне використання твору, що є предметом спору у даній справі.

Позивач вважає, що службовий твір Графічне зображення «Дизайн бланка «Службове посвідчення Національної поліції України» (2 варіанти) за своєю природою є твором образотворчого мистецтва, а оскільки відповідач та третя особа використовують його без відповідних дозвільних документів, є потреба у захисті його права інтелектуальної власності.

При цьому, включення твору у додаток до наказу МВС України від 26.04.2017 №347 жодним чином не змінює правову природу твору як твору образотворчого мистецтва і не позбавляє його власника майнових прав на твір, оскільки законодавством не встановлений механізм позбавлення майнових прав.

Згідно умов укладених між відповідачем та Нацполіцією договорів поставки саме на відповідача як постачальника покладалось питання належного отримання авторських прав третіх осіб, в тому числі і отримання відповідних ліцензій, чого останнім зроблено не було.

3. Стислий виклад пояснень позивача за зустрічним позовом на новому розгляді.

ДП "Зоря" 28.03.2025 також надало свої пояснення по суті спору, в яких зазначає наступне.

Позивач звертає увагу на те, що позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва від 01.03.2021 №102874 про реєстрацію авторського права на твір - графічне зображення "Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"" (2 варіанти) не є основною позовною вимогою, а є самостійною вимогою, спрямованою на захист порушених прав.

При цьому, зміст зустрічної позовної заяви свідчить про те, що заявлені вимоги є самостійними та такими, що підлягають задоволенню з огляду на їх спроможність захистити порушене право позивача.

З огляду на зміст первісної позовної заяви, правовий режим службового твору не має юридичного значення для цієї справи, оскільки предмет доказування стосується майнових авторських прав, що належали саме позивачу, а не його співробітникам.

В свою чергу, ДП "Зоря" не оспорювало факт виникнення у відповідача авторських прав не твір, а спір існував про те, чи твір перестав бути об'єктом авторського права.

4. Стислий виклад пояснень третьої особи 1 на новому розгляді.

Національна поліція України подала письмові пояснення у справі, в яких підтримує власну позицію щодо наступного.

Так, третя особа наголошує на тому, що вимоги ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" стосуються об'єкта, який на момент виникнення спірних правовідносин є об'єктом, що не охороняється авторським правом.

Створення позивачем службового твору, який є предметом даної справи, здійснювалося за власною ініціативою позивача і будь-яких замовлень від Міністерства внутрішніх справи чи Національної поліції України не надходило.

Оскільки в даному випадку відсутні обставини створення спірного твору на замовлення іншої особи, відсутні підстави і для з'ясування судом можливості надання правової охорони такому об'єкту.

При цьому, ще до моменту створення позивачем спірного службового твору було очевидно, що на такий об'єкт не поширюється охорона авторського права відповідно до законодавства України.

В свою чергу, задоволення первісних позовних вимог фактично призведе до неможливості забезпечення державних службовців Національної поліції України службовими посвідченнями.

Відповідач за первісним позовом як суб'єкт господарювання не може бути притягнутий до відповідальності за порушення законодавства у сфері права інтелектуальної власності, оскільки він діяв добросовісно на виконання виданого МВС України в межах його повноважень наказу №347, яким затверджений опис та зразок бланку службового посвідчення Нацполіції.

5. Стислий виклад пояснень третьої особи 2 на новому розгляді.

Міністерство внутрішніх справ подало письмові пояснення у справі, в яких звертає увагу, що МВС підтримує позицію необґрунтованості заявлених первісних позовних вимог Позивача до Відповідача про захист авторських прав, припинення дій, що порушують авторське право та стягнення коштів, а також відсутності порушених прав та інтересів Позивача у спірних правовідносинах.

Відповідно до Закону № 580-VIII використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та громадськими об'єднаннями, а так само фізичними особами ознак належності, найменування поліції або похідних від нього, у тому числі викладених іноземною мовою, на одязі, транспортних засобах, будівлях, бланках документів, у найменуванні з порушенням вимог частини другої цієї статті забороняється і має наслідком відповідальність відповідно до закону. При цьому частиною 2 статті 17 Закону № 580-VIII поліцейський має службове посвідчення та спеціальний жетон. Зразки та порядок видання службових посвідчень та спеціальних жетонів затверджуються Міністерством внутрішніх справ України.

Таким чином, видані Міністерством внутрішніх справ України на виконання вимог частини другої статті 17 Закону України «Про Національну поліцію» наказ від 14 грудня 2015 року № 1573 «Про організацію виготовлення та видачі службових посвідчень в органах, підрозділах та установах Національної поліції України» (далі - наказ № 1573), а в подальшому наказ від 26 квітня 2017 року № 347 «Про організацію виготовлення та видачі службових посвідчень Національної поліції України» (далі - наказ № 347) є офіційними документами, актами органами державної влади прийнятими в межах повноважень, передбачених законом, зокрема, статтею 17 Закону України «Про Національну поліцію». Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» накази міністерства, видані в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

У наведених нормах законодавства України акцентована увага на тому, що саме офіційні документи та акти органів державної влади, не охороняються авторським правом (не є об'єктами авторського права).

6. Процесуальні дії у справі

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2025, справа була передана для розгляду судді Блажівській О.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2025 прийнято справу №910/19775/23 до свого провадження, справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 16.04.2025.

24.03.2025 через систему "Електронний суд" від Національної поліції України надійшло пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

28.03.2025 через систему "Електронний суд" від Дочірнього підприємства "Поліграфічний комбінат "Зоря" надійшло пояснення по суті спору.

31.03.2025 через систему "Електронний суд" від Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" надійшли додаткові пояснення у справі.

31.03.2025 через систему "Електронний суд" від Міністерства внутрішніх справ України надійшли додаткові пояснення у справі.

07.04.2025 через систему "Електронний суд" від Дочірнього підприємства "Поліграфічний комбінат "Зоря" надійшло клопотання про залучення до участі у справі № 910/19775/23 за зустрічним позовом третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Державну організацію "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій".

У судове засідання 16.04.2025 з'явилися представники позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом, представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом та представник третьої особи 1 (Національної поліції України).

16.04.2025 у судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом надав усні пояснення щодо поданого ним клопотання про залучення до участі у справі № 910/19775/23 за зустрічним позовом третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Державну організацію "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" та просив його задовольнити.

16.04.2025 у судовому засіданні представники позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом надали усні пояснення щодо поданого клопотання про залучення третьої особи та просили відмовити у його задоволені.

16.04.2025 у судовому засіданні представник третьої особи 1 у вирішенні клопотання про залучення третьої особи покладався на розсуд суду.

Судом у судовому засіданні 16.04.2025 розгляд клопотання представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом про залучення до участі у справі № 910/19775/23 за зустрічним позовом третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Державну організацію "Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій" відкладено до наступного судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 відкладено підготовче засідання у даній справі на 14.05.2025.

Судове засідання призначене на 14.05.2025 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Блажівської О.Є. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.07.2025.

Судове засідання призначене на 16.07.2025 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Блажівської О.Є. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 судове засідання у справі № 910/19775/23 призначено на 30.07.25.

29.07.2025 через систему «Електронний суд» від третьої особи надійшли письмові пояснення.

У судовому засіданні ( 30.07.25 17:15 ) по справі № (910/19775/23) судом на підставі ч.5 ст.183 ГПК України оголошено перерву на 01.08.25 о 12:00 год.

01.08.2025 у судове засідання з'явилися представники позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом, відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом, третьої особи 1, третьої особи 2.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

01.08.2025 у судовому засіданні представники позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом позовні вимоги за первісним позовом підтримали та просили задовольнити у повному обсязі, щодо позовних вимог за зустрічним позов заперечували, просили відмовити у їх задоволенні.

01.08.2025 у судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом у задоволенні позовних вимог за первісним позовом просив відмовити, щодо позовних вимог за зустрічним позовом підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.

01.08.2025 у судовому засіданні третя особа 1 просила відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов у повному обсязі.

01.08.2025 у судовому засіданні третя особа 2 просила відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов у повному обсязі.

ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

19.10.2015 ДП «Україна» у зв'язку з прийняття Закону України «Про Національну поліцію» та з метою розробки нового дизайну бланка службового посвідчення, що видається поліцейським та державним службовцям Нацполіції України, видало наказ про створення робочої групи для проведення робіт з розробки графічного зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» у формі пластикової картки.

До складу робочої групи увійшли, зокрема, головний художник - начальник відділу дизайну та провідний інженер відділу дизайну, які перебувають в трудових відносинах з ДП «Україна».

05.11.2015 вказані особи розробили службовий твір - графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» у формі пластикової картки. За змістом договорів від 30.08.2013 та від 10.09.2013 працівники створюють об'єкти інтелектуальної власності, а підприємство набуває права інтелектуальної власності на такі об'єкти; усі майнові права інтелектуальної власності на об'єкти інтелектуальної власності, створені працівниками, належать підприємству.

05.11.2015 ДП «Україна» надало розроблений його працівниками дизайн бланків «Службове посвідчення поліцейського» та «Службове посвідчення для працівників Міністерства внутрішніх справи України» на затвердження МВС, після затвердження просило повернути дизайн бланків.

27.11.2015 Нацполіція повернула ДП «Україна» затверджений дизайн бланку службового посвідчення для поліцейських та державних службовців органів, підрозділів та установ Нацполіції.

03.12.2015 ДП «Україна» з листом №83-12дск направила на розгляд Нацполіції технічні описи бланка службового посвідчення, що видається державним службовцям, іншим працівниками МВС, та бланка службового посвідчення, що видається поліцейським та державним службовцям органів, підрозділів та установ Нацполіції.

До названого листа ДП «Україна» додало бланк службового посвідчення (лицьовий та зворотний бік), що видається поліцейським та державним службовцям органів, підрозділів та установ Нацполіції, його схематичну діаграму та технічний опис, в якому представлено, зокрема, вид та розмір бланка, матеріал для виготовлення, спосіб друкування, лицьовий та зворотній бік бланка службового посвідчення з детальним описом використаних елементів, кольорів, захисних сіток, розташування емблем Нацполіції та написів тощо.

Одночасно у вказаному листі ДП «Україна» зазначило, що гриф ДСК (для службового користування) надається документу до моменту прийняття акта Кабміну про затвердження технічного опису та зразків бланків. З метою підготовки проектів актів Кабміну, що розробляються МВС та Нацполіцією на основі надісланих документів, ДП «Україна» дозволило МВС та Нацполіції у разі потреби виготовляти копії надісланих документів та надало їх електронну версію на магнітних носіях інформації кожному з адресатів.

14.12.2015 МВС видало наказ №1573 «Про організацію виготовлення та видачі службових посвідчень в органах, підрозділах та установах Національної поліції України», яким затвердило: (1) порядок оформлення, виготовлення, обліку, видачі, знищення службових посвідчень; (2) зразок бланка службового посвідчення; (3) опис бланка службового посвідчення.

21.12.2015 Нацполіція наказ №1573 разом із затвердженим описом бланка службового посвідчення, що видається поліцейським та державним службовцям Нацполіції, надіслала ДП «Україна» для підготовки проекту договору на закупівлю цих бланків.

26.04.2017 МВС видало наказ №347 «Про організацію виготовлення та видачі службових посвідчень Національної поліції України», яким затвердило: (1) порядок оформлення, виготовлення, обліку, видачі, знищення службових посвідчень з додатками; (2) зразок бланка службового посвідчення; (3) опис бланка службового посвідчення. З моменту видачі наказу МВС від 26.04.2017 №347 наказ МВС від 14.12.2015 №1573 втратив чинність.

05.02.2021 ДП «Україна» подало до ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) заявку про реєстрацію авторського права на службовий твір - графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти) - твір образотворчого мистецтва. У заяві вказано, що датою остаточного завершення роботи над твором є 05.11.2015. Відомості про твір не оприлюднювалися.

У відомостях заяви про твір або частину твору, що включено до твору, права на який реєструються, значиться емблема Національної поліції України, яка розташована на лицьовому (варіант 1) та зворотному (варіант 2) боці службового посвідчення.

Згідно з технічним описом емблемою Нацполіції вважається: на лицьовій стороні службового посвідчення - стилізоване зображення слова «POLICE» з літерами UA, на зворотній стороні - геральдичний знак «восьмикутна зірка» з малим Державним Гербом України по центру.

01.03.2021 Укрпатент на підставі свого рішення про реєстрацію авторського права ДП «Україна» на службовий твір видав заявнику свідоцтво №102874 про реєстрацію авторського права на твір графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти).

У період 2016-2021 років Нацполіція здійснювала замовлення та закупівлю бланків службових посвідчень за зразком та технічним описом, затверджених наказами МВС, у ДП «Україна», зокрема, за договором від 07.04.2021.

10.09.2020 Нацполіція, використовуючи затверджені наказом МВС від 26.04.2017 № 347 зразок та технічний опис бланків службового посвідчення (що вбачається з тендерної документації 2020 року), уклала договір про закупівлю з ДП «Зоря».

Надалі Нацполіція відмовилася від закупівлі бланків свого службового посвідчення у ДП «Україна» і продовжила співпрацю з ДП «Зоря» за договорами про закупівлю від 24.06.2022 та 10.02.2023, додатками до яких є технічні характеристики товару - технічні описи бланка службового посвідчення згідно з наказом МВС від 26.04.2017 № 347.

У 2023 році ДП «Україна» звернулося до Нацполіції та ДП «Зоря» з листами про забезпечення прав правовласників у сфері авторського права, в яких, посилаючись на належне йому авторське право на службовий твір - графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти) за свідоцтвом від 01.03.2021 №102874, розроблений на прохання МВС від жовтня 2015 року, просило забезпечити дотримання прав ДП «Україна» як власника авторських майнових прав, який згоди на використання зареєстрованого службового твору третім особам не надавав.

Посилаючись на пп. «в», «г» ч. 1 ст. 10 Закону № 3792-ХІІ та на те, що зразки бланків службового посвідчення Нацполіції та їх технічні описи затверджені наказом МВС від 26.04.2017 № 347, до того ж до моменту видачі свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 № 102874, Нацполіція та ДП «Зоря» заперечили проти порушення ними авторських майнових прав ДП «Україна» на службовий твір, що послугувало причиною для звернення ДП «Україна» до суду з позовом до ДП «Зоря», а позиція ДП «Зоря» щодо відсутності у ДП «Україна» таких авторських майнових прав взагалі - стала підставою для подачі зустрічного позову.

Зі змісту первісного позову (з урахуванням заяв про зміну предмета позову) вбачається, що ДП «Україна» порушення своїх авторських прав на твір обґрунтовувало наявністю у нього авторського права на графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти) в цілому з моменту створення та порушенням його ДП «Зоря» з огляду на неправомірне використання розробленого позивачем бланка при виготовленні службових посвідчень, тобто без дозволу ДП «Україна», оформленого відповідно до закону. При цьому позивач під час розгляду цієї справи наголошував на тому, що після затвердження зразка бланка наказом МВС від 26.04.2017 № 347 твір позивача не перестав бути об'єктом авторського права.

Предметом розгляду зустрічного позову ДП «Зоря» є вимоги про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір - графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти) від 01.03.2021 № 102874 та визнання відсутніми у ДП «Україна» авторських майнових прав на твір - графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти).

Заявляючи зустрічні позовні вимоги саме в такому порядку, ДП «Зоря» фактично просить визнати недійсною реєстрацію авторського права ДП «Україна» на спірний твір шляхом видачі свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 № НОМЕР_1 , що, на думку дочірнього підприємства, автоматично зумовить відсутність у ДП «Україна» майнових авторських прав.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Судом під час розгляду справи по суті було досліджено наступні докази, якими учасники справи обґрунтовували свої доводи та заперечення, а саме копії: заяви про реєстрацію авторського права на твір; свідоцтва № НОМЕР_2 ; рішення про реєстрацію авторського права на твір з додатком; графічного зображення «Дизайн бланка «Службове посвідчення Національної поліції України»; наказу №123/1 від 19.10.2015; доповідної записки від 05.11.2015; листа №12/3725 від 05.11.2015; листа №249/12/1/3/01-2015 від 27.11.2015; зразка дизайну; листа №83-12дск від 03.12.2015; бланка службового посвідчення з діаграмами та описами; листа №12/4136 від 11.12.2015; листа №272/31/01-2015; листа №234/31/03-2015 від 21.12.2015; наказу №1573 від 14.12.2015; довідок №03 та 04 від 04.02.2021; договору №4 від 30.08.2013; договору №7 від 30.09.2013; наказу №347 від 26.04.2017; листів №83/31/01-2021 від 11.01.2021, №57/107 від 15.01.2021, №57/318 від 28.01.2021, №990/31/01-2021 від 26.02.2021, №1337/31/02-2021 від 17.03.2021, №57/1010 від 18.03.2021, №1737/31/02-2021 від 07.04.2021; договору №36/ЦП-21/89НП від 07.04.2021; листів №179/31/01-2022 від 20.01.2022, №57/243 від 26.01.2022, №2007/31/02-2022 від 24.05.2022, №57/1242 від 30.05.2022, №242/31/02-2023 від 11.01.2023, №57/227 від 24.01.2023, №02/1718 від 07.06.2023, №6197/31/02-2023 від 05.07.2023, №02/2116 від 11.07.2023, №7541/31/02-2023 від 16.08.2023, №02/2643 від 01.09.2023, №8494/31/02-2023 від 13.09.2023, №02/2644 від 01.09.2023, №741-06/23 від 20.09.2023; висновку експертів №1363; договорів №181НП від 10.09.2020, №20НП від 10.02.2023, №175Нп від 24.06.2022; тендерної документації на закупівлю; висновку експерта №176-01 від 07.02.2024; висновку експертів №1363/2 від 17.01.2024; висновку експертів №1373 від 09.02.2024, судом надано оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи.

Господарський суд міста Києва у рішенні від 19.06.2024, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 04.11.2024, у задоволенні первісного позову відмовив повністю, а зустрічний позов задовольнив в повному обсязі.

Визнав недійсним свідоцтво від 01.03.2021 № 102874 про реєстрацію авторського права на твір - графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти), авторські майнові права на який належать ДП «Україна». Визнав відсутніми у ДП «Україна» авторських майнових прав на твір - графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти).

Так, суди вважали, що наявні підстави для визнання відсутніми у ДП «Україна» авторських майнових прав на службовий твір, оскільки позивач надав дозвіл (згоду) на використання бланка службового посвідчення Нацполіції у листі від 03.12.2015 № 83-12дск, а наказ МВС від 26.04.2017 № 347, згідно з яким затверджено зразок службового посвідчення Нацполіції та здійснюється виготовлення відповідних посвідчень ДП «Зоря», по суті є офіційним документом та актом органу державної влади, тобто є об'єктом, який за законом не охороняється авторським правом, відповідно, зображення зразка службового посвідчення Нацполіції в складі названого наказу МВС не може отримати правової охорони як об'єкт авторського права.

Як наслідок, суди дійшли висновку про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 № 102874 та про відмову в задоволенні первісного позову, вимоги якого ґрунтуються на належності ДП «Україна» майнових авторських прав на службовий твір за свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 № 102874.

Постановою від 20.05.2025 Верховний Суд постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 у справі № 910/19775/23 скасував повністю та направив справу на новий розгляд з наступних підстав.

Так, Верховний Суд встановив, що висновки судів попередніх інстанцій в частині задоволення зустрічного позову та, як наслідок, відмови в задоволенні первісного позову суперечать нормам права, оскільки право на твір у суб'єкта авторського права виникає з моменту його створення і для виникнення авторського права / його набуття не вимагається реєстрація твору, а суб'єкт може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах, однак не зобов'язаний.

Зосередившись на вирішенні зустрічних позовних вимог, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки заявленим зустрічним позовним вимогам з погляду обрання ДП «Зоря» належного та ефективного способу захисту.

Розглядаючи зустрічну позовну вимогу про визнання відсутнім авторського права у позивача як самостійну вимогу, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що ДП «Зоря» фактично звернулося про захист своїх інтересів як учасника закупівель та контрагента Нацполіції, а не захистом своїх прав як таких, що порушені ДП «Україна», а тому має захищати себе під час розгляду судами спору про право, тобто в межах вирішення первісного позову, заперечуючи проти доводів і вимог позивача, внаслідок чого суди не дослідили належним чином чи призведене задоволення названої зустрічної позовної вимоги до бажаного для ДП «Зоря» результату за встановлених у справі обставин (чи є ця вимога ефективною за таких обставин).

Обмежившись встановленням підстав для задоволення зустрічного позову, за наслідками чого у первісному позові відмовили, суди попередніх інстанцій фактично взагалі не розглянули первісних позовних вимог по суті з:

(1) дослідженням підстав позову ДП «Україна», наведених для обґрунтування наявності у нього майнових авторських прав на спірний твір та порушення відповідачем таких прав, та заперечень учасників справи проти цього;

(2) врахуванням правового режиму об'єкта авторського права, яким є службовий твір;

(3) встановленням обставин створення спірного твору на замовлення іншої особи та визначенням у зв'язку з цим підстав для можливості надання правової охорони такому об'єкту авторського права, як дизайн бланка в цілому;

(4) з'ясуванням відповідного виду та обсягу охорони, та наданням оцінки цим обставинами;

(5) наведенням мотивів прийняття чи відхилення аргументів учасників справи в межах вирішення первісних позовних вимог відповідно до ст.ст. 236- 238 ГПК України;

(6) наданням оцінки наявним в матеріалах справи доказам у їх сукупності відповідно до ст. 86 ГПК України.

Частиною 5 статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Щодо первісних позовних вимог суд відзначає наступне.

Вирішуючи справи щодо захисту авторських прав, суди повинні виходити з того, що за закріпленим у процесуальному законодавстві принципом доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права, факт його порушення відповідачем або загрозу такого порушення, розмір шкоди (за винятком вимоги щодо виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою і діями відповідача; відповідач, який заперечує проти позову, зобов'язаний довести відсутність порушень авторський прав, дотримання ним вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права» при використанні об'єкта авторського права, а також спростувати передбачену цивільним законодавством презумпцію винного завдання шкоди.

З урахуванням дії в авторському праві презумпції авторства, спростувати її повинен відповідач, тобто особа, яка на думку автора, порушила її авторські права, і така особа не повинна доводити презумпцію авторства, оскільки зазначене презюмується.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.12.2019 у справі №761/12823/16-ц.

Частиною 1 ст. 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 ЦК України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 433 Цивільного кодексу України об'єктами авторського права є твори, а саме твори живопису, архітектури, скульптури та графіки.

Відповідно до ст. 440 Цивільного кодексу України, майновими правами інтелектуальної власності на твір є: 1) право на використання твору; 2) виключне право дозволяти використання твору; 3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 430 ЦК України майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зі змісту ст.ст. 15, 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права» вбачається, що майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями ст. 31 цього Закону за авторським договором, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Стаття 435 ЦК України поділяє суб'єктів авторського права на дві групи - первинних і похідних. До першої групи відносяться автори твору, якими можуть бути лише фізичні особи, до другої групи - інші фізичні, а також юридичні особи, до яких авторське право перейшло на підставі договору або чинного закону.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» службовий твір - це твір, створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.

Основні особливості правового режиму службових творів полягають у такому.

По-перше, за загальним правилом особисті немайнові права інтелектуальної власності залишаються за працівником, який створив цей об'єкт права інтелектуальності власності (твір) в порядку виконання трудового договору (ч. 1 ст. 429 ЦК України, ч. 1 ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

По-друге, нормами чинного ЦК України, на відміну від Закону України «Про авторське право і суміжна права», передбачено розподіл майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений працівником у зв'язку з виконанням трудового договору, між працівником і роботодавцем. Якщо твір створено у порядку виконання працівником трудового договору (контракту) і в межах строку його дії, тобто при виконанні службових обов'язків і за службовим завданням роботодавця, то особисті немайнові права автора твору належать працівникові; вони є невідчужуваними. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 429 ЦК України).

По-третє, за створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем (ч. 3 ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Якщо в трудовому або цивільно-правовому договорі між працівником і роботодавцем (юридичною або фізичною особою, де або в якої він працює) не передбачений інший порядок здійснення майнових прав на створений вказаний об'єкт, то вони мають спільні права як на отримання свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, так і на використання такого об'єкта. Порядок здійснення майнових прав на такий об'єкт може бути врегульований цивільно-правовим договором. У разі передання (відчуження) працівником роботодавцю всіх майнових прав на твір, створений ним у порядку виконання трудового договору, працівник втрачає ці права, залишаючись носієм особистих немайнових прав.

Як встановлено судом, на підставі наказу Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" «Про створення робочої групи» №123/1 від 19.10.2015, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як працівниками здійснено розробку графічного зображення «Дизайн бланка «Службове посвідчення Національної поліції України».

Відповідно до договорів №4 від 30.08.2013 та №7 від 10.09.2013, укладених Поліграфкомбінатом «Україна» з ОСОБА_1 та Машковим П.В., працівник, який перебуває з підприємством у трудових відносинах за трудовим договором, створює при виконанні трудового договору з підприємством об'єктів інтелектуальної власності, а підприємство набуває права інтелектуальної власності на такі об'єкти; сторони домовились, що усі майнові права інтелектуальної власності на об'єкти інтелектуальної власності, створені працівником у зв'язку з виконанням трудового договору належать підприємству.

Факт перебування вказаних осіб у трудових відносинах з позивачем у 2015 році підтверджується довідками №03 та №04 від 04.02.2021.

Доповідною запискою робочої групи від 05.11.2015 засвідчено факт розроблення вказаними працівниками позивача службового твору: « ІНФОРМАЦІЯ_1 "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти).

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права», чинного на дату видачі наказу Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" «Про створення робочої групи» №123/1 від 19.10.2015 службовий твір - твір, створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.

Відповідно до ч. 2 ст. 429 ЦК України майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

З аналізу договорів №4 від 30.08.2013 та №7 від 10.09.2013 вбачається, що працівники позивача за первісним позовом передали ДП "Поліграфічний комбінат "Україна" усі майнові права інтелектуальної власності на об'єкти інтелектуальної власності, створені під час виконання трудових відносин.

Відтак, з 05.11.2015 позивач є єдиним власником майнових прав інтелектуальної власності на твір «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти).

Відповідно до матеріалів справи встановлено, що листом від 05.11.2015 №12/3725, адресованим начальнику Департаменту матеріального забезпечення МВС України, Поліграфкомбінатом «Україна» надіслано на затвердження дизайни бланків службового посвідчення поліцейського та службового посвідчення для працівників Міністерства внутрішніх справ України, а Нацполіція повернула затверджений дизайн бланку службового посвідчення листом від 27.11.2015 № 243/12/1/3/01-2015.

Поліграфкомбінатом «Україна» листом від 03.12.2015 №83-12дск направлено на розгляд Нацполіції для подальшого затвердження технічні описи бланка службового посвідчення, що видається державним службовцям, іншим працівникам Міністерства внутрішніх справ України та бланка службового посвідчення, що видається поліцейським та державним службовцям органів, підрозділів та установ Національної поліції України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 14.12.2015 №1573 «Про організацію виготовлення та видачі службових посвідчень в органах, підрозділах та установах Національної поліції України» затверджено, зокрема, зразок бланка службового посвідчення, що видається поліцейським та державним службовцям органів, підрозділів та установ Національної поліції України та опис бланка службового посвідчення, що видається поліцейським та державним службовцям органів, підрозділів та установ Національної поліції України, що додані до наказу.

Матеріалами справи встановлено, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.04.2017 №347 «Про організацію виготовлення та видачі службових посвідчень Національної поліції України» затверджено Порядок оформлення, виготовлення, обліку, видачі, знищення службових посвідчень Національної поліції України; затверджено зразок бланка службового посвідчення Національної поліції України та опис бланка службового посвідчення Національної поліції України, що додані до наказу; визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства внутрішніх справ України від 14.12.2015 №1573.

Так, 05.02.2021 позивачем подано заяву про реєстрацію авторського права на службовий твір Графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти) до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності».

01.03.2021 Укрпатентом видано свідоцтво про реєстрацію авторського права на службовий твір № НОМЕР_1 Графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти), яке засвідчує, що авторські права на вказаний твір належать позивачу.

Позивач вказує, що протягом 2016-2021 років Нацполіцією здійснювалося замовлення та закупівля у позивача бланків службових посвідчень встановленого зразка, однак у 2022 та 2023 роках Нацполіція відмовилася від закупівлі таких бланків з підстав специфіки укладення договорів на закупівлю.

Разом з цим, позивачем встановлено, що Нацполіцією у 2023 році було здійснено дві закупівлі службових посвідчень, у зв'язку з чим листом №02/1718 від 07.06.2023 позивач звернувся до останньої з вимогою надання пояснень з приводу використання Графічного зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти), що охороняється відповідно до свідоцтва України №102874.

У відповідь на вказане звернення надіслала на вказане звернення Нацполіція листом №6197/31/01-2023 від 05.07.2023 надіслала на адресу позивача запит на отримання копій документів щодо підтвердження вимог позивача, у зв'язку з чим останній листом №02/2116 від 11.07.2023 надав Нацполіції наступні документи:

- копію свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 ;

- копію графічного зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти);

- копію листа Нацполіції №249/12/1/3/01-2015 від 30.11.2015;

- зразок дизайну службового посвідчення, що видається поліцейським та державним службовцям, затверджений 27.11.2015 Міністром внутрішніх справ України.

Нацполіція листом №7541/31/01-2023 від 16.08.2023 зазначила про відсутність порушень майнових прав інтелектуальної власності на твір, мотивуючи це тим, що такий твір не охороняється авторським правом в Україні, оскільки його зразок було долучено як додатки до наказів МВС України №1573 від 14.12.2015 та №347 від 26.04.2017.

Також 18.09.2023 позивач отримав від Нацполіції лист №8494/31/01-2023 від 13.09.2023 з інформацією щодо закупівлі бланків службових посвідчень у ДП «Зоря» за договорами №175НП від 24.06.2022 та №20НП від 10.02.2023.

Відтак, саме з цього моменту позивачу стало відомо про порушення його майнових прав інтелектуальної власності на твір Графічного зображення « ІНФОРМАЦІЯ_1 "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти).

При цьому, між позивачем та відповідачем/Нацполіцією жодних договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності не укладалося.

У ч. 1 ст. 437 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що авторське право виникає з моменту створення твору, що кореспондується з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права (який був чинний до 01.01.2023), відповідно до якої авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

За ч. 2 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» правова охорона поширюється як на оприлюднені, так і на не оприлюднені, як на завершені, так і на не завершені твори, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети, і тільки на форму вираження твору (ч. 3 цієї статті).

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється національним органом інтелектуальної власності (далі - НОІВ) відповідно до затвердженого Кабміном порядку. НОІВ складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій.

У пп. 6, 17 Порядку державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, затвердженого постановою Кабміну від 27.12.2001 № 1756 (в редакції від 30.12.2020, що діяла станом на 05.02.2021, коли ДП «Україна» звернулося з відповідною заявкою до НОІВ) було визначено, які документи обов'язково повинна містити заявка на реєстрацію авторського права на твір, зокрема, образотворчого мистецтва.

Заявка про реєстрацію авторського права або договору, який стосується права автора на твір, приймається до розгляду після одержання НОІВ усіх документів, визначених, зокрема, в п. 6. Розгляд заявки і прийняття рішення про реєстрацію авторського права на твір та реєстрацію договору, який стосується права автора на твір, здійснюється протягом місяця від дати надходження до НОІВ правильно оформлених документів заявки. Під час розгляду заявки НОІВ не проводить експертизи твору і не встановлює факту виникнення авторства.

Усталеним у цивілістичній доктрині є те, що авторське право на твір виникає з моменту об'єктивізації твору. Для набуття авторського права не вимагається реєстрації твору чи будь-якого спеціального його оформлення, а також виконання яких-небудь інших формальностей.

Тобто в сфері авторського права одним з принципів є принцип автоматичної охорони: охорона твору надається автоматично (фактом створення твору) і не залежить від його реєстрації, депонування, проведення експертиз та інших дій.

Отже, авторське право виникає в силу факту створення інтелектуальною творчою працею автора або співавторів твору науки, літератури і мистецтва. Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об'єктивної форми з урахуванням суті твору (зокрема, письмової, електронної, речової форми). Якщо не доведено інше, результат інтелектуальної діяльності вважається створеним творчою працею.

Ураховуючи наведене, право на твір у суб'єкта авторського права виникає з моменту його створення і для виникнення авторського права / його набуття не вимагається реєстрація твору, а суб'єкт може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах, однак не зобов'язаний.

Матеріалами справи встановлено, що у позивача з 05.11.2015 виникли майнові права інтелектуальної власності на твір «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти), і вподальшому позивач отримав свідоцтво про реєстрацію авторського права на службовий твір № НОМЕР_1 Графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти), яким засвідчив, що авторські права на вказаний твір належать позивачу.

За змістом статей 435, 440, 441, 443 ЦК України, статей 7, 15, 31- 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права»: право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом).

Статтею 426 ЦК України встановлено, що способи використання об'єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне виконання і публічне сповіщення творів.

В той же час, відповідачем були укладені з Нацполіцією договори закупівлі, на підставі яких виготовлені бланки службових посвідчень з використанням Графічного зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти), право інтелектуальної власності на яке належить позивачу, без згоди та відома останнього.

Для підтвердження своїх доводів як ДП «Україна», так і ДП «Зоря» надали висновки експертів у сфері інтелектуальної власності, підготовлені для подання до суду,

Відповідно до ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами.

При цьому, згідно зі ст.ст. 74, 76, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування; предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до частин першої та другої статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За ч. 1 ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Разом з тим, суд враховує, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 104 ГПК України).

Висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 зі справи №910/21067/17.

Так, позивачем були долучені до матеріалів справи висновки експертів, складені за результатами проведення комісійної судової експертизи у сфері інтелектуальної власності: №1363 від 08.12.2023, №1363/2 від 17.01.2024 та №1373 від 09.02.2024.

Згідно з висновком експерта від 08.12.2023 №1363, розроблений ДП «Україна» технічний опис бланка службового посвідчення, що видається поліцейським та державним службовцям органів, підрозділів та установ Нацполіції, частково використовується в описі бланка службового посвідчення Нацполіції, затвердженого наказом МВС від 26.04.2017 №347, оскільки затверджений наказом опис дослівно збігається з текстом такого опису ДП «Україна» за винятком відсутності заголовків у тексті затвердженого наказом МВС від 26.04.2017 №347 опису, незначних відмінностей у деяких пунктах, які не впливають на зміст текстів.

Згідно з висновком експерта від 17.01.2024 № 1363/2:

- на лицьовій стороні зображення, затвердженого наказом МВС від 26.04.2017 № 347, використано усі охоронювані елементи форми вираження твору «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (варіант 1), права на який належать ДП «Україна» (свідоцтво від 01.03.2021 № 102874), шляхом їх відтворення у незмінному вигляді;

- на зворотній стороні використано неохоронювані елементи форми вираження твору «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (варіант 2), права на який належать ДП «Україна» (свідоцтво від 01.03.2021 № 102874), шляхом їх відтворення у незмінному вигляді.

Згідно з висновком експерта від 09.02.2024 №1373:

- «Графічне зображення та дизайн бланка службового посвідчення Національної поліції України варіант 09.09.2020, варіант 21.09.2020», кольорова копія яких додана як додаток до відзиву на позовну заяву, є повним відтворенням службового твору «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» права на який належать ДП «Україна»;

- «Графічне зображення та дизайн бланка службового посвідчення Національної поліції України варіант 09.09.2020, варіант 21.09.2020», кольорова копія яких додана як додаток до відзиву на позовну заяву, є переробкою службового твору «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"», права на який належать ДП «Україна».

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з'ясування відповідних обставин справи. Експерт зобов'язаний надати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання.

Згідно з ст. 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що висновки №1363 від 08.12.2023, №1363/2 від 17.01.2024 та №1373 від 09.02.2024 складені кваліфікованими експертами відповідно до вимог чинного законодавства.

У вказаних висновках зазначено, що про кримінальну відповідальність згідно зі ст. 384 Кримінального кодексу України експерти обізнані.

Крім того, всі висновки містять докладний опис проведених експертами досліджень, зроблені у результаті них висновки та відповіді на питання, поставлені експертам, обґрунтовані, дані висновки складені у порядку, визначеному законодавством, а тому приймаються судом в якості належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідачем на підтвердження власних доводів долучено до матеріалів справи висновок експерта від 07.02.2024 №176-01 за результатами експертизи об'єктів інтелектуальної власності, в якому зазначено, що графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"», розроблене ДП «Зоря», не є копією графічного зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"», розробленого ДП «Україна», оскільки:

хоча у дизайні лицьової сторони зразка такого посвідчення, розробленого ДП «Зоря», використано усі елементи орнаменту, графічні зображення, словесні елементи та їх розташування з лицьової сторони зразка, розробленого ДП «Україна», однак різниця полягає у кольорі виконання елементів орнаменту, графічних зображень та словесних елементів, а також поєднанні кольорів при виконанні цих елементів; також на зразку ДП «Зоря» повздовж лівої сторони відсутній напис щодо серії та номера бланка, реквізитів виготовлювача, як на зразку ДП «Україна»;

хоча у дизайні зворотної сторони зразка такого посвідчення, розробленого ДП «Зоря», використано сітчастий візерунок, геральдичний знак «восьмикутна зірка» з Державним Гербом України по центру, словесні елементи за гарнітурою шрифту та розташуванням у складі композиції, як це реалізовано у дизайні ДП «Україна», проте різниця полягає у відтінках кольорів виконання Державного Герба України, словесного елемента «Поліція», а також у контрастності виконання восьмикутної зірки та інтенсивності виконання засвітлення фону.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») Суд наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Оцінюючи надані сторонами докази, суд вважає за необхідне застосовуючи стандарт «balance of probabilities» («баланс ймовірностей»), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та приходить до висновку про те, що в даному випадку має місце використання відповідачем твору Графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти), права інтелектуальної власності на який належать позивачу.

В той же час, як уже було встановлено судом, жодних дозволів на використання відповідачем спірного твору позивачем не надавалося, при тому що відповідач і не бажав скористатися своїм правом на отримання відповідного дозволу та звернутися до позивача з метою дотримання приписів чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 3 ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Суд зазначає, що у постанові від 07.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України). Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі "The former king of Greece and others v. Greece" (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах. Принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном.

Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій є оціночним і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відтак, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ гарантує захист права на мирне володіння майном, включаючи авторські права особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність.

Включення спірного твору у додаток до наказу МВС України №347 від 26.04.2017 жодним чином не змінює правову природу твору і не позбавляє позивача як власника майнових прав на твір, оскільки законодавством не встановлений механізм позбавлення майнових авторських прав.

Крім того, використання твору у зразках бланків, затверджених наказами МВС України, не надає такому твору статусу акта органу державної влади та не позбавляє авторських прав його власника.

Суд звертає увагу на те, що поняття «зразки бланків» не є ідентичним поняттю «твір», оскільки твір як художнє оформлення бланку є лише одним із елементів зразка такого бланку.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що в чинному законодавстві України відсутня норма, яка б передбачала втрату об'єктом інтелектуальної власності правового захисту внаслідок включення його до акту органу державної влади за умови, що такий об'єкт охороняється законом.

ДП «Україна» направив на розгляд для подальшого затвердження технічні описи бланка службового посвідчення разом з листом від 03.12.2015 №83-12дск, у якому зазначено, що з метою підготовки відповідних проектів актів Уряду, що розробляються Міністерством внутрішніх справ України та Національною поліцією України, позивач дозволив за потреби виготовляти копії надісланих документів, що надані в електронній версії в додатку.

В той же час, такий дозвіл стосувався виключно рішень Уряду, а не офіційних документів МВС України чи Нацполіції, а відтак не може бути розцінений як дозвіл на використання твору як об'єкта інтелектуальної власності згідно вимог законодавства.

При цьому, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження факту листування позивача із відповідачем стосовно надання останньому права на використання спірного твору під час виконання договорів про закупівлю, укладених із Нацполіцією.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.11.2020 у справі №755/22219/14 сам факт надання автором своїх неопублікованих творів третій особі для ознайомлення не свідчить про вчинення автором дій, спрямованих на розпорядження авторськими майновими правами на цей твір, оскільки сам факт відкриття доступу до файлів, що містять у собі фотографічні твори або надання фотографічних творів на електронному носії третій особі не є дозволом на використання об'єктів авторського права. Більш того, частина третя статті 426 ЦК України, частина перша статті 443 ЦК України, стаття 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» покладає на будь-яку третю особу обов'язок не вчиняти жодних дій з об'єктом права інтелектуальної власності, у тому числі використання, без спеціального дозволу автора, оскільки використання твору здійснюється лише за згодою автора.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що дії ДП "Зоря" щодо використання службового твору - графічного зображення "Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"" (2 варіанти) є такими, що порушують майнові авторські права ДП "України" за свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 № НОМЕР_1 .

Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права» за захистом авторського права або суміжних прав, а також права особливого роду (sui generis) у встановленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції мають право звертатися: 1) суб'єкти авторського права або суб'єкти суміжних прав для захисту свого авторського права або суміжних прав; 2) особи, яким надано виключне право на використання об'єктів авторського права та/або об'єктів суміжних прав та/або які мають право на отримання частки винагороди за використання об'єктів авторського права та/або об'єктів суміжних прав, для захисту своїх прав та/або охоронюваних законом інтересів у межах договору із суб'єктом авторського права або суб'єктом суміжних прав від протиправних посягань будь-якої третьої особи на права такого ліцензіата або права отримувача частки зазначеної винагороди; 3) організації колективного управління відповідно до доручення правовласників-контрагентів з добровільного колективного управління відповідно до ЗУ «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» з урахуванням сфери їх діяльності, зазначеної в реєстрі організацій колективного управління; 4) акредитовані організації колективного управління з урахуванням сфери їх акредитації, зазначеної в реєстрі організацій колективного управління; 5) особи, яким належить право особливого роду (sui generis).

Згідно з частиною другою статті 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права» особи, зазначені в частині першій цієї статті, мають право звертатися за захистом авторського права та/або суміжних прав до суду з будь-якими вимогами, не забороненими законом, зокрема про: 1) визнання авторського права або суміжних прав; 2) відновлення становища, яке існувало до порушення; 3) припинення та/або заборону вчиняти дії, що порушують авторське право та/або суміжні права чи створюють загрозу їх порушення; 4) стягнення винагороди, передбаченої законодавством про авторське право і суміжні права; 5) відшкодування моральної шкоди; 6) відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права або суміжних прав, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права або суміжних прав, або стягнення компенсації; 7) припинення підготовчих дій до порушення авторського права та/або суміжних прав, у тому числі шляхом призупинення митних процедур, якщо є підстави вважати, що на митну територію України чи з митної території України можуть бути пропущені піратські примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технологічного засобу захисту об'єктів авторського права та/або об'єктів суміжних прав тощо; 8) опублікування за рахунок порушника в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права та/або суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень; 9) вжиття інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом авторського права та/або суміжних прав.

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суд має право постановити рішення про:

1) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права та/або суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування; 2) відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права та/або суміжних прав;

3) стягнення з порушника авторського права та/або суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;

4) стягнення компенсації (разового грошового стягнення), що визначається судом замість відшкодування збитків або стягнення доходу на розсуд суб'єкта авторського права та/або суб'єкта суміжних прав у розмірі від 2 до 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб або як фіксована подвоєна, а в разі умисного порушення - потроєна сума винагороди, яка була б сплачена за надання дозволу на використання об'єкта авторського права або об'єкта суміжних прав, з приводу якого виник спір; на вимогу осіб, передбачених у пунктах 2-5 частини першої цієї статті, - як фіксована подвоєна, а в разі умисного порушення - потроєна сума винагороди, яка була б сплачена за надання дозволу на використання відповідного об'єкта, з приводу якого виник спір.

Розмір компенсації має бути ефективним, співрозмірним і стримуючим, спрямовуватися на відновлення порушених прав та застосовуватися таким чином, щоб уникнути створення перешкод законній діяльності користувача і водночас забезпечити захист від зловживань користувача.

При визначенні розміру компенсації судом враховується тривалість та систематичність порушення, обсяг порушення (зокрема з урахуванням території його поширення), сфера господарювання та наміри порушника, вина та її форми, а також інші об'єктивні обставини;

5) припинення і заборону опублікування творів, виконань, фонограм, відеограм, вилучення (конфіскацію) піратських примірників творів, фонограм, відеограм чи записів програм організацій мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо в ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права та/або суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення таких прав.

Так, позивачем заявлено до стягнення з відповідача збитки у розмірі 1 382 690,00 грн., розраховані як частина доходу відповідача від протиправного використання твору. На переконання позивача, стягнення частини доходів відповідача буде ефективним, спів розмірним і стримуючим, спрямовуватися на відновлення порушених прав та застосовуватися таким чином, щоб уникнути створення перешкод законній діяльності відповідача і забезпечити захист від зловживань відповідача.

Також позивач просить суд стягнути з ДП "Зоря" до Державного бюджету України штраф у розмірі 10% від суми, присудженої судом на користь ДП "Україна", на підставі ч. 4 ст. 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Відповідно до ч. 4 ст. 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суд може постановити рішення про накладення на порушника штрафу у розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів передається у встановленому порядку до державного бюджету.

З урахуванням встановлених судом обставин порушення відповідачем авторського права позивача на твір, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь частини доходу від незаконного використання твору у розмірі 1 382 690,00 грн., а також стягнення з відповідача до Державного бюджету України штрафу на підставі ч. 4 ст. 55 Закону України «Про авторське право і суміжні права» у розмірі 138 369,00 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд зазначає, що позивач за первісним позовом належними засобами доказування довів факт порушення відповідачем майнових прав суб'єкта авторського права шляхом вчинення дій, які визнаються порушенням авторського права, а відтак суд приходить до висновку про необхідність повного задоволення первісних позовних вимог про визнання дій відповідача щодо використання службового твору - графічного зображення "Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"" (2 варіанти) такими, що порушують майнові авторські права ДП "України", заборони відповідачу використання спірного твору, а також стягнення з ДП "Зоря" на користь ДП "Україна" коштів в розмірі 1 382 690,00 грн. та до державного бюджету України - штрафу у розмірі 10% суми, присудженої на користь позивача.

Щодо зустрічних позовних вимог суд відзначає наступне.

Так, зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 № 102874 незаконно засвідчує факт, якого не існує, оскільки ДП «Україна» не належать авторські майнові права на твір - дизайн бланка службового посвідчення Національної поліції України з підстав його затвердження наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.04.2017 № 347, який за своїм характером є нормативно-правовим актом, після чого спірний дизайн став ознакою поліції як органу державної влади, а отже, втратив статус об'єкта авторського права, що охороняється в силу закону, відповідно, у ДП «Україна» відсутні авторські майнові права на твір.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права (п. 5.6 постанови Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №910/18962/20).

Порушенням є такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й буде здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес (п. 119 постанови Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (п. 120 постанови Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).

У постанові від 20.02.2025 у даній справі Верховний Суд встановив, що ДП «Зоря» фактично звернулося про захист своїх інтересів як учасника закупівель та контрагента Нацполіції, а не захистом своїх прав як таких, що порушені ДП «Україна», а тому має захищати себе під час розгляду судами спору про право, тобто в межах вирішення первісного позову, заперечуючи проти доводів і вимог позивача

З урахуванням встановлених судом підстав для повного задоволення первісних позовних вимог з підстав наявності у ДП «Україна» порушених ДП «Зоря» майнових прав інтелектуальної власності на твір - графічного зображення "Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України" (2 варіанти), а також не доведеністю останнім зворотного, зустрічні позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва від 01.03.2021 №102874 про реєстрацію авторського права на твір, а також визнання відсутніми у ДП "Україна" авторських майнових прав на твір не підлягають задоволенню.

За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Окрім того, господарський суд, при вирішення даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання первісного, зустрічного позову, а також оскарження судових рішень в апеляційній та касаційній інстанції покладаються на Дочірнє підприємство "Поліграфічний комбінат "Зоря".

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242, 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» задовольнити повністю.

2. Визнати дії Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат «Зоря» щодо використання службового твору - графічного зображення «Дизайн бланка «Службове посвідчення Національної поліції України» (2 варіанти) такими, що порушують майнові авторські права Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» за свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 № НОМЕР_1 .

3. Заборонити Дочірньому підприємству «Поліграфічний комбінат «Зоря» використання службового твору - графічного зображення «Дизайн бланка «Службове посвідчення Національної поліції України» (2 варіанти) за свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 №102874 шляхом виготовлення бланків службових посвідчень Національної поліції України без дозволу Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів».

4. Стягнути з Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат «Зоря» (04082, м. Київ, вул. Лугова, 1-А; ідентифікаційний код: 32068913) на користь Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 38-44; ідентифікаційний код: 16286441) частину доходів у розмірі 1 382 690 (одна тисяча триста вісімдесят дві тисячі шістсот дев'яносто) грн. 00 коп.

5. Стягнути з Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат «Зоря» (04082, м. Київ, вул. Лугова, 1-А; ідентифікаційний код: 32068913) до Державного бюджету України штраф 10 % у сумі 138 269 (сто тридцять вісім тисяч двісті шістдесят дев'ять) грн. 00 коп.

6. Стягнути з Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат «Зоря» (04082, м. Київ, вул. Лугова, 1-А; ідентифікаційний код: 32068913) на користь Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 38-44; ідентифікаційний код: 16286441) судовий збір у розмірі 23 096 (двадцять три тисячі дев'яносто шість) грн. 31 коп., судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 33 818 (тридцять три тисячі вісімсот вісімнадцять) грн. 87 коп. та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 45 091 (сорок п'ять тисяч дев'яносто одна) грн. 82 коп.

7. У задоволенні зустрічного позову Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат «Зоря» відмовити повністю.

8. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.08.2025, з урахуванням ч. 4 ст. 116 ГПК України.

Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА

Попередній документ

129462586

Наступний документ

129462588

Інформація про рішення:

№ рішення:	129462587
№ справи:	910/19775/23
Дата рішення:	01.08.2025
Дата публікації:	13.08.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, з них; щодо авторських та суміжних прав, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (04.12.2025)
Дата надходження:	26.08.2025
Предмет позову:	захист порушених прав інтелектуальної власності

Розклад засідань:

Минулі засідання (23)

13.02.2024 15:25	Господарський суд міста Києва
19.03.2024 15:15	Господарський суд міста Києва
17.07.2024 11:59	Господарський суд міста Києва
14.10.2024 12:00	Північний апеляційний господарський суд
14.10.2024 12:10	Північний апеляційний господарський суд
25.11.2024 13:00	Північний апеляційний господарський суд
11.12.2024 12:00	Північний апеляційний господарський суд
13.02.2025 14:30	Касаційний господарський суд
20.02.2025 13:00	Касаційний господарський суд
16.04.2025 14:15	Господарський суд міста Києва
14.05.2025 15:30	Господарський суд міста Києва
11.06.2025 14:30	Господарський суд міста Києва
16.07.2025 14:45	Господарський суд міста Києва
30.07.2025 17:15	Господарський суд міста Києва
03.09.2025 11:15	Господарський суд міста Києва
08.10.2025 10:15	Північний апеляційний господарський суд
08.10.2025 10:30	Північний апеляційний господарський суд
15.10.2025 13:30	Північний апеляційний господарський суд
15.10.2025 13:45	Північний апеляційний господарський суд
12.11.2025 12:45	Північний апеляційний господарський суд
12.11.2025 13:00	Північний апеляційний господарський суд
04.12.2025 13:40	Північний апеляційний господарський суд
04.12.2025 13:50	Північний апеляційний господарський суд

Заплановані засідання (2)

05.02.2026 13:30	Північний апеляційний господарський суд
05.02.2026 13:40	Північний апеляційний господарський суд