Справа №592/15491/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/838/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Шахрайство
Іменем України
05 серпня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання -
ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в м. Суми кримінальне провадження № 592/15491/24 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 22.04.2025 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9 ,
захисника - адвоката ОСОБА_10 ,
установила:
В поданих апеляційних скаргах:
- обвинувачений ОСОБА_11 (із доповненнями) просить скасувати ухвалу суду у зв'язку з істотним порушенням вимог закону, оскільки судом першої інстанції були повністю проігноровані його клопотання, не були досліджені докази у справі та не були допитані свідки, подальше тримання під вартою ставить під загрозу його життя та здоров'я та життя його рідних. Крім того, вважає за необхідне направити кримінальне провадження до Верховного Суду для визначення підсудності в порядку ст. 34 КПК.
- захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_12 просить ухвалу суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору в задоволенні клопотання, оскільки клопотання прокурора повинен був вирішувати не Ковпаківський районний суд м. Суми, а слідчий суддя Зарічного районного суду м. Суми, так як в Ковпаківському районному суді м. Суми ще не було проведено підготовче судове засідання. ОСОБА_9 необґрунтовано підозрюється у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, ризики є надуманими та перебільшеними, відсутні докази необхідності продовження найсуворішого запобіжного заходу. Крім того, проведення розгляду клопотання без участі потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового розгляду є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Через не конкретизацію обставин, викладених в обвинувальному акті відносно ОСОБА_9 суд позбавлений можливості визначити самостійно у межах територіальної юрисдикції якого суду вчинене останнє за часом кримінальне правопорушення, у зв'язку з чим перш ніж приймати рішення про продовження тримання під вартою, суд повинен був направити обвинувальний акт для визначення підсудності.
До Ковпаківського районного суду м. Суми надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_9 за ч. 5 ст. 190 КК і в підготовчому судовому засіданні прокурор подав клопотання про продовження ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки останній обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення та існують ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, які не зменшились, а більш м'які запобіжні заходи не зможуть запобігти наявним ризикам.
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 22.04.2025 обвинуваченому ОСОБА_9 в підготовчому судовому засіданні продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 20.06.2025 із визначенням застави в розмірі 242 240 грн та покладенням передбачених ч. 5 ст. 194 КПК обов'язків, у разі її внесення. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що у кримінальному провадженні наявні ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, які продовжують існувати та не зменшилися, а інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_10 , які підтримали свої апеляційні скарги, доводи прокурора ОСОБА_8 про залишення судового рішення без зміни, а апеляційні скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказані вище апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.
Зокрема, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК), а згідно ст. 177 КПК підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Відповідно ч. 3 ст. 315 КПК, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого; при розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу. При цьому обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Так, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК, яке є особливо тяжким, і обґрунтованість цього обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення щодо винуватості чи навпаки невинуватості ОСОБА_9 , вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред'явленого йому обвинувачення, правильності кваліфікації його дій, достовірність або недостовірність наявних у справі доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) подальшого тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження.
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зав'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зав'язків тощо). При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Хоч КПК і не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Існують реальні ризики того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно випливати на свідків в цьому кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується, а застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою не забезпечить належне виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків і не зможе запобігти передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК ризикам.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення, у цьому конкретному випадку, має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що обвинувачений ОСОБА_9 може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, оскільки «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому колегія суддів враховує те, що «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
Суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого рішення, що ОСОБА_9 може переховуватись від суду, цей ризик не зменшився та є актуальним і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, характер та ступінь суспільної небезпечності цього кримінального правопорушення, а також конкретні обставини його вчинення, зокрема кількість епізодів злочинної діяльності. При цьому ризик втечі, як зазначалось вище, також має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), а тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності всупереч доводів захисника дійсно має місце і реально існує.
При встановленні ризику впливу на свідків необхідно враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).
Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на потерпілого, свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.
Актуальним залишається й ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК, враховуючи кількість епізодів протиправних дій, що інкримінуються ОСОБА_9 та фактичні обставини їх вчинення, а також те, що ОСОБА_9 офіційно не працював, засобів до існування не мав, а єдиним джерелом доходів було вчинення кримінальних правопорушень. Навіть перебуваючи в умовах слідчого ізолятору на шлях виправлення не став, а вчинив інші, більш тяжкі злочини, що свідчить про його стійку протиправну поведінку.
З огляду на викладене, підстав для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід колегія суддів не вбачає, оскільки ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, а інший, більш м'який, запобіжний захід не зможе запобігти встановленим судом першої інстанції ризикам, передбачених ст. 177 КПК.
Зважаючи на наявність ризиків, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, необхідність забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника судового провадження була застосована належна правова процедура, колегія суддів вважає, що суспільний інтерес, що полягає у захисті прав потерпілих від злочинів привалює над принципом поваги до свободи особистості і виправдовує саме на теперішній час подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо існування загрози його життю та здоров'я у зв'язку з утриманням в ДУ «Сумський слідчий ізолятор», так як із зазначеної установи він вже вибув і на даний час утримується в ДУ «Полтавська установа виконання покарань» (№ 23).
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про те, що питання продовження запобіжного заходу у даному випадку мав вирішувати слідчий суддя Зарічного районного суду м. Суми, а не Ковпаківський районний суд м. Суми, то вони є необґрунтованими, оскільки суперечать положенням кримінального процесуального закону, згідно яких у разі закінчення строку запобіжного заходу до проведення підготовчого судового засідання прокурор не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу може подати клопотання про його продовження і розгляд такого клопотання здійснюється слідчим суддею за правилами цієї статті (ч. 6 ст. 199 КПК).
У даному ж випадку, за змістом оскаржуваної ухвали розгляд клопотання прокурора про продовження тримання під вартою ОСОБА_9 відбувався у підготовчому судовому засіданні, що відповідає вимогам кримінального процесуального закону та відноситься до питань згідно ст. 315 КПК, пов'язаних з підготовкою до судового розгляду.
Зважаючи на викладене, рішення суду є законним, обґрунтованим і умотивованим, постановлене згідно норм матеріального права з ретельним дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК та ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та об'єктивно оціненими судом, в порядку та в межах, передбачених на даній стадії кримінального провадження, у зв'язку з чим приходить висновку про залишення рішення суду без змін, а поданих апеляційних скарг - без задоволення.
постановила:
Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 22.04.2025 відносно ОСОБА_13 залишити без змін, а його апеляційну скаргу та апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_7 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4