04 серпня2025 року
м. Київ
справа № 444/537/25
провадження № 51 - 2938 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
вивчивши матеріали касаційної скарги захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5
на вирок Жовківського районного суду Львівської області від 22 квітня 2025 року
та ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 червня 2025 року щодо неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ,
установив:
За вироком Жовківського районного суду Львівської області від 22 квітня
2025 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше несудимого,
засуджено за ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК) і призначено покарання з застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК у виді пробаційного нагляду на строк 3 роки без конфіскації майна. На підставі ч. 2 ст. 59-1 КК та п. 2 ч. 3
ст. 59-1 КК, покладено на ОСОБА_5 обов'язки, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; прочитати мотиваційну книгу письменників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 " ОСОБА_10 , або Як навчитися контролювати власне життя у мінливому світі. Поради для підлітків".
Вирішено питання із заходами забезпечення кримінального провадження, речовими доказами та процесуальними витратами.
Цим же вироком за ч. 2 ст. 289 КК засуджено неповнолітнього ОСОБА_6 , судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.
Суд першої інстанції встановив, що близько 17:00 23 грудня 2024 року
ОСОБА_5 , за попередньою змовою з ОСОБА_6 , прибули до
с. Гряда Львівської області де ОСОБА_5 , з відома та згоди ОСОБА_6 , зустрівшись із ОСОБА_11 та зловживаючи його довірою взяв мотоцикл марки «Kovi» д. н. з. НОМЕР_1 , який знаходився у законному користуванні останнього та належав ОСОБА_12 , і під приводом огляду для його подальшої купівлі, здійснив рух до заздалегідь обумовленого з ОСОБА_6 місця, де підібрав останнього. Від'їхавши від с. Гряда обоє зняли номерний знак, віддерли плівку чорно-золотистого кольору з мотоцикла та попрямували до с. Вовків Львівської області, після чого 24 грудня 2024 року помістили його до гаражу на АДРЕСА_2 і використовували на власний розсуд. Унаслідок незаконного заволодіння транспортним засобом ОСОБА_6 та
ОСОБА_13 , потерпілій ОСОБА_12 було завдано матеріальної шкоди на суму 83 580,35.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 25 червня 2025 року цей вирок змінено в частині призначеного ОСОБА_5 покарання.
Засуджено останнього за ч. 2 ст. 289 КК із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК до покарання у виді пробаційного нагляду на строк 2 роки без конфіскації майна та на підставі ст. 59-1 КК покладено обов'язки аналогічні тим, що були застосовані до нього місцевим судом.
У решті вирок залишено без змін.
У касаційній скарзі захисник просить змінити оскаржувані судові рішення
з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність,
невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості і призначити
ОСОБА_5 покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік без конфіскації майна з покладенням обов'язків, передбачених ст. 59-1 КК.
На обґрунтування своїх вимог указує, що призначене ОСОБА_5 покарання
у виді пробаційного нагляду на строк 2 роки є суворим. Стверджує, що призначаючи покарання суди обох інстанцій належним чином не врахували дані про особу засудженого, його юний вік, позитивні характеристики з місця проживання та навчання, вчинення кримінального правопорушення вперше, щире каяття сприяння слідству і справедливому розгляду справи. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою рекомендації надані уповноваженим органом з питань пробації. Також, на переконання захисника ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
За правилами ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій судом за ч. 2 ст. 289 КК захисником у скарзі
не заперечуються.
У ній захисник просить змінити вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду з підстав, передбачених положеннями ст. 438 КПК.При цьому, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону захисник лише перераховує його положення деяких норм і не зазначає у чому саме полягають ці порушення, як і не указує, яка саме норма кримінального закону застосована у провадженні неправильно. Фактично, як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник не погоджується з розміром призначеного ОСОБА_5 покарання, вважає його явно суворим і несправедливим.
Разом із тим, вирок місцевого суду був змінений апеляційним судом в частині призначеногоОСОБА_5 покарання, а відтак предметом касаційної перевірки
у даному випадку може бути покарання, призначене йому апеляційним судом
з огляду на обставини, встановлені судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару,
а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій,
їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч
і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні
ст. 414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення
у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму
і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою засудженого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети і засад його призначення.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, конкретизуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину та (або) характеристику особи винного, згідно з КК виступають самостійним чинником, який має значення для індивідуалізації покарання.
До того ж, відповідно до положень ч. 1 ст. 69 КК, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи
в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права.
Як убачається зі змісту вироку, призначаючи ОСОБА_5 покарання суд першої інстанції відповідно до вимог статей 50, 65 КК врахував, що відповідно до положень ст. 12 КК скоєне засудженим правопорушення належить до категорії тяжких злочинів; особу засудженого, який є неповнолітнім, його характеризуючі дані, у тому числі й ті, на які захисник посилається в касаційній скарзі; дані досудової доповіді; наявність обставин, що пом'якшують покарання та відсутність тих, які його обтяжують. Водночас щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та вчинення злочину у неповнолітньому віці суд визнав такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а тому прийшов до висновку про можливість застосувати до ОСОБА_5 положення ч. 1 ст. 69 КК
і призначив йому покарання у виді пробаційного нагляду на строк 3 роки без конфіскації майна, а також поклав на нього відповідні обов'язки, передбачені
ст. 59-1 КК.
Однак такий розмір основного покарання суперечить імперативним нормам ч. 2 ст. 101 КК, на що звернув увагу прокурор в апеляційній скарзі, а тому апеляційний суд змінив вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_5 покарання, і, з застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК пом'якшив йому покарання у виді пробаційного нагляду на строк 2 роки без конфіскації майна та поклав відповідні обов'язки, передбачені ст. 59-1 КК.
З урахуванням усіх обставин, які були враховані судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_5 покарання та положень ч. 2 ст. 101 КК, суд апеляційної інстанції визначив йому покарання, яке є необхідним і достатнім для виправлення останнього та попередження нових кримінальних правопорушень, з яким погоджується і суд касаційної інстанції.
Ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованою та вмотивованою
і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість Суд
не вбачає.
Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та доданих до неї судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, ст. 441 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Жовківського районного суду Львівської області від 22 квітня 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 червня 2025 року щодо ОСОБА_5 , через відсутність підстав для її задоволення.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3