05 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 521/2332/23
провадження № 61-1270св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного судум. Одеси від 08 червня 2023 року в складі судді Мурзенко М. В.та постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року в складі колегії суддів Лозко Ю. П., Карташова О. Ю., Назарової М. В.
усправі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа - Професійна спілка робітників морського транспорту України, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який згодом уточнила, та остаточно просила поновити її на посаді бухгалтера 2 категорії сектору обліку доходів і розрахунків бухгалтерії Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ») та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати, наступної за датою звільнення,до часуухвалення рішенняв справі.
Позов обґрунтовано тим, що позивачка працювала в Херсонській філії ДП «АМПУ» на посаді бухгалтера 2 категорії сектору обліку доходів і розрахунків та була звільнена з роботи з 29 грудня 2022 року наказом від 28 грудня 2022 року № 336-К з підстав, визначених пунктом 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв'язку із неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв'язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.
Звільнення позивачка вважала незаконним, посилаючись на неналежне повідомлення про наступне вивільнення в неузгоджений з нею спосіб (месенджером), незабезпечення їй можливості переведення на іншу роботу, відсутність попередніх консультацій з профспілковою організацією, відсутність об'єктивної неможливості у відповідача забезпечити в подальшому її роботою.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
08 червня 2023 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді бухгалтера 2 категорії сектору обліку доходів і розрахунків бухгалтерії Херсонської філії ДП «АМПУ».
У задоволенні позову в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
12 листопада 2024 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційні скарги Херсонської філії ДП «АМПУ» та ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 червня 2023 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що копія наказу про припинення трудових договорів з працівниками порту, повідомлення про заплановане вивільнення, перелік вакантних посад надіслані позивачці роботодавцем месенджером Viber на її телефонний номер 19 грудня 2022 року, що не заперечується сторонами. Однак відповідно до частини третьої статті 29 КЗпП України ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов'язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису. У трудовому договорі, за згодою сторін, можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника. Такий альтернативний спосіб обмінну кадровими документами, як застосунок Viber, не погоджений між сторонами та не оформлений належний чином, зокрема позивачкою не подано заяву про направлення їй кадрових документів на застосунок Viber, так і з боку відповідача не направлено жодної пропозиції позивачці про можливість направлення їй кадрових документів через засоби телефонного зв'язку. Належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв'язку із повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва, майна роботодавця внаслідок бойових дій на час звільнення позивачки, відповідачем судам першої та апеляційної інстанцій в процесі розгляду справи також не надано. Позивачці не були запропоновані у визначений чинним національним законодавством спосіб вакантні посади на підприємстві відповідача. Указані вище обставини та докази свідчать про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 за пунктом 6 частини першої статті 41 КЗпП України, а також про порушення відповідачем частини четвертої статті 41 КЗпП України, тому необхідно поновити ОСОБА_1 на займаній раніше посаді. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позову ОСОБА_1 в частині поновлення її на роботі, але помилився в мотивах такого рішення.
Стосовно стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційний суд зазначив, що відповідно до наказів Херсонської філії ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року № 27-ОП «Про організаційні заходи, пов'язані з введенням воєнного стану в Україні», від 10 травня 2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» у зв'язку з військовою агресією проти України трудові відносини з ОСОБА_1 були призупинені, що виключає можливість надання та виконання роботи з 11 травня 2022 року. Наказ про призупинення дії трудового договору позивачкою не оскаржувався та був чинний на момент її звільнення. Тобто на момент звільнення, незважаючи на те, що трудові відносини між ОСОБА_1 та ДП «АМПУ» тривали, але враховуючи їх призупинення, не передбачали виконання працівником роботи за укладеним трудовим договором та виплату роботодавцем заробітної плати, що незалежно від встановлення факту незаконності звільнення не свідчить про позбавлення працівника роботодавцем можливості виконання своєї трудової функції та отримання заробітної плати. ОСОБА_1 не позбавлена можливості отримати середній заробіток за час вимушеного прогулу у повному обсязі за рахунок держави, що здійснює збройну агресію проти України, про що правильно вказав суд першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
27 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року, в якій просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині. В іншій частині судові рішення залишити без змін.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року в справі № 805/2562/16-ц, від 26 серпня 2020 року в справі № 501/2316/15-ц, від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19, від 28 грудня 2022 року в справі № 460/2675/18, від 03 серпня 2023 року в справі № 683/1256/22, від 08 червня 2023 року в справі № 161/8196/22, від 21 червня 2023 року в справі № 149/1089/22, від 04 жовтня 2023 року в справі № 750/1146/22,про те, що:
- у разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
- вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалося порушення трудових прав працівника до моменту їх поновлення;
- оплата вимушеного прогулу є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю;
- вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідних до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати;
- дії роботодавця щодо невиплати середнього заробітку в період призупинення дії трудового договору є винним та протиправним порушенням роботодавцем своїх трудових обов'язків;
- вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.
Відповідач не запропонував їй наявні вакансії на підприємстві, не забезпечив можливість перевестися на іншу посаду, внаслідок чого позбавив заробітку та має оплачувати вимушений прогул. ОСОБА_1 не просить стягнути середній заробіток за період призупинення трудового договору, а ставить вимогу про стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ДП «АМПУ» зазначає, що з 11 травня 2022 року дію трудового договору з позивачкою було призупинено, а тому трудові відносини не передбачали виконання працівником роботи за укладеним трудовим договором та виплату роботодавцем заробітної плати. Після поновлення на роботі в ОСОБА_1 відновлюється попередній юридичний стан - призупинення дії трудового договору. ОСОБА_1 не позбавлена можливості отримати середній заробіток за час вимушеного прогулу у повному обсязі за рахунок держави, що здійснює збройну агресію проти України. Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 17 липня 2024 року в справі № 521/2212/23, від 28 серпня 2024 року в справі № 521/8323/23, від 06 листопада 2024 року в справах № № 521/2975/23, 521/2285/23. Рішення суду про поновлення позивачки на роботі виконано ДП «АМПУ» 09 червня 2023 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працювала на посаді бухгалтера 2 категорії сектору обліку доходів і розрахунків бухгалтерії Херсонської філії ДП «АМПУ».
У зв'язку із збройною агресією рф відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 28 квітня 2022 року № 256 закрито до відновлення контролю порт Херсон. Фактично роботу порт припинив в перший день агресії 24 лютого 2022 року.
Наказом від 10 травня 2022 року № 28-ОП в Херсонській філії ДП «АМПУ було призупинено дію трудового договору з позивачкою.
19 грудня 2022 року відповідачем було направлено позивачці за допомогою месенджера Viber наказ від 15 грудня 2022 року № 53-ОП про припинення трудових договорів з працівниками, повідомлення про заплановане вивільнення від 16 грудня 2022 року № 152 та перелік вакантних посад ДП «АМПУ» станом на 12 грудня 2022 року, а 28 грудня 2022 року - наказ про звільнення від 28 грудня 2022 року № 336-К з підстав, визначених пунктом 6 частини першої статті 41 КЗпП України.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до змісту касаційної скарги доводи позивачки зводяться до незгоди з вирішенням спору в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому колегія суддів не перевіряє правильність вирішення судами спору в частині поновлення на роботі.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно із статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2102-ІХ
від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом № 2136-ІХ.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 13 Закону № 2136-ІХ, призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором.
На час призупинення дії трудового договору за працівником зберігається робоче місце, сам трудовий договір не припинений, проте заробітна плата та інші виплати не сплачуються, оскільки відповідно до частини четвертої статті 13 Закону № 2136-ІХ відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зазначив, що трудові відносини з ОСОБА_1 на час видачі наказу про звільнення були призупинені, тому вона не працювала не з вини роботодавця, а всі компенсаційні збитки за таких обставин покладаються на державу, що здійснює збройну агресію проти України.
Колегія суддів суду касаційної інстанції також погоджується з вказаним висновком, з огляду на таке.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зазначено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.
Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.
Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.
У цій справі встановлено, що відповідно до наказів Херсонської філії ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року № 27-ОП «Про організаційні заходи, пов'язані з введенням воєнного стану в Україні» і від 10 травня 2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» трудові відносини з працівниками, зокрема з позивачкою, були призупинені.
Наказ про призупинення дії трудового договору ОСОБА_1 не оскаржувався та був чинний на момент її звільнення.
На момент звільнення позивачки трудові відносини були призупинені - вона не виконувала трудову функцію та не отримувала заробітну плату, у зв'язку з чим після поновлення на роботі в ОСОБА_1 відновлюється попередній юридичний стан - призупинення дії трудового договору, що виключає відповідальність роботодавця у вигляді виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
ОСОБА_1 відповідно до частини четвертої статті 13 Закону № 2136-ІХ не позбавлена можливості отримати середній заробіток за час вимушеного прогулу у повному обсязі за рахунок держави, що здійснює збройну агресію проти України.
Аналогічні висновки у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 17 липня 2024 року всправі № 521/2212/23, від 28 серпня 2024 року в справі № 521/8323/23, від 06 листопада 2024 року в справах № № 521/2975/23, 521/2285/23, від 21 липня 2025 року в справі № 521/2219/23 (справи за позовами працівників до ДП «АМПУ» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу).
Отже, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідають вимогам закону.
Суди попередніх інстанцій інстанції виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судових рішень, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували положення статті 235 КЗпП України, статті 13 Закону № 2136-ІХ до спірних правовідносин.
Посилання заявниці як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року в справі № 805/2562/16-ц, від 26 серпня 2020 року в справі № 501/2316/15-ц, від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19, від 28 грудня 2022 року в справі № 460/2675/18, від 08 червня 2023 року в справі № 161/8196/22, від 03 серпня 2023 року в справі № 683/1256/22,від 21 червня 2023 року в справі № 149/1089/22, від 04 жовтня 2023 року в справі № 750/1146/22, є необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими, ніж у справі, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Наведені справи не стосуються позовів працівників до ДП «АМПУ» про поновлення на роботі.
За обставинами справи, яка є предметом касаційного перегляду, позивачка не оскаржила наказ про призупинення з нею трудового договору, як це зроблено в справах № 161/8196/22та № 149/1089/22, тому висновки Верховного Суду в цих справах про вирішення спору про визнання незаконним призупинення дії трудового договору незастосовні до спірних правовідносин щодо поновлення на роботі.
Доводи касаційної скарги в іншій частині зводяться до переоцінки доказів у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновки судів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення залишаються без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська