11 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 203/2925/21
провадження № 61-14103св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Райська Тетяна Максимівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівна,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 27 лютого 2024 року в складі судді Ханієвої Ф. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року в складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Барильської А. П., Макарова М. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив витребувати від ОСОБА_3 на його користь як спадкоємця за заповітом після смерті ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , а також визнати за ним в порядку спадкування право власності на цю квартиру.
На обґрунтування позову зазначав, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 14 жовтня 2009 року. Він є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 , та на підставі судового рішення спірна квартира була витребувана у ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 була достеменно обізнана про наявність ухвали Центрального районного суду м. Дніправід 30 листопада 2016 року щодо заборони відчуження спірної квартири у справі № 203/4534/16-ц, проте свідомо відчужила цю нерухомість ОСОБА_3 .
Посилаючись на те, що він не має можливості реалізувати своє право власності на спадкове майно шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину у позасудовому порядку, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Дніпра від 27 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року, позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 .
Витребувано квартиру АДРЕСА_1 від ОСОБА_3 на користь спадкоємця за заповітом після смерті ОСОБА_4 - ОСОБА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 , а до складу спадкового майна входить спірна квартира. Разом з тим, право власності позивача на спірне майно, набуте ним в порядку спадкування за заповітом, не визнається відповідачами. Під час розгляду судом касаційної інстанції справи № 203/4534/16-ц за позовом ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_4 , до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 про визнання недійсними довіреності, договору дарування та договору купівлі-продажу квартири, витребування квартири з чужого незаконного володіння, визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом ОСОБА_2 відчужила спірну квартиру ОСОБА_3 .
Таким чином, ОСОБА_3 придбала спірну нерухомість за відплатним договором в особи, яка не мала права її відчужувати, про що набувач не знала і не могла знати, та майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2024 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_7 звернуласядо Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 27 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року й ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 645/4220/16-ц, від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19, від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц, від 15 березня 2023 року в справі № 725/1824/20, від 23 вересня 2024 року в справі № 303/1280/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Суди попередніх інстанцій не дослідили питання дотримання балансу її інтересів та інтересів позивача та наслідків ухвалення оскаржуваних рішень в контексті встановлених обставин справи.
Суди не надали належну оцінку втручанню держави у її мирне володіння майном. Втрата нею житла є крайньою і невиправданою формою втручання держави у право на житло, гарантоване статтею 47 Конституції України.
Ухвалюючи рішення про визнання за позивачем права власності на спірну квартиру в порядку спадкування суд фактично переглянув рішення у справі № 203/4534/16-ц, що є підставою для скасування судових рішень в цій частині.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Центрального районного суду м. Дніпра.
20 грудня 2024 року справа № 203/2925/21 надійшла до Верховного Суду.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 направила відзив на касаційну скаргу, в якій просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , якій на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , та у визначеному законодавством порядку звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
За життя ОСОБА_4 у вересні 2016 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1 (справа № 203/4534/16).
Ухвалою Центрального районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року було задоволено заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову та накладено арешт на спірну квартиру, яка належить ОСОБА_6 на підставі договору дарування №2576 від 18 червня 2014 року.
Після смерті ОСОБА_4 ухвалою Центрального районного суду м. Дніпра від 06 листопада 2017 року до участі у справі як правонаступника позивача було залучено ОСОБА_1 , який з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
визнати недійсною з моменту її посвідчення довіреність від 16 червня 2014 року на право розпорядження майном, посвідчену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рябих В. М. та зареєстровану у реєстрі за № 2463;
визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 18 червня
2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рябих В. М., зареєстрований у реєстрі за № 2576;
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу
Барабаш Ю. В., зареєстрований у реєстрі за № 1839; скасувати його державну реєстрацію;
витребувати від ОСОБА_2 на його користь як спадкоємця за заповітом спірну квартиру;
визнати за ним у порядку спадкування право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Центрального районного суду м. Дніпра від 01 червня 2018 року позов ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_4 , задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування квартири від 18 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_4 , від імені якої діяла ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 ; витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на цю квартиру. У задоволенні вимог про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на майно у порядку спадкування за заповітом відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 01 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про витребування майна скасовано, залишено у цій частині в силі рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 01 червня 2018 року, мотивувальну частину постанови Дніпровського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири змінено, викладено її в редакції цієї постанови.
Судами у справі № 203/4534/16 встановлено, що ОСОБА_4 належала квартира АДРЕСА_1 .
16 червня 2014 року ОСОБА_4 видала на ім'я ОСОБА_5 довіреність, якою доручила ОСОБА_5 бути її представником з питань відчуження належного їй майна (обміну, продажу), або дарування на ім'я ОСОБА_6 належної їй на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 .
18 червня 2014 року між ОСОБА_4 , від імені якої за довіреністю діяла ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 уклали нотаріально посвідчений договір дарування спірної квартири.
02 вересня 2016 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В. В., зареєстрований у реєстрі за № 2004, яким усе належне їй майно заповіла ОСОБА_1 .
28 вересня 2016 року ОСОБА_6 уклала з ОСОБА_2 нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_6 передала у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Продаж квартири вчинено за 49 971,00 грн.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що на дату укладення оспорюваного договору дарування ОСОБА_4 не мала волевиявлення на безоплатну передачу у власність ОСОБА_9 належної їй спірної квартири, тому правильними є висновки суду першої інстанції про наявність визначених законом підстав для витребування у ОСОБА_2 як добросовісного набувача, на користь спадкоємця померлої ОСОБА_4 ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 .
Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання недійсним договору дарування квартири від 18 червня 2014 року, оскільки визнання недійсними зазначеного правочину не призводить до відновлення порушеного права власності позивача на спірне нерухоме майно, а тому такий спосіб захисту порушених прав не є ефективним.
Незважаючи на перебування в провадженні судів справи № 203/4534/16, 06 червня 2019 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. від 23 липня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно ОСОБА_4 у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1 та державною реєстрацією права власності на це майно за іншою особою.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Основним речово-правовим способом захисту права власності є віндикаційний позов.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
Таким чином, у випадку, якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18).
Суди під час розгляду справи № 203/4534/16 за позовом ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_4 , дійшли висновку про наявність передбачених законом підстав для витребування спірної квартири у ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_4 не мала волевиявлення на безоплатну передачу у власність ОСОБА_6 спірної квартири, яка в подальшому відчужила її ОСОБА_2 .
Разом з тим, ОСОБА_2 , будучи обізнаною про перебування в провадженні Верховного Суду вищевказаної справи, 06 червня 2019 року відчужила квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу.
Враховуючи наведене, суди зробили правильний висновок про витребування цього майна від останнього набувача ОСОБА_3 .
При вирішенні спору суди попередніх інстанцій належним чином здійснили оцінку добросовісності останнього набувача, а також пропорційність втручання у їх право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
ОСОБА_3 , проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру, перевіривши наявність судових спорів щодо цієї нерухомості, і за необхідності отримавши правову допомогу, мала б зважити на такі обставини при укладенні договору купівлі-продажу квартири.
За обставин цієї справи витребування майна є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ухвалюючи рішення про визнання за позивачем права власності на спірну квартиру в порядку спадкування суд фактично переглянув рішення у справі № 203/4534/16-ц, оскільки сторони та підстави позову про визнання права власності в порядку спадкування у справі, що переглядається, та у справі № 203/4534/16-ц є різними.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Дніпра від 27 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко