06 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 214/4980/22
провадження № 61-14025св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
Фаловської І. М.,
учасники справи:
заявник- ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: Криворізька міська рада, ОСОБА_2
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Якименко Сергій Георгійович, на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 29 лютого 2024 року у складі судді Прасолова В. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 24 вересня 2024 року у складі суддів Остапенко В. О., Бондар Я. М.,
Зубакової В. П.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин, заінтересовані особи: Криворізька міська рада, ОСОБА_2 , в якій просив встановити той факт, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є його батьком.
В обґрунтування заяви зазначив, що у свідоцтві про його народження серії
НОМЕР_1 , яке видане Дзержинським бюро РАЦС м. Кривого Рогу
25 серпня 1958 року, по батькові заявника зазначено « ОСОБА_1 », а ім'я та по батькові його батька - « ОСОБА_3 ». Згодом ім'я та по батькові останнього було змінено на « ОСОБА_3 » на підставі паспорту від 30 листопада 1973 року, такі дані були зазначені і у свідоцтві про смерть останнього. Натомість, у паспортах, виданих на ім'я заявника зазначено його по батьковим « ОСОБА_1 ». Наявність зазначених розбіжностей в написанні особистих даних заявника та його батька у документах, що посвідчують їх особи, створює для заявника перешкоди в оформленні спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Матір'ю заявника є ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Через деякий час після народження заявника ОСОБА_8 та ОСОБА_3 розірвали шлюб і з того часу не проживали разом.
Оскільки його батька в побуті завжди називали ОСОБА_1 , у заяві-анкеті на видачу першого паспорта у 1975 році заявник помилково зазначив ім'я свого батька « ОСОБА_3 », у зв'язку з чим у виданих на ім'я заявника паспортах по батькові вказано « ОСОБА_1 ».
У паспорті ж батька заявника, всупереч даним його свідоцтва про народження, зазначено ім'я та по батькові « ОСОБА_3 ».
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після чого відкрилася спадщина на належне йому майно.
У встановлений законом строк після смерті батька ОСОБА_3 заявник звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте йому було відмовлено у прийнятті заяви та надане роз'яснення про необхідність підтвердження родинних відносин між ним та батьком ОСОБА_3 .
З метою підтвердження родинних відносин з ОСОБА_3 заявник звертався із запитами до відповідних компетентних органів, які відмовили йому у внесенні змін та наданні доказів, які б могли підтвердити родинні зв'язки із батьком, у зв'язку з чим він звернувся до суду із цією заявою.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 лютого 2024 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року, заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме, що вони доводяться один одному рідними сином та батьком.
Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин з батьком ОСОБА_3 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Якименко С. Г. через підсистему «Електронний суд» звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 29 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 29 лютого
2024 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня
2024 року, витребувано справу із суду першої інстанції.
03 грудня 2024 року електронна справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає
застування судами норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04 серпня 2021 року у справі
№ 494/1611/18, від 18 березня 2020 року у справі № 592/4443/17.
Заявник вважає, що суди, порушивши норми процесуального права, встановили обставини справи на підставі недопустимих письмових доказів, копії яких містять виправлення, які не засвідчені у порядку, передбаченому ЦПК України, а клопотання заінтересованої особи про витребування таких доказів для засвідчення їх копій не розглянуто судом першої інстанції. В оскаржуваних рішеннях суди також посилаються на показання свідків, що не може вважатись достовірними та достатніми доказами, які підтверджують факт батьківства. Суди безпідставно не призначили по справі судову медичну експертизу з метою встановлення батьківства, та не застосували норми права, які підлягали застосуванню в даному випадку, зокрема статті 122, 155, 126, 128, 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Позиція інших учасників справи
18 грудня 2024 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду засобами поштового зв'язку відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_2 та залишити без змін рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області
29 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 24 вересня 2024 року.
Інші учасники не скористались своїм правом на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Як встановлено судами, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , двічі був виданий паспорт громадянина України, а саме: 01 червня 2001 року та 22 листопада 2007 року .
Відповідно до перевірок Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження по батькові заявника зазначено « ОСОБА_1 ».
Батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно зі свідоцтвом про народження заявника та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_12 .
Згідно повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, між ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_5 року зареєстровано шлюб, який 16 вересня
1964 року розірвано на підставі рішення суду.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.
Після смерті ОСОБА_3 заявник звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте йому було відмовлено у прийнятті заяви у зв'язку із зазначеними розбіжностями при написанні імені та по-батькові померлого ОСОБА_3 . Також нотаріусом надано роз'яснення про необхідність підтвердження у судовому порядку родинних відносин між заявником та спадкодавцем.
Під час отримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорту, при заповненні бланків 08 жовтня 1981 року та
01 листопада 2002 року, останнім було внесено відомості про те, що він одружений на ОСОБА_8 .
Під час роботи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на Криворізькому металургійному заводі «Криворіжсталь» у період з 27 січня 1958 року по 31 березня 1998 року, останній був прийнятий на роботу як « ОСОБА_3 » на підставі наданого паспорта від 09 квітня 1960 року, згодом ім'я та по батькові останнього було змінено на « ОСОБА_3 » на підставі паспорту від 30 листопада 1973 року, що встановлено архівною довідкою (том 1 а.с.181), прийомною запискою (том 1 а.с.182), запискою про переведення (том 1 а.с.182) та особовою карткою (том 1 а.с.183).
Також судом, на підставі пояснень свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , наданих в судовому засіданні в суді першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , доводився заявникові рідним батьком.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини сьомої статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно із частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку, до яких входить встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Відповідно до пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5
від 31 березня 1995 року (зі змінами) суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв'язку із втратою годувальника. Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.
Згідно ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд встановив цей факт.
Родинні відносини (споріднення) - кровний зв'язок між людьми, з наявністю якого закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків. Правове значення має як пряме споріднення так і не пряме (бокове), коли родинні зв'язки виникають за наявності спільного пращура (родоначальника).
Поняттями «родичі», «родинні стосунки» охоплюється коло осіб, які пов'язані між собою певним ступенем споріднення. Такими особами можуть бути близькі родичі за походженням, зокрема, батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, брат та сестра (повнорідні і неповнорідні), двоюрідні брати та сестри, тітка, дядько, племінниця, племінник. Усиновлений та усиновлювач прирівнюються до родичів за походженням.
Доказом родинних відносин спадкоємців зі спадкодавцем є зокрема свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії судових рішень, які набрали законної сили щодо встановлення факту родинних відносин.
Законодавство України не встановлює вичерпного переліку документів, які підтверджують родинні стосунки, а тому вони визначаються в кожному випадку окремо, в залежності від ступеня їх споріднення.
Встановлення факту родинних відносин може мати місце, якщо з певних причин зазначений факт не був зареєстрований органами Державної реєстрації актів цивільного стану, у реєстрації цього факту було відмовлено або помилка органу Державної реєстрації актів цивільного стану у актовому записі має настільки давнє походження, що її виправлення має потягнути за собою цілу низку виправлення в інших актових записах.
Тому суд повинен перевірити наявність причин, за яких неможливо отримати документ, що посвідчує цей факт, а потім наявність цього факту.
У постанові від 17 липня 2024 року у справі № 705/928/23 (провадження № 61-5615св24) Верховний Суд зазначив, що у справах про встановлення фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів, суд може брати до уваги всі передбачені законом засоби доказування, серед яких показання свідків, що пояснюється відсутністю письмових доказів, які б посвідчували такі факти.
Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2022 року у справі № 947/22756/19 зауважив, що цивільне законодавство не передбачає обов'язкового переліку доказів, якими особа може підтвердити факт родинних відносин з іншою особою, оскільки, реалізуючи свої процесуальні права з урахуванням принципу диспозитивності, сторона подає ті докази, які, на її думку, підтверджують обставини, які входять до предмета доказування.
Доказами, що підтверджують факт родинних відносин, можуть бути документи, які підтверджують наявність цього юридичного факту (акти, анкети, автобіографії, листівки, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, рішення судів, ордери на вселення, обмінні ордери, погосподарські книги, виписки з домових книг та інші документи, які у собі містять відомості про родинні відносини осіб); довідки органів реєстрації актів цивільного стану про неможливість поновлення втрачених записів, внесення змін і доповнень, виправлень у записи актів цивільного стану; пояснення свідків, яким достовірно відомо про взаємовідносини померлого із заявником.
Верховний Суд зауважував, що у справах про встановлення фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів, суд може брати до уваги всі передбачені законом засоби доказування, серед яких показання свідків, що пояснюється відсутністю письмових доказів, які б посвідчували такі факти (постанова Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 705/928/23).
У постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 638/15738/17, (провадження № 61-15921св19) викладено висновок, що до заяви про встановлення факту родинних відносин, в якій зазначається мета, з якою заявник просить встановити цей факт, можуть додаватися не тільки такі письмові докази, як свідоцтва про народження, шлюб, смерть, актові записи про народження та смерть. Доказами, які підтверджують наявність цього юридичного факту також можуть бути: акти, анкети, автобіографії, листівки, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, рішення судів, ордери на вселення, обмінні ордери, погосподарські книги, виписки з домових книг та інші документи, які у собі містять відомості про родинні відносини осіб. Крім того, судами підлягають врахуванню довідки органів реєстрації актів цивільного стану про неможливість поновлення втрачених записів, внесення змін і доповнень, виправлень у записи актів цивільного стану. Також мають враховуватися показання свідків, яким достовірно відомо про стосунки померлого із заявником. Цей перелік не є вичерпним.
За умови, що необхідні для підтвердження відповідних відомостей свідоцтва про народження, актові записи про народження втрачені, належним і допустимим доказом у справі про встановлення факту родинних відносин можуть бути саме показання свідка.
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду
від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц
(провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року у справі
№ 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18).
У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду із заявою, просив встановити факт родинних відносин між ним та батьком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що необхідно заявнику для реалізації спадкових прав. В інший спосіб заявник не може підтвердити вказані обставини, про що свідчать численні відповіді від компетентних органів, до яких він звертався з метою усунення розбіжностей у документах, виданих на його ім'я та ім'я батька, наявність яких унеможливлює прийняття спадщини після смерті останнього.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту його родинних відносин з померлим ОСОБА_3 .
Так, суди правильно врахували, що у наданих заявником документах збігаються дані про матір заявника ОСОБА_8 , яку ОСОБА_3 двічі згадував як дружину при заповненні бланків на отримання паспорту. Також, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , при працевлаштуванні 27 січня 1958 року, був прийнятий на роботу як « ОСОБА_3 », що збігається з даними про батька заявника, зазначеними у витязі про його народження (том 1 а.с.66) в частині прізвища, імені та дати народження, а також з даними про чоловіка матері ОСОБА_8 у витязі про укладення щодо актового запису про шлюб
(том 1 а.с.67) в частині імені, по батькові та дати народження, та згодом ім'я та по батькові було змінено на « ОСОБА_3 » у паспорті
від 30 листопада 1973 року.
Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій оцінили показання свідків, зокрема ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , у сукупності з іншими письмовими доказами у справі.
Оцінюючи зазначені докази, суди дійшли обґрунтованого висновку що ці докази є належними, допустимими, достовірними та достатніми в розумінні положень ст.ст.77-80 ЦПК України та підтверджують факт родинних відносин заявника і спадкодавця як сина і батька.
Доводи ОСОБА_2 щодо відсутності у матеріалах справи належних, достатніх та допустимих доказів для встановлення зазначеного факту, а також щодо недопустимості наданих заявником доказів були обґрунтовано відхилені судами першої та апеляційної інстанцій.
Посилання на непроведення судової молекулярно-генетичної експертизи є безпідставним, оскільки ОСОБА_2 не заявляла клопотань про її проведення, водночас висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення (постанова Верховного Суду від 15 січня 2021 року у справі № 596/1815/19 (провадження № 61-5563св20)).
У даному випадку суду були надані докази, що заявник народився у шлюбі, зареєстрованому у встановленому законом порядку між його матір'ю ОСОБА_8 та батьком ОСОБА_3 . Факт родинних відносин необхідно встановити у зв'язку з неоднаковим написанням імені та по батькових батька заявника, а відтак і самого заявника. Спору щодо походження ОСОБА_1 від ОСОБА_3 з матеріалів справи не вбачається, а тому не є необхідним і призначення у справі судової молекулярно-генетичної експертизи.
Колегія суддів зауважує, що суди першої та апеляційної інстанцій надали правову оцінку кожному наявному у матеріалах справи доказу як окремо, так і у сукупності з іншими доказами.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторони. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Достовірність як змістова характеристика доказу свідчить про можливість на підставі такого доказу встановити дійсні обставини справи.
Допустимість доказів характеризується як дотриманням порядку збирання, подання та дослідження таких доказів, так і обов'язковістю підтвердження певних обставин справи визначеними законом засобами доказування.
Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною, сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 494/1611/18, від 18 березня 2020 року у справі
№ 592/4443/17, на які посилається ОСОБА_2 сформульовані за інших фактичних обставин, тому не є застосовними у справі, що переглядається.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновки судів є законними та обґрунтованими, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Якименко Сергій Георгійович, залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 29 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська