11 серпня 2025 року
м. Київ
справа №380/22512/24
адміністративне провадження № К/990/29682/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Юрченко В.П., Гімона М.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 про вжиття заходів забезпечення позову та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2025 в адміністративній справі №380/22512/24 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У листопаді 2024 року ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати у повному обсязі Рішення Головного управління ДПС у Львівській області №32049/6/13-01-24-11 від 23.10.2024 про виключення з реєстру платника єдиного податку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , зобов'язати Головне управління ДПС у Львівській області поновити з 01.10.2024 реєстрацію у якості платника єдиного податку Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2024, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2025, задоволено заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову задоволено. Зупинено дію Рішення Головного управління ДПС у Львівській області №32049/6/13-01-24-11 від 23.10.2024 про виключення з реєстру платника єдиного податку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду у адміністративній справі.
До Верховного Суду 11.07.2025 надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 про вжиття заходів забезпечення позову та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2025 в адміністративній справі №380/22512/24.
Ухвалою Верховного Суду від 17.07.2025 касаційну скаргу залишено без руху, встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження, належного викладення підстав касаційного оскарження.
На виконання вимог вказаної ухвали податковим органом надіслано заяву про усунення недоліків касаційної скарги, касаційну скаргу, заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, надано касаційну скаргу в новій редакції.
В обґрунтування заявленого клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження податковим органом зазначено, що первинна касаційна скарга була подана з дотриманням визначеного законодавством строку на касаційне оскарження, при повторному поданні касаційних скарг була врахована актуальна практика Верховного Суду, уточнення підстав касаційного оскарження потребує значної кількості часу, зауважено про велику завантаженість працівників Головного управління ДПС у Львівській області, про доопрацювання касаційної скарги в найкоротші строки.
Розглянувши вказане клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження Верховний Суд зауважує, що воно є необґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частиною 2 статті 329 Кодексу учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Касаційну скаргу подано втретє, попередні касаційні скарги повернуто ухвалами Верховного Суду від 19.05.2025, від 03.07.2025.
Верховний Суд зазначає, що право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є безумовним. Це обґрунтовується змістом частини 8 статті 169 КАС України, відповідно до якої повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Відтак скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Також Верховний Суд зауважує, що підставою для повернення попередньої касаційної скарги стало недотримання скаржником вимог статей 328, 330 КАС України щодо належного викладення підстав, тобто, саме проявлений податковим органом підхід до оформлення касаційної скарги став причиною для її повернення.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 17.07.2025 про залишення касаційної скарги без руху контролюючим органом надіслано касаційну скаргу в новій редакції, вказано, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано підпункти 298.2.1, 298.2.2 пункту 298.2 статті 298, пункти 299.10 та 299.11 статті 299 Податкового кодексу України, проігнорували вимоги частин 1-3 статті 151 КАС України, не врахували публічного характеру правовідносин, не надали правової оцінки обставинам справи, порушили норми статей 72, 73, 75, 76, 90, 242 КАС України. Також скаржником зауважено про незгоду з відмовою Львівського окружного адміністративного суду в роз'ясненні ухвали від 15.11.2024 про вжиття заходів забезпечення позову.
Верховний Суд зауважує, що доводи касаційної скарги зводяться до цитування норм КАС України, посилань на практику Верховного Суду, переоцінки доказів, що виходить за межі касаційного перегляду справи.
Разом з тим, задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди виходили з того, що метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову, оскільки при анулюванні реєстрації платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків позивачу буде змінено систему оподаткування. Загальна система оподаткування передбачає сплату податку на доходи фізичних осіб (ПДФО 18%) та податку на додану вартість (ПДВ 20%). Це в будь-якому випадку додає значну суму до вартості послуг. У позивача виникає складна ситуація, коли у зв'язку з винесенням спірного рішення має місце невизначеність із вибором щодо застосування системи оподаткування, при цьому, якщо позивач застосує загальну систему оподаткування, то це призведе до суттєвого збільшення податкових витрат. Існує ризик того, що контрагенти позивача можуть відмовитися від замовлення послуг у разі, якщо дізнаються про додатковий тягар, який буде покладений на них у зв'язку з коригуваннями бухгалтерського обліку, пов'язаними із переходом позивача із спрощеної на загальну систему оподаткування та в зворотному порядку. Така ситуація для позивача матиме своїм наслідком накопичення збитків від своєї діяльності і як наслідок до неплатоспроможності і банкрутства позивача, у зв'язку з чим для відновлення прав та інтересів позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Отже, невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду. Обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету, та вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог. В цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення.
Така позиція відповідає актуальній правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, в постанові від 10.07.2025 у справі №240/2350/25, що за наслідками анулювання реєстрації платником єдиного податку другої групи позивач має змінити систему оподаткування на загальну, що призведе до додаткового податкового навантаження та виникнення обов'язку із реєстрації платником податку на додану вартість. Ці обставини, в свою чергу, можуть суттєво вплинути на ведення позивачем господарської діяльності, призвести до розірвання договірних відносин, утруднення або неможливості відновлення господарської діяльності в подальшому. У разі відновлення статусу позивача як платника єдиного податку (у випадку ухвалення судом рішення про задоволення позову) необхідним буде коригування податкового обліку як самого позивача, так і його контрагентів, оскільки податкове законодавство передбачає зовсім інші правила ведення обліку для платників податків на загальній системі оподаткування, зокрема і в частині обліку податку на додану вартість.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, а отже не усунуто недоліки касаційної скарги.
Скаржником не враховано роз'яснення Верховного Суду щодо того, як мають бути викладені підстави касаційного оскарження, наведені в ухвалах по даній справі. Касаційна скарга є подібною до попередньої та не усуває встановлених недоліків.
Водночас приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України, в тому числі щодо сплати судового збору, а також належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями, і для його виконання процесуальний закон встановлює достатній строк - тридцять днів з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення (з дня отримання копії судового рішення).
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частини 1, 3 статті 341 КАС України).
Недотримання особою вимог процесуальних норм щодо форми та змісту касаційної скарги за загальним правилом не є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Це правило ще в більшій мірі стосується суб'єкта владних повноважень, щодо якого презюмується, що в його розпорядженні є достатньо засобів, зокрема організаційного характеру, для виконання покладених завдань.
Невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не наведено поважних підстав для поновлення пропущеного строку касаційного оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 329, 330, 332, 333, 355, 359 КАС України,
Визнати неповажними причини пропуску строку касаційного оскарження та відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Львівській області про поновлення строку касаційного оскарження ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 про вжиття заходів забезпечення позову та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2025 в адміністративній справі №380/22512/24.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 про вжиття заходів забезпечення позову та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2025 в адміністративній справі №380/22512/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіІ.А. Васильєва В.П. Юрченко М.М. Гімон