11 серпня 2025 року Справа № 280/3673/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
07 травня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами системи «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (місцезнаходження: 69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ: 20490012) щодо ненарахування та невиплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 );
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (місцезнаходження: 69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; Код ЄДРПОУ: 20490012) повторно розглянути заяву гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 19.03.2025 про виплату пенсії, з урахуванням висновків суду та зарахувати гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до спеціального стажу: період роботи на посаді вчителя з 15.08.1985 по 30.09.2024, що дає право на призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (місцезнаходження: 69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; Код ЄДРПОУ: 20490012) нарахувати та виплатити гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 71 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
стягнути у повному обсязі на користь гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (місцезнаходження: 69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; Код ЄДРПОУ: 20490012).
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач з 19.10.2024 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію за віком. Проте, позивачці не було виплачено грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій, як особі, яка має право на пенсію відповідно до п. «е» - «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивачка 19.03.2025 звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії, проте, відповідач листом від 31.03.2025 № 5092-4733/Є-02/8-0800/25 повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для зарахування до стажу, що дає право на призначення грошової допомоги періоду роботи на посаді вчителя з 15.08.1985 по 30.06.2024, оскільки в довідці від 09.12.2024 № 03-21/016 відсутня інформація про перебування (не перебування) у відпустці без збереження заробітної плати та у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років та підстави для видачі довідки. З діями відповідача позивачка не згодна у повному обсязі, вважає відмову протиправною та такою, що порушує її права у зв'язку із чим звернулася до суду з даним позовом та просить його задовольнити.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 12.05.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
27 травня 2025 року відповідачем до суду через систему «Електронний суд» надано відзив на позовну заяву. Відповідач проти вимог, викладених в позовній заяві, заперечує в повному обсязі та зазначає, що Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії, розрахунку стажу. Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам. Період роботи на посаді вчителя з 15.08.1985 по 30.09.2024 неможливо зарахувати до роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст. 55 Закону «Про пенсійне забезпечення», оскільки в довідці від 09.12.2024 №03-21/016 відсутні інформація про перебування (не перебування) у відпустці без збереження заробітної плати та у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років та підстави видачі довідки. З урахуванням зазначеного, у зв'язку із відсутністю необхідного 30-річного стажу роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е»-“ж» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», підстави для призначення грошової допомоги у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення відсутні. Також, Пенсійним фондом України роз'яснено та доведено до відома листом від 08.08.2022 № 2800-030102-9/32587, що при обчисленні страхового стажу, який дає право на виплату грошової допомоги згідно з пунктом 7-1 розділу ХV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», необхідно керуватись листом Міністерства соціальної політики України від 14.05.2014 № 613/039/97-14, надісланим на адреси головних управлінь листом Пенсійного фонду України від 22.05.2014 № 13565/02-20, згідно з яким до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, зараховується час перебування у відпустках без збереження заробітної плати тривалістю не більше 1 місяця в рік. Таким чином, виходячи з вищезазначеного, умови для нарахування та виплати позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій не дотримані, отже підстави для задоволення вимог повністю відсутні. Відповідач наголошує на безпідставності заявленого до відшкодування розміру витрат на надання правничої допомоги та просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Представником позивача 29.05.2025 надано на адресу суду відповідь на відзив на позовну заяву. Ознайомившись зі змістом відзиву, позивачка не погоджується повністю з його змістом оскільки пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. В трудовій книжці позивача наявні всі необхідні відомості, що підтверджують її педагогічний стаж, остання за період з 15.08.1985 по 28.04.2025 має стаж роботи - 39 років на посадах, які відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку, дають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» частини першої статті 55 Закону № 1788-XII, пенсійних виплат не одержувала. На підтвердження своїх доводів, позивачкою до позовної заяви було долучено копію своєї трудової книжки серії НОМЕР_3 від 15.08.1985. Однак, відповідач всупереч вимог чинного законодавства нарахування та виплату позивачці цієї грошової допомоги не здійснив, чим допустив протиправну бездіяльність. Позивачкою суду першої інстанції були надані всі необхідні документи, що підтверджують отримання нею професійної правничої допомоги у суді цієї інстанції, що є достатніми доказами стягнення майбутніх витрат сторони на правову допомогу. Отже, позивачкою документально підтверджено понесення нею витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку із перебуванням судді Артоуз О.О. з 30 червня по 10 серпня 2025 року у щорічній відпустці розгляд справи здійснюється у перший робочий день після виходу судді із відпустки.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивачу - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рішенням від 14.01.2025 № 084550003445 про призначення пенсії з 19.10.2024 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно вказаного рішення від 14.01.2025 № 084550003445 повний страховий стаж позивача складає 42 роки 11 місяців 13 днів.
До страхового стажу зараховано періоди: 01.09.1981 - 26.06.1985 - навчання у вищих/середніх НЗ (03 роки 09 місяців 26 днів); 15.08.1985 - 31.12.2003 - працівник освіти, соцзабезпечення (18 років 04 місяці 17 днів); 01.01.2004 - 31.12.2010 - працівник освіти, соцзабезпечення (07 років 00 місяці 00 днів); 01.01.2011 - 07.04.2020 - працівник освіти, соцзабезпечення (09 років 04 місяці 00 днів); 08.04.2020 - 31.12.2020 - працівник освіти, соцзабезпечення (00 років 09 місяці 00 днів); 01.01.2021 - 30.09.2024 - працівник освіти, соцзабезпечення (03 роки 09 місяці 00 днів).
На звернення позивача листом від 31.03.2025 № 5092-4733/Є-02/8-0800/25 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області повідомлено ОСОБА_1 про те, що. Порядком обчислення страхового стажу, що дає право на призначення допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191, передбачено, що до страхового стажу, який дає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах і установах державної та комунальної форми власності на посадах, передбачених Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909. Крім цього, для обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати приймаються довідки з місця роботи про періоди перебування (не перебування) у відпустках без збереження заробітної плати, зокрема, у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років. Період роботи на посаді вчителя з 15.08.1985 по 30.09.2024 зарахувати до стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, підстав не має, оскільки в довідці від 09.12.2024 №03-21/016 відсутні інформація про перебування (не перебування) у відпустці без збереження заробітної плати та у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років та підстави видачі довідки. У зв'язку із відсутністю необхідного 30-річного стажу роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е»-“ж» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», підстави для призначення грошової допомоги у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення відсутні.
Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Порядком обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 (далі - Порядок № 1191, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04.11.1993 № 909 (далі - Постанова № 909, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок № 22-1, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV, загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Згідно з частиною першої статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Як встановлено судом позивачу з 19.10.2024 призначено пенсію за віком. Станом на 19.10.2024 ОСОБА_1 досягла пенсійного віку - 60 років та мала необхідний страховий стаж більше 31 року - 42 роки 11 місяців 13 днів.
Пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV визначено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з:
1) наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах;
2) вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності;
3) неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.
Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №328/1620/17.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV визначений порядком №1191.
У відповідності до п. 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені, в тому числі, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".
До Переліку закладів та установ освіти, охорони здоров'я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, віднесено, зокрема: загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні і художні школи: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Відповідно до пункту 3 примітки Постанови № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Пунктом 4 примітки Постанови № 909 встановлено, що при призначенні пенсії за вислугу років зазначеним у цьому переліку особам допускається підсумовування стажу за періоди їх роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров'я та соціального захисту.
Пунктом 4 Порядку № 1191 встановлено, що страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12).
Згідно п. 5 Порядку № 1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону (1058-15), працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12), і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Згідно ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок № 637.
Згідно пункту 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
З матеріалів справи судом встановлено наступне.
Відповідач у справі наполягає на тому, що періоди роботи позивача на посаді вчителя з 15.08.1985 по 30.09.2024 неможливо зарахувати до роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст. 55 Закону «Про пенсійне забезпечення», оскільки в довідці від 09.12.2024 №03-21/016 відсутні інформація про перебування (не перебування) у відпустці без збереження заробітної плати та у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років та підстави видачі довідки, відповідно у зв'язку із відсутністю необхідного 30-річного стажу роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е»-“ж» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», підстави для призначення грошової допомоги у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення відсутні.
Проте, згідно трудової книжки від 15.08.1985 серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 :
15.08.1985 - призначена на посаду вчителя російської мови та літератури Ганнівської середньої школи Приазовського району (запис № 1);
13.04.1993 - присвоєна кваліфікаційна категорія «спеціаліст ІІ-ї категорії» (запис № 2);
19.04.2000 - присвоєна кваліфікаційна категорія спеціаліст І категорії (запис № 3);
14.12.2004 - Ганнівська ЗОШ І-ІІІ ступенів реорганізована у Ганнівський НВК І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад (запис № 4);
01.04.2005 - підтверджена кваліфікація спеціаліста І категорії (запис № 5);
03.04.2010 - підтверджена кваліфікація спеціаліста І категорії (запис № 6);
27.03.2015 - підтверджена кваліфікація спеціаліста І категорії (запис № 7);
31.03.2020 - підтверджена кваліфікація спеціаліста І категорії (запис № 8);
01.02.2021 - призначена заступником директора з виховної роботи (запис № 9).
Згідно довідок про підтвердження педагогічного стажу від 09.12.2024 № 03-21/016 та про підтвердження наявного трудового стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 28.04.2025 № 18, виданих Відділом освіти та культури Нововасилівської селищної ради Мелітопольського району Запорізької області:
з 01.09.2023 ОСОБА_1 працює вчителем української мови та літератури в Опорному навчальному закладі Нововасилівський навчально -виховний комплекс «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів - позашкільний навчальний заклад «Гармонія» Нововасилівської селищної ради Мелітопольського району Запорізької області;
з 20.06.2024 Опорний навчальний заклад Нововасилівський навчально -виховний комплекс «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів - позашкільний навчальний заклад «Гармонія» Нововасилівської селищної ради Мелітопольського району Запорізької області перепрофільовано шляхом зміни типу закладу та перейменовано на Нововасилівський ліцей «Гармонія» Нововасилівської селищної ради, який за формою власності є комунальним закладом з надання середньої освіти.
Витяг з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування щодо пільгового стажу місять інформацію про зайнятість позивача у 2000 - 2025 роках, на роботах за кодом ЗПЗ055Е1 (працівники освіти при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за Переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку).
Тобто, страховий стаж позивача на посадах в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та виплату грошової допомоги лише за записами трудової книжки становить більше 30 років (38 років 00 місяців 16 днів).
Суд звертає увагу відповідача на те, що оскільки в даному випадку трудова книжка позивача містить необхідні записи про тривалість страхового стажу уточнюючі довідки ним могли взагалі не надаватися, що не вплинуло б на його право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та виплату грошової допомоги лише за записами трудової книжки становить більше 30 років (38 років 00 місяців 16 днів).
Відповідно доводи відповідач щодо відсутності певних відомостей у наданій позивачем довідці суд відхиляє.
Більше того, відповідно до розрахунку стажу Форми РС-право, при призначенні пенсії страховий стаж позивача визначено як 42 роки 11 місяців 13 днів, однак вищенаведені періоди роботи не віднесено до пільгових.
Відповідач відмовляючи позивачу у зарахуванні даних періодів роботи до спеціального стажу вказав на відсутність відомостей про час перебування у відпустці без збереження заробітної плати та у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років.
Суд наголошує, що записами трудової книжки позивача підтверджується, що позивач у спірний період перебував у трудових відносинах.
Відповідач при розгляді питання призначення позивачу одноразової грошової допомоги допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача в частині соціального забезпечення. Відмовляючи позивачу у зарахуванні періодів трудової діяльності до спеціального страхового стажу, який дає право на виплату одноразової грошової допомоги відповідач не надав будь-якої оцінки записам трудової книжки щодо періодів роботи позивача.
Крім того відповідач, відмовляючи у призначенні одноразової грошової допомоги, не врахував тієї обставини, що Порядком №1191 не передбачено виключення з періодів роботи періодів перебування у відпустці без збереження заробітної плати та перебування у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років.
При цьому, суд зазначає, що під час перебування у короткотермінових відпустках без збереження заробітної плати чи у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років так чи інакше працівник продовжує перебувати у трудових відносинах із роботодавцем, зазначені періоди мають бути включені до спеціального страхового стажу, тому правові підстави для виключення цих періодів із спеціального стажу відсутні.
З огляду на те, що відмова відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу згідно з пунктом 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ґрунтувалася на відсутності у позивача необхідного спеціального стажу (30 років), то з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача зарахувати до спеціального стажу спірні періоди підлягають до задоволення.
У свою чергу, для встановлення підстав для нарахування та виплати позивачу спірної грошової допомоги, суду достатньо, що спеціальний страховий стаж позивача становить понад 30 років.
Отже, враховуючи те, що позивач досягла пенсійного віку, має необхідний страховий стаж, працювала в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також до моменту виходу на пенсію за віком будь-якого іншого виду пенсії не отримувала, то в даному випадку дотримано всіх необхідних умов для виплати їй грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, що визначені пунктом 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, суд дійшов висновку, що позивач має право на нарахування та виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій за віком станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України).
Конституційний Суд України у Рішенні № 7-р/2018 від 11.10.2018 вказував, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 08.06.2016 № 3-рп/2016).
У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) (далі - Доповідь), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
Отже, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи.
Дискреція (адміністративний розсуд), будучи видом повноваження адміністративного органу, надає останньому певний простір, оскільки він може здійснювати вибір між декількома допустимими під кутом зору закону (права) рішеннями. Він може діяти або не діяти, а коли він діє, то обирає один або декілька з можливих варіантів дій.
Дискреція (адміністративний розсуд) є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб'єктів.
Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
Зв'язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.
Адміністративні суди можуть контролювати як відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і узгодженість рішень (дій), прийнятих на підставі дискреції, з правами людини і громадянина, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи, наявними ресурсами тощо.
Незаконна реалізація дискреції може знаходити прояв у різних формах: а) перевищення повноваження на застосування дискреції; б) незастосування/недостатнє застосування дискреції; в) зловживання дискрецією.
Практика Верховного Суду (Великої Палати) дає змогу зробити висновки, що для перевірки, чи діяв орган на підставі та в межах своїх повноважень, доцільно з'ясувати, зокрема: чи є ці повноваження дискреційними; якщо так, то чи їхня реалізація (нереалізація) може бути об'єктом судового контролю, чи ж дискреція адміністративного органу має виключний характер; якщо ж реалізація дискреційних повноважень може зазнати судового втручання для захисту порушених прав особи, то чи переслідував орган легітимну мету, чи діяв прозоро і в якомога послідовніший спосіб; чи дотримав процедурні гарантії; чи належно вмотивував рішення; чи не є воно свавільним (довільним), нераціональним, не підтвердженим доказами або ж помилковим щодо юридичних фактів; необ'єктивним або явно несправедливим.
Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об'єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.
Усі ці принципи - дотримання мети повноваження, безсторонності, рівності та недискримінації, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості - втілені в частині другій статті 2 КАС України як критерії для перевірки оскаржених рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу.
Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» (пункти 70-71) зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, пункт 120; «Онер'їлдіз проти Туреччини», заява № 48939/99, пункт 128; «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, пункт 72; «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 51). У цій же справі також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
У даній справі повноваження щодо надання грошової допомоги особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону (1058-15), працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12), і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, регламентовано пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV.
Умови, за яких орган надає та відмовляє у наданні грошової допомоги, визначені законом. Якщо необхідні для призначення грошової допомоги умови виконуються, орган повинен надати виплатити грошової допомоги.
Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - виплатити грошову допомогу або не виплачувати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, суд вважає, що у спірних правовідносинах відсутні дискреційні повноваження у відповідача.
З огляду на це, саме зобов'язання виплатити грошову допомогу є найбільш ефективним способом захисту порушеного права.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що в даній справі, заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, відповідно є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Враховуючи обсяг задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким порушено права позивача у розмірі 968,96 грн.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивачем у зв'язку із розглядом даної адміністративної справи понесено витрати на професійну правничу допомогу.
В позовній заяви позивачем заявлено орієнтовний розмір судових витрат на надання професійної правничої допомоги який становить 30 968,96 грн. та включає в себе вартість: консультації - 2 000 грн, складання позовної заяви - 6 000 грн, складання адвокатського запиту - 1 000 грн, підготовки до подачі позову до суду через підсистему «Електронний суд» - 1 000 грн, представництво інтересів клієнта в суді в одному засіданні незалежно від тривалості - 3 000 грн, перегляд справи в суді апеляційної інстанції - 8 000 грн, перегляд справи у Верховному Суді - 9 000 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
Суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), № 31107/96).
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (постанова Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 922/1583/23).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково (див. постанову Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 529/201/20).
В матеріалах справи наявна копія договору про надання професійної правничої допомоги від 31.03.2025 № 31/03, перелік та вартість послуг за договором від 31.03.2025, що є додатком № 1 до договору, акту надання послуг до договору про надання професійної правничої допомоги від 31.03.2025 № 31/03 від 30.04.2025 № 1 на суму 13 000 грн.
В додатку № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 31.03.2025 № 31/03 передбачено порядок сплати гонорару та компенсації витрат адвоката - безготівковий переказ або готівкою, протягом 30 робочих днів з моменту набрання законної сили рішенням суду по справі.
Водночас, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Такий висновок неодноразово підтримано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 23.04.2021 у справі №521/15516/19, від 21.06.2022 у справі №826/11302/18, а також у додатковій постанові від 10.03.2023 у справі №520/2325/21.
Відповідач проти розміру витрат на правничу допомогу заперечував.
Суд зауважує, що не зважаючи на те, що в договорі про надання правової допомоги сума гонорару зазначена як фіксована, проте, попри волю сторін договору визначити розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги та встановлювати її фактичність. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.08.2023 в справі №824/20/23.
В даному випадку, зважаючи на предмет спору, незначну складність адміністративної справи, порядок розгляду справи, обсяг наданих послуг та задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку, що сума належних до відшкодування витрати на правничу допомогу підлягає зменшенню до 3 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (місцезнаходження: 69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ: 20490012) щодо ненарахування та невиплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (місцезнаходження: 69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; Код ЄДРПОУ: 20490012) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 19.03.2025 про виплату пенсії, з урахуванням висновків суду та зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до спеціального стажу: період роботи на посаді вчителя з 15.08.1985 по 30.09.2024, що дає право на призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (місцезнаходження: 69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; Код ЄДРПОУ: 20490012) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 71 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (місцезнаходження: 69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; Код ЄДРПОУ: 20490012) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 968,96 грн та витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі 3 000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 11 серпня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз