11 серпня 2025 року Справа № 280/3664/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
07 травня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами системи «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_3 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за нормами чинними станом на 01.01.2022, станом на 01.01.2023 та станом на 01.01.2024 у відповідності до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 19.09.2022 по 14.02.2024;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за нормами чинними станом на 01.01.2022, станом на 01.01.2023 та станом на 01.01.2024 у відповідності до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 19.09.2022 по 14.02.2024, з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 суми грошової компенсації за невикористані 20 днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 5 днів щорічної основної відпустки за 2023 рік та 30 днів щорічної основної відпустки за 2024 рік з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 20 днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 5 днів щорічної основної відпустки за 2023 рік та 30 днів щорічної основної відпустки за 2024 рік з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 суми грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2023 та 2024 роки, виходячи із розрахунку 14 календарних днів на рік, виходячи із розрахунку місячного грошового забезпечення, визначеного з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2023 та 2024 роки, виходячи із розрахунку 14 календарних днів на рік, виходячи із розрахунку місячного грошового забезпечення, визначеного з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 суми одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у відповідності до ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», визначеного у відсотковому значенні від місячного грошового забезпечення, розрахованого з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у відповідності до ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», визначеного у відсотковому значенні від місячного грошового забезпечення, розрахованого з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням;
при прийнятті судового рішення по справі вирішити питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, а саме, стягнути із Військової частини НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката в суді першої інстанції в сумі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач з 19.09.2022 по 14.02.2024 проходив дійсну військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 . Позивач вважає, що йому не було виплачено в належному розмірі грошове забезпечення за період з 19.09.2022 по 14.02.2024, а оскільки розміри грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та одноразової грошової допомоги при звільненні обчислюються із розміру грошового забезпечення, то і зазначені виплати були здійснені у неналежному розмір. Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право на достатнє грошове позивач звернувся з даним позовом до суду і просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 12.05.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом та докази поважності причин його пропуску.
Ухвалою суду від 20.05.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
04 червня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач заперечує проти позову в повному обсязі та на безпідставності позовних вимог. Розмір посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 за період з 19.09.2022 по 19.05.2023 визначався відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762 гривні), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14. З 20.05.2023 розмір посадового окладу та окладу за військовим званням позивачу розраховувався відповідно до пункту 4 Постанови № 704 виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Таким чином, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 з 20.05.2023 не змінився, що підтверджується також довідкою про нарахування грошового забезпечення, копія якої додається до відзиву. Отже, починаючи з червня 2023 року позивач дізнався або повинен був дізнатися, що розмір його посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 19.09.2022 по 19.05.2023 визначався виходячи з розміру 1762 грн, а не з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Відповідач наполягає на пропуску позивачем строку звернення до суду та просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 26.06.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_3 про залишення позовної заяви без розгляду.
09 липня 2025 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення у справі. Представник позивача наголошує на тому, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 по справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». В силу ст. 255 КАС України рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 по справі №320/29450/24 набрало законної сили 18.06.2025.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку із перебуванням судді Артоуз О.О. з 30 червня по 10 серпня 2025 року у щорічній відпустці розгляд справи здійснюється у перший робочий день після виходу судді із відпустки.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 у період з 19.09.2022 по 14.02.2024 проходив дійсну військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 01.03.2024 № 69 ОСОБА_1 звільнено у відставку із припиненням контракту за підпунктом «а» п. 3 (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" та виключено зі списків особового складу частини з 14.02.2024.
Згідно наказу від 01.03.2024 № 69:
вислуга років у Збройних Силах України: календарна - 2 роки 4 місяці 18 днів; пільгова - 1 рік 6 місяців 9 днів; загальна - 3 роки 10 місяців 27 днів;
щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалася, за 2023 рік надавалася у кількості 25 календарних днів, за 2024 рік не надавался;
виплатити грошову компенсацію за: 20 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік; 5 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік; 30 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік;
виплатити компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій: строком 14 календарних днів за 2022 рік; строком 14 календарних днів за 2023 рік; строком 14 календарних днів за 2024 рік;
виплатити грошову допомогу на оздоровлення.
Відповідно до матеріалів справи у спірний період позивачу виплачувалося грошове забезпечення із застосуванням для розрахунку посадового окладу прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2018 року - 1762 грн.
Вказані обставини не є спірними та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Статтею 17 Конституції України, встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Статтею 65 Конституції України, визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону, яким є Закон України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Закон № 2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців (далі - Постанова № 704).
Відповідно до пункту 10 Постанови № 704 ця постанова набрала чинності з 01.03.2018.
Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 у редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Водночас у пункті 1 приміток Додатку 1 до Постанови № 704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
У примітці Додатку 14 Постанови № 704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
З 24 лютого 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 № 103 (далі - Постанова № 103), якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отож на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Водночас, текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28.10.2020 № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 року №1644 і від 30 серпня 2017 року № 704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: «1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. ». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Відтак з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
В цій справі позивач оспорює правомірність нарахування і виплати йому відповідачем грошового забезпечення за період проходження ним служби у 2022 - 2024 роках із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018.
Позивач вважає, що його посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки за вислугу років, премії, щомісячні додаткові види грошового забезпечення мають визначатися - за правилами пункту 4 Постанови № 704 - шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а не «на 01 січня 2018 року» (протягом спірного періоду, як було чи могло б бути згідно з пунктом 6 Постанови №103, якби не судове рішення у справі № 826/6453/18) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.
Своєю чергою, застосування згаданих нормативних актів вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, у якій написано, з-поміж іншого, таке: «на думку колегії суддів зазначення у пункті 4 Постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082-IX), Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-IX), Закон України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі - Закон № 2710-IX) та Закон України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі - Закон № 3460-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020-2024 роки не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. .
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
(1) з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; .
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Такий самий підхід Верховний Суд застосував також у постановах від 31.08.2022 у справі №120/8603/21-а, від 16.11.2022 у справі №120/648/22-а, від 04.04.2023 у справі № 640/17686/21, від 10.01.2023 у справі № 440/1185/21, від 25.04.2024 у справі №240/16735/21.
У справах, про які мовиться вище, правовий висновок Верховного Суду про те, що з 29.01.2020 розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
При цьому суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та викладено абзац перший в такій редакції:
«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постанова КМУ від 12.05.2023 № 481 набрала чинності 20.05.2023.
Таким чином, з 20.05.2023 застосовувалася редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Отже внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють з 20.05.2023 застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704, як на тому наполягає позивач.
Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.
Аналогічного висновку при вирішення подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постанові від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року по справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 по справі №320/29450/24, було визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови КМУ від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704.
Водночас, з системного аналізу положень КАС України та теорії права є відмінність у правових наслідках «визнання протиправним та скасування» і «визнання протиправним та нечинним» відповідного адміністративного акта.
Такі відмінності у правовому регулюванні обумовлені тим, що відповідно до приписів нормативно-правових актів виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів невизначеного кола осіб. Відповідно, скасування нормативно-правового акту впливатиме на права, свободи, інтереси та обов'язки не лише позивача, а й інших осіб, а також поставить під сумнів легітимність дій та рішень, прийнятих на підставі скасованого нормативно-правового акту та може призвести до порушення необхідного балансу між захистом прав позивача та будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, які були учасниками правовідносин, у яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт; принципу правової визначеності.
У цьому контексті суд звертає увагу, що згідно положень ч.2 ст. 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025, не впливає на вирішення даної справи, оскільки не має ретроактивної дії.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що саме з 29.01.2020 по 19.05.2023 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на відповідний календарний рік.
На підставі наведеного, суд доходить висновку, що у період з 19.09.2022 по 19.05.2023 грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно.
Таким чином позовні вимоги позивача підлягають задоволенню за період з 19.09.2022 по 19.05.2023.
При цьому, суд вважає за необхідне звернутися до висновків Верховного Суду викладених у постанові від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24, де Верховний Суду звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Щодо нарахування позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 роки суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч. 3 ст. 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення (ч. 1 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ).
Підпунктом 1 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Суд, зазначає, що Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №260, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України.
Розділом XXIII Порядку №260 встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання допомоги для оздоровлення звільнені від посад, усунені або відсторонені від виконання службових обов'язків, відсторонені від виконання повноважень на посаді, до місячного грошового забезпечення включаються посадовий оклад за відповідним тарифним розрядом, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) з урахуванням зміни вислуги років і норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми займаними штатними посадами.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_3 про нарахування та утримання грошового забезпечення за період 09/2022 - 08/2024, доданої до відзиву, грошової допомоги для оздоровлення нарахована та виплачена позивачу: за 2022 рік - у жовтні 2022 року, за 2023 рік - у липні 2023 року та за 2024 рік - у березні 2024 року.
Таким чином, оскільки розмір грошової допомоги для оздоровлення залежить від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою на день підписання наказу про надання цієї допомоги, а судом встановлено факт невірного нарахування позивачу грошового забезпечення у період з 19.09.2022 по 19.05.2023, суд доходить висновку про наявність підстав для перерахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік та за 2023 рік.
Щодо виплати ОСОБА_1 суми грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток суд дійшов таких висновків.
Згідно наказу від 01.03.2024 № 69 позивачу підлягала до виплатити: грошова компенсація за: 20 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, 5 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік, 30 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік та компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій: строком 14 календарних днів за 2022 рік, строком 14 календарних днів за 2023 рік, строком 14 календарних днів за 2024 рік.
Розділ XXXI Порядку № 260 встановлює, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), накази про звільнення яких підписано минулого року, але які не виключені зі списків військової частини, відпустка за період служби в поточному році не надається і грошове забезпечення за час такої відпустки не виплачується.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Таким чином, з огляду на те, що з 20.05.2023 розмір грошового забезпечення позивача визначався з урахування змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 (незалежно від розміру прожиткового мінімуму), підстави для перерахунку виплаченої компенсацій за невикористані відпустки відсутні.
Щодо виплати ОСОБА_1 суми одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у відповідності до ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» суд встановив таке.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 01.03.2024 № 69 ОСОБА_1 звільнено у відставку із припиненням контракту за підпунктом «а» п. 3 (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу". Вислуга років на день звільнення у Збройних Силах України: календарна - 2 роки 4 місяці 18 днів; пільгова - 1 рік 6 місяців 9 днів; загальна - 3 роки 10 місяців 27 днів.
Виплати одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 наказом від 01.03.2024 № 69 не передбачена та відповідно до грошового атестату від 01.03.2024 і довідки Військової частини НОМЕР_3 про нарахування та утримання грошового забезпечення за період 09/2022 - 08/2024, доданої до відзиву, фактично виплачена не була.
Доказів оскарженні наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 01.03.2024 № 69 в цій частині матеріали справи не містять.
Згідно з п. 1 Розділу XXXII Порядку №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Абзацем 1 підпункту 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах, зокрема, 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби за віком.
Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
У разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, крім тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Пунктом 5 Розділу XXXII Порядку №260 передбачено, що одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.
Як встановлено судом з копії військового квитка позивача серії НОМЕР_5 , ОСОБА_1 31.05.2018 вже було звільнено з військової служби в запас згідно з п. «а» ч. 6 з урахуванням пп «і» п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту осіб, які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду).
Вислуга років на день звільнення 14.02.2024 у Збройних Силах України: календарна - 2 роки 4 місяці 18 днів; пільгова - 1 рік 6 місяців 9 днів; загальна - 3 роки 10 місяців 27 днів.
Водночас, згідно змісту позовної заяви в даному випадку позивачем визначено предметом спору саме обчислення відповідачем розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з огляду на не належні розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача з 19.09.2022 по 14.02.2024.
Набуття позивачем права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби не входить до предмету спору у даній справі та судом не розглядається.
З огляду на викладене, оскільки одноразова грошова допомога при звільненні позивачу не нараховувалася та не виплачувалася суд доходить висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 суми одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у відповідності до ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», визначеного у відсотковому значенні від місячного грошового забезпечення, розрахованого з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Положеннями ст.13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов'язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно положень ч. 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що, заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, відповідно є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивачем у зв'язку із розглядом даної адміністративної справи понесено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
Суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), № 31107/96).
У матеріалах справи наявна копія договору про надання правової допомоги від 20.03.2025 б/н, акту прийому-передачі виконаних робіт згідно договору від 07.05.2025 б/н на суму 5 000 грн. та роздруківка сторінки платежу від 24.03.2025 на суму 5 000,00 грн.
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (постанова Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 922/1583/23).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково (див. постанову Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 529/201/20).
В даному випадку, зважаючи на предмет спору, незначну складність адміністративної справи, обсяг наданих послуг та задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. є не співмірними зі складністю адміністративної справи та часом витраченим на надання правничої допомоги, у зв'язку з чим підлягають зменшенню до 1 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за нормами чинними станом на 01.01.2022 та станом на 01.01.2023 у відповідності до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 19.09.2022 по 19.05.2023.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за нормами чинними станом на 01.01.2022, станом на 01.01.2023 у відповідності до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 19.09.2022 по 19.05.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 та 2023 роки з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2022 та 2023 роки з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати на надання правничої допомоги у розмірі 1 000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 11 серпня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз