11 серпня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/34011/24
Провадження № 22-з/820/148/25
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Спірідонової Т.В. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Костенка А.М.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 червня 2025 року, в складі судді Продана Б.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про визначення місця проживання дітей,
встановив:
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про визначення місця проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком - ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 18 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі.
08 серпня 2025 року від апелянта надійшла заява про забезпечення позову, в якій ОСОБА_1 просить вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачці ОСОБА_2 та іншим особам, які діятимуть за її дорученням, вивозити дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за межі України без письмової згоди ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
В обґрунтування поданої заяви зазначив, що йому стало відомо про те, що відповідачка ОСОБА_2 має намір без згоди позивача та без згоди дітей вивезти їх на постійне проживання за межі України. Вказані обставини свідчать про реальну та безпосередню загрозу вивезення дітей за межі України без відома та без згоди позивача, що унеможливить їх повернення та може призвести до порушення їх прав та інтересів, а також право батька на особисте виховання та спілкування з дітьми.
Перевіривши доводи заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пунктів 2, 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України, застосувати заборону виїзду за межі України як спосіб забезпечення позову.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27 березня 2019 року у справі №643/5842/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі №643/5842/16-ц.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі №754/7569/21 зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.
Таким чином, обраний ОСОБА_1 спосіб забезпечення позову шляхом заборони виїзду за межі України дітей без згоди батька не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України, тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 149, 150, 153, 260, 261 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, про визначення місця проживання дітей, відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді Т.В. Спірідонова
Р.С. Гринчук
А.М. Костенко