Заводський районний суд м. Запоріжжя
Справа № 332/4146/25
Провадження №: 2-о/332/162/25
11 серпня 2025 р. м. Запоріжжя
Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Погрібної О.М., при секретарі судового засідання Паніній Л.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Заводський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті,
встановив:
11.08.2025 року ОСОБА_1 , звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Молочанськ Пологівського району Запорізької області, з метою подальшої реєстрації даного факту в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання свідоцтва про смерть.
Ухвалою судді Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11.08.2025 р. вищезазначену заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено судове засідання з повідомленням (викликом) осіб на 15 год. 30 хв. 11.08.2025 року.
Заявниця в судове засідання не з'явилась, в заяві по суті просила розгляд справи здійснювати без її участі.
Представник заінтересованої особи в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій зазначив, що проти задоволення заяви не заперечує.
Враховуючи наведене та вимоги ч. 3 ст. 211 ЦПК України, суд вважає можливим здійснювати розгляд справи у відсутність учасників справи та прийняти рішення на підставі наявних матеріалів.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх учасників справи, що не суперечить вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Частиною 1 статті 317 ЦПК України визначено, що заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Положеннями ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров'я або судово-медичної установи, - не пізніше п'яти днів. Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання. Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі встановлення у судовому порядку факту смерті.
Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Виходячи з роз'яснень, викладених у листі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, від 22.04.2021 року за № 985/0/208-21, заявникам не потрібно надавати до суду разом із заявою про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території копію письмової відмови органів державної реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації факту смерті.
Згідно з Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5, підставами для проведення державної реєстрації смерті є один із документів: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о); б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о); в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Таким чином, підставою для проведення державної реєстрації смерті є відповідний медичний документ, виданий закладом охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт смерті.
Пунктом 14 глави 1 розділу ІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5 із змінами та доповненнями, визначено, що у разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», державна реєстрація актів цивільного стану проводиться будь-яким органом державної реєстрації актів цивільного стану за зверненням заявника.
Частинами 1-3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 р. № 1207- VIІ, встановлено, що державні органи і органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та Законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акту цивільного стану.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який наступними Указами Президента України неодноразово подовжувався та триває і на даний час.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Молочанськ Запорізької області народилась ОСОБА_2 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 .
Померла ОСОБА_2 є матір'ю заявниці ОСОБА_1 , родинний зв'язок яких підтверджується свідоцтвом про народження заявниці, виданим 18.01.1971 р. серії НОМЕР_2 . Зміна прізвища заявниці підтверджується свідоцтвом про одруження, виданим 16.11.2002 р. серії НОМЕР_3 .
З «Свидетельство о смерти» серії НОМЕР_4 , виданого 17.07.2025 року, вбачається, що в м. Молочанськ Пологівського району Запорізької області ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання спричиняє серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17, від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21 та від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22.
Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. Проте держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.
Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786 м. Молочанськ Пологівського району Запорізької області є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України.
Громадянство України померлої ОСОБА_2 підтверджується копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 .
Частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акту цивільного стану.
Встановлення факту смерті має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявниці і в інший спосіб не може бути підтверджений даний факт.
Отже, заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 259, 263-265, 293, 315-319 ЦПК України, суд
ухвалив:
заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Заводський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті, - задовольнити.
Встановити факт смерті, а саме що громадянка України ОСОБА_2 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 в х. Пустиш Троїцького району Одеської області, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Молочанськ Пологівського району Запорізької області, Україна.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 317 ЦПК України рішення суду підлягає негайному виконанню.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя: О.М. Погрібна