Справа № 638/13225/25
Провадження № 2/638/5949/25
про залишення позову без руху
11 серпня 2025 року суддя Шевченківського районного суду міста Харкова Штих Т.В., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом Акціонерного Товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
встановив:
АТ «Акцент-Банк» звернулось до Шевченківського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 в якому просить з відповідача заборгованість за кредитним договором № ABH0CT155101732630215316 від 26.11.2024 року у розмірі 78933.53 UAH грн. станом на 09.07.2025 року. А також просив стягнути з відповідача на свою користь суму сплаченого судового збору.
Вивчивши матеріали позовної заяви, суд встановив, що вона не відповідає вимогам цивільно-процесуального законодавства України.
Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
Як вбачається, вказана заява була подана за використанням підсистеми «Електронний суд».
Поряд з цим, відповідно до приписів ч. 7 ст. 43 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви) у разі подання до суду документів в електронній формі учасник справи зобов'язаний надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.
Системний аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що норма ч. 7 ст. 43 ЦПК України застосовується, зокрема у випадку подання особою заяви в електронній формі.
Згідно з Правилами надання послуг поштового зв'язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), оператори поштового зв'язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів, зокрема, до внутрішніх поштових відправлень належать: листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю.
Пунктом 11 Правил визначено, що поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю.
Відповідно до п. 19 Правил, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою. Тобто до інших видів листів, крім листів з оголошеною цінністю опис вкладення не передбачений.
Аналізуючи наведені норми, Верховний Суд у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 820/1186/17 зробив висновок, що Кабінет Міністрів України визначив в окремі категорії поштових відправлень, рекомендовані листи та листи з оголошеною цінністю.
Отже, виходячи зі змісту ч. 7 ст. 43 ЦПК України, належним виконанням стороною справи указаної норми Кодексу, є надсилання нею саме поштою листом з описом вкладення (листом з оголошеною цінністю) іншим учасникам справи копій поданих до суду документів. У випадку подання особою в електронній формі заяви, така особа зобов'язана надіслати листом з описом вкладення копію заяви з додатками іншим учасниками справи.
Зважаючи на те, що позивач подав заяву в електронній формі, а відтак він зобов'язаний долучити до неї докази надсилання листом з описом вкладення відповідачу.
Тобто, виходячи зі змісту вищенаведених положень ЦПК України, дотримання вимог процесуального законодавства України при пред'явленні позовної заяви до суду є імперативним правилом, в тому числі і для суду.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Разом з тим, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що реалізуючи пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступу до правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 р., в якому зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Таким чином, в кожному випадку заявник при зверненні до суду із заявою повинен як дотримуватися норм процесуального законодавства, так і очікувати, що ці норми застосовуються.
Враховуючи вищевказані обставини, зважаючи на положення ч.1 ст. 185 ЦПК України, суд вважає, що позовну заяву слід залишити без руху та надати позивачу строк для усунення вказаних недоліків.
Враховуючи викладе та керуючись ст. 177, 260, 261 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовну заяву Акціонерного Товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без руху та надати позивачу п'ятиденний строк з дня вручення даної ухвали суду для усунення недоліків, зазначених в ухвалі.
У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовну заяву вважати неподаною та повернути позивачеві зі всіма доданими до неї документами.
Ухвала суду остаточна і оскарженню не підлягає.
Суддя: Т. В. Штих