П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/10055/24
Перша інстанція: суддя Малих О.В.,
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Єщенка О.В.,
Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , треті особи: Національне агентство з питань запобігання корупції, Військова частина НОМЕР_2 , Військова частина НОМЕР_3 , Військова частина НОМЕР_4 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; визнання протиправними та скасування наказів; поновлення на посаді,-
У жовтні 2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ВЧ НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , треті особи: Національне агентство з питань запобігання корупції, ВЧ НОМЕР_2 , ВЧ НОМЕР_3 , ВЧ НОМЕР_4 , в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати Наказ командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 23.07.2023р. за №42-РС/дск, про звільненя ОСОБА_1 з займаної посади стрільця взводу охорони роти охорони батальйону охорони ВЧ НОМЕР_1 та зарахування його у розпорядження командира цієї самої частини;
- поновити ОСОБА_1 на посаді стрільця взводу охорони роти охорони батальйону охорони ВЧ НОМЕР_1 з 23.07.2023р.;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 23.07.2023р. по день прийняття рішення судом (з урахуванням раніше виплачених сум за відповідні місяці) з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів, за відповідні місяці. Розрахунок середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу визначити з грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні місяці, які передували події, а саме - з 1.05.2023р. по 30.06.2023р. та провести такий розрахунок ВЧ НОМЕР_1 самостійно;
- визнати протиправними та скасувати наказ командира ВЧ НОМЕР_1 вiд 12.03.2024р. №53-PC та наказ Командування ВМС 3СУ вiд 7.03.2024р. №84 про переведення ОСОБА_2 до іншого місця проходження військової служби;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 та Командування ВМС ЗСУ вжити дiєвих заходiв щодо скасування ycix похiдних вiд наказу командира ВЧ НОМЕР_1 вiд 12.03.2024р. №53-PC та наказу Командування ВМС ЗСУ вiд 7.03.2024р. №84 про переведення ОСОБА_2 до iншого мiсця проходження військової служби та повернення особової справи ОСОБА_2 до ВЧ НОМЕР_1 ;
- бездiяльнiсть ВЧ НОМЕР_1 та Командування ВМС ЗСУ щодо не призупинення ОСОБА_3 вiйськової служби у вiдповiдностi до вимог пп.144-1 - 144-4 Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України вiйськової служби у НОМЕР_5 бройних Силах України» та ч.2 ст.24 3У «Про вiйськовий обов'язок i вiйськову службу» - визнати протиправною та такою, що порушують його Конституцiйне право закрiплене ст. 43 Конституцiї України «право на працю, що включає можливiсть заробляти собi на життя працею, яку він вiльно обирає або на яку вiльно погоджуеться»;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 та Командування ВМС ЗСУ призупинити вiйськову службу ОСОБА_3 у вiдповiдностi до вимог пп.144-1 - 144-4 Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України вiйськової служби у Збройних Силах Украiни» та ч.2 ст.24 ЗУ «Про вiйськовий обов'язок i вiйськову службу».
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані накази про переведення позивача прийняті з порушенням вимог закону та порушують його Конституцiйне право закріплене ст.43 Конституцiї України, а саме право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується.
Посилаючись на вказане просив позов задовольнити.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти у справі нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відповідачі приймаючи оскаржувані накази діяли в межах та на підставі чинних норм законодавства України, а позивачем не доведено протилежне.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що з 25.09.2021р. ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 23.07.2023р. за №42-РС/дск, позивача зараховано в розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 та звільнено з посади стрільця взводу охорони роти охорони батальйону згідно пп.14 п.116 Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України».
Наказом Командувача ВМС ЗСУ вiд 7.03.2024р. за №53-РС відповідно до п.116,117 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні командира 84 арсеналу (мінного, торпедного та трального озброєння) ІНФОРМАЦІЯ_3 , колишнього стрільця охорони роти батальйону охорони НОМЕР_6 арсеналу (мінного, торпедного та трального озброєння) ІНФОРМАЦІЯ_3 , зараховано у розпорядження командира НОМЕР_7 окремої бригади морської піхоти 30 корпусу морської піхоти ВМС ЗСУ.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 12.03.2024р. за №84 позивача призначено у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_4 .
Вважаючи вищевказані накази протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Перевіряючи правомірність оскаржуваних наказів, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує їх незаконність та скасування, судова колегія виходить з наступного.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У відповідності до ст.106 Конституції України, Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Згідно зі ст.1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993р. №3543-XII (надалі - Закон №3543), мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Вказаною нормою також визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Положеннями ст.1 ЗУ «Про оборону України» передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, правовий режим воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та не скасований на час розгляду даної справи, а тому під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Так, порядок проходження військової служби військовослужбовцями врегульовано, зокрема, ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. за №2232-ХІІ (надалі - Закон №2232), Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. за №1153/2008.
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Приписами ч.1 ст.2 Закону №2232 визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Крім того, Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Зокрема, Розділом IV «Призначення на посади та звільнення з посад» Положення №1153/2008 регламентовані питання призначання на посади, звільнення з посад, а також питання переміщення військовослужбовців по службі в межах однієї військової частини або різних військових частин, у тому числі в умовах особливого періоду та військового стану, граничні строки перебування на посадах, компетенція посадових осіб щодо видання відповідних наказів.
Також, приписи п.82 Положення №1153/2008 визначають вичерпний перелік підстав призначення військовослужбовців на посади.
За правилами п.112 Положення №1153/2008, військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов'язаній із керівництвом підлеглими особами. Зазначене переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків: неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії; неможливість проживання членів сім'ї військовослужбовця за станом здоров'я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують; потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім'ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.
Військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв'язку із службовою необхідністю та за станом здоров'я на нове місце військової служби без його згоди.
Отже, відповідно до п.257 Положення №1153/2008 для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог п.85,87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених п.112 цього Положення.
Вказане підтверджує доводи сторони відповідачів про те, що, переміщення військовослужбовця на нове місце служби з однієї військової частини до іншої шляхом призначення на рівнозначну посаду в особливий період здійснюється без його згоди за винятком випадків, визначених п. 112 Положення № 1153/2008.
Положенням визначені випадки в яких не вимагається згода військовослужбовця на таке переміщення.
Так, п.257 Положення №1153/2008 надає право для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період здійснювати призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади без їх згоди. Дана підстава (п.257 Положення №1153/2008) в свою чергу, також безпосередньо вказана в оскарженому наказі. Вказана обставина позивачем не спростована та підтверджується матеріалами справи.
Тобто, переміщення військовослужбовця на нове місце служби з однієї військової частини до іншої шляхом призначення на рівнозначну посаду в особливий період здійснюється без його згоди за винятком випадків, визначених п.112 Положення №1153/2008.
У п.116 Положення №1153/2008 наведені випадки, за яких допускається зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання.
Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.
Військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1 - 12-1 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов'язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають.
Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов'язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду).
Особливістю зарахування в розпорядження є те, що протягом часу перебування в розпорядження військовослужбовець не призначається на відповідну посаду. За час перебування в розпорядженні на військовослужбовця покладається виконання лише загальних обов'язків військовослужбовця, перебування у розташуванні військової частини, несення внутрішньої служби, тощо. При цьому на військовослужбовця не покладається виконання обов'язків за посадою.
Відповідно до п.116 Положення № 1153/2008, перебування в розпорядженні є тимчасових заходом, який здійснюється з метою безумовного дотримання їх прав та соціальних гарантій військовослужбовцям, зокрема щодо надання всіх належних видів забезпечення (грошового, продовольчого, речового, медичного тощо) до призначення на посаду для подальшого проходження військової служби.
Положеннями п.117 Положення №1153/2008 встановлено, що призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), проводиться в якомога коротший строк, але не пізніше ніж через два місяці з дня звільнення з попередньої посади, за винятком випадків, передбачених підпунктами 12-16 пункту 116 цього Положення.
Водночас, як вбачається із матеріалів справи, що в даному випадку не встановлено обставин, які свідчать про наявність випадку, за якого необхідна згода позивача на переміщення його до іншої військової частини.
Аналізуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що переміщення позивача на нове місце служби відбулось з дотриманням вимог Інструкції №280 та Положення №1153/2008.
При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що доказів звернення позивача із рапортом до відповідача щодо переведення його з урахуванням довідки ВЛК суду не надано, при цьому.
Реалізація оскаржуваних наказів відбулася у встановленому порядку шляхом видання наказу а саме:
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 23.07.2023р. №42-РС/дск позивача зараховано в розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 та звільнено з посади стрільця взводу охорони роти охорони батальйону згідно пп.14 п.116 №1153/2008.
Згідно із наказу Командування ВМС ЗСУ вiд 7.03.2024р. №53-РС та наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 12.03.2024р. №84, ОСОБА_1 переведено до ВЧ НОМЕР_4 в розпорядження командира ВЧ НОМЕР_4 .
Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_4 від 14.03.2024р. №74, матроса військової служби за контрактом ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира ВЧ НОМЕР_4 , зарахованого наказом командира військової частини (по особовому складу) від 13.03.2024р. за №68-РС у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_2 , встановлено вважати таким, що 14.03.2024р. направлений для подальшого проходження військової служби до ВЧ НОМЕР_2 .
Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 14.03.2024р. №76, матроса військової служби за контрактом ОСОБА_1 з 14.03.2024р. зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 та на всі види забезпечення.
Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.03.2024р. №77 ОСОБА_4 перебуває в самовiльному залишеннi вiйськової частини з 15.03.2024р..
Згідно наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по особовому складу) від 29.03.2024р. №18-РС, матроса військової служби за контрактом ОСОБА_1 виведено у розпорядження командира з 25.03.2024р..
Апеляційний суд зазначає, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» за №2232 (надалі - Закон №2232).
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Водночас, судовою колегією не встановлено обставин, які свідчать про наявність випадку, за якого необхідна згода позивача на переміщення його до іншої військової частини.
Отже, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що переміщення позивача на нове місце служби відбулось з дотриманням вимог Інструкції №280 та Положення №1153/2008.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999р. за №548-XIV (надалі - Статут ВС ЗСУ) визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).
Обов'язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями.
У пункті 1 розділу “Загальні положення» Статуту ВС ЗСУ визначено, що Збройні Сили України - військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.
Згідно п.35 - 36 розділу “Порядок віддання й виконання наказів» Статуту ВС ЗСУ накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.
Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку.
Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом.
Відповідно до п.90 Положення №1153/2008 необхідність і терміновість переміщення військовослужбовців, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі і визнані військово-лікарською комісією за станом здоров'я обмежено придатними до військової служби, з посад, що вони займають, на інші посади, на яких вони можуть виконувати обов'язки військової служби з урахуванням стану здоров'я, підготовки і досвіду служби, визначаються командирами (начальниками), які мають право призначати військовослужбовців на відповідні посади.
Приписами п.112 Положення №1153/2008 визначено, що військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов'язаній із керівництвом підлеглими особами.
Положеннями абз.2,4 п.256 Положення №1153/2008 встановлено, що залежно від правового режиму, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях, призначення військовослужбовців на посади та переміщення по службі проводяться наказами по особовому складу посадових осіб, які мають право призначення військовослужбовців на посади у мирний або у воєнний час згідно з номенклатурою посад.
У разі потреби доукомплектування Збройних Сил України військовослужбовці, посади яких скорочуються у ході проведення організаційно-штатних заходів, до закінчення строків проведення цих заходів призначаються на інші посади за підставами, визначеними пунктом 82 цього Положення, або зараховуються у розпорядження посадових осіб, які мають право призначення військовослужбовців на посади, або направляються на курс військової підготовки за програмою підготовки офіцерів або сержантів (старшин), або на курс перепідготовки за дефіцитною для Збройних Сил України спеціальністю. Зазначені переміщення здійснюються без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.
Аналізуючи вищевказане, судова колегія вважає, що під час воєнного стану командир військової частини має право здійснювати переміщення військовослужбовця.
Що стосується вимог про зобов'язання відповідачів призупинити військову службу ОСОБА_5 у відповідності до вимог пп.144-1 - 144-4 Положення №1153/2008 та ч.2 ст.24 Закону №2232, то судова колегія зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, а саме із пояснень командира ВЧ НОМЕР_1 , Витяг ЄДРДР №62023150010001062 (щодо вчинення СЗЧ позивачем з 13.07.2023р.) надійшов до ВЧ НОМЕР_1 6.09.2023р., після повернення позивача на військову службу .
Приписами абз.1 ч.2 ст.24 Закону №2232 визначено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Положеннями абз.2 ч.2 ст.24 Закону №2232 передбачено, що початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань (абз.3 - 5 ч.2 ст.24 Закону №2232).
Аналогічні норми містяться і в п.144-1 і 144-2 Положення №1153/2008.
Отже, вказаним Положенням чітко передбачено алгоритм дій командира по призупиненню військової служби.
Аналізуючи положення ч.2 ст.24 Закону №2232 у системному зв'язку з положеннями ч.4 ст.85 Дисциплінарного статуту, судова колегія вважає, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до ЄРДР. У свою чергу внесення відповідних відомостей до ЄРДР здійснюється на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, яким під час службового розслідування з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення.
Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
У відповідності до вимог ст.26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного ЗУ «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до положень Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир, який зобов'язаний постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення (частина перша статті 5 Дисциплінарного статуту); у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення (частина перша статті 45 Дисциплінарного статуту); командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом (ч. 3 ст. 45 Дисциплінарного статуту).
За правилами ч.4 ст.6 Дисциплінарного статуту, на командира покладений обов'язок вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного, зокрема, із самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.
Схожий за змістом обов'язок командира, пов'язаний із забезпеченням військової дисципліни та встановлення обставин вчинення дисциплінарного проступку, закріплений у п.144-4 Положення №1153/2008, згідно з яким у разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини з'ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням.
Аналізуючи вищевказане, судова колегія вважає, що саме командир військової частини, який користується усією повнотою дисциплінарної влади стосовно підлеглих йому військовослужбовців, уповноважений контролювати дотримання військової дисципліни у військовій частині, своєчасно виявляти факти порушення військової дисципліни та встановлювати винних у цьому осіб, а в разі виявлення в діях військовослужбовця ознак кримінального правопорушення зобов'язаний повідомляти про це орган досудового розслідування.
При цьому, що військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та передбачає відсутність військовослужбовця на службі та його перебування в самовільному залишені військової частини , на момент надходження витягу є ЄДРДР .
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по адміністративно-господарської діяльності) від 31.07.2023р. за №350 матрос ОСОБА_1 31.07.2023р. повернувся до ВЧ НОМЕР_1 (перебував у самовільному залишенні військової служби з 13.07.2023р. по 31.07.2023р.). Тобто Витяг з ЄДРДР № 6223150010001062 від 29.08.2023р. до військової частини надійшов 6.09.2023р., після повернення позивача у військову частину.
Окрім того, відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 7.11.2024р. за №87-РС призупинено військову службу з 5.11.2024р. (підстава: витяг з ЄРДР № 62024150020002070 від 5.11.2024р.).
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що ВЧ НОМЕР_1 та Командування ВМС ЗСУ правомірно не призупинили військову службу ОСОБА_5 у відповідності до вимог пп.144-1 - 144-4 Положення №1153/2008 та ч.2 ст.24 Закону №2232, а тому підстави для задоволення таких вимог відсутні.
При цьому, судова колегія також погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що інші вимоги позивача є похідними, а тому не підлягають задоволенню.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
У контексті оцінки доводів позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311, 315, 316, 322 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: О.В. Єщенко
В.О. Скрипченко