справа № 752/2244/23 головуючий у суді І інстанції Кордюкова Ж.І.
провадження № 22-ц/824/9586/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
06 серпня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кордюкової Ж.І., о 15 год 05 хв. в місті Києві, дата складення повного тексту рішення 25 лютого 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про розірвання договору позики та стягнення заборгованості за договором позики, -
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом в якому просив суд:
розірвати договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений 24 квітня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Божемовською Н.В. під реєстровим № 858 (з усіма наступними змінами);
стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики, у загальному розмірі 74 599 944,00 грн. (еквівалент 2040000 доларів США за курсом НБУ на день подання позову).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Божемовською Н.В. (реєстровий № 858) за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 26 125 554,00 грн. (еквівалент 1 000 000.00 доларів США за курсом НБУ на день підписання договору). Термін повернення позики був встановлений - в будь-який момент до 28 лютого 2028 року. 03 липня 2018 до договору позики від 24 квітня 2018 року були внесені зміни відповідно до яких запозичена сума позики збільшилась на 9 706 096,04 грн. (еквівалент 370 000.00 доларів США за курсом НБУ). 05 липня 2019 року сума запозичення була збільшена на 17 333 459,00 грн. (еквівалент 670 000.00 доларів США за курсом НБУ). Отже, загальна сума зобов'язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 складає еквівалент 2 040 000,00 доларів США за курсом НБУ. На часткове забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_3 за вищезазначеним договором позики 05 липня 2019 року були укладені два тристоронніх договори поруки, згідно з якими ОСОБА_4 поручився за виконання зобов'язань ОСОБА_3 в обсязі вартості належного йому майна 100% часток у статутних капіталах двох юридичних осіб - Приватного підприємства «Сербинівське» та Приватного сільськогосподарського підприємства «Ярина». Втім, внаслідок подальших угод про відчуження вказаних часток ОСОБА_4 наразі власниками корпоративних прав ПП «Сербинівське» та ПСП «Ярина» є зовсім інші особи. На сьогодні виконання зобов'язань ОСОБА_3 за договором позики від 24 квітня 2018 року на загальну суму 2 040 000,00 доларів США нічим на забезпечено. Відсутність будь-якого забезпечення порушило досягнуті домовленості та підвищило ризик невиконання взятих позичальником на себе грошових зобов'язань. Позивачем були направлені письмові вимоги відповідачам, в яких зазначалося, що не пізніше 5 робочих днів від дня отримання вимоги необхідно надати належне забезпечення виконання ним зобов'язання з повернення позики (у формі застави майнових прав, іпотеки об'єктів нерухомості, банківських гарантій, поруки фізичних чи юридичних осіб, інші варіанти) шляхом узгодження, підписання та нотаріального посвідчення відповідних угод.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 лютого 2025 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що підставою для звернення до суду з позовом стало порушення відповідачем 2 умови п. 9 договору позики - ненадання забезпечення на повну суму запозичення. Суд першої інстанції невірно зазначив норму, заявлену позивачем в обґрунтування позовних вимог. Позивач ніколи не оперував нормою ч. 2 ст. 652 ЦК України, згаданою судом в рішенні. Ця норма передбачає зміну або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, що до нашої ситуації ніякого відношення не має. Зокрема, через те, що вона однаково стосується обох сторін договору («якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах»), а не однієї (як в нашому випадку). Позивач використав іншу норму 2 ст. 651 ЦК України, згідно з якою договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Позивач застосував ч. 5 ст. 653 ЦК України, відповідно до якої якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. Також позивач посилався на ст. 1052 ЦК України, якою передбачено, що у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики. Тобто, правовою підставою для розірвання договору позики позивачем була заявлена норма ч. 2 ст. 651 ЦК України, а правовою підставою для відшкодування збитків (в розмірі повної суми запозичення) ст. 1052, ч. 5 ст. 653 ЦК України.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 24 квітня 2018 року між ОСОБА_1 , за згодою дружини ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 , за згодою дружини ОСОБА_6 , був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Божемовською Н.В., реєстровий № 858.
Відповідно до п. 1 - 4 вищезазначеного договору позики позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошову суму в розмірі 26 125 554,00 грн., що в еквіваленті за курсом 2612,554 грн. до ста доларів США, який встановлено Національним Банком України станом на день підписання цього договору, становить 1 000 000,00 доларів США. Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцю в строк та на умовах, передбачених цим Договором, позику вищезазначеному розмірі.
Позика передається Позикодавцем Позичальнику безпосередньо при підписанні Сторонами цього Договору готівкою. Підписання цього Договору Позичальником підтверджує факт одержання ним від Позикодавця грошових коштів в сумі, визначеній в п. 1 цього Договору. Підписаний Позичальником Договір є доказом передачі позики від Позикодавця до Позичальника.
За цим Договором нарахування та сплата відсотків за користування позикою не здійснюється.
Сторони домовилися, що Позичальник зобов'язаний повернути таку ж суму грошових коштів (погасити позику), з урахуванням п. 5 Договору, в повному обсязі у строк до 28 лютого 2028 року включно, який може бути змінений за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення до цього Договору повинні бути викладеними в письмовій формі та нотаріально посвідченими. Всі додаткові угоди щодо внесення змін та доповнень до цього Договору складають його невід'ємну частину.
Відповідно до п. 9 договору позики від 24 квітня 2018 року в майбутньому на вимогу позикодавця сторони зобов'язані укласти угоду (угоди) про забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим Договором. Вид та умови таких угод про забезпечення узгоджуються сторонами окремо.
Позикодавець не має право вимагати від Позичальника дострокового погашення позики (п.10 договору позики від 24.04.2018).
03 липня 2018 року до договору позики від 24 квітня 2018 року були внесені зміни, відповідно до яких запозичена сума позики збільшилась на 9 706 096,04 грн. (еквівалент 370 000.00 доларів США за курсом НБУ).
05 липня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін № 2 до Договору позики від 24 квітня 2018 року, відповідно до якого сума позики збільшилась на 17 333 459,00 грн. (еквівалент 670 000.00 доларів США за курсом НБУ). Всі інші умови Договору позики від 24 квітня 2018 року залишились незмінними і сторони підтвердили по ним свої зобов'язання.
05 липня 2019 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений та нотаріально посвідчений договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 , як поручитель, поручився перед кредитором за виконання боржником свого обов'язку, що виник з договору позики від 24 квітня 2018 року (повернення до 28.02.2028 коштів в розмірі 53 165 109.00 грн., що еквівалентно 2040000 доларів США), в обсязі вартості майна (частка у статутному капіталі (корпоративні права) 100% частки в Приватному підприємстві «Сербинівське» та відповідає перед кредитором за порушення зазначеного зобов'язання Боржником. У разі порушення Боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, Боржник і Поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п. 2.1., 3.1. договору поруки від 05.07.2019).
05 липня 2019 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений був укладений договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 , як поручитель, поручився перед кредитором за виконання боржником свого обов'язку, що виник з договору позики від 24 квітня 2018 року (повернення до 28.02.2028 року коштів в розмірі 53165109.00 грн., що еквівалентно 2040000.00 доларів США), в обсязі вартості майна (частка у статутному капіталі (корпоративні права), 100% частки в Приватному сільськогосподарському підприємстві «Ярина»). У разі порушення Боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, Боржник і Поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п. 2.1., 3.1. договору поруки від 05.07.2019).
31 жовтня 2022 року, 09 грудня 2022 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вимогу про належне виконання зобов'язання та його забезпечення, які були отримані останніми особисто.
Відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 24 лютого 2020 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_7 на вчинення дій з питань введення його до складу співзасновників Приватного підприємства «Сербинівське».
Відповідно до протоколу Загальних зборів засновників Приватного підприємства «Сербинівське» № 060320/01 від 06 березня 2020 року, Акту приймання-передачі частки Статутного капіталу Приватного підприємства «Сербинівське» від 06 березня 2020 року, Договору купівлі-продажу частини частки, що належить фізичній особі у статутному капіталі Приватного підприємства «Сербинівське» від 06 березня 2020 року ОСОБА_4 відчужив частку, що належить йому у статутному капіталі Приватного підприємства «Сербинівське» у розмірі 55% на користь ОСОБА_1 .
Відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 16 вересня 2020 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_7 на вчинення дій з питань участі у загальних зборах учасників з правом введення та/або виведення його до (зі) складу співзасновників Приватного підприємства «Сербинівське».
Відповідно до протоколу Загальних зборів засновників Приватного підприємства «Сербинівське» № 250920/01 від 25 вересня 2020 року, Актів приймання-передачі частки Статутного капіталу Приватного підприємства «Сербинівське» від 25 вересня 2020 року, Договорів купівлі-продажу частки, що належить фізичній особі у статутному капіталі Приватного підприємства «Сербинівське» від 25 вересня 2020 року ОСОБА_4 відчужив частку, що належить йому у статутному капіталі Приватного підприємства «Сербинівське» у розмірі 45%, на користь ОСОБА_8 та ОСОБА_1 відчужив частку, що належить йому у статутному капіталі Приватного підприємства «Сербинівське» у розмірі 55% на користь ОСОБА_8 .
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними доказами наявність істотного порушення договору позичальником ОСОБА_3 , а тому підстави для розірвання договору позики, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 24 квітня 2018 року (з усіма наступними змінами) відсутні. Щодо вимог позивача про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованості за договором позики у загальному розмірі 74 599 944 грн. суд першої інстанції виходив з того, що строк повернення грошових коштів, встановлених договором позики від 24 квітня 2018 року не настав, позивач не може вимагати дострокового погашення позики, і як наслідок, не може вимагати солідарного стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за вищезазначеним договором позики, оскільки не відбулося порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Позивач свої вимоги щодо розірвання договору позики від 24 квітня 2018 року (з усіма наступними змінами) обґрунтовує тим, що на сьогодні виконання зобов'язань ОСОБА_3 за договором позики від 24 квітня 2018 року на загальну суму 2 040 000,00 доларів США нічим на забезпечено, відсутність будь-якого забезпечення порушило досягнуті домовленості та підвищило ризик невиконання взятих позичальником на себе грошових зобов'язань.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з положеннями частини першої статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до положень статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягни згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона (постанова Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі № 902/364/19).
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й сукупності інших умов: наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)).
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довів істотне порушення відповідачем договору, а тому відсутні правові підстави для його розірвання відповідно до вимоги статті 651 ЦК України.
У справі, яка переглядається встановлено, що 24 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 був укладений договір позики, посвідчений нотаріально, який згодом двічі 03 липня 2019 року та 05 липня 2019 року змінювався щодо суми позики в бік збільшення до суми 53 165 109,00 грн., що еквівалентно 2 040 000,00 доларів США, з кінцевим строком повернення до 28 лютого 2028 року.
На виконання п. 9 договору позики від 24 квітня 2018 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 05 липня 2019 року були укладені договори поруки, відповідно до яких останній, як поручитель, поручився перед кредитором за виконання боржником обов'язку, що виник з договору позики від 24 квітня 2018 року (повернення до 28.02.2028 коштів в розмірі 53165109 грн., що еквівалентно 2040000 доларів США), в обсязі вартості майна (частка у статутному капіталі (корпоративні права), 100% частки в Приватному сільськогосподарському підприємстві «Ярина» та 100% частки в Приватному підприємстві «Сербинівське»).
Посилаючись на зміну власника корпоративних прав Приватного сільськогосподарського підприємства «Ярина» та Приватного підприємства «Сербинівське», а відтак і відсутність у зв'язку з цим забезпечення виконання зобов'язання відповідачів за договором позики, позивач та його представник не звернули уваги, що зазначені корпоративні права ніколи не були передані позивачу в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором позики.
Так, сторонами не укладались договори застави, предметом яких були б зазначені корпоративні права.
Предметом договору поруки, на який посилається позивач, зазначені корпоративні права також не є і ніколи не були.
Як було зазначено вище, за змістом договорів поруки від 05 липня 2019 року відповідач, як поручитель, поручився перед кредитором за виконання боржником обов'язку, що виник з договору позики від 24 квітня 2018 року (повернення до 28.02.2028 коштів в розмірі 53165109 грн., що еквівалентно 2040000 доларів США), в обсязі вартості майна (частка у статутному капіталі (корпоративні права), 100% частки в Приватному сільськогосподарському підприємстві «Ярина» та 100% частки в Приватному підприємстві «Сербинівське»).
Отже, обсяг відповідальності поручителя визначений в грошовій формі, а саме в розмірі, що відповідає вартості частки в статутному капіталі зазначених підприємств. За таких обставин, відчуження власником самої частки в статутному капіталі ніяким чином не впливає на обсяг відповідальності поручителя, а відтак і не свідчить про порушення умов договору позики.
Частинами першою, третьою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до п. 4 Договору сторони домовилися, що Позичальник зобов'язаний повернути таку ж суму грошових коштів (погасити позику), з урахуванням п. 5 Договору, в повному обсязі у строк до 28 лютого 2028 року включно, який може бути змінений за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення до цього Договору повинні бути викладеними в письмовій формі та нотаріально посвідченими. Всі додаткові угоди щодо внесення змін та доповнень до цього Договору складають його невід'ємну частину.
Пунктом 10 Договору позики передбачено, що Позикодавець не має право вимагати від позичальника дострокового погашення позики.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, в частині, що позивачем не надано доказів невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язання, яке виникло з договору позики від 24 квітня 2018 року, наявності істотного порушення умов договору позики боржником, строк повернення грошових коштів за яким не настав.
Оскільки строк повернення коштів за договором позики не настав, судом не встановлено факту завдання будь-якої шкоди позивачу, а відтак і істотного порушення умов договору, з якими закон пов'язує можливість розірвання договору.
З огляду на викладене позивач не може вимагати дострокового погашення позики, і як наслідок, вимагати солідарного стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на його користь всієї суми позики за вищезазначеним договором.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого відсутня необхідність повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення
Повне судове рішення складено 08 серпня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.