справа № 759/5886/25 головуючий у суді І інстанції Кравченко В.В.
провадження № 22-ц/824/10288/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
06 серпня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 березня 2025 року, постановлену під головуванням судді Кравченка Ю.В. в місті Києві, дата складання повного тесту судового рішення 26 березня 2025 року, про задоволення заяви Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, -
У березні 2025 року АТ «Райффайзен Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 будучи обізнаним про наявність у нього грошової заборгованості перед АТ «Райффайзен Банк» за кредитними зобов'язаннями, після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості в сумі 3 950 168,21 грн., з метою ухилення від виконання своїх зобов'язань та унеможливлення виконання в майбутньому рішення суду щодо стягнення заборгованості, здійснив відчуження рухомого майна: вантажного сідлового тягача RENAULT T 460, номер шасі НОМЕР_1 , на підставі договору купівлі-продажу. Такий правочин має бути визнано судом недійсним в силу ст.ст. 203, 215 та 234 ЦК України.
Разом з позовною заявою, АТ «Райффайзен Банк» подало заяву про забезпечення позову, у якій, просило суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на транспортний засіб марки RENAULT T 460, номер шасі НОМЕР_1 .
Заява обґрунтована тим, що 17 січня 2025 року АТ «Райффайзен Банк» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «ТД КОРНЕР ПЛЮС» та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором овердрафту № 015/84-14/221 від 25 травня 2023 року в сумі 3 950 168,21 грн. Листом від 14 січня 2025 року Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру МВС в м. Києві повідомив, що за ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів зареєстрований, зокрема, транспортний засіб марки RENAULT T 460, номер шасі НОМЕР_1 . 31 січня 2025 року АТ «Райффайзен Банк» звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення вказаного позову шляхом накладення арешту на транспортні засоби, що належать ОСОБА_1 , у тому числі на транспортний засіб марки RENAULT T 460, номер шасі НОМЕР_1 . 04 лютого 2025 року Господарський суд міста Києва постановив ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортні засоби, що належать ОСОБА_1 , у тому числі і транспортний засіб марки RENAULT T 460, номер шасі НОМЕР_1 . Листом від 17 лютого 2025 року ГСЦ МВС повідомив, що на підставі договорів купівлі-продажу від 04 лютого 2025 року здійснено відчуження транспортних засобів, у тому числі транспортного засобу марки RENAULT T 460, номер шасі НОМЕР_1 , в результаті чого права власності на вказаний транспортний засіб перейшло від ОСОБА_1 до нового власника. Зазначений договір купівлі-продажу є фраудаторним, оскільки укладений ОСОБА_1 у період виникнення простроченої заборгованості та після пред'явлення АТ «Райффайзен Банк» до суду позову про стягнення з нього заборгованості. Невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить ефективний захист прав АТ «Райффайзен Банк», адже надасть новому власнику транспортного засобу необмежену можливість розпоряджатися ним, що матиме наслідком необхідність звернення АТ «Райффайзен Банк» до суду з новим позовом.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26 березня 2025 року заяву АТ «Райффайзен Банк» про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову у цивільній справі за позовом АТ «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, шляхом накладення арешту на транспортний засіб марки RENAULT T 460, номер шасі НОМЕР_1 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що на теперішній час, Господарським судом м. Києва рішення у справі № 910/640/25 не ухвалено, а відтак, ОСОБА_1 є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки щодо належного йому майна. Також, позовна заява не містить обґрунтованого доказами посилання позивача на завдання йому шкоди внаслідок укладання ОСОБА_1 спірного договору купівлі-продажу або доказів того, що внаслідок укладання цього договору купівлі-продажу ОСОБА_1 перестав бути платоспроможним. Вказує, що, судом першої інстанції не надано оцінку усім доказам, ще містяться в матеріалах справи та не прийнято до уваги ухвалу Господарського суду міста Києва від 04 лютого 2025 року у справі № 910/640/25 якою, за заявою позивача, вже накладений арешт на Транспортний засіб марки RENAULT Т 460, номер шасі НОМЕР_1 .
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Райффайзен Банк» вказує, що суд першої інстанції не допустив порушення норм процесуального права на які вказує апелянт, повно та всебічно дослідив обставини справи та постановив законну та обґрунтовану ухвалу. Тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 26 березня 2025 року без змін. Крім того, зазначає, що 24 червня 2025 року Господарським судом м. Києва ухвалено рішення по справі № 910/640/25, яким позовні вимоги Банку про стягнення з ТОВ «ТД КОРНЕР ПЛЮС» та ОСОБА_1 кредитної заборгованості задоволено в повному обсязі.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , будучи достеменно обізнаним про наявність позову АТ «Райффайзен Банк» до нього про стягнення заборгованості в сумі 3 950 168,21 гривень, здійснив відчуження транспортних засобів, у тому числі транспортного засобу марки RENAULT T 460, номер шасі НОМЕР_1 , з неправомірною метою - уникнення відповідальності перед АТ «Райффайзен Банк». Оскільки такий захід забезпечення позову як накладення арешту на майно прямо передбачений чинним законодавством, він є співмірним із позовними вимогами, з якими АТ «Райффайзен Банк» звернулося до суду. Враховуючи, що невжиття заходів забезпечення позову у зазначений спосіб унеможливить виконання рішення суду та істотно ускладнить ефективний захист прав АТ «Райффайзен Банк», заяву про забезпечення позову належить задовольнити повністю.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року в справі №623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі №761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).
Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій зі сторони відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення вимог позивача.
Згідно зі ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Кюблер проти Німеччини», заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».
Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року в справі № 644/1482/22, від 01 травня 2024 року в справі № 638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23, від 11 серпня 2022 року в справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21) та інших.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що заява про забезпечення позову за своїм змістом відповідає вимогам статті 151 ЦПК України і відповідає суті інституту забезпечення позову, як гарантії дотримання прав позивача в разі ухвалення судом рішення на його користь.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності обґрунтованих підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб RENAULT T 460, номер шасі НОМЕР_1 , з огляду на те, що між сторонами виник спір з приводу визнання недійсним правочину як фраудаторного, вчиненого з метою ухилення від виконання рішення щодо сплати грошових коштів позивачу.
З огляду на обставини справи, а також фактичне відчуження відповідачем даного транспортного засобу під час розгляду справи, є підстави вважати, що автомобіль в подальшому може бути неодноразово відчужений, що очевидно створить перешкоди у виконанні судового рішення, у разі його постановлення на користь позивача.
Врахувавши обґрунтованість ризиків невиконання рішення суду та те, що вжиття заходів забезпечення позову в даному випадку виступає як спосіб гарантування обов'язкового виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог і не створює невиправданих обмежень відповідачу в його правах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб.
Накладення арешту на майно має на меті обмеження особи у праві розпоряджатися таким майном і його застосування не призведе до невиправданого обмеження майнових прав власника, оскільки арештоване майно фактично зберігається у володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 та у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №643/15394/19.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не перевірив наявності у відповідача майна достатнього для виконання зобов'язання та стягнення заборгованості перед позивачем, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на те, що цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 07 серпня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.