справа № 460/332/25
08 серпня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
встановив:
10.01.2025 до Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ЄДРПОУ 14321653, місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі відповідач), в якій позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви від 24.02.2025 просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення від 13-12-2024 року про відмову у перетині державного кордону по відношенню до позивача, прийнятим начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А), капітаном ОСОБА_2 .
Ухвалою Рівненського окружного адіміністративного суду від 21.01.2025 справу №460/332/25 передано для розгляду за підсудністю до Львівського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2025 справу передано для розгляду судді Мричко Н.І.
Ухвалою від 20.02.2025 суддя прийняла до провадження справу №460/332/25.
Ухвалою від 20.02.2025 суддя залишила позовну заяву без руху встановивши строк для усунення недоліків.
Ухвалою від 03.03.2025 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 08.08.2025 суд відмовив у клопотанні позивача від 11.03.2025 про постановлення окремої ухвали.
Ухвалою від 08.08.2025 суд відмовив у клопотанні позивача від 18.03.2025 про постановлення окремої ухвали.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є громадянином України, який перебуває на постійному місці проживанні в Республіка Польща, про що свідчить відмітка в закордонному паспорті. Позивач не погоджується з діями посадової особи відповідача та рішенням про відмову у перетині державного кордону України, оскільки вважає, що має право на перетин державного кордону у встановленому законом порядку.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що з моменту введення в Україні воєнного стану гарантоване частиною першою статті 33 Конституції України конституційне право на свободу пересування обмежено на підставі дії особливого правового режиму воєнного стану в країні, що цілком узгоджується з вимогами статті 64 Основного Закону. В ході перевірки документів позивача було встановлено відсутність документу, який би посвідчував приналежність позивача до категорії осіб, які звільненні від мобілізації та підпадають під дію Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року № 57 (у редакції, на час виникнення спірних відносин).
Представник відповідача продовжує, що Правила перетинання державного кордону громадянами України передбачають виключні підстави для перетину державного кордону військовозобов'язаними у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану, та документи, які подаються для їх підтвердження. Тобто позивач, прибувши до відповідного пункту пропуску повинен був надати документи, які підтверджують відповідну підставу та надають йому право в умовах воєнного стану здійснити перетин державного кордону України. У свою чергу, позивач 13.12.2024 під час здійснення паспортного контролю на виїзд з України надав такі документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відміткою (штампом) «постійне проживання Республіка Польща», «прийнятий на консульський облік в консульський відділ посольства України в Республіці Польща 09.12.2019 сторінки 4-5 «Особливі відмітки». Разом з тим, позивач є громадянином України, який підпадає під вікову категорію від 18 до 60 років, а факт наявності у паспорті громадянина України для виїзду за кордон відміток про постійне проживання та взяття на консульський облік у Республіці Польща у жодному разі не є підставою для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану. Зазначає, що позивач не надав жодних документів, які підтверджують його право на перетин кордону, а також те, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
Таким чином, відповідач мав законні підстави для відмови у перетинанні державного кордону на виїзд з України позивачу, правовий статус якого визначено Законом №389-VIII, якому виповнилося 18 років і він відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» є військовозобов'язаним в умовах воєнного стану.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією з паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Позивач має постійне місце проживання в Республіці Польща та прийнятий на консульський облік в консульський відділ посольства України в Республіці Польща 09.12.2019, що підтверджується відомостями з паспорту громадянина України для виїзду за кордон на сторінках 4-5 "Особливі відмітки".
13.12.2024 позивач прибув до пункту пропуску "Рава-Руська" для перетину державного кордону.
13.12.2024 начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А), капітаном ОСОБА_2 прийнято рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України з тих причин, що такий громадянин не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови КМУ від 27.01.1995 № 57 Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами.
Позивач не погодився з таким рішенням відповідача, у зв'язку з чим звернувся до суду з позовом про його скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 33 Конституції України закріплено право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, вільно залишати її територію, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Зазначеному кореспондує стаття 1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 № 3857-XII (Закон - № 3857-XII), яка передбачає, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Згідно з статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.12.2015 №389-VIII (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 2 Закону № 389-VIII правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ.
Пунктом 3 Указу № 64/2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
У подальшому, воєнний стан був продовжений Указами Президента України та триває на час розгляду цієї справи.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України" (далі Правила № 57).
Відповідно до пункту 2 Правил № 57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до п.п. 2-6 Правил № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також пункті 2-14 цих Правил.
Відповідно до пункту 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455 (далі Порядок №1455) перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі Закон № 3543-ХІІ) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 №921 затверджений Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних (далі Порядок №921).
Згідно з пунктом 2 Порядку №921 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов'язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов'язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.
Згідно з пункту 16 Порядку №921 військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов'язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного.
Пунктом 56 Порядку №921 передбачено, що про взяття призовників і військовозобов'язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.
Із аналізу наведених вище законодавчих норм, що регламентують порядок здійснення військового обліку, вбачається, що єдиними документами, що посвідчує факт зняття особи з військового обліку є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного з відповідною відміткою.
Відповідно до вимог Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII) на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.
Згідно редакції частини п'ятої статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу», яка діяла до 18.05.2024, зняттю з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягали громадяни України, які вибували на строк більше трьох місяців за межі України, тому така категорія була виключена з переліку осіб, яких було обмежено у праві виїзду з України. Враховуючи вказане, зазначеній категорії осіб надавалось право виїзду з України на загальних підставах до 18.05.2024.
18.05.2024 набув чинності Закон України № 3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" яким внесено зміни до частини п'ятої статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", згідно з якими громадяни України, які вибули за межі України на строк більше трьох місяців, та які підлягали зняттю з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, зобов'язані протягом 30 днів з дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України, що визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном, стати на військовий облік громадян України.
Зі змісту оспорюваного рішення видно, що позивачу відмовлено в перетинанні державного кордону України у зв'язку з відсутністю документів для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та постанови Кабінету Міністрів України №57 (зі змінами та доповненнями).
Доводи позивача щодо протиправності рішення відповідача про відмову у перетині кордону ґрунтуються на тому, що він надав необхідний документ, а саме паспорт для виїзду з відмітками про постійне місце проживання у відповідності до Закону України "Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України".
Разом з тим, суд зауважує, що право особи на вільний перетин державного кордону України може бути обмежене в умовах воєнного стану. Станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежене законодавством.
Таким чином, суд зазначає, що факт відмітки в паспорті про постійне місце проживання позивача в Республіці Польща не є підставою для виїзду громадянина України за кордон у період введення на території України воєнного стану.
Слід зазначити, що ні правила перетинання Державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57, ні інші законодавчі акти не містять положень, які надавали б позивачу право на виїзд за межі України в умовах правового режиму воєнного стану, як особі, яка виїжджає на постійне проживання за кордон.
Також суд враховує правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22, від 31.08.2023 у справі № 380/572/23, від 27.09.2023 у справі № 380/16876/23, який полягає в тому, що Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження не можуть застосовуватися на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", які є спеціальними для цього періоду.
Станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Позивач є громадянином України, який підпадає під вікову категорію від 18 до 60 років, а факт відмітки в паспорті про постійне місце проживання в Республіці Польща не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.
Що стосується твердження позивача про необґрунтованість рішення про відмову в перетині державного кордону, то суд зазначає таке.
Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні (частина третя статті 6 Закону України "Про прикордонний контроль").
Відповідно до пункту 10 Правил № 57 пропуск громадян через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону.
У абзацах 1-3 пункту 12 Правил № 57 визначено, що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень.
Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Вказані положення Правил № 57 кореспондуються з положеннями частин першої-третьої статті 7 Закону України "Про прикордонний контроль", за якими паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому, з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон. Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
Згідно з вищевказаними нормативними актами розгляд питань, що пов'язані із в'їздом чи виїздом осіб в Україну чи за її межі є виключною компетенцію посадових осіб державної прикордонної служби та її посадових осіб, в тому числі прийняття рішень про відмову в перетині державного кордону.
При цьому, при прийнятті рішення законодавець визначив умову, - обґрунтованість рішення.
У даному випадку питання обґрунтованості рішення слід трактувати не як опис підстав у самому рішенні, форма якого цього не передбачає. Суд вважає, що поняття обґрунтованість рішення про відмову в перетині державного кордону в контексті спірних правовідносин означає, що воно повинно ґрунтуватись на вимогах закону, що в цьому випадку є доведеним зі сторони відповідача.
Суд звертає увагу, що враховуючи вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби.
З приводу аргументів позивача про те, що в оскарженому рішенні відсутні посилання на документи, необхідні для подання позивачем, то суд зазначає, що Правила перетинання державного кордону громадянами України передбачають виключний перелік підстав для перетину державного кордону військовозобов'язаними у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану, та документи, які подаються для їх підтвердження.
Таким чином особа, яка з'явилася до відповідного пункту пропуску повинна надати документи, які підтверджують відповідну підставу, яка надає їй право в умовах воєнного стану здійснити перетин державного кордону України.
З цього можна зробити висновок про те, що відповідач не має можливості визначити підставу, з якої особа має право здійснити перетин державного кордону України, адже право подання необхідних документів для підтвердження тієї чи іншої підстави належить особі, яка перетинає державний кордон.
Відтак аргументи позивача про протиправну відсутність в оскаржуваному рішенні посилання на документи, необхідні для подання позивачем для перетину державного кордону України, суд відхиляє.
Поруч із цим необхідно підкреслити, що спірне рішення вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право позивачу на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України.
Верховний Суд у постанові від 31.08.2023 у справі № 380/572/23 зауважив, що з метою встановлення балансу між військовими потребами держави і обмеженням права громадянина на пересування в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану, суб'єкти владних повноважень особливо повинні дотримуватися принципів статті 2 КАС України, дія яких у цей період не обмежується і не скасовується.
Водночас, застосовуючи критерії статті 2 КАС України Верховний Суд у постанові від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22 дійшов висновку, що враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, суд приходить до висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
Таким чином, суд вважає, що позивач при перетині кордону не надав документів, які б підтверджували його право на перетин кордону, а тому суд дійшов висновку про правомірність рішення про відмову в перетинанні державного кордону України.
З огляду на викладене підстав для скасування рішення від 13.12.2024 про відмову у перетині державного кордону по відношенню до позивача, прийнятим начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А), капітаном ОСОБА_2 немає.
Щодо клопотань позивача про постановлення окремих ухвал, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Тобто постановлення окремої ухвали можливе виключно за ініціативою суду, воно є правом, а не обов'язком суду, і реалізація такого права безпосередньо пов'язана з виявленням судом саме під час розгляду справи порушення закону. Окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення. Окрема ухвала є й реакцією на ті порушення, що не усуваються рішенням.
Оцінюючи доводи позивача з приводу наявності передбачених наведеними нормами підстав для постановлення окремої ухвали, суд під час розгляду цієї справи будь-яких обставин, що могли б бути підставою для винесення окремої ухвали, не встановив.
Окрім цього, такими нормами не передбачено процесуальної можливості розгляду питання щодо постановлення окремої ухвали справі за ініціативою сторони по справі.
Одночасно суд зазначає, що окрема ухвала постановляється у разі, коли суд самостійно не може усунути порушення закону. Такого під час розгляду цієї справи не встановлено.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Мричко Н.І.