про залишення позову без розгляду
07 серпня 2025 рокусправа № 380/25701/24
місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду у справі за позовом Приватного підприємства - фірма "Грин" до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного підприємства - фірма "Грин" код ЄДРПОУ 20838679, місцезнаходження: м. Львів, вул.Навроцького, 1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області код ЄДРПОУ 43968090, місцезнаходження: 79026, Львівська область, м. Львів, вул.Стрийська, 35, у якій просить суд:
- визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби України у Львівській області від 24 квітня 2024року № 18742/13-01-04-07/20838679, яким встановлено порушення п.54.1 ст.54, пп.134.1.1. ст. 134 ПК України та збільшено суму податку на прибуток за 2023 рік у сумі 20154,00грн та донараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 5039,00 грн.
Ухвалою від 01.11.2024 суддя встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами на підтвердження поважності причин пропуску строку.
Представник позивача подав до суду клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Зазначене клопотання мотивоване тим, що підприємству інформація про складання Акту камеральної перевірки №13419/13-01-04/20838679 від 29.03.2024 та прийняття ним податкового повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби України у Львівській області від 24.04.2024 №18742/13-01-04-07/20838679, стала відома під час розгляду Сихівським районним судом міста Львова справи про притягнення до адміністративного правопорушення головного бухгалтера за порушення порядку ведення бухгалтерського обліку. Після судового процесу позивач зробив запит і отримав від відповідача електронним листом запитувані документи в тому числі і рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення №7903104853183 і ще одне відправлення без номера. Зазначає, що суд, залишаючи позовну заяву без руху, зробив неправомірний висновок, що долучене відповідачем повідомлення про вручення поштового відправлення №7903104853183 спростовує зазначені твердження, оскільки аргументи про те, що працівник пошти міг вручити акт перевірки будь-кому, а також повідомлення про вручення 03.05.2024 підписано невідомою особою не підтверджується жодними доказами, а тому не може враховуватися судом як підстава для визнання поважними причин пропуску строку на звернення до адміністративного суду. Вказане повідомлення про вручення поштового відправлення №7903104853183 не містить взагалі відмітки про вручення, та не містить відмітки кому і на підставі чого вручено поштове відправлення, а щодо підпису, то це навіть для не спеціаліста видно, що підписи на такому документі зроблені однією особою. Отже, у вказаному повідомленні про вручення поштового відправлення №7903104853183, відсутня відмітка про те, що відправлення вручено, відсутня відмітка кому вручено поштове відправлення за довіреностю чи керівнику безпосередньо, тобто не заповнена графа щодо особи та довіреності. Це свідчить про те, що суд немає підстав вважати надане відповідачем повідомлення про вручення поштового відправлення №7903104853183 є доказом вручення оспорюваного повідомлення рішення.
Вирішуючи клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. За змістом частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Правова регламентація поновлення процесуального строку забезпечується, серед іншого, приписами частин першої, третьої та шостої статті 121 КАС України. Вказані норми визначають, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли згаданим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й на природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Частина четверта статті 122 КАС України передбачає, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об'єктивної можливості особи знати про такі факти.
Частина друга статті 55 Конституції України визначає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який в адміністративному судочинстві визначений як строк звернення до суду.
Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Інакше кажучи, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, Європейський суд з прав людини сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Суд, надаючи правову оцінку питанню визначенню моменту, з якого починається перебіг строку звернення до суду, враховує презумпцію знання законодавства (ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається), за змістом якої кожен вважається таким, що знає закони.
Правовою основою згаданої презумпції є обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Вказаний обов'язок закріплений частиною 1 статті 68 Конституції України. Суд наголошує на тому, що обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Як наслідок, у відповідності до наведеної презумпції закони повинен знати кожний. З цього положення випливає загальновідома формула, а саме - незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка детермінована частиною другою статті 68 Конституції України.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Отже, виходячи з положень статей 122 і 123 КАС України, суд повинен перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду, чітко встановивши час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а в разі пропуску строку - дати оцінку поважності причин його пропуску та в залежності від з'ясованого відкрити провадження у справі або повернути позовну заяву (на стадії до відкриття провадження) чи залишити її без розгляду (на стадії після відкриття провадження).
Суд у цьому контексті зазначає, що відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до суду встановлюється шестимісячний строк, який якщо інше встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатисть про порушення прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, зокрема надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
У пункті 42.5 статті 42 ПК України зазначено, що у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Відповідач належним чином скерував позивачу оскаржене податкове повідомлення - рішення за правильною податковою адресою поштовим відправленням №7903104853183.
Позивач зазначає, що повідомлення про вручення поштового відправлення №7903104853183 не містить взагалі відмітки про вручення, та не містить відмітки кому і на підставі чого вручено поштове відправлення, а щодо підпису вважає, що підписи зроблені однією особою.
Суд не погоджується із такими доводами представника позивача, оскільки повідомлення про вручення поштового відправлення №7903104853183 містить такі дані:
Найменування адресата - ППФ Грин (відповідає відомостям про позивача у ЄДР).
Поштова адреса - вул. Навроцького, буд. 4, Львів, Львівська, 79028 (відповідає відомостям про позивача у ЄДР).
ППР.
Реквізити щодо вручення:
Вручено - 03.05;
Розписка в отримані - підпис.
Як зазначає підпункт 2 пункту 3 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України 05.03.2009 №270 (надалі за текстом - Правила №270), вручення поштового відправлення, поштового переказу - виробнича операція, яка полягає у видачі поштового відправлення, виплаті коштів за поштовим переказом одержувачу відповідно до технологічного процесу здійснення такої операції, що визначається оператором поштового зв'язку.
Згідно з підпунктом 9 пункту 2 Правил № 270 дає визначення повідомленню про вручення поштового відправлення, поштового переказу - це повідомлення, яким оператор поштового зв'язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплату коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.
Отже графи у повідомленні про вручення поштового відправлення "вручено" чи "виплачено" стосуються відповідно вручення поштового відправлення чи виплати грошей за поштовим переказом.
Очевидно, що відповідач у справі надсилав позивачу саме поштове відправлення. Тому відсутність відмітки у графах "вручено", "виплачено" жодним чином не порушує позивача як адресата на отримання поштового відправлення.
Відповідно до пункту 91 Правил №270 під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплат коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник об'єкта поштового зв'язку на підставі пред'явленого адресатом (одержувачом) документа, що посвідчує особу згідно із законодавством.
Отже, перевірка документів, що посвідчують особу адресата, особу, яка одержує поштове відправлення замість такого адресата, а також належне оформлення повідомлення про вручення поштового відправлення покладено на працівників поштового зв'язку.
Відповідно до пункту 32 Правил №270 поштове відправлення, поштовий переказ супроводжує така інформація, що надається відправником або зазначається на поштовому відправленні, якщо обов'язковість її надання (зазначення на поштовому відправленні) встановлена оператором поштового зв'язку: Найменування адресата (одержувача) та відправника: для фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), для юридичних осіб - повне найменування підприємства, установи, організації, якщо відомо - ім'я та прізвище адресата.
У повідомленні про вручення поштового відправлення №7903104853183 міститься підпис особи адресата, яка отримала поштове відправлення. Позивач не надав суду доказів того, що працівник поштового зв'язку порушив пункт 91 Правил №270 в частині перевірки особи адресата та її повноважень при врученні поштового відправлення.
Відсутність відміток у повідомленні про вручення поштового відправлення №7903104853183 у графах "особисто", "згідно договору до абонентської скриньки" чи "за довіреністю" само по собі не свідчить про відсутність факту вручення поштового відправлення.
Суд відхиляє доводи позивача про те, що на повідомленні про вручення поштового відправлення №7903104853183 навіть для спеціаліста видно, що обидва підписи зроблені однією особою, оскільки з'ясування таких обставин потребує спеціальних знань, якими суд не володіє. При цьому позивач не надав суду належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували його доводи.
Додатково суд зазначає, що як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення № 7902800633060, вручене позивачу 05.04, його від імені позивача отримала особа з одним і тим же прізвищем, що й поштове відправлення №7903104853183. При цьому позивач факт отримання згаданого поштового відправлення не заперечує.
Крім цього, суд зазначає, що працівник поштового зв'язку не вносив відміток щодо неправильності зазначеної адреси або відсутності адресата.
З таких підстав суд відхиляє доводи позивача про те, що поштове відправлення №7903104853183 не вручене позивачу 03.05.2024.
Отже, строк звернення до суду почав перебіг, починаючи з 04.05.2024.
У свою чергу позивач звернувся до суду з позовом лише 20.12.2024, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду.
У клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду, позивач не зазначає жодних причин пропуску строку звернення до суду, за період з 04.05.2024 по 20.12.2024.
Суд відхиляє доводи позивача про те, що взяття до уваги повідомлення про вручення поштового відправлення №7903104853183 як належного доказу вручення оскарженого податкового повідомлення-рішення, реально позбавляє позивача доступу до суду, оскільки процесуальний закон визначив достатні строки оскарження рішень, а позивач самостійно обмежив себе у реалізації права на судовий захист.
Суд у цьому контексті враховує правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.01.2024 у справі №380/15525/21, від 21.10.2021 у справі №360/4692/19 та від 17.03.2021 у справі №823/1606/17, у яких зазначено, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
Суд також наголошує на тому, що встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Інакше кажучи, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Суд не встановив причин та обставин, які б дійсно перешкоджали позивачу звернутись до суду з позовом у строк, визначений законом.
Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ останній, оцінюючи поважність причин пропуску строку звернення до суду враховує:
1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4)перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи Бочан проти України, Смірнова проти України, Федіна проти України, Матіка проти Румунії та інші).
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа Олександр Шевченко проти України, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Суд зауважує, що, застосовуючи процедурні правила, варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи Волчлі проти Франції, ТОВ Фріда проти України).
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Отже, суд, враховуючи пасивний характер поведінки позивача, його юридичну обізнаність, відсутність будь-яких об'єктивних перешкод у своєчасному зверненні до суду з відповідним позовом, тривалість пропущеного строку та недоведеність добросовісності дій позивача, спрямованих на звернення до суду у встановлені законом строки, дійшов висновку, що останній не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом.
З таких підстав, суд вважає, що у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку необхідно відмовити повністю, причини пропуску строку звернення до суду визнати неповажними.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 згаданого Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи викладене, суд висновує, що позов необхідно залишити без розгляду.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 169, 240, 243, 248 КАС України, суд
у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовити повністю.
Причини пропуску Приватним підприємством - фірма "Грин" строку звернення до суду з позовом Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення визнати неповажними.
Позов Приватного підприємства - фірма "Грин" до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення залишити без розгляду.
Роз'яснити Приватному підприємству - фірма "Грин", що після усунення підстав, з яких позов залишено без розгляду, він має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Суддя Гулик Андрій Григорович