справа № 753/4153/25
провадження № 2/753/5429/25
07 серпня 2025 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Начичко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані житлово-конунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості, суд -
Позивач в особі ТОВ «Новобудова» у лютому 2025 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості. Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_1 є власником/зареєстрованим мешканцем квартири АДРЕСА_1 , отримує житлово-комунальні послуги від позивача, при цьому не виконує зобов'язання по їх оплаті, чим спричинив позивачу, який є балансоутримувачем даного будинку, матеріальні збитки у вигляді недоотримання у повному обсязі плати за житлово-комунальні послуги в частині утримання будинку та прибудинкової території, загальна сума заборгованості за період з 01.01.2023 року по 01.02.2025 року становить 33 310 грн. 67 коп.
На вказану суму боргу позивачем нараховано індекс інфляції - 14 340 грн. 30 коп. та 3% річних - 3 627 грн. 09 коп., всього - 51 278 грн. 06 коп.
В судове засідання позивач повторно не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення, що підтверджується зворотнім повідомленням рекомендованого листа, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності з підтриманням позовних вимог, просив їх задовольнити, посилаючись на вимоги закону про належне виконання зобов'язань, з можливим ухваленням заочного рішення.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явивився, про час та місце розгляду справи повідомлена згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на офіційному сайті судової влади (суду).
Згідно положень п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за вказаною адресою місця проживання, а відтак за матеріалами справи відповідач вважається належно повідомленим про час розгляду.
Відзив на позов відповідачем не поданий.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).
Наведені обставини свідчать, що сторони завчасно повідомлені про розгляд справи судом.
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі, правом визначити свою участь в судовому засіданні.
За таких підстав судом відповідно до положень статті 280 ЦПК України визнано за можливе ухвалити по даній справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та заяви позивача.
У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом питання по суті.
Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до відповідача, із роз'ясненим правом надання відзиву на позов, відповіда на відзив, заперечення, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності сторін, за погодженням позивача.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником/зареєстрованим мешканцем квартири АДРЕСА_1 , отримує житлово-комунальні послуги від позивача, при цьому не виконує зобов'язання по їх оплаті, чим спричинив позивачу, який є балансоутримувачем даного будинку, матеріальні збитки у вигляді недоотримання у повному обсязі плати за житлово-комунальні послуги в частині утримання будинку та прибудинкової території, загальна сума заборгованості за період з 01.01.2023 року по 01.02.2025 року становить 33 310 грн. 67 коп. (а.с.11-34, 35, 36, 37, 38, 43).
Положення ст.ст. 66-68 ЖК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» і положення підзаконних актів у сфері житлово-комунальних послуг покладають на користувачів житла (власників) обов'язок щомісяця вносити плату за житлово-комунальні послуги (теплопостачання, газ, водопостачання, каналізація тощо) та витрати на утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі.
Власники несуть відповідальність, відповідно до ч.9 ст.22 вказаного Закону, за своєчасність здійснення платежів на рахунок управителя незалежно від використання приміщень особисто чи надання належних їм приміщень в оренду, якщо інше не передбачено договором.
Відповідно до п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.1992 року, власник та наймач квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, визначені законом або договором.
За період проживання відповідача у вказаній квартирі позивачем, як обслуговуючою організацією, в указаний період щоденно надавались вказані житлово-комунальні послуги.
Відповідач щомісяця отримував від позивача рахунки на їх оплату із зазначенням суми, однак платежі здійснювалися не регулярно, що призвело до утворення заборгованості за вказаний період.
Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст.162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін.
На вказану суму боргу позивачем нараховано індекс інфляції - 14 340 грн. 30 коп. та 3% річних - 3 627 грн. 09 коп., всього - 51 278 грн. 06 коп. (а.с.35-37), яка підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу встановленого інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Так, необхідність укладення договору про надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення визначено як обов'язок, а не право сторін, і відмова споживача від укладення договору у такому разі суперечить вимогам ч.3 ст. ст. 627, 630 ЦК України, ст.ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Разом із тим за змістом наведених норм закону споживач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користується ними, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, що й відповідає спірним правовідносинам.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 10 жовтня 2012 року у справі 6-110цс12.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Підставою виникнення зобов'язань є юридичний факт або юридична сукупність (фактичний склад), які породжують зобов'язання.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Власність, відповідно до ч.4 ст. 319 ЦК України, зобов'язує.
Відповідач з моменту набуття права власності на квартиру став носієм не тільки прав, але й обов'язків відносно власного майна і несе тягар його утримання, відповідно до ст.322 ЦК України, якою власник зобов'язується утримувати майно, що йому належить. Ч.4 ст.319 ЦК України передбачає, що власність зобов'язує. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи позивача, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню; обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.
Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.
Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при подачі позову до суду сплачено судовий збір в сумі 3 028 грн. 00 коп., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Позивачем надано документи (плітажні квитанції) про понесені ним витрати у такій сумі.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 64, 66-68, 162 ЖК України, ст.ст. 526, 610, 625, 627, 630 Цивільного кодексу України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 137, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова», код ЄДРПОУ - 32917247, 33 310 грн. 67 коп. - заборгованості за надані житлово-комунальні послуги в частині утримання будинку та прибудинкової території, 14 340 грн. 30 коп. - індексу інфляції, 3 627 грн. 09 коп. - трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості, 3 028 грн. 00 коп. - судового збору, а всього - 54 306 (п'ятдесят чотири тисячі триста шість) грн. 06 (шість) коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.