Справа № 334/972/25
Провадження № 2/333/2292/25
31 липня 2025 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого-судді Кулик В.Б., за участю секретаря судового засідання Пантюх Ю.О., позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Балкового Р.Л., представника відповідача - адвоката Полуляха С.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Запоріжжя, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Балкового Руслана Леонідовича до ОСОБА_3 про поділ спільного майна, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Полуляха Сергія Юрійовича до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, -
04.03.2025 року до Комунарського районного суду м. Запоріжжя за підсудністю з Дніпровського (Ленінського) районного суду м. Запоріжжя надійшли матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Балкового Р.Л. до ОСОБА_3 про поділ спільного майна.
Позов обґрунтований таким. 07.07.2013 року сторони уклали шлюб, який рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16.12.2024 року було розірвано, рішення набуло законної сили 16.01.2025 року. В шлюбі було придбане рухоме майно, саме: транспортний засіб марки «Volkswagen Touareg», 2012 року випуску, з державним номером НОМЕР_1 . Відповідно до технічного паспорту власником транспортного засобу є ОСОБА_3 . Право власності зареєстровано 05.04.2017 року. Придбаний транспортний засіб використовувався для спільних потреб подружжя. Після розірвання шлюбу транспортним засобом користується виключно ОСОБА_3 . Однак зазначено, що ОСОБА_3 довгий час не працював, кошти, за які був придбаний вказаний транспортний засіб належали ОСОБА_2 . Так у зв'язку із тим, що транспортний засіб марки «Volkswagen Touareg», 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , був набутий в період шлюбу слід вважати, що він є спільною власністю подружжя. Згідно зі звітом від 24.01.2025 року № 24-01-25 про оцінку ринкової вартості КТЗ ринкова вартість марки «Volkswagen Touareg», 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , становить 863 560,00 грн. Шлюбний договір між сторонами не укладався, а домовленості між сторонами, щодо часток співвласників у праві спільної сумісної власності, відсутні. Тому слід вважати, що частки є рівними. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Згідно з ч. 2 ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначеним. Так як автомобіль є неподільним майном, користується ним відповідач, то позивач вважає, що її частка повинна бути компенсована у грошовому еквіваленті. Так як ринкова вартість транспортного засобу марки «Volkswagen Touareg», 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , становить 863 560,00 грн., то частка ОСОБА_2 дорівнює 50% у спільній сумісній власності, сума грошової компенсації складає 431 780,00 грн.
ОСОБА_2 просить суд:
-стягнути на її користь з ОСОБА_3 суму в розмірі 431 780,00 грн. як грошову компенсацію частки спільної сумісної власності;
-стягнути на її користь з ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 4 754 грн. 24 коп., що складаються з: 3 454 грн. 24 коп. - судовий збір, 1 300,00 грн. - витрати на проведення експертної оцінки транспортного засобу.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04.03.2025 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.
31.03.2025 року відповідач ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Полуляха С.Ю. звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного майна.
Зустрічний позов обґрунтований наступним. 07.07.2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. Шлюбні відносини подружжя не склалися, тому 16.12.2024 року шлюб між сторонами було розірвано, відповідно до рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя у справі № 22/5242/24. За час шлюбу подружжям спільно було придбано рухоме майно, а саме: транспортний засіб марки «Volkswagen Touareg», 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_1 (щодо якого подано первісний позов), та транспортний засіб марки «Volkswagen Tiguan», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 . ОСОБА_2 було подано позов лише щодо того майна, яке було зареєстровано за ОСОБА_3 та жодним чином не зазначено про другий автомобіль, який перебував у власності ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 30.07.2013 року. Відповідно до відповіді Головного сервісного центру МВС України № 31/818АЗ-6857-2025 від 21.03.2025 року, автомобіль марки «Volkswagen Tiguan», 2013 року випуску, № куз. НОМЕР_4 , починаючи з 30.07.2013 року перебував у власності ОСОБА_2 , однак, 22.11.2024 року у ТСЦ 2343 на підставі договору дарування № 2343/2024/5013690 від 22.11.2024 року, вказаний автомобіль перереєстровано на нового власника. ОСОБА_2 звернулася до Хортицького районного суду м. Запоріжжя із заявою про розірвання шлюбу ще 25.09.2024 року, тобто за два місяці до укладення договору дарування транспортного засобу. Жодної згоди на розпорядження майном, яке є об'єктом спільної сумісної власності, обов'язковість якої передбачена ст. 65 СК України, ОСОБА_3 не давав. Вказаний правочин було вчинено ОСОБА_2 після фактичного припинення сімейних стосунків з ОСОБА_3 та спрямовано виключно з метою приховування спільного майна та уникнення його поділу. Крім того, наразі вказаний автомобіль марки «Volkswagen Tiguan» продовжує перебувати у користуванні (та фактичній власності) ОСОБА_2 . Вказане підтверджується, зокрема, відеозаписом з камер від 24.01.2025 року. Зазначений відеозапис з камер було долучено самою ОСОБА_2 як доказ в рамках справи № 337/556/25. Отже, за час шлюбу сторонами було придбано два транспортні засоби, один з яких ОСОБА_2 відчужила після подачі заяви на розірвання шлюбу без згоди, на той момент, чоловіка, чим намагалася уникнути подальшого поділу автомобіля. Проаналізувавши ринок транспортних засобів, переглянувши оголошення на сайті можна зробити висновок, що автомобіль з аналогічними параметрами до автомобіля марки «Volkswagen Tiguan», 2013 року випуску, коштує у середньому близько 814 000,00 грн. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачені ЦК України. Шлюбний договір чи будь-які інші домовленості щодо спільного сумісного майна подружжя між сторонами не укладалися. ОСОБА_3 вважає, має право на компенсацію йому половини вартості від відчуженого без його згоди, не на користь сім'ї автомобіля марки «Volkswagen Tiguan», 2013 року випуску, а саме 407 000,00 грн.
ОСОБА_3 просить суд:
-стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію частки спільної сумісної власності у розмірі 407 000,00 грн.;
-судові витрати покласти на ОСОБА_2 .
Ухвалою судді від 31.03.2025 року зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.
14.04.2025 року від сторони відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, яким просить в задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити в повному обсязі. Заперечення полягають у наступному. Вимога щодо стягнення компенсації безпідставна, так як відповідач обізнаний, що транспортний засіб марки «Volkswagen Tiguan», 2013 року випуску, не є об'єктом спільної сумісної власності. Крім того, розмір грошової компенсації не підтверджується достатніми і належними доказами. 30.07.2013 року був придбаний транспортний засіб марки «Volkswagen Tiguan», 2013 року випуску. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Грошові кошти в розмірі 349 420,00 грн. належали ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (матері ОСОБА_2 ), ОСОБА_5 . Вказане підтверджується копією договору банківського вкладу від 27.08.2012 року № 218410006268, і договором банківського вкладу № 218520011851 від 16.08.2020 року. Так, відповідно до умов договору банківського вкладу № 218410006268 вкладник ОСОБА_6 надає ПАТ «МетаБанк» вклад в розмірі 20 009 доларів США строком на 3 місяці. А згідно з умовами договору банківського вкладу № 21852001185 вкладник ОСОБА_7 надає ПАТ «МетаБанк», вклад в розмірі 20 004,61 доларів США строком на 3 місяці. Саме із грошових коштів батьків відповідача, і самого відповідача за зустрічним позовом, був придбаний транспортний засіб марки «Volkswagen Tiguan», 2013 року випуску. Придбавав транспортний засіб батько ОСОБА_2 , що підтверджується копією контракту купівлі продажу автомобіля № 907138 від 26.07.2013 року. Згідно з умовами контракту ОСОБА_5 придбає автомобіль марки «Volkswagen Tiguan», 2013 року випуску за 349 420,00 грн. Тобто, транспортний засіб був придбаний батьками ОСОБА_2 за власні грошові кошти, які були набуті останньою до укладання шлюбу з ОСОБА_3 . Тобто, транспортний засіб придбавав ОСОБА_5 , а зареєстрували автомобіль марки «Volkswagen Tiguan Sport» на ОСОБА_2 . Так батьки відповідача зробили подарунок донці на одруження. Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 обізнаний, що транспортний засіб придбаний батьками відповідача, окрім зазначеного він визнавав факт того, що автомобіль марки «Volkswagen Tiguan Sport» був по суті подарований останній. Вказане підтверджується розпискою ОСОБА_3 , що надається суду. Зі змісту розписки чітко вбачається, що ОСОБА_3 визнавав автомобіль марки «Volkswagen Tiguan Sport» об'єктом приватної власності дружини, проти рішення батьків не заперечував. Так, ОСОБА_2 вважала, що має повне право на відчуження належного їй майна, так як відповідно до розписки згода ОСОБА_3 не потрібна. Так як він вже погодився, із тим, що майно належить особисто його дружині. Сторона позивача за зустрічним позовом не проводила оцінку оспорюваного транспортного засобу, не замовила експертизу щодо його вартості. Вважає, що надані стороною позивача скрін-шоти, не можуть доводити реальний розмір вартості автомобіля. Конкретно автомобіль марки «Volkswagen Tiguan Sport», 2013 року випуску, не був оглянутий, сторона позивача не наводить жодних даних щодо поліпшень, які могли бути на автомобілі, або навпаки слідів дорожньо-транспортних пригод, які зменшують його вартість. Так ухвалення рішення щодо стягнення з ОСОБА_2 жодним чином не підтвердженої суми в розмірі 407 000,00 грн., може порушити її права. Так як правильне визначення розміру вартості транспортного засобу марки «Volkswagen Tiguan Sport», 2013 року випуску також захищає сторону відповідача від надмірних, нерозумних компенсацій.
17.04.2025 року від сторони позивача за зустрічним позовом надійшла відповідь на відзив. Стислий зміст: за текстом відзиву не є зрозумілим, чиїми саме коштами, на думку відповідача, був придбаний спірний автомобіль. Вказується і про придбання транспортного засобу за кошти батьків відповідача, і за особисті кошти відповідача, і за спільні кошти відповідача і її батьків. Крім того, надані стороною відповідача копії договір банківського вкладу не підтверджують факт того, що спірний автомобіль був придбаний саме за особисті кошти ОСОБА_2 . Договір № 218520011851 від 16.08.2010 року, стороною якого є сама ОСОБА_2 , припинив свою дію ще за три роки до придбання спірного автомобіля, а отже не може бути належним та достатнім доказом, що спірний автомобіль придбаний за ці кошти. На підтвердження своєї позиції відповідач надає копію контракту купівлі-продажу автомобіля № 907138 від 26.07.2013 року. Зі змісту контракту неможливо встановити, який саме автомобіль був придбаний за цим договором. Відповідно до п. 1.1 Контракту № 907138, предметом контракту є «автомобіль Volkswagen Tiguan Sport (комплектація та вартість указані у Додатку № 1), двигун 2000 см3, турбодизель, 140 к.с.» Жодних ознак, за якими можна було б ідентифікувати автомобіль, зокрема VIN код, рік випуску, у наданому контракті не зазначено. Крім того, відповідачем не надано Додаток № 1 до контракту, який описує комплектацію та вартість транспортного засобу. Відтак, наданий стороною відповідача за зустрічним позовом контракт не підтверджує належним чином факт того, що спірний транспортний засіб був придбаний родичами відповідача, а не спільно подружжям за час шлюбу. Відповідачем не надано ані копії договору дарування, ані іншого документу, який би підтверджував підставу для реєстрації, нібито, подарованого транспортного засобу на її ім'я. Крім того, щодо наданої стороною відповідача розписки, наголошує, що позивачу за зустрічним позовом невідомо походження цього документу. Стороною відповідача за зустрічним позовом не доведено належними та достатніми доказами факт того, що автомобіль марки «Volkswagen Tiguan Sport», 2013 року випуску, є її особистою власністю та був придбаний не спільними коштами подружжя.
23.04.2025 року від сторони позивача за первісним позовом надійшло клопотання про виклик і допит в якості свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_5 .
Також, в цей день надійшли заперечення на відповідь на відзив. Зміст: грошові кошти в розмірі 349 420,00 грн. належали ОСОБА_2 , ОСОБА_6 - матері позивача, ОСОБА_5 - батьку позивача. В своїй відповіді на відзив представник позивача за зустрічним позовом вказує на невизначеність походження коштів. Так відповідно до останнього договору банківського вкладу, від 27.08.2012 року № 218410006268 грошові кошти в розмірі 20 009 доларів США належали ОСОБА_6 . Інший договір вкладу, від 16.08.2010 року демонструє наявність коштів в родині ОСОБА_8 ще до купівлі автомобілю. Зважаючи, що саме кошти з банківського депозиту ОСОБА_6 були витрачені на придбання автомобіля, слід вважати, що останній придбаний за гроші подружжя ОСОБА_8 - батьків відповідача за зустрічним позовом. Позивач за зустрічним позовом в відповіді на відзив зазначає, що контракт купівлі-продажу автомобіля № 907138 від 26.07.2013 року є неналежним доказом, так як неможливо ідентифікувати автомобіль. Так, згідно з наданою розпискою ОСОБА_3 , контракту купівлі-продажу автомобіля № 907138 від 26.07.2013 року можна зробити висновок, що мова йде про один і той самий автомобіль.
Ухвалою суду від 08.05.2025 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду.
09.06.2025 року за клопотанням представника відповідача за первісним позовом витребувано у Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Запорізькій області інформацію та належним чином засвідчені копії документів, що стали підставою для реєстрації 30.07.2013 року на ім'я ОСОБА_2 права власності на транспортний засіб марки VOLKSWAGEN TIGUAN 1968 (2013), номер кузова НОМЕР_4 , у тому числі договорів, тощо; Витребувано у Головного сервісного центру МВС інформацію про реєстрацію на ім'я ОСОБА_5 транспортних засобів в період часу з 2010 року по 2013 рік, та належних чином засвідчених копій документів, що стали підставою для такої реєстрації, у тому числі договорів, тощо.
На виконання вимог ухвали суду 19.06.2025 року, 23.06.20205 року, 24.06.2025 року надійшли відповіді з установ.
У судовому засіданні представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) - адвокат Балковий Р.Л. позов підтримував, просив позов задовольнити та здійснити поділ майна подружжя за вимогами позивача, категорично заперечував проти зустрічного позову, так як автомобіль марки «Volkswagen Tiguan Sport» є особистою власністю ОСОБА_2 , вона мала право ним розпоряджатись без згоди чоловіка, так його їй подарували батьки.
Представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) - адвокат Полулях С.Ю., зазначив, що зустрічний позов підтримує у повному обсязі, вважає, що ОСОБА_2 не підтверджено придбання автомобілю марки «Volkswagen Tiguan Sport» її батьками, окрім того контракт взагалі не містить він-коду автомобіля, номеру кузова, що виключає можливість встановити, що це саме той автомобіль. Також, встановлено, що ОСОБА_2 відчужила автомобіль іншій особі - донці. Вважає, що обидва транспортні засоби є спільною сумісною власністю подружжя, їх вартість майже однакова, тому доцільно кожному із сторін залишити по автомобілю.
За клопотанням представника позивача за первісним позовом судом були допитані свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_5 .
Допитана у якості свідка ОСОБА_2 зазначила, що вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_3 . Під час подружнього життя, за спільні кошти вони придбали автомобіль марки «Volkswagen Touareg», 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . До цього у них був у користуванні автомобіль марки «Фольксваген Пассат», його продали і вирішили купити більш новий автомобіль, поїхали з чоловіком до м. Харків і там придбали автомобіль марки «Volkswagen Touareg». Автомобіль марки «Volkswagen Tiguan Sport» їй купили батьки. Батьки зробили подарунок, бо раніше в неї був автомоіьль марки «Фольксваген Крос Поло». Вона за батьками поїхала до автомобільного салону ТОВ «Автомобільний Дім Соллі Плюс», бажаного автомобіля в наявності не було, його треба було замовляти, вони уклали контракт, батько вніс передплату і чекали, коли приїде автомобіль. Чоловік був обізнаний про купівлю батьками автомобілю. Для того, щоб у подальшому не виникало суперечок, чоловік з власної ініціативи написав їй розписку, в якій зазначив, що не заперечує щодо купівлі автомобілю, підтвердив, що автомобіль купують її батьки і він не має майнових прав на цей автомобіль. Спочатку контракт оформили на батька, проте у подальшому стало зрозуміло, що вони понесуть зайві затрати на переоформлення автомобіля на неї і переробили документи таким чином, щоб відразу ж поставити автомобіль на облік на її ім'я. Усі кошти вносив батько, це кошти які він заробляв протягом життя. Раніше не було терміналів розрахунок проводився лише готівкою. До моменту розірвання шлюбу жодних розмов навіть не було про те, що цей автомобіль сумісна власність подружжя. У 2024 році вона подарувала цей автомобіль старшій донці, вони наразі разом із донькою ним користуються.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 зазначив, що є батьком позивача за первісним позовом. Саме він придбав донці автомобіль марки «Volkswagen Tiguan Sport», це був подарунок замість іншого автомобіля. На протязі усього життя він працював, відкладав кошти, зберігались кошти на депозиті. Він з донькою поїхали до салону, вибрали автомобіль бажаної комплектації, проте його не було в наявності, тому прийшлося його замовити, внести передплату і чекали 3 чи 4 дні. Після того, як автомобіль був доставлений до салону, то вони туди поїхали, проте документи оформили відразу ж на ОСОБА_9 , щоб двічі не сплачувати гроші на переоформлення. Гроші він вносив готівкою. З чоловіком ОСОБА_10 він не підтримував родинних і навіть товариських відносин, тому яким чином вони купили автомобіль марки «Volkswagen Touareg» і за які кошти не цікавився, проте знає, що наразі цим автомобілем користується виключно ОСОБА_11 . Автомобіль марки «Volkswagen Tiguan Sport» мав і він-код і номер кузову, проте ці дані не були внесені в контракт, тому що його уклали до того, як доставили автомобіль в салон. Автомобілем користується донька та онука.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд встановив такі обставини та відповідні їм докази.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положенням ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
07.06.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений шлюб, який зареєстрований Хортицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 198.
16.12.2024 року рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя шлюб між сторонами було розірвано.
Під час перебування у шлюбі подружжям за спільні кошти було придбано наступне рухоме майно:
-автомобіль марки «Volkswagen Touareg», 2012 року випуску з державним номером НОМЕР_1 . Відповідно до технічного паспорту власником транспортного засобу є ОСОБА_3 . Право власності зареєстровано 05.04.2017 року.
Згідно зі звітом № 24-01-25 від 22.01.2025 року про незалежну оцінку рухомого майна, виконаного об'єктом оціночної діяльності СПД « ОСОБА_12 », дійсна вартість автомобіля марки «Volkswagen Touareg», 2012 року випуску, з державним номером НОМЕР_1 , дата введення в експлуатацію - 24.08.2012 року, становить 863 560,00 грн.
Сторонами право спільної сумісної власності на зазначений автомобіль не оспорюється, окрім того, відповідач погоджується з вартістю даного рухомого майна, зазначеного у позові ОСОБА_2 .
У зв'язку з тим, що зазначений автомобіль знаходиться у користуванні ОСОБА_3 , позивач за первісним позовом запропонувала виплатити їй грошову компенсацію вартості частки спільної сумісної власності - 431 780,00 грн.
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 за ОСОБА_2 30.07.2013 року було зареєстровано право власності на автомобіль марки «Volkswagen Tiguan Sport», 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Суд звертає увагу, що у графі «Особливі відмітки» міститься додаткова інформація, що стосується реєстрації транспортного засобу, а саме номер довідки рахунок ААВ-455942 30.07.2013, на підставі якої автомобіль поставили на облік.
Згідно з відповіддю Головного сервісного центру МВС РСЦ ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях № 31/29/14-13188-2025 від 25.06.2025 року згідно з Єдиним державним реєстром транспортних засобів транспортний засіб марки «Volkswagen Tiguan», 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , об'єм двигуна - 1968 см.куб, № куз. НОМЕР_4 , тип кузова - Універсал, колір - білий, вид палива - дизельне паливо, свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_3 30.07.2013 року у ВРЕР № 1 м. Запоріжжя на підставі довідки рахунка серії ААВ № 455942 від 30.07.2013 року (ТОВ «Автомобільний Дім Соллі-Плюс»). Зареєстровано за ОСОБА_2 копії документів за 2013 рік надати неможливо, так як термін зберігання запитуваних судом документів три роки.
Окрім того, 19.06.2025 року Головний сервісний центр МВС надав результати аналітичного пошуку ТЗ по «НАІС ДДАІ» МВС України щодо транспортних засобів, які були оформлені на батька позивача - ОСОБА_5 : 31.08.2000 року ЗАЗ 110206, 1991 року випуску, білого кольору; 21.07.2012 року CHEVROLET NUBIRA, 2004 року випуску, сірого кольору.
22.11.2024 року автомобіль марки «Volkswagen Tiguan Sport», 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником ОСОБА_2 було перереєстровано на іншого власника у ТСЦ 2343 на підставі договору дарування № 2343/2024/5013690, про що свідчить інформація Головного сервісного центру МВС від 10.02.2025 року.
Тобто, ОСОБА_3 впевнений, що ОСОБА_2 розпорядилась спільною сумісною власністю без його згоди.
Батьками ОСОБА_2 (відповідача за зустрічним позовом) є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 від 06.06.1979 року.
Згідно з договором депозиту № 218520011851 від 16.08.2010 року вкладник ОСОБА_13 ( ОСОБА_2 ) зробила вклад на суму 20 004,61 доларів США у ПАТ «МетаБанк».
Тобто, ОСОБА_2 мала у розпорядженні зазначені кошти до укладення шлюбу з ОСОБА_3 .
27.08.2012 року мати ОСОБА_2 - ОСОБА_6 уклала з ПАТ «МетаБанк» договір банківського вкладу № 218410006268, надала вклад в розмірі 20 009 доларів США строком на 3 місяці.
Згідно з контрактом № 907138 від 26.07.2013 року ОСОБА_5 придбав за 349 420,00 грн. автомобіль марки «Volkswagen Tiguan Sport», двигун 2000 НОМЕР_6 , турбодизель, 140 к.с., у додатку № 1 до контракту зазначено такі дані: автомобіль марки «Volkswagen Tiguan Sport», двигун НОМЕР_7 , турбодизель, 140 к.с., КПП - 6-ти автоматична; колір - білий лак; колір салону - чорна тканина-алькантра; додаткове обладнання: паркувальний асистент Park Assist, вкл. парк-пілот із звуковою індикацією при перешкодах спереду та ззаду; камера заднього виду Rear Assist; 4 легкосплавних диски Boston, шини 235/55 R 17; Бі-ксенонові фари ближнього та дальнього світла з поворотним світлом та денним світлом на світло діодах,динамічне коригування кута нахилу світла фар, омивачі фар. Сума контракту 349 420,00 грн. Крім того, ОСОБА_5 доручив ОСОБА_14 внести грошову суму в розмірі 349 420,00 грн. замість нього на розрахунковий рахунок ВАТ «Автомобільний будинок Соллі-Плюс» як оплату за автомобіль марки «Tiguan Sport» контракт № НОМЕР_8 (договір доручення № 961).
Також, до суду надано копію розписки від імені ОСОБА_3 , датовану 30.07.2013 року, зміст якої полягає в тому, що батьки ОСОБА_2 ( ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ) придбали автомобіль марки «Volkswagen Tiguan Sport», 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 350 000,00 грн. як подарунок своїй доньці. ОСОБА_3 погоджується з цим рішенням.
Позивач за зустрічним позовом заперечує факт написання ним даної розписки, проте клопотання про призначення почеркознавчої експертизи останнім не заявлено. Інших будь-яких доказів, які б спростували факт написання розписки до суду не надано.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною другою ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Стаття 60 СК України містить норму про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Головними принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок доведення обґрунтованості усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові, а в разі, якщо на тому наполягає відповідач, для відхилення його заперечень проти позову.
Частиною першою ст. 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно з положеннями ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
У постанові Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі № 711/2302/18 викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60, 70 СК України, ст. 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч. 4 ст. 65 СК України).
Отже, виходячи з системного тлумачення частин четвертої та п'ятої ст. 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов'язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.
Позивач за первісним просить у випадку її варіанту розподілу рухомого майна сплатити їй компенсацію в розмірі 431 780,00 грн. Відповідач згоду на виплату компенсації не надав.
Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - Постанова), спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої ст. 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Вказаною постановою також роз'яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 22 Постанови від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
ОСОБА_3 не заперечував щодо вартості автомобілю марки «Volkswagen Touareg», 2012 року випуску, з державним номером НОМЕР_1 , яка визначена згідно зі звітом про оцінку ринкової вартості № 24-01-25 від 22.01.2025 року у розмірі 863 560,00 грн.
Проте, у зустрічному позові ОСОБА_3 вартість нерухомого майна - автомобілю марки «Volkswagen Tiguan Sport», 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , визначив проаналізувавши ринок транспортних засобів - 814 000,00 грн., при тому, що погодження вартості даного нерухомого майна між подружжям не було, а звіт про оцінку ринкової вартості до суду не подано. Тобто, об'єктивного та незалежного визначення розміру вартості транспортного засобу до матеріалів справи не надано.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
ОСОБА_3 під час розгляду справи не було спростовано презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на все рухоме майно, проте ОСОБА_2 зазначила, що транспортний засіб марки «Volkswagen Tiguan Sport», 2013 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , є її особистою приватною власністю, так як його купили її батьки їй як подарунок.
Статтею 57 СК України визначено підстави існування права особистої приватної власності дружини та чоловіка на майно, в тому числі і те, яке набуто під час шлюбу. Зокрема, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте до шлюбу; майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали особисто одному з подружжя, тощо. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою власністю.
Згідно з роз'ясненнями, наданих у п. 24 Постанови Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У зв'язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі № 522/19610/15-ц (провадження 61-35779ск18).
Якщо один з подружжя доведе, що майно набуте ним у шлюбі було придбано за особисті, а не спільні кошти, то таке майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою власністю цього члена подружжя, зазначене узгоджене з позицією ВСУ (Постанова ВСУ у справі № 6-1568цс16).
З наведених вище доказів (договору банківського вкладу № 218410006268 від 27.08.2012 року, контракту № 907138 від 26.07.2013 року, додатку № 1 до контракту, договору доручення № 961, розписки від 30.07.2013 року, написаної особисто відповідачем, інформації з Сервісного центру МВС щодо довідки рахунка ААВ-455942 30.07.2013, показами свідків) вбачається, що спірний автомобіль марки «Volkswagen Tiguan Sport», 2013 року випуску, хоча й був придбаний під час шлюбу, але за особисті кошти батьків відповідача за зустрічним позовом. Тому суд вважає за необхідне визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на спірний автомобіль.
Аналізуючи наведені норми закону та докази, суд дійшов висновку, що спірне майно було набуто сторонами під час перебування в шлюбі, а отже є відповідно до ст. 60 СК України об'єктом спільної сумісної власності подружжя, у зв'язку з чим, підлягають поділу між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні.
Приписами частин першої, другої ст. 372 ЦК України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Кафідової О.В., Фаловської І.М., в ухвалі від 01.02.2017 року у справі № 541/642/13-ц зазначила, що кожен з подружжя має право на поділ майна, яке є об'єктом спільної власності, шляхом виділення його в натурі в особисте майно та припинення спільної власності взагалі. Відповідно до ст. 71 СК України у випадку неподільності об'єкту спільного майна, він присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Тобто, при наявності такої кількості об'єктів спільного неподільного майна, суд повинен справедливо присудити частину об'єктів майна одному з подружжя, частину - іншому і, таким чином, припинити як спільну власність, так і сам спір, як існуючий, так і такий що ймовірно виникне у майбутньому між подружжям.
У постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 09.06.2021 року в справі № 369/7613/17, від 09.06.2021 року в справі № 523/15462/16-ц, від 14.04.2021 року в справі № 127/7830/17 наголошується: «... вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п'ятої ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя у цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності».
Відповідачем попередньо не внесено грошові кошти на депозитний рахунок суду як грошову компенсацію, позивач в свою чергу наполягає на отриманні грошової компенсації.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007 року № 11).
Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).
Суд згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК України). Проживання дітей з одним із подружжя само собою не є підставою для збільшення частки у майні при його розподілі тому з подружжя, з ким проживають діти. (постанови КЦС ВС від 27.12.2019 року у справі № 297/2837/17 (провадження № 61-7846св19), від 02.03.2020 року у справі № 448/1722/16-ц (провадження № 61-22380св19).
Оцінивши усі докази, надані сторонами, враховуючи позицію представника позивача за зустрічним позовом, суд вважає за доцільне автомобіль марки «Volkswagen Touareg», 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , залишити відповідачу, враховуючи, що останній наразі знаходиться у користуванні ОСОБА_3 .
Суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_2 , а вимоги ОСОБА_3 за зустрічним позовом залишити без задоволення.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
При пред'явленні позову позивач ОСОБА_2 сплатила судовий збір в сумі 3 454 грн. 24 коп. та 1 300,00 грн. - витрати на проведення експертної оцінки транспортного засобу, що підтверджується копіями платіжних документів. За зустрічним позовом позивачем ОСОБА_3 сплачено судовий збір в розмірі 3 256,00 грн.
Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно матеріалів справи на підтвердження понесених витрат на професійну допомогу жодною із сторін не надано доказів, а тому дане питання розглядати судом є недоцільним.
Керуючись ст. ст. 139, 141, 200, 258, 259, 263-265 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Балкового Руслана Леонідовича до ОСОБА_3 про поділ спільного майна - задовольнити.
Зустрічний позов ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Полуляха Сергія Юрійовича до ОСОБА_2 про поділ спільного майна - залишити без задоволення.
Визнати в порядку поділу спільного майна подружжя придбаного під час шлюбу між ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_9 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_10 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) право власності за ОСОБА_3 на транспортний засіб марки «Volkswagen Touareg», 2012 року випуску, VIN НОМЕР_11 , кузов НОМЕР_11 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_10 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_9 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) суму в розмірі 431 780 (чотириста тридцять одна тисяча сімсот вісімдесят) грн. 00 коп. як грошову компенсацію частки спільної сумісної власності майна подружжя.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_10 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_9 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 3 454 (три тисячі чотириста п'ятдесят чотири) грн. 24 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_10 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_9 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати на проведення експертної оцінки транспортного засобу в розмірі 1 300 9одна тисяча триста) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 31 липня 2025 року.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя В.Б. Кулик