іменем України
Справа № 197/571/21
Провадження № 1-кп/210/445/25
07 серпня 2025 року
Металургійний районний суд міста Кривого Рогу в складі:
Головуючої - судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2
сторони кримінального провадження, які приймали участь у судовому засіданні: прокурор Криворізької південної окружної прокуратури ОСОБА_3 , обвинувачений ОСОБА_4 , захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 09 травня 2021 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12021041610000077 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України,-
На розгляді судді Металургійного районного суду міста Кривого Рогу ОСОБА_1 перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 09 травня 2021 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12021041610000077 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України.
Прокурор у судовому засіданні звернувся з клопотанням про продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого, наполягав на продовженні такого строку так як, строк перебування обвинуваченого під вартою закінчується, однак винести рішення у вказаному кримінальному провадженні до того часу не є можливим через ряд об'єктивних обставин, крім того, станом на сьогоднішній день мають місце ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що мали місце також під час обрання даного запобіжного заходу.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 , заперечували з приводу клопотання прокурора щодо про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки обвинувачений має постійне місце проживання, рідну сестру, яка буде йому допомагати. Просили суд змінити запобіжний захід на домашній арешт.
В судовому засіданні свідок захисту - ОСОБА_6 , яка є рідною сестрою обвинуваченого, надала довідку Виконавчого комітету Карпівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, відповідно до якої ОСОБА_4 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . Також зазначила, що ці будинки придбані у приватну власність. Будинок під № 45 має три окремі входи.
Суд, вислухавши доводи учасників кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт, приходить до наступних висновків.
Згідно з положеннями статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу чи його продовження, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Частина 1 статті 183 КПК України передбачає, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Згідно вимог ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду, суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Згідно ст. 176 КПК України, запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.
При вирішенні питання щодо можливості обрання більш м'якого запобіжного заходу, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.
Прокурор у своєму клопотанні покликається на наявність ризиків , визначених пунктом 1, 2, 3, 4, 5 частини 1 статті 177 КПК України: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Проте, належних доводів та обґрунтування, що ступінь цих ризиків порівняно з початковим етапом судового розгляду залишилась незмінною, клопотання не містить.
Ризик втечі оцінюється у світлі таких факторів, як характер людини, її моральні принципи, місце проживання, робота, засоби до існування, сімейні зв'язки, а також будь-які інші зв'язки з країною, в якій особу притягнуто до кримінальної відповідальності. Покликання прокурора на ризик того, що обвинувачений може ухилитися від суду є вірогідним, проте цей ризик може враховуватися у сукупності з усіма обставинами провадження. Обвинувачений ОСОБА_4 перебуває під вартою з 2021 року, потребує постійного лікування, враховуючи стан здоров'я, має постійне місце проживання, рідну сестру.З іншого боку, обвинуваченому, у разі визнання його винуватим, загрожує покарання у виді позбавлення волі. В той же час, сама лише суворість покарання не може бути підставою для автоматичного продовження строку тримання під вартою за відсутності інших ризиків.
Недостатньо обґрунтований прокурором є ризик передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України - знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, суд відноситься критично. Вказані обставини жодним чином не обґрунтовані та не доведені під час розгляду клопотання.
Прокурор посилається, що обвинувачений проживає в селі, де живуть свідки та потерпіла, деякі свідки входять до кола спілкування підозрюваного, а тому є ризик, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, зможе спілкуватися з ними та впливати на них.
Відповідно до ч.1 ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
За змістом частини 3 статті 23 КПК України сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.
Суд критично ставиться до даного ризику, оскільки за час розгляду справи у першій інстанції, до скасування вироку суду, свідки сторони обвинувачення надали покази безпосередньо у суді, інформація про спроби ОСОБА_4 здійснити вплив на свідків та потерпілу, під час досудового розслідування та судового розгляду, відсутня.
Таким чином, доводи прокурора про те, що обвинувачений ОСОБА_4 може вплинути на свідків є припущеннями, яке не підтверджено жодними фактами. З цих підстав, суд констатує відсутність ризику впливу на свідків.
Прокурором жодним чином не обґрунтований ризик перешкоджання обвинуваченим ОСОБА_4 кримінальному провадженню іншим чином.
При вирішенні клопотання суд враховує, що зміна чи скасування запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути скасований або замінений на інший - більш або менш суворий.
Ризик продовжувати злочинну діяльність чи вчинити інше кримінальне правопорушення аргументовано прокурором, адже ОСОБА_4 є раніше судимою особою, проте об'єктивних факторів, які б вказували на кримінальну спрямованість особи прокурором не надано.
Суд вважає, що клопотання прокурора Криворізької південної окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу саме у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 підлягає залишенню без задоволення, оскільки на даний час відсутні ризики, які дають підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені пунктом 1, 2, 3 та 4 частини 1 статті 177 КПК України.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого такого альтернативного запобіжного заходу як домашній арешт, суд враховує тяжкість, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінальних правопорушень, а також той факт, що обвинувачений ОСОБА_4 має постійне місце мешкання, міцні соціальні зв'язки.
Після спливу певного часу подальше існування обґрунтованої підозри перестає само по собі бути підставою для обмеження свободи, а суди зобов'язані обґрунтувати рішення про продовження обмеження свободи підозрюваної особи іншими підставами, які мають бути чітко вказані, про що неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.
Як зазначає у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, ризики неналежної процесуальної поведінки підозрюваного з часом зменшуються . Отже суд повинен уважно ставиться до того, що з плином часу продовжуване тримання обвинуваченого під вартою потребує більшого обґрунтування і що сторона обвинувачення повинна надавати додаткові підстави щодо цього питання.
Проте з моменту застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 найбільш суворого запобіжного заходу, сторона обвинувачення не заявляла про нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою та не подала доказів на їх існування.
Пунктом 38 рішення ЄСПЛ«Сергій Волосюк проти України» від 12.03.2009 р. (заява № 1291/03) передбачено, що згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції, визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні посадові особи зобов'язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду.
Як зазначено у рішенні по справі «Хайредінов проти України» (Заява № 38717/04), «Суд підкреслює, що розумність строку тримання під вартою ніколи не оцінюється in abstracto. Іншими словами, пункт 3 статті 5 Конвенції не може вважатися таким, що безумовно дозволяє тримання під вартою, якщо тривалість такого тримання не перевищує певного строку.
Виправдання будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами державної влади (див. рішення у справі «Шишков проти Болгарії» (Shishkov v. Bulgaria), N 38822/97, пункт 66, ECHR 2003-I (витяги)». Крім того, у вказаному рішенні, зазначено, що існує презумпція на користь звільнення.
Суд постійно зазначав у своїй практиці, що другий аспект пункту 3 статті 5 Конвенції не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк та тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання під вартою перестає бути обґрунтованим.
Враховуючи викладене, на переконання суду, стороною обвинувачення не було доведено неможливості застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_4 більшм'якого запобіжного заходу для запобігання встановленим вище ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки останнього впродовж судового розгляду кримінального провадження.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні в справі «Манчіні проти Італії», за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей ст. 5 п. 1 п.п. «с» Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Статтею 181 КПК домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Домашній арешт відноситься до ізоляційної категорії запобіжних заходів, адже враховуючи його сутність, передбачає для особи, відносно якої обраний, заборону не залишати місце свого проживання протягом певних годин доби або цілодобово, тим самим ізолюючи її від звичайного для неї середовища (яке знаходиться за межами її житла) на певний проміжок часу доби або цілодобово. Отже, з урахування зазначеного, цілком очевидно, що домашній арешт є загальним заходом особистого забезпечення м'якого ізоляційного характеру, що виконується в умовах житла особи.
Строк дії ухвали суду про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.
Таким чином, враховуючи обставини вчинення злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_4 , особу обвинуваченого, позитивні характеристики, наявність постійного місця проживання, є достатні підстави вважати, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, на які посилається сторона обвинувачення, зокрема, можливого вчинення іншого кримінального правопорушення, проте застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необґрунтованим через надмірну суворість, у зв'язку з чим запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_4 буде достатнім для забезпечення його належної процесуальної поведінки та запобігання названим вище ризикам.
Виходячи з відсутності обставин необхідності обмеження права особи на свободу, що передбачено кримінальним процесуальним законом України та ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зважаючи на правову позицію Європейського суду з прав людини у справі «Манчіні проти Італії», де зазначено, що за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюється до позбавлення волі для цілей ст.5 §1(с) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, можна зробити висновок, що домашній арешт цілком може забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього обов'язків.
За таких обставин, суд вважає можливим змінити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу Українираніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком до двох місяців, а саме з 07 серпня 2025 року до 05 жовтня 2025 року включно, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Керуючись статтями 130, 131, 170-174, 314-317, 350,372, 376 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора Криворізької південної окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - залишити без задоволення.
Клопотання адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Змінити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту (цілодобового).
Звільнити з-під варти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , негайно в залі суду.
Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту (цілодобового) щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосувати на строк 60 (шістдесяти) днів, а саме з 07 серпня 2025 року до 05 жовтня 2025 року включно.
Покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов'язки:
- не залишати територію домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу суду з 07 серпня 2025 року до 05 жовтня 2025 року включно за виключенням випадків оголошення повітряної тривоги, необхідності відвідування лікарень, аптек, продуктових магазинів для забезпечення потреб життєдіяльності.;
- прибувати до суду для участі у судових засіданнях;
- не відлучатися за межі Дніпропетровської області без дозволу суду;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим у цьому кримінальному провадженні.
Копію даної ухвали направити до ДУ "Криворізька установа виконання покарань (№3)", вручити обвинуваченому, прокурору, захиснику.
Контроль за виконанням ухвали суду покласти на орган Національної поліції за місцем проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме до Відділення поліції № 6 Криворізького районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області та на прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у справі.
Орган Національної поліції повинен негайно поставити на облік ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це суд.
Роз"яснити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Роз'яснити обвинуваченому, що в разі невиконання покладених ухвалою суду обов'язків, до неї може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено 08 серпня 2025 року та проголошено 08 серпня 2025 року о 11 год. 45 хв. в залі судового засідання № 7 Металургійного районного суду міста Кривого Рогу (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пр-т Миру, 24).
Суддя: ОСОБА_1