8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" серпня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1803/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРСПЕЦСПИРТ", 62472, Харківська обл., Харківський р-н, м. Мерефа, вул. Погребняка Якима, буд. 2
до Товариства з обмеженою відповідальністю «НЄС», 61030, м. Харків, вул. Сидоренківська, буд. 3
простягнення 100 000,08 грн.
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРСПЕЦСПИРТ" звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “НЄС» про стягнення безпідставно утримуваних грошових коштів у сумі 100 000,08 грн.
Також до стягнення заявлені судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані помилковим перерахуванням позивачем на рахунок відповідача грошових коштів у розмірі 100 000,08 грн. відповідно до рахунку № 44 від 15.04.2025 року який виставлено відповідачем іншій юридичній особі.
Ухвалою суду від 26.05.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1803/25. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15 (п'ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.
10.06.2025 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 13768/25), у якому останній, просить суд, у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем. Долучити адвоката Бєлову О.Є. до системи «ЕСІТС» по даній справі у якості представника відповідача.
25.07.2025 року від позивача через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 17248/25)
Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до вимог статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд, має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи вищевикладене, обізнаність сторін про розгляд справи у суді, про що свідчать наявні у матеріалах справи відзив відповідача, відповідь на відзив позивача, та заперечення відповідача на відповідь позивача, з чого слідує, що сторони подали усі заяви по суті справи та з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, позивачем від Товариства з обмеженою відповідальністю «НЄС» (відповідача) було отримано рахунок № 44 від 15.04.2025 року у якому покупцем було визначено Державне підприємство «Артемівський спирт завод» на суму 100 000,08 грн.
Також зазначає, що вказаний рахунок було помилково сплачений бухгалтерією позивача, оскільки не було належним чином перевірено адресата рахунку, про сплату рахунку на суму 100 000,08 грн. позивачем свідчить платіжна інструкція № 2144 від 16.04.2025 року із зазначенням платежу: «Оплата за сіль рахунку 44 від 15.04.2025 року у т.ч. ПДВ 20% 16666,68 грн».
Оскільки як зазначає позивач, рахунок було сплачено помилково, останнім на адресу відповідача було направлено претензію № 01/05/2025 від 01.05.2025 року у якій останній зокрема зазначив, що у зв'язку iз тим, що позивачем було отримано рахунок від відповідача який було адресовано Державному підприємству «Артемівський спирт завод», та позивачем було помилкового його сплачено на суму 100 000,08 грн., останній вимагав повернути безпідставно набуті відповідачем кошти у сумі 100 000,08 грн. шляхом перерахування їх на рахунок позивача вказаний у претензії. У якості доказів направлення претензії на адресу відповідача, позивачем надано до суду опис вкладення у цінний лист від 01.05.2025 року (штрих код поштового відправлення 6247300544689).
Проте, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що стало підставою звернення позивача із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (стаття 1 Господарського кодексу України).
У відповідності із статтею 173 Господарського кодексу України та статтею 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було сплачено на користь відповідача 100 000,08 грн. про що свідчить платіжна інструкція № 2144 від 16.04.2025 року із зазначенням платежу: «Оплата за сіль рахунку 44 від 15.04.2025 року у т.ч. ПДВ 20% 16666,68 грн».
Крім того позивачем було зазначено, що вказаний рахунок 44 від 15.04.2025 року було сплачено позивачем помилкового, оскільки у рахунку № 44 від 15.04.2025 року було вказано покупцем Державне підприємство «Артемівський спирт завод», у зв'язку із чим, позивач звернувся до відповідача із претензією № 01/05/2025 від 01.05.2025 року, у якій останній вимагав повернути безпідставно набуті відповідачем кошти у сумі 100 000,08 грн. шляхом перерахування їх на рахунок позивача вказаний у претензії.
Проте, як вбачається із матеріалах справи, станом на час розгляду справи у матеріалах справи відсутні будь - які докази повернення відповідачем позивачу коштів у розмірі 100 000,08 грн., або поставки товару на вказану суму.
При цьому, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 13768/25 від 10.06.2025 року), зокрема зазначив, між сторонами піл час телефонних переговорів було досягнуто домовленостей щодо поставки солі у розмірі 20 т. на загальну суму 100 000,08 грн. Відповідачем було виставлено рахунок позивачу №44 від 15 квітня 2025 року, у графі «покупець» вказано ТОВ «УКРСПЕЦСПИРТ». Також, відповідачем зазначено, що попередньо, представником відповідача було направлено рахунок, зазначений позивачем у позовній заяві із невірно заповненою графою «покупець», проте, після з'ясування помилки було виправлено. Також зазначає, що позивачем було сплачено рахунок на користь відповідача у розмірі 100 000,08 грн. із зазначенням призначення платежу.
За твердженнями відповідача, оскільки строки поставки не були обумовлені сторонами, відповідач очікував на вимогу відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України. Проте, засобами електронного зв'язку (електронною поштою) позивачем надіслано електронний лист із вкладенням вимоги від 30.04.2025 року №89 на повернення дебіторської заборгованості в сумі 100 000,08 грн. Вказаний лист містить реквізити для повернення зазначених коштів. Відповідачем на вказаний лист було направило відповідь від 01.05.2025 року, якою було повідомлено позивача, що відповідач підтверджує факт договірних зобов'язань між сторонами та підтверджує обов'язок з поставки товару.
Проте, 01 травня 2025 року на електронну адресу відповідача надійшла претензія від 01 травня 2025 року № 92, у якій позивач зокрема вимагав повернути безпідставно набуті грошові кошти у сумі 100 000,08 грн. шляхом перерахування їх на наш рахунок № НОМЕР_1 ».
Також, відповідач зазначив, що у претензії від 01.05.2025 року, вих. №01/05/2025 року зазначено фактично продубльовано зміст позовної заяви. Вказано на помилковість вказаного зарахування грошових коштів на рахунок відповідача.
Проте, вищевказане на думку відповідача свідчить про наявність між сторонами відносин щодо поставки солі.
Суд не приймає вищевказані заперечення відповідача оскільки останнім у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України не надано до суду належних та допустимих доказів поставки товару на загальну суму 100 000,08 грн., а самі лише посилання у відзиві на позовну заяву про спірність рахунку та незгоди із заявленими позивачем позовними вимогами не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, та про що зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, останнім було отримано від позивача вимоги про повернення коштів на загальну суму 100 000,08 грн., проте останні були проігноровані.
З вищевказаного слідує, що позивач скористався своїм правом саме щодо повернення коштів у розмірі 100 000,08 грн., проте відповідачем відповідні вимоги позивача були проігноровані.
Враховуючи вищевикладене, та оскільки матеріали справи не містять доказів повернення суми у розмірі 100 000,08 грн. або поставки позивачу товару на суму 100 000,08 грн., суд дійшов висновку, що позивач має право вимагати повернення суми у розмірі 100 000,08 грн.
В матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем суми у розмірі 100 000,08 грн.
Згідно зі статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України також встановлено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України також унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "РуїсТоріха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018 року, від 24.04.2019, від 05.03.2020 року Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
При цьому, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
При цьому, решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, заперечень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень, заперечень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
З огляду на вищевикладене, суд надавши оцінку наданим позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог доказів, дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, а саме про стягнення із відповідача суми у розмірі 100 000,08 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача у розмірі 2 422,40 грн.
Також, позивачем у прохальній частині позовної заяви зазначено про стягнення із відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
При цьому, у наданих до суду додаткових поясненнях (вх. № 17248/25 від 25.07.2025 року) позивач просить суд, у разі задоволення позовних вимог надати позивачу строк у 5 днів з моменту прийняття рішення для подання доказів понесених судових витрат.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Враховуючи вищевикладене, для забезпечення прав сторін, суд дійшов висновку про встановлення позивачу 5 денного строку після ухвалення рішення суду для подання доказів понесених судових витрат.
Керуючись статтями 129, 226, 233, 236 - 238, 240 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “НЄС» (61030, м. Харків, вул. Сидоренківська, буд. 3, ЄДРПОУ 45393745) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРСПЕЦСПИРТ" (62472, Харківська обл., Харківський р-н, м. Мерефа, вул. Погребняка Якима, буд. 2, ЄДРПОУ 43291860) суму у розмірі 100 000,08 грн. та 2 422,40 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Встановлення позивачу 5 денний строк після ухвалення рішення суду для подання доказів понесених судових витрат по 13.08.2025 року (включно).
Роз'яснити позивачу, що оскільки справа розглядалась судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у разі подання позивачем заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, її розгляд буде здійснюватись без виклику (повідомлення) сторін у визначені Господарським процесуальним кодексом України строки.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Інформацію щодо роботи суду та щодо розгляду конкретних судових справ можна отримати на сайті суду, а також за допомогою Телеграм-бота Господарського суду Харківської області https://t.me/GospSud_kh_bot.
Реквізити сторін:
позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРСПЕЦСПИРТ" (62472, Харківська обл., Харківський р-н, м. Мерефа, вул. Погребняка Якима, буд. 2, ЄДРПОУ 43291860)
відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “НЄС» (61030, м. Харків, вул. Сидоренківська, буд. 3, ЄДРПОУ 45393745)
Повне рішення складено "08" серпня 2025 р.
Суддя О.О. Ємельянова