вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"07" серпня 2025 р. м. Київ Справа № 911/1270/25
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Остап'юка Івана Петровича ( АДРЕСА_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОФАРМА ПЛАЗМА» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Київська, 37-В)
про стягнення 139405,29 грн. заборгованості за договором перевезення, у тому числі - 107019,27 грн. вартості послуг та 32386,02 грн. пені,
Без виклику представників сторін
Фізична особа-підприємець Остап'юк Іван Петрович (далі - ФОП Остап'юк І.В., позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОФАРМА ПЛАЗМА» (далі - ТОВ «БІОФАРМА ПЛАЗМА», відповідач) про стягнення 139405,29 грн. заборгованості за договором перевезення, у тому числі - 107019,27 грн. вартості послуг та 32386,02 грн. пені.
Вимоги позивача обґрунтовані тим, що між позивачем та ТОВ «БІОФАРМА ПЛАЗМА» було укладено договір № ВР-11042023-1 від 11.04.2023 р., згідно умов якого позивачем для ТОВ «БІОФАРМА ПЛАЗМА» було надано послуги з перевезення вантажу, які не було оплачено останнім, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 107019,27 грн. вартості послуг, 32386,02 грн. пені, а також витрати на послуги адвоката та судовий збір.
Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену позивачем у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Фізичною особою-підприємцем Остап'юком Іваном Петровичем позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОФАРМА ПЛАЗМА» про стягнення 139405,29 грн. заборгованості за договором перевезення, у тому числі - 107019,27 грн. вартості послуг та 32386,02 грн. пені, підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.04.2025 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Вказану ухвалу було отримано представником позивача та відповідачем 14.04.2025 р., що підтверджується довідками про доставку електронного листа в системі ЄСІТС.
19.05.2025 р. до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання б/н від 16.05.2025 р. (вх. № 6724/25 від 19.05.2025 р.) про долучення доказів надання правової допомоги.
12.06.2025 р. до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 11.06.2025 р. (вх. № 8145/25 від 12.06.2025 р.), за змістом якої останній повідомив, що 10.06.2025 р. в системі «Електронний суд» отримано від ТОВ «БІОФАРМА ПЛАЗМА» відзив на позовну заяву. У відповіді на відзив позивач посилався на те, що відповідач у своєму відзиві не спростував факту доставки вантажу та того, що вантаж був отриманий одержувачем без зауважень, що підтверджується товарно-транспортними накладними (CMR), підписаними відповідними уповноваженими особами. Відповідаючи на заперечення відповідача щодо неукладення договору, позивач посилався на наявний в матеріалах справи договір, підписаний уповноваженими особами з відтисками печаток сторін. Щодо твердження відповідача про відсутність істотних умов договору, позивач посилався на факт виконання перевезення за узгодженими параметрами, у тому числі - щодо ціни, маршруту, вантажу та відповідальності, а також, що вантаж був наданий відповідачем до перевезення, отже, договір (у письмовій формі чи у формі заявки/фактичного виконання) був укладений.
У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.
Суд відзначає, що відповідно до даних системи «Діловодство спеціалізованого суду» («ДСС») відзив на позовну заяву Фізичної особи-підприємця Остап'юка Івана Петровича від Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОФАРМА ПЛАЗМА» до суду не надходив.
Отже, відзиву на позов чи інших пояснень або заперечень відповідача щодо позовних вимог матеріали справи не містять.
У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
11.04.2023 р. між Фізичною особою-підприємцем Остап'юком Іваном Петровичем (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БІОФАРМА ПЛАЗМА» (замовник) було укладено договір № ВР-11042023-1, згідно з п. 2.1 якого в порядку та на умовах, визначених договором, перевізник зобов?язується забезпечити доставку автомобільним транспортом довірений йому замовником (відправником) вантаж з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення і видавати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві вантажу), а замовник зобов?язується сплачувати за перевезення вантажу плату.
Відповідно до п. 2.3 договору на кожне перевезення вантажу складаються відповідні супроводжуючі вантаж документи, в яких зазначається місце приймання вантажу і місце доставки, відправник та одержувач, інші відомості, відповідно до законодавства.
Згідно з п. 4.1 договору організація перевезення вантажів здійснюється перевізником на підставі попередніх заявок, що подає замовник за допомогою електронної пошти чи іншого засобу зв?язку не пізніше, як за 24 години до виходу автомашини у рейс. У разі термінового перевезення вантажів, за згодою перевізника, замовник подає заявку в той самий день.
Відповідно до п. 5.1.7 договору замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату відповідно до умов дійсного договору.
Замовник проводить оплату за надані послуги шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок перевізника (п. 9.1 договору).
Відповідно до п. 9.2 договору вартість послуг. наданих перевізником замовнику відповідно до умов цього договору, розраховується виходячи з тарифів перевізника та зазначається у заявках на перевезення, що підписуються обома сторонами у знак підтвердження прийняття до виконання.
Згідно з п. 9.3 договору надання послуг перевізником, відповідно до умов цього договору, оформлюється шляхом підписання уповноваженими представниками сторін акту виконаних робіт, у якому фіксується розрахунок наданих послуг. Акт виконаних робіт готується перевізником і направляється замовнику для підписання. замовник, при відсутності претензій до якості послуг перевізника, зобов?язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання акту виконаних робіт, підписати його (поставити печатку) і направити перевізнику його примірник акта виконаних робіт. При наявності претензій до якості послуг перевізника замовник зобов?язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання акту виконаних робіт направити перевізнику письмові пояснення з приводу претензій до послуг перевізника і запропонувати варіант їх врегулювання. Якщо замовник на протязі 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання акту виконаних робіт не підписує його і не висилає письмові пояснення до нього то послуги, надані експедитором вважаються прийнятими замовником в повному обсязі без зауважень і претензій, а акт виконаних робіт вважаться підписаним замовником. У цьому випадку замовник зобов?язаний оплатити послуги перевізника в повному обсязі.
Оплата вартості за отримані послуги здійснюється замовником безготівково в національній валюті України гривні шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний банківський рахунок перевізника протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту одержання рахунку, виставленого перевізником, якщо інше не вказано в заявці (п. 9.4 договору).
Відповідно до п. 16.1 договір набирає чинності з дати його укладання (підписання) сторонами та діє до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов?язань за цим договором. Послуги по організації перевезення (доставки) вантажів за цим договором надаються протягом 1 (одного) року з моменту укладення цього договору. У випадку, якщо протягом 30 (тридцяти) календарних днів до моменту закінчення цього строку жодна зі сторін не повідомить протилежну сторону про свою відмову від продовження цього строку, цей строк щоразу автоматично пролонгується (продовжується) ще на 1 (один) рік
В матеріалах справи міститься заявка № 3 від 30.01.2024 р. на міжнародне транспортне перевезення з датою завантаження 30.01.2024 р. За умовами заявки перевізником - ФОП Остап'юком І.В. мало бути здійснене перевезення за маршрутом: м. Біла Церква, Україна - м. Будапешт, аеропорт, Угорщина (вантажовідправник - ТОВ «БІОФАРМА ПЛАЗМА»), вага вантажу 4100 кг, ціна перевезення 2300 євро + додаткові витрати на транзитну декларацію згідно чеку, оплата в гривні безготівково, курс на день розвантаження.
Суд констатує, що зазначена заявка не містить підпису замовника (вантажовідправника).
Як слідує з позову, ФОП Остап'юк І.В. на виконання договору № ВР-11042023-1 від 11.04.2023 р. та вказаної заяки здійснив зазначене перевезення вантажу, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR № 300124-Farm від 30.01.2024 р. та № 300124-MR від 31.01.2024 р., копії яких долучені до матеріалів справи.
У графі 22 вказаних CMR наявний відтиск печатки вантажовідправника - ТОВ «БІОФАРМА ПЛАЗМА».
Позивач наголошував, що перевезення було виконане ФОП Остап'юком І.В. без зауважень та застережень з боку вантажоодержувача та замовника перевезення. Вказану обставину підтверджує відсутність будь-яких приміток у графі 24 CMR та наявність відтиску печатки вантажоодержувача в цій графі.
04.02.2024 р. позивачем складено та підписано акт надання послуг № 66 на міжнародні транспортні послуги автомобілем Сканія НОМЕР_1 / НОМЕР_2 за маршрутом: м. Біла Церква (Україна) - м. Будапешт, аеропорт (Угорщина), CMR № 300124-MR від 31.01.2024 р., № 300124-Farm від 30.01.2024 р. на суму 107019,27 грн., копія якого міститься в матеріалах справи.
Також, 04.02.2024 р. позивачем складено рахунок на оплату № 66 на міжнародні транспортні послуги автомобілем Сканія НОМЕР_1 / НОМЕР_2 за маршрутом: м. Біла Церква (Україна) - м. Будапешт, аеропорт (Угорщина), CMR № 300124-MR від 31.01.2024 р., № 300124-Farm від 30.01.2024 р. за договором № ВР-11042023-1 від 11.04.2023 р. на суму 107019,27 грн., копія якого міститься в матеріалах справи.
25.02.2025 р. позивачем була направлена відповідачу претензія № 2502/1 від 25.02.2025 р., за змістом якої ФОП Остап'юк І.В. вимагав від ТОВ «БІОФАРМА ПЛАЗМА» сплати заборгованості за надані послуги з перевезення в розмірі 107019,27 грн.
25.02.2025 р. ФОП Остап'юк І.В., згідно опису вкладень, направив поштовим перевізником АТ «Укрпошта» на адресу ТОВ «БІОФАРМА ПЛАЗМА» за накладною № 4302000083357 вказані вище претензію, акт надання послуг, рахунок, міжнародну ТТН CMR.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 4302000083357 ТОВ «БІОФАРМА ПЛАЗМА» отримало вказане поштове відправлення 12.03.2025 р.
Як слідує з позову, оскільки в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідачем не було здійснено оплати вартості наданих послуг в сумі 107019,27 грн., то в останнього утворилась заборгованість у зазначеному розмірі, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Слід зазначити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно, цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц.
Крім того, Верховним Судом неодноразово зазначалось, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов'язок (тягар доказування обставин) покладається на особу, яка посилається на ці обставини (постанови Верховного Суду від 27.02.2019 р. у справі № 922/1163/18, від 29.08.2018 р. у справі № 909/105/15, від 29.08.2018 р. у справі № 910/23428/17, від 31.01.2018 р. у справі № 10/8763/17).
Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 р. у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 р. у справі № 904/1103/20 та від 25.06.2020 р. у справі № 924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є надати саме ту кількість доказів, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Оцінюючи подані до справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України).
Приписами частин 1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно із частинами 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Суд зазначає, що заявка № 3 на міжнародне транспортне перевезення з датою завантаження від 30.01.2024 р. не підписана з боку відповідача, однак, матеріалами справи, зокрема, укладеним між ФОП Остап'юком І.В. та ТОВ «БІОФАРМА ПЛАЗМА» договором № ВР-11042023-1 від 11.04.2023 р. та міжнародними товарно-транспортними накладними CMR № 300124-Farm від 30.01.2024 р. та № 300124-MR від 31.01.2024 р. підтверджується існування між сторонами даної справи правовідносин щодо надання послуг з перевезення вантажу на умовах, визначених зазначеним договором.
Отже, судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини щодо перевезення вантажу.
Правовідносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються статтями 908-924 Цивільного кодексу України, статтями 306-314 Господарського кодексу України, Законом України "Про автомобільний транспорт", Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненою 19 травня 1956 року.
Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женева.
Частиною 1 статті 1 Конвенції встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.
Поряд з цим, відповідно до частин 1, 2 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Аналогічні приписи містяться в статях 909, 919 Цивільного кодексу України.
Положеннями статті 311 Господарського кодексу України передбачено, що плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як вже зазначалося, згідно з п. 9.3 договору акт виконаних робіт готується перевізником і направляється замовнику для підписання. Замовник, при відсутності претензій до якості послуг перевізника, зобов?язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання акту виконаних робіт, підписати його (поставити печатку) і направити перевізнику його примірник акта виконаних робіт. При наявності претензій до якості послуг перевізника замовник зобов?язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання акту виконаних робіт направити перевізнику письмові пояснення з приводу претензій до послуг перевізника і запропонувати варіант їх врегулювання. Якщо замовник на протязі 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання акту виконаних робіт не підписує його і не висилає письмові пояснення до нього то послуги, надані експедитором вважаються прийнятими замовником в повному обсязі без зауважень і претензій, а акт виконаних робіт вважається підписаним замовником. У цьому випадку замовник зобов?язаний оплатити послуги перевізника в повному обсязі
За приписами п. 9.4 договору оплата вартості за отримані послуги здійснюється замовником безготівково в національній валюті України гривні шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний банківський рахунок перевізника протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту одержання рахунку, виставленого перевізником, якщо інше не вказано в заявці.
З урахуванням зазначеного вище, а також тієї обставини, що направлений позивачем відповідачу пакет документів (претензія, акт, рахунок, ТТН) був отриманий останнім 12.03.2025 р., акт надання послуг № 66 від 04.02.2024 р. вважається підписаним ТОВ «БІОФАРМА ПЛАЗМА» та надані послуги на суму 107019,27 грн. вважаються прийнятими 18.03.2023 р., а вартість наданих послуг - узгодженою.
Відповідно, встановлений умовами договору для оплати строк (чотирнадцять днів з моменту одержання рахунку) сплив 26.03.2025 р., однак надані позивачем послуги з перевезення відповідачем оплачено не було, у зв'язку з чим в останнього утворилася заборгованість з 27.03.2025 р.
При цьому судом враховано, що матеріали справи не містять доказів узгодження обома сторонами в заявці шляхом її підписання іншого строку для оплати наданих послуг.
Також судом враховано, що до матеріалів справи не надано доказів наявності у відповідача зауважень, заперечень чи претензій щодо якості отриманих від позивача послуг.
Поряд з цим, згідно зі ст. 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, до якої приєдналася Україна, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Матеріалами справи, а саме - міжнародними товарно-транспортними накладними CMR № 300124-Farm від 30.01.2024 р. та № 300124-MR від 31.01.2024 р., підтверджується факт виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором № ВР-11042023-1 від 11.04.2023 р.
Відповідно до ст. 6 Конвенції, вантажна накладна містить такі дані: a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім'я та адреса відправника; c) ім'я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім'я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов'язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; k) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції. У випадку потреби, вантажна накладна повинна також містити наступні дані: a) заява про те, що перевантаження забороняється; b) платежі, які відправник зобов'язується сплатити; c) сума платежу, що підлягає сплаті при доставці; d) декларована вартість вантажу і сума додаткової цінності його для відправника; e) інструкції відправника перевізнику відносно страхування вантажу; f) погоджений термін, протягом якого повинно бути виконано перевезення; g) перелік документів, переданих перевізнику. Сторони можуть внести у вантажну накладну будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають корисною.
Як встановлено судом, міжнародні товарно-транспортні накладні CMR № 300124-Farm від 30.01.2024 р. та № 300124-MR від 31.01.2024 р. містять дані, передбачені Конвенцією, в тому числі - визначена вага вантажу (графа 11 накладної), зазначений вантажовідправник, місце і дата прийняття вантажу до перевезення, адреса розвантаження, перевізник, та ін.
Частиною 1 статті 9 Конвенції "Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" визначено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору № ВР-11042023-1 від 11.04.2023 р. було надано відповідачу послуги з перевезення вантажу в міжнародному сполученні, що, серед іншого, підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR № 300124-Farm від 30.01.2024 р. та № 300124-MR від 31.01.2024 р.
Суд констатує, що відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати наданих йому позивачем послуг та не спростував належними і допустимими доказами обставин, наведених в обґрунтування позовних вимог, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови укладеного сторонами договору № ВР-11042023-1 від 11.04.2023 р. щодо оплати послуг з перевезення вантажу.
Отже, враховуючи встановлений судом факт надання позивачем відповідачу послуг перевезення на загальну суму 107019,27 грн. за договором № ВР-11042023-1 від 11.04.2023 р., що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR № 300124-Farm від 30.01.2024 р. та № 300124-MR від 31.01.2024 р. з відміткою про отримання вантажу вантажоодержувачем, долученими до матеріалів справи документами, виходячи з презумпції правомірності правочину та з огляду на те, що відповідачем не подано доказів сплати боргу чи обгрунтованих заперечень проти позову, підтверджених належними та допустимими доказами, суд вважає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 107019,27 грн. заборгованості доведеною, обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 32386,02 грн. пені за період з 01.03.2024 р. по 08.04.2025 р., нарахованої на суму заборгованості в розмірі 107019,27 грн.
Згідно з п. 10.2 договору у випадку порушення замовником п. 9.4 даного договору він виплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день розрахунку за кожний день заборгованості.
За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як зазначалося вище, заборгованість відповідача щодо оплати наданих позивачем послуг утворилася з 27.03.2025 р.
Відповідно, вірним періодом для нарахування пені є з 27.03.2025 р. по 08.04.2025 р. (в межах заявленого позивачем періоду нарахування).
Отже, за перерахунком суду, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 1181,61 грн.
Відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 32386,02 грн. підлягає частковому задоволенню у розмірі 1181,61 грн.
Стосовно заявлених до стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем на оплату професійної правничої допомоги адвоката, суд зазначає наступне.
Звертаючись з позовом до суду, позивач просив покласти на відповідача судові витрати, у тому числі - витрати на надання правової допомоги, очікуваний розмір яких складав 40000,00 грн.
У подальшому позивачем до матеріалів справи було подано клопотання б/н від 16.05.2025 р. (вх. № 6724/25 від 19.05.2025 р.) про долучення доказів надання правової допомоги, за яким позивач зазначав, що в процесі судового розгляду, крім сплати судового збору, ним були понесені витрати на здійснення перекладу (послуги перекладача) в розмірі 1500,00 грн. та витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 20000,00 грн.
Окрім того, у поданій до суду відповіді на відзив позивач зазначав про понесення витрат на правову допомогу з підготовки та подання відповіді на відзив у розмірі 8000,00 грн.
Слід зазначити, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України та Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Дія вказаного Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Разом з тим, частиною 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
На підтвердження понесення заявлених до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу позивачем було надано до матеріалів справи копії договору про надання правової допомоги від 12.12.2024 р., укладеного між ФОП Остап'юком І.П. та Адвокатським бюро "Олександра Степанюка", в особі Степанюка О.В., акту наданих послуг правової допомоги від 15.05.2025 р., детального опису наданої правової допомоги від 15.05.2025 р., платіжної інструкції № 5123 від 15.05.2025 р. на суму 20000,00 грн., акту наданих послуг правової допомоги від 11.06.2025 р., детального опису наданої правової допомоги від 11.06.2025 р., платіжної інструкції № 5306 від 11.06.2025 р. на суму 8000,00 грн., а також ордер від 08.04.2025 р. на надання правової допомоги ФОП Остап'юку Івану Петровичу у Господарському суді Київської області адвокатом Степанюком Олександром Вікторовичем.
Згідно з п. 1.1 договору від 12.12.2024 р. ФОП Остап'юк І.П. (клієнт) доручає, а адвокатське бюро яке приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Пунктом 4.3 договору визначено вартість надання правової допомоги (гонорару), яка визначається у фіксованому розмірі, погодинній оплаті та становить: - підготовка та подання позовної заяви - 20000,00 грн. за одну позовну заяву, - підготовка та подання відзиву, відповіді на відзив, заперечення 4000,00 грн. за одну годину потраченого часу на надання правової допомоги, - подання адвокатського запиту 4000,00 грн. за один адвокатський запит, - участь у судовому засіданні 4000,00 грн. за одну участь.
Відповідно до п. 4.5 договору правова допомога оплачується на підставі акту наданих послуг, в якому зазначається час надання правових послуг, вартість та вид.
Згідно з п. 7.1 договору даний договір укладений на строк до 04.04.2030 р. та набирає чинності з моменту його підписання.
Слід зазначити, що у відповідності до ч. ч. 2, 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У той же час, при визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Поряд з цим, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Правова позиція щодо розумності та співмірності розміру витрат на правову допомогу також відображена у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 р. у справі № 905/1795/18, від 01.08.2019 р. у справі № 915/237/18 та інших.
У даному випадку суд бере до уваги ті обставини, що справа № 911/1270/25 не є складною, не має публічного інтересу, розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, а сума, заявлена позивачем до стягнення з відповідача, складала 139405,29 грн.
Суд відзначає, що подання до матеріалів справи зазначених вище договору, актів, детальних описів та плтажіних інструкцій, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката саме в заявленому позивачем розмірі за рахунок іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений та документально обґрунтований, і при цьому відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Адвокат та клієнт, керуючись принципом вільного волевиявлення щодо укладення договору про надання правової допомоги, вправі погодити між собою розмір та вартість такої допомоги. Клієнт має право погодитись або не погодитись із запропонованими тарифами (вартістю послуг), зважаючи на свої фінансові можливості. У разі ж погодження та підписання відповідного договору, клієнт оплачує вартість послуг адвоката за результатами їх надання та підтвердження.
Проте, інший учасник у справі, на якого просить клієнт покласти понесені ним витрати на правову допомогу, не зобов'язаний повністю за свій рахунок відшкодовувати всю суму заявлених витрат на правову допомогу. Як вказано вище, при визначенні суми до відшкодування, суд має виходити з критерію розумності розміру цих витрат, з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Поряд з цим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, або ж неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 925/1067/19 від 17.08.2020 р., у справі № 916/2691/19 від 16.07.2020 р. та інших.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має врахувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Наведена правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19.
Приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням предмета спору у даній справі, ціни позову, обсягу поданих позивачем доказів та пояснень, розгляду справи за правилами спрощеного провадження, дійсно необхідного та підтвердженого доказами фактичного обсягу правничої допомоги, значення справи для сторін, суд констатує, що витрати на правничу допомогу, які позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача, не є співмірними із ціною позову та їх розмір не відповідає критерію складності справи.
Дослідивши вищенаведені обставини, долучені до матеріалів справи докази, суд дійшов висновку, що у даному випадку розумним розміром витрат на послуги адвоката, які слід покласти до відшкодування за рахунок відповідача у даній справі, за висновком суду, є 14000,00 грн.
Водночас, з огляду на те, що суд частково задовольнив позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Остап'юка Івана Петровича у даній справі, то стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати на правову допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме - в сумі 10866,25 грн.
Окрім того, позивачем заявлено про покладення на відповідача понесених витрати на послуги перекладача у розмірі 1500,00 грн. за переклад міжнародних товарно-транспортних накладних.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною 4 статті 127 ГПК України передбачено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
На підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою робіт перекладача, позивачем, зокрема, надано товарний чек № 19 від 08.04.2025 р. на суму 1500,00 грн., згідно якого оплата проводилася на користь агенції перекладів "ВАВІЛОН" за послуги з перекладу.
Проте, зі змісту вказаного товарного чеку не вбачається, що агенцією перекладів "ВАВІЛОН" було надано послуги з перекладу на українську мову саме міжнародних товарно-транспортних накладних CMR № 300124-Farm від 30.01.2024 р. та № 300124-MR від 31.01.2024 р., наявних в матеріалах даної справи, а також не вбачається, що послуги з перекладу були надані саме позивачу.
Крім того, з долученої до справи платіжної інструкції № 4873 від 07.04.2025 р. про сплату позивачем 1500,00 грн. за послуги перекладу слідує, що вказану оплату було здійснено позивачем Голяну Глібу Вікторовичу, в той час як переклад вказаних вище міжнародних товарно-транспортних накладних, долучених до матеріалів даної справи, був здійснений перекладачем Дубиною Мариною Валеріївною.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено тієї обставини, що понесені ним витрати в сумі 1500,00 грн. є пов'язаними саме з розглядом даної справи, що, в свою чергу, є підставою для відмови у їх покладенні на відповідача.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 3 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовна заява була подана через систему "Електронний суд", то належний до сплати за даним позовом судовий збір розраховується із застосуванням понижуючого коефіцієнту 0,8 згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" і в даному випадку становить 2422,40 грн.
Поряд з цим, позивач не позбавлений права та можливості ініціювати вирішення питання щодо повернення надмірного сплаченого судового збору у спосіб звернення до суду з відповідним клопотанням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІОФАРМА ПЛАЗМА» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Київська, 37-В, код 39000694) на користь Фізичної особи-підприємця Остап'юка Івана Петровича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) 107019 (сто сім тисяч дев'ятнадцять) грн. 27 коп. вартості послуг, 1181 (одну тисячу сто вісімдесят одну) грн. 61 коп. пені, 10866 (десять тисяч вісімсот шістдесят шість) грн. 25 коп. витрат на правову допомогу, 1880 (одну тисячу вісімсот вісімдесят) грн. 16 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 07.08.2025 р.
Суддя В.М. Бабкіна