Номер провадження: 11-сс/813/1261/25
Справа № 947/22300/25 1-кс/947/9035/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
28.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 17.06.2025 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12025160000000681 від 15.06.2025 року, щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Новоселівка Котовського району Одеської області, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, не працюючого, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України,
встановив:
Відділом розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні №12025160000000681 від 15.06.2025 року за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, за наступних обставин.
Досудовим розслідуванням установлено, що 15.06.2025 року, у невстановлений слідством час, ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, не маючи посвідчення водія, достеменно знаючи та розуміючи, що керування транспортним засобом без посвідчення водія і у стані сп'яніння заборонено, приступив до керування легкового автомобіля «BMW X5», номерний знак НОМЕР_1 (Литовської Реєстрації), чим порушив вимоги п.п. 1.3., 2.1. а) 2.9. а) Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - Правила дорожнього руху України), якими передбачено, що:
п. 1.3. «Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими»;
п. 2.1. «Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:
а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії»;
п. 2.9. «Водієві забороняється:
а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».
У подальшому, в зазначений день, тобто 15.06.2025 року, приблизно о 01:45 год., у темний час доби, у суху погоду, без опадів, ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи вищевказаним легковим автомобілем «BMW X5», номерний знак НОМЕР_1 (Литовської Реєстрації), здійснював рух у Подільському районі Одеської області, з боку с. Новоселівка в напрямку с. Чубівка, по бетонній автодорозі Т1639, яка проходила між вказаними селами, при цьому здійснював перевезення пасажира ОСОБА_9 , який перебував у салоні автомобіля на передньому пасажирському сидінні, та пасажира ОСОБА_10 , який перебував у салоні автомобіля на задньому пасажирському сидінні зліва, та пасажира ОСОБА_11 , який перебував у салоні автомобіля на задньому пасажирському сидінні справа.
Проїхавши зупинку громадського транспорту під назвою «Шкільна», яка розташована по ліву сторону, водій ОСОБА_8 не переконався в безпеці свого руху, не обрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку, стан проїзної частини, стан свого здоров'я та своє самопочуття, свої практичні навички керування транспортними засобами, а також особливості завантаження і стан свого автомобіля, щоб мати можливість постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, діючи з необережності та в порушення вимог п.п. 1.5., 2.3. б), 12.1. Правил дорожнього руху України, які передбачають:
п. 1.5. «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
п. 2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
п. 12.1. «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним», уважним не був, постійно не стежив за дорожньою обстановкою, внаслідок чого відповідно не відреагував на зміну дорожньої обстановки, не вжив належних і своєчасних заходів до зменшення швидкості свого руху до безпечної на даній ділянці автодороги, а проявляючи кримінальну протиправну самовпевненість, тобто передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, продовжив рух із попередньою швидкістю, в результаті чого на вищевказаній ділянці автодороги, яка мала бетонне покриття, не впорався із керуванням свого автомобіля і втратив контроль над його керуванням, внаслідок чого його автомобіль «BMW X5», номерний знак НОМЕР_1 (Литовської Реєстрації), виїхав за межі проїзної частини, на праве узбіччя, де в подальшому відбувся наїзд на нерухому перешкоду дерево.
Внаслідок даної ДТП пасажиру автомобіля «BMW X5», номерний знак НОМЕР_1 (Литовської Реєстрації) ОСОБА_11 спричинені тілесні ушкодження, від яких настала його смерть на місці події, та пасажиру ОСОБА_9 та ОСОБА_10 спричинені тілесні ушкодження.
Допущенні водієм ОСОБА_8 порушення вимог п.п. 1.3., 1.5., 2.1. а), 2.3. б), 12.1. Правил дорожнього руху України знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та у своїй сукупності призвели до настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілого ОСОБА_11 .
15.06.2025 року ОСОБА_8 затримано в порядку ст.208 КПК України та того ж дня йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, за кваліфікуючими ознаками: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп?яніння, якщо вони спричинили смерть потерпілого.
15.06.2025 року старший слідчий відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_12 , за погодженням з прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_13 , звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком на 60 днів, без визначення застави.
Клопотання мотивоване тим, що в ході досудового розслідування кримінального провадження встановлено наявність ризиків, які обґрунтовують застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а саме: переховування підозрюваного від органу досудового розслідування; незаконного впливу на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні; а також перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого та до підозрюваного ОСОБА_8 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до 12.08.2025 року, без визначення застави.
Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_8 злочину, вчиненого ймовірно у стані алкогольного сп?яніння та без права на керування транспортним засобом, що несло за собою загрозу для всіх учасників дорожнього руху та призвело до загибелі людини, а також завдання тілесних ушкоджень іншим потерпілим, та доведеність існування ризиків, передбачених ст.177 КПК, а саме переховування від органу досудового розслідування; незаконного впливу на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні; врахувавши вагомість наявних доказів про підозру останнього у вчиненні злочину, тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винуватим та особу підозрюваного.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, просить скасувати її та постановити нову, якою обрати відносно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, захисник посилається на недоведеність існування ризиків у кримінальному провадженні, не врахування слідчим суддею щирого каяття підозрюваного, його готовності відшкодувати шкоду, а також не врахування особи підозрюваного, зокрема його віку (18 років), міцності соціальних зв'язків, наявності постійного місця проживання та відсутності судимостей. Захисник вважає, що запобіжний захід у виді домашнього арешту цілком достатній для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного. Окрім цього, захисник вказує про безпідставне не визначення підозрюваному альтернативного запобіжного заходу у виді застави, та вважає за можливе визначити підозрюваному заставу - 80 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала слідчого судді не оскаржена.
Апеляційний розгляд проведено за відсутності захисника ОСОБА_7 , який будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду в судове засідання не з?явився, надіслав заяву про розгляду апеляційної скарги за його відсутності.
Розгляд також проведено за відсутності підозрюваного ОСОБА_8 , оскільки клопотання про забезпечення його участі захисником не заявлялось. Підозрюваний також не подавав клопотання про забезпечення його участі в суді апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені змістом ст.ст. 177, 178, 183 КПК.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону при розгляді клопотання про застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Прийняте рішення слідчий суддя мотивував наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України, врахував суспільно-небезпечний характер, тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим, дані про особу підозрюваного, а також наявність ризиків, які дають підстави вважати, що підозрюваний, перебуваючи на свободі, може переховуватись від органу досудового розслідування; незаконно впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні.
З викладеного вбачається, що слідчий суддя, приймаючи рішення про доцільність застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання, в зв'язку з відсутністю достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам дієво запобігти ризикам, доведеним слідчим і прокурором.
Відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість ОСОБА_8 у скоєнні злочину, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати оцінку допустимості та належності доказів, оскільки справа не розглядається судом по суті пред'явленого обвинувачення.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК.
Відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.
Докази, які містяться в матеріалах судового провадження, вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра причетності ОСОБА_8 до вчинення інкримінованого йому злочину.
Дослідивши долучені до клопотання слідчого докази, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав передбачених ст.87 КПК для визнання цих доказів недопустимими, не встановлено та стороною захисту щодо існування таких підстав відомостей не надано.
Таким чином, долучені до клопотання слідчого докази, на які міститься посилання в оскарженій ухвалі слідчого судді, є такими, що вказують на наявність обставин та відомостей, які можуть переконати суд та неупередженого спостерігача, що підозрюваний ОСОБА_8 можливо вчинив інкримінований йому злочин. Ці докази, на даній стадії досудового розслідування, є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрювана може здійснити дії, передбачені ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрювана може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваною зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрювана обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваною та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_8 , розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілого та свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Оскільки покази потерпілого та свідків, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, підозрюваний може здійснювати незаконний вплив на потерпілого та свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Застосувавши до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою, слідчий суддя на законних підставах не визначав альтернативний запобіжний захід у виді застави, так як відповідно до п.2 ч.4 ст.183 КПК суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, що спричинив загибель людини.
З огляду на викладене, доводи захисника, що слідчим суддею безпідставно не визначено підозрюваному альтернативного запобіжного заходу у виді застави, є необґрунтованими.
Доводи сторони захисту про можливість застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді домашнього арешту, колегія суддів визнає непереконливими, оскільки вказаний запобіжний захід може виявитися неспроможним запобігти існуючим ризикам.
Доводи захисника про те, що підозрюваний ОСОБА_8 має міцні соціальні зв'язки, має постійне місце проживання, раніше не судимий, не спростовують наявності існуючих на початковій стадії досудового розслідування ризиків у кримінальному провадженні.
Матеріали справи не містять даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою за станом здоров'я.
Апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання підозрюваного під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.199 КПК, в тому числі і з урахуванням результатів досудового розслідування.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу підозрюваного і сама підозра у вчиненні тяжкого злочину, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існують зазначені слідчим суддею ризики, які виправдовують тримання підозрюваного під вартою.
За наведених обставин апеляційний суд приходить до висновку про неспроможність доводів захисника стосовно незаконності оскарженої ухвали, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала слідчого судді - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 17.06.2025 року, якою підозрюваному ОСОБА_8 , в кримінальному провадженні №12025160000000681 від 15.06.2025 року, застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4