08.08.2025 Справа №607/13786/25 Провадження №2/607/4133/2025
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Позняка В.М.,
за участю секретаря судового засідання Козак О.Є., представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, -
ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 , просить стягнути із відповідача в його користь 59 056,70 грн, з яких: 58011,68 грн - основна заборгованість за договором позики, 290,86 грн - 3% річних та 754,16 грн - інфляційні збитки.
Позов мотивовано тим, що 22 квітня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики. Згідно умов укладеного договору позивач позичила відповідачу грошові кошти в сумі 80 000 грн. Відповідач здійснив часткове погашення заборгованості. Крім того, відповідно до положень статті 625 ЦК України, Відповідач зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням понесених інфляційних втрат, які складають - 754,16 грн та 3% річних нарахованих на суму боргу, які складають - 290, грн, а всього - 59 056,70 грн.
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 липня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач належним чином повідомлявся про час та місце слухання справи, в судове засідання не з'явився, не повідомив про причини неявки, попередньо подав заяву в якій позовні вимоги підтримав.
Розглянувши справу, судом встановлено такі обставини.
Відповідно до копії розписки від 22.04.2024, ОСОБА_3 підтвердив, що 22.04.2024 отримав в борг від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 80000 гривень, які зобов'язався повернути до 30.04.2025. Зобов'язався провертати по 10 000 грн щомісячно.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Верховний Суд України, у постанові від 18 вересня 2013 року, справа № 6-63цс13, виклав правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Отже, дослідивши розписку, суд доходить переконання, що вона підтверджує факт укладення договору позики, відповідно до умов якого Позивач позичив Відповідачу грошові кошти в сумі 80 000 грн строком до 30.04.2024.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 1049, 1050 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно роз'яснень, які викладені у висновку в постанові Великої Палати Верховного суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, згідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Із змісту статті 12,13 ЦПК України вбачається, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як вбачається із долучених до позову платіжних інструкцій АТ КБ «Приват Банк» від 03.09.2024, від 11.09.2024, від 16.10.2024, від 01.11.2024 та ОСОБА_4 здійснила переказ коштів ОСОБА_2 на загальну суму - 21 988,32 грн.
Враховуючи те, що ОСОБА_3 не надав будь-яких доказів повного виконання своїх зобов'язань за договором позики, тому права позивача підлягають судовому захисту, шляхом стягнення вказаних грошових кошів з відповідача.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом).
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, суми трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 01.05.2025 по 01.07.2025, розрахунок яких здійснено позивачем у позовній заяві у зв'язку з прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання, не підлягають стягненню з відповідача, оскільки у вказаний період в Україні діяв воєнний стан, що в силу вимог п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, є підставою для звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь позикодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 1049, 1050 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Із змісту статті 12,13 ЦПК України вбачається, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За таких обставин, враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення шляхом стягнення з відповідача в користь позивача заборгованості за договором позики від 22.04.2024 розмірі 58 011,68 грн.
В силу статті 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути сплачені позивачем 1211,20 гривень судового збору.
Керуючись статтями керуючись статтями 5, 19, 81, 141, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 за договором позики від 22.04.2024 у розмірі 58 011 (п'ятдесят вісім тисяч одинадцять) гривень 68 копійок та судові витрати у розмірі 1211,20 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 .
Головуючий суддяВ. М. Позняк