Справа № 308/8505/24
(заочне)
06 серпня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді - Бенца К.К.
при секретарі - Майор Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Ужгороді цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 в особі уповноваженого представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей Ужгородської міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів,-
ОСОБА_1 в особі уповноваженого представника ОСОБА_2 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей Ужгородської міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.
Представник позивача позовні вимоги обґрунтовує тим, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 11.11.2017 року було зареєстровано шлюб. За час перебування у шлюбі у сторін народилася спільна дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час позивачка та відповідач разом не проживають. Зазначає, що у зв'язку з процесом розлучення між сторонами почали виникати спори щодо місця проживання дитини, що виражається у тому, що відповідач тисне різними способами на позивачку щодо підисання нотаріальних договорів, а також у справі №308/5527/24 відповідачем було подано зустрічний позов про визначення місця проживання дитини разом з батьком, який судом було повернуто відповідачу.
Представник зазначає, що позивачка не погоджується щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком, оскільки останній не має офіційного доходу, ніде не працює та вважає, що для гармонійного розвитку дитини, необхідного харчування, медичного догляду, доступу до культурних та інших духовних цінностей, створення умов для отримання дитиною освіти дитині краще проживати з матір?ю.
Вказує, що неповнолітня дитина проживає разом з позивачкою, отримує всі блага, які необхідні для нормального фізичного та духовного розвитку дитини, окрім того позивачка має роботу, має самостійний дохід і постійне місце проживання, спиртними напоями не зловживає.
Разом цим, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов?язків щодо дитини.
Зазначає, що відповідач участі у матеріальному забезпеченні дитини не приймає, дитина перебуває на повному утриманні матері з якою спільно проживає.
Зазначає, що відповідач відповідно до приписів СК України зобов'язаний нести витрати по утриманню дитини. Таке утримання повинно забезпечувати хоча б мінімальні потреби дитини, необхідні для повноцінного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
Представник позивача вказує на те, що достатній рівень життя позивач самостійно своїй дитині забезпечити не має можливості, а обов'язок по утриманню дітей лежить на обох батьках однаково. Відповідач є працездатною особою, без якихось вад зі здоров'ям, його стан здоров'я дозволяє йому працювати, а відтак він може сплачувати аліменти на утримання дитини.
Оскільки в добровільному порядку відповідач не надає допомогу на утримання дитини, позивач змушена звернутися до суду з даним позовом.
З посиланням на викладене, просить суд: визначити місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 - разом з матір?ю ОСОБА_1 ; Стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі в розмірі 6000 (шість тисяч) гривень щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви і до повноліття дитини.
Позиція сторін справи :
Позивач та її представник в призначене судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Представник позивача подав до суду заяву, згідно якої просив суд провести судове засідання без їх участі, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, за зареєстрованим місцем проживання у відповідності до ч.ч.6,7ст. 128 ЦПК України, відзив до суду не надходив.
Відповідач ОСОБА_3 про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, що стверджується рекомендованим повідомленням, яке повернулося на адресу суду з відміткою Укрпошти як «адресат відсутній за вказаною адресою» за №0610242380030, №0610265669967, №0610231645104, №0610237337304, №0610204783686, №0610230029060 та №0610219231272.
Окрім того слід зазначити, що інформація про дату і час розгляду справи наявна на сайті Судова влада.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд вважає за необхідне звернути увагу на тому, що застосовуючи відповідно до ч. 4 ст. 10 Цивільно- процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи, що відповідач повідомлений належним чином повторно не з'явився до суду без повідомлення причин, не подав відзив, тому, вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Виконавчого комітету Ужгородської міської ради в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Представник третьої особи подав до суду клопотання про долучення висновку до матеріалів справи та розгляд справи без їх участі.
Заяви, клопотання.
04.02.2024 року представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи без їх участі.
21.11.2024 року представник позивача подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
03.03.2025 року представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи без їх участі.
В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:
23.05.2024 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.
04.02.2025 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
26.03.2025 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
Дослідивши матеріали справи, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.
За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням осо-би, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5. даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи , а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власноїініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Фактичні обставини справи:
Як встановлено судом у сторін ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стверджується відповідним свідоцтвом про народження, виданим Ужгородським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, серії НОМЕР_2 від 13.02.2018 року.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 проживає спільно з сином ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 , що стверджується даними довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб виданої начальником ОСББ «Загорська 19».
Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради №10/17/01-19 від 02.01.2025 року враховуючи інтереси малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , органом опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому встановлено, що доцільним буде визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з його матір?ю гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою її місця проживання.
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_4 проживають окремо від відповідача за адресою АДРЕСА_1 , що стверджується даними висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради №10/17/01-19 від 02.01.2025 року та даними довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб виданої начальником ОСББ «Загорська 19».
Нормативно-правове обґрунтування.
Правовідносини між сторонами випливають із норм Сімейного Кодексу України, зокрема згідно до вимог ст. 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Так, відповідно до ст.51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідач ОСОБА_3 свій обов'язок утримувати дитину, що передбачений ст. 180 СК України , як стверджує позивач, не виконує.
Ненадання матеріальної допомоги на утримання дитини є порушенням обов'язку батьків піклуватися про свою дитину.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
За приписами зазначених правових норм на кожного з батьків покладається однакова відповідаль-ність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на утримання дитини ( забезпечення умов життя) також мають бути однаковими.
За правовою природою аліментні зобов'язання - це періодичні платежі, які платник аліментів зобов'язаний сплачувати щомісячно, з метою матеріального утримання дитини.
Частинами 1-3 ст. 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленністю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконан-ня батьками своїх обов'язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 158/1638/18.
Положеннями статей 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька видів виконання цього обов'язку, зокрема утримання неповнолітньої дитини, що стягується у частках або твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі, у разі якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними двадцяти трьох років, за умови якщо батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198).
Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її батька, матері і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина 1 статті 182 СК України зазначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, інші обставини, що мають істотне значення.
Частина 2 статті 182 СК України зазначає, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Згідно ч.1 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Частиною 5 ст. 183 СК України визначено стягнення аліментів у розмірі : на одну дитину однієї чверті; на двох дітей однієї третини; на трьох і більше дітей половини заробітку ( доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку.
Відповідно до ст.7 ЗУ «Про державний бюджет України на 2025 рік» затверджено на 2025 рік прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років з 1 січня 2025 року - 2563 гривні, на дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень.
Відповідно до вимог ч. 2ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Виходячи з системного тлумачення зазначених норм права, вибір способу стягнення аліментів належить тому з батьків, разом з яким проживає дитина, і який є позивачем у справі про стягнення аліментів. Тобто, саме позивачу належить право вибору способу стягнення аліментів (у твердій грошовій сумі чи у частці від заробітку платника аліментів).
При визначенні способу стягнення аліментів суд погоджується з обраним позивачем способом стягнення аліментів та вважає, що він повинен бути визначений у твердій грошовій сумі.
Вирішуючи питання про розмір аліментів, суд враховує вимоги ст. ст. 182, 183, 184 СК України, надані сторонами докази в підтвердження своїх позовних вимог та заперечень проти позовних вимог, враховує матеріальний стан позивача, відповідача, стан здоров'я, потреби дитини, та працездатний вік відповідача, відповідач є фізично здоровою особою (докази протилежного не надано до суду) , що здатна забезпечувати належний рівень утримання як себе, так і неповнолітню дитину, враховує встановлений законом мінімальний розмір аліментів на дитину, а також покладення обов'язку утримання дитини на обох батьків.
Факт відсутності у батька можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, як встановлено судом, відповідач в порядку ст.188 Сімейного Кодексу України від обов'язку утримувати дитину не звільнений, угоди про добровільну сплату аліментів згідно ст. 189 Сімейного кодексу України між сторонами на даний час не укладено.
Будь-яких обставин, що перешкоджали б відповідачу сплачувати аліменти на утримання дитини в судовому засіданні не встановлено.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року) держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч. 2 ст. 6 Конвенції про права дитини).
Частиною 1 та 2 ст. 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини,ч.ч. 7, 8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дітей і, тим більше, при захисті одного із основних прав дитини -права на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Оскільки дитина сторін проживає разом з матір'ю, а ОСОБА_3 є його батьком та на нього покладено однаковий з ОСОБА_1 обов'язок щодо утримання і матеріального забезпечення своєї дитини, добровільної згоди між батьками щодо порядку реалізації такого обов'язку не досягнуто, а відтак наявні правові підстави для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини, які присудити у твердій грошовій сумі за вибором матері дитини, разом з якою проживає дитина в розмірі 4000,00 грн. щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за вибором матері дитини, разом з якою проживає дитина, починаючи стягувати з моменту подання позову і до досягнення дитиною повноліття, що відповідає приписам ст. 183 СК України, таким чином задовольняючи частково позовні вимоги.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері , так і батька.
З урахуванням викладеного, зважаючи на приписи чинного законодавства, суд приходить до висновку, що для задоволення всіх потреб дитини: калорійного харчування та забезпеченням одягу відповідно до її віку, з урахуванням принципу співмірності, достатніх потреб дитини, дійсної участі батька у її утриманні, а також покладення обов'язку утримання дитини на обох батьків, слід визначити розмір аліментів в твердій грошовій сумі в розмірі 4 000,00 гривень щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягувати з дня подачі позовної заяви до суду 14.05.2024 року і до досягнення дитиною повноліття, що відповідає приписам ст. 183 СК України, таким чином задовольняючи частково позовні вимоги.
Судом також враховується, що у позовній заяві не обґрунтовано необхідність стягнення із відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини у розмірі 6000,00 грн.
Суд вважає, що сума аліментів у розмірі 4 000,00 гривень щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку буде достатньою для забезпечення належних умов для життя дитини, що буде об'єктивним, необхідним, достатнім та справедливим розміром стягнення аліментів.
При таких обставинах суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини в розмірі 4000,00 грн.
Аліменти підлягають стягненню з моменту подання позову (ч.1 ст.79 СК України).
Крім того, суд роз'яснює, що у разі зміни матеріального чи сімейного стану платника аліментів одержувач аліментів, рівно як і платник аліментів вправі в порядку ст. 192 СК України звернутися до суду з позовом відповідно про збільшення чи зменшення розміру аліментів.
Згідно п. 1 ч. 1ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Що стосується позовної вимоги позивача про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_4 разом з матір'ю ОСОБА_1 , суд констатує наступне.
Предметом розгляду органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради було питання визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Як вбачається з висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради №10/17/01-19 від 02.01.2025 року враховуючи інтереси малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , органом опіки та піклування Ужгородського міськвиконкому встановлено, що доцільним буде визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з його матір?ю гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою її місця проживання.
Нормами чинного цивільного законодавства, зокрема главою 4 підрозділу 1 розділу 2 Цивільного Кодексу України, визначено, що фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років є малолітньою особою (ст.31 ЦК України), а фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років є неповнолітньою особою (ст.32 ЦК України).
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. (ч.4 ст. 29 ЦК України).
Вказані норми кореспондуються із нормами Сімейного Кодексу України.
Так, статтею 161 СК України визначено порядок вирішення спору між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини.
Відповідно до ч. 1ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Відповідно до роз'яснень, наданих Верховним Судом України в п.18 Постанови Пленуму № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Статтями 11 та 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Як вбачається з висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради №10/17/01-19 від 02.01.2025 року, 16.12.2024 року №559/10-14 надано відповідь служби у справах дітей Холмівської міської ради, в якій зазначається про те, що 16.12.2024 працівниками служби здійснено візит за місцем проживання батька дитини та у результаті проведеної бесіди з гр. ОСОБА_3 встановлено, що він не заперечує щодо визначення місця проживання сина разом з матір?ю ОСОБА_1 .
Судом під час розгляду справи не встановлено обставин того, що вказаний висновок органу опіки та піклування суперечить ітересам дитини.
Верховний Суд в чергове підкреслює свою позицію про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання. У таких справах насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім вирішено питання про захист порушених прав батьків, і такий захист прав батьків не повинен шкодити інтересам дитини.
З урахуванням того, що матір'ю ОСОБА_1 забезпечуються належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини, батько дитини має можливість безперешкодно відвідувати дитину, спілкуватися з нею, здійснювати свої батьківські обов'язки, враховуючи , що дитина не досягла 10 років, беручи до уваги вік та інтереси дитини, з врахуванням висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради №10/17/01-19 від 02.01.2025 року, суд вважає що саме мати забезпечить кращі інтереси дитини з метою реалізації її прав на освіту, всебічний розвиток, здоров'я, виховання в оточенні любові і поваги, оскільки дитина тривалий час проводить зі своєю матір'ю, а відтак на переконання суду обгрунтованими є вимоги позивача про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю - ОСОБА_1 по справі.
Відповідно до ст.89 ЦПК України , суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін, та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що відповідачем не представлено суду жодних доказів щодо безпідставності вимог позивача, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному,об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з підстав викладених вище.
Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо розподілу судових витрат
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно ст. 141 ЦПК України суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача сплачений нею судовий збір за вимогу про визначення місця проживання дитини у розмірі 1211,20 гривень. Відповідно ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог тому суд вважає, що оскільки позивач за подання позову про стягнення аліментів звільнена від сплати судового збору, відповідно до Закону України "Про судовий збір", з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір у розмірі 1211,20 гривень .
Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Судове засідання було призначено на 29.07.2025 року, дата складання повного судового рішення- 06.08.2025 року, а відтак датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення -06.08.2025 року.
Керуючись ст.ст.12,76,81,141,259,263-265,268, 272 273, 280-284, 352,354ЦПК України, ст. 29 ЦК України, ст.ст. 21, 24, 55, 160, 161, 182-184 Сімейного Кодексу України, ст. 11-12 Закону України «Про охорону дитинства» суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 в особі уповноваженого представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей Ужгородської міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі у розмірі 4000,00 гривень, щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на одну дитину для дитини відповідного віку, починаючи із дня подачі позову до суду 14.05.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Визначити місце проживання малолітнього сина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем проживання матері - ОСОБА_1 .
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду в межах стягнення аліментів за один місяць допустити до негайного виконання.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений нею судовий збір за вимоги про визначення місця проживання дитини в розмірі 1211,20 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 );
Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Ужгородської міської ради (місцезнаходження: 88000, м. Ужгород, пл. Поштова, 3).
Дата складання повного тексту судового рішення - 06.08.2025 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду Бенца К.К.