Унікальний номер справи 756/3883/24
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/7126/2025
Головуючий у суді першої інстанції Є. В. Діденко
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
07 серпня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
відповідач ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року, ухвалене у складі судді Діденко Є. В., в примішенні Оболонського районного суду м. Києва,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватни йнотаріус Київського міського нотаріального округу Манойло Н.Г., у якому просила визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 , визначити, що частка ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 становила частину, та визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 .
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син ОСОБА_1 - ОСОБА_5 . Крім позивача, спадкоємцями за законом після його смерті є дружина сина - ОСОБА_2 та дочка сина - ОСОБА_3 . За час перебування у зареєстрованому шлюбі, спадкодавець і його дружина на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2014 набули у власність квартиру АДРЕСА_1 . Вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а тому спадкодавцю належала частка даної квартири, що є спадковим майном. Позивач не має можливості оформити спадщину на 1/6 частину квартири в нотаріальному порядку, оскільки частка померлого у майні визначена не була, а квартира оформлена на дружину сина ОСОБА_2 .
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Манойло Н. Г., про поділ майна подружжя, визначення частки спадкодавця та визнання права власності на спадкове майно задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 17 січня 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 28 000,00 грн.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що визнавши спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя суд першої інстанції не врахував, що вказана квартира була придбана ОСОБА_2 за особисті кошти, отримані з продажу майна, яке було отримано нею у спадок від померлих батьків, що спростовує презумпцію спільності майна подружжя. Суд надав формальну оцінку вказаним обставинам. ОСОБА_2 вважає, що надані нею докази повністю підтверджують факт придбання нею спірної квартири за особисті кошти відповідача, які були отримані нею від реалізації належної їй квартири.
Апелянт зазначила про відсутність у позивача правових підстав для звернення до суду із цим позовом, оскільки відповідно до положень ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності подружжя. Спірна квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 , за життя ОСОБА_1 не скористався правом на встановлення своєї частки у спільному сумісному майні подружжя, оскільки вказаний об'єкт нерухомості було придбано за власні кошти ОСОБА_2 , тому спірна квартира не має бути включена до спадкової маси взагалі.
У судове засідання суду апеляційної інстанції 02.07.2025 учасники справи та їх представники не з'явилися, але представникі сторін брали участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, які відбувались до 02.07.2025.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Кригіна О. В. подала заяву про розгляд справи без її участі та без участі відповідача ОСОБА_2 , апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити на підставі викладених у ній доводів.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Крупський В. В. подав клопотання про розгляд справи без участі позивача та її представника, апеляційну скаргу відповідача просив залишити без задоволення, посилаючись на доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідач ОСОБА_3 та третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Манойло Н. Г. у судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Поштове відправлення адресоване ОСОБА_3 повернулося до суду без вручення адресату із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Також відповідача було повідомлено про час, дату та місце розгляду справи шляхом розміщеня оголошення про виклик до суду на офіційнму веб - сайті судової влади України. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від відповідача ОСОБА_3 та третьої особи не надходило.
Так, суд апеляційної інстанції зауважує, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, з метою дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності учасників справи (їх представиників), оскільки дійшов висновку, що у даній справі неявка сторін не перешкоджає її розгляду.
Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності належним чином повідомлених учасників справи (їх представників) та скласти повну постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувались судом 02.07.2025 через неявку учасників справи (їх представників) в судове засідання.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Так, завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першоїстатті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судом встановлено, що 09.06.1995 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 10.10.2006, на території Російської Федерації у м. Москва ОСОБА_2 отримала у власність частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
27.11.2012 ОСОБА_2 , ОСОБА_6 (сестра ОСОБА_2 ), ОСОБА_7 ( син ОСОБА_2 ) продали належну їм квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , за ціною 2 000 000 рублів. У договорі вказано, що частка у праві власності ОСОБА_2 складала частину, а інших співвласників - по частині.
24.12.2012 між ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія з управління активами «ІФК», що діяла від імені Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «АГРОС», було укладено інвестиційний договір № 4255/212-Б1, предметом якого було набуття у власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_3 . Розмір загального інвестиційного внеску склав 423 729,00 грн.
ОСОБА_2 сплатила грошові кошти за договором в повному обсязі, що підтверджується довідкою ТОВ «Компанія з управління активами «ІФК» від 27.12.2012.
30.09.2014 ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія з управління активами «ІФК», яка діла від імені Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «АГРОС», було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Іванчик І. І., реєстровий номер 2544, згідно якого ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_3 , за ціною 424 349,34 грн.
У пункті 10 вказаного Договору зазначено, що покупець укладає цей договір за згодою її чоловіка ОСОБА_1 , справжність підпису якого на заяві засвідчено приватним нотаріусом Іванчин І. І. 30.09.2014, і ця заява доведена до продавця.
У пункті 20 Договору вказано, що нотаріусом роз'яснено сторонам положення, зокрема статей59, 60, 65, 74 Сімейного кодексу України.
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим повторно Васильківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністретсва юстиції (м. Київ) 14.06.2023, актовий запис №293.
Позивач ОСОБА_1 є матір'ю померлого ОСОБА_5 , що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим повторно Васильківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністретсва юстиції (м. Київ) 14.06.2023, актовий запис №17.
Після смерті ОСОБА_5 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н. Г. заведено спадкову справу, відповідно до матеріалів якої, спадщину за законом прийняли мати ОСОБА_1 , дружина ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_3 .
Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Манойло Н. Г. від 18.03.2024 позивачу ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/6 частину квартири АДРЕСА_3 у зв'язку із неподанням правовстановлюючих документів.
Звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя спірну квартиру та визначити, що частка її померого сина у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру становила частину. У зв'язку із чим також просила визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на 1/6 частину спірної квартири.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що придбана в період зареєстрованого шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартира АДРЕСА_3 , є спільною сумісною власністю подружжя, та виходячи із рівності часток, частка у праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 складала частину вказаної квартири, що є спадковим майном після смерті ОСОБА_1 , та підлягає спадкуванню на загальних підставах. Виходячи з принципу рівності часток у праві на спадкування між спадкоємцями однієї черги та кількості спадкоємців, суд дійшов висновку, що позивач має право на спадкування за законом 1/6 частки спірної квартири (1/2 : 3= 1/6). У частині позовних вимог про визначення частки померлого у праві спільної часткової власності, суд вважав, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони повністю узгоджуються із встановленими судом обставинами справи з огляду на наступне.
Відповідно до частини першоїстатті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першоюстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу
Відповідно достатті 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Обов'язковою умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством порядку.
Позивач ОСОБА_1 вчинила необхідні дії для отримання свідоцтва про право на спадщину в порядку спадкування після померлого сина ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , подавши відповідну заяву приватному нотаріусу, проте отримала відмову у вчиненні такої дії у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спірну квартиру.
Оскільки ОСОБА_1 , як мати померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , є спадкоємцем за законом першої черги щодо майна померлого сина і вона прийняла спадщину після його смерті подавши відповідну заяву нотаріусу, вона наділена правом на звернення до суду із вказаним позовом.
Відтак доводи апеляційної скрги в цій частині колегією суддів оцінюються критично.
У справі, що переглядається, спір виник щодо частки нерухомого майна - квартири АДРЕСА_3 , на думку позивача, належної спадкодавцю за життя, що увійшла до спадкової маси, яку не може успадкувати мати померлого, оскільки вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте частка ОСОБА_1 у спільному майні визначена не була, право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 .
Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_2 вказувала, що спірна квартира належить їй на праві особистої приватної власності, оскільки була придбана під час шлюбу з її померлим чоловіком, але за кошти, отримані нею від продажу квартири у м. Москва, отриманої нею у спадок від її батьків. Тобто, відповідач ОСОБА_2 вважає спірну квартиру своєю особистою власністю, яка не може бути спадковим майном її померлого чоловіка.
Так, згідно зістаттею 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша - третя статті 61 СК України).
Згідно зі статтею 63 СК Українидружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частини перша - третястатті 65 СК України).
Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, засвідчує придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого з подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі, якщо інший із подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна у спільну сумісну власність, і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підмінити домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2024 року у справі №712/3590/22).
Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19).
У постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК Українита вказано, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю.
У постанові Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 331/5662/18 зазначено, що: «за загальним правилом статті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина першастатті 81 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_1 вимогу про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_3 обґрунтувала тим, що подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбало її під час перебування у шлюбі за спільні кошти, а тому на це майно поширюється правовий режим спільного сумісного майна подружжя, бо кошти, які сплатили за квартиру, були спільною власністю дружини та чоловіка, і на укладення договору купівлі-продажу спірної квартири чоловік ОСОБА_2 надав згоду, про що сторони зазначили у тексті цього правочину. ОСОБА_1 вважала безпідставним аргумент ОСОБА_2 про те, що вона придбала квартиру АДРЕСА_3 за кошти, які отримала від продажу нерухомомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , частка якої належала їй на праві особистої приватної власності. На її думку, такі доводи не мали підтвердження належнними та допустимими доказами.
Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_2 уклала під час перебування у шлюбі з сином позивача ОСОБА_1 . У договорі сторони зазначили, що дружина уклала цей правочин за нотаріально посвідченою згодою чоловіка (пункт 10 договору).
Будь - яких умов про придбання спірної квартири ОСОБА_2 у особисту власність або ж за її особисті кошти, договір купівлі - продажу від 30.09.2014 не містить.
Колегія суддівпогоджується з висновком суду першої інстанції про те, що квартира АДРЕСА_3 є спільною сумісною власністю чоловіка та дружини ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ).
Відтак частина цієї квартири є спадковим майном після смерті ОСОБА_5 і підлягає спадкуванню на загальних підставах усіма спадкоємцями першої черги.
Ураховуючи припцип рівності часток у праві на спадкування між спадкоємцями однієї черги, кількості спадкоємців (троє осіб), мати спадкодавця має право на спадкування за законом на 1/6 частку квартири АДРЕСА_3 (1/2 : 3 = 1/6)
У разі заявлення вимоги про визнання права власності на майно у рівних частках у порядку поділу спільної сумісної власності суд визнає за кожним співвласником право власності на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на відповідний об'єкт, а не ділить останній і не визнає за позивачем право власності на половину цього об'єкта (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 червня 2024 року у справі № 755/4429/22).
Вірним є висновок суду першої інстанції про те, що у зв'язку із смертю ОСОБА_1 позовна вимога про визнання за ним права власності на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на цю квартиру є неналежним способом захисту.
Суд звертає увагу на те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шостастатті 81 ЦПК України), натомість ОСОБА_2 не надала беззаперечних доказів на підтвердження придбання нею квартири АДРЕСА_3 за особисті кошти у розмірір 424 349,34 грн, зокрема ті, які вона отримала від продажу частини нерухомомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , у листопаді 2012 року, тобто за місяць до укладення інвестиційного договору щодо набуття у власність спірної квартири, яку було придбано 30.09.2014 за договором купівлі - продажу квартири АДРЕСА_3 .
Так, матеріалами справи підтверджено, що квартира АДРЕСА_4 , була продана 27.11.2021 за 2 000 000, 00 рублів. ОСОБА_2 належала лише частина вказаної квартири. Іншими співлвасниками цієї квартири по часткі були ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
ОСОБА_2 не надала суду доказів на підтвердження того, що грошові кошти, отримані нею від продажу квартири у м. Москва у рублях були конвертовані у гривні та ввезені на територію України, або ж знаходилися на банківських рахунках ОСОБА_2 .
Наданий суду апеляційної інстанції договір про відкриття та обслуговування банківського рахунку в іноземній та національній валюті для фізичних осіб від 25.12.2012 ОСОБА_2 у АТ «ОТП Банк» та реквізити для переказів в іноземній валюті, заява про ціну нерухомості в основному договорі від 14.11.2012, не можуть бути прийняті судом як докази на підтвердження доводів відповідача ОСОБА_2 щодо придбання нею спірної квартири за власні кошти, перераховані з Російської Федерації до України від продажу проданої нею у м. Москва частини успадкованої ОСОБА_2 квартири.
Таким чином, суду не надано належнимх або допустимих доказів того, що кошти, сплачені за придбання квартири АДРЕСА_3 у розмірі 424 349,34 грн, були саме коштами, отриманими ОСОБА_2 від продажу квартири АДРЕСА_4 , які дійсно є її особистою власністю. ОСОБА_2 не довела суду, що вона придбала спірну квартиру за її особисті кошти.
Ураховуючи встановлені судом апеляційної інстанції під час перегляду обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_2 не надала належних доказів того, що спірна квартира була придбана виключно за її власні кошти, які не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Також відсутні докази, які б підтверджували, що придбання квартири здійснювалося в порядку, який виключає її віднесення до спільної сумісної власності подружжя.
Враховуючи ці обставини, суд дійшов правильного висновку, що спірна квартира, зареєстрована за ОСОБА_2 , була набута під час шлюбу і є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Частки подружжя у даній квартмирі в силу вимог закону є рівними, а відповідно, померлому ОСОБА_1 у даній квартмирі належала її частка, яка є спадковим майном померлого ОСОБА_1 і яка підлягає поділу між трьома спадкоємцями, відповідно матері померлого ОСОБА_1 належмить на праві власності 1/6 частки спірної квартири в порядку спадкування за законом.
Так, одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК Українина сторони покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Всупереч положенням частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України ОСОБА_2 не надала доказів та не обґрунтувала придбання квартири за кошти, належні їй на праві особистої власності, а отже відсутні підстави вважати, що спірна квартира належить їй на праві особистої приватної власності та не є спільною сумісною власністю подружжя.
Так, вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, також свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно.
Доводи апеляцйної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі відповідача, відсутні.
Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано апелянтом до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.
Зважаючи на те, що ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на вищевказане нерухоме майно, яке набуто за час шлюбу, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя та позивач, як спадкоємець першої черги, щодо майна її померлого сина має право на спадкування 1/6 частки спірної квартири, як такої, що увішла до спадкової маси ( частина квартири АДРЕСА_3 ).
Доводи апелційної скарги зводяться до власного тлумачення відповідачем норм права та незгоди з ухваленими судовими рішеннями по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
У справі, яка переглядається, судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права та встановлено всі фактичні обставини справи й враховано доводи сторін.
Зроблені судом висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою.
У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Таким чином, висновки суду першої інстанції по суті спору у межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками суду першої інсанції, викладеними у рішенні, що переглядається апеляційним судом.
При цьому колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Обставини справи встановлені судом на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
Судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна