Апеляційне провадження № 22-ц/824/11025/2025
Справа № 357/13419/24
Іменем України
06 серпня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, ухвалене у складі судді Цуранова А.Ю. в м. Біла Церква 02 квітня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У вересні 2024 року позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути зі ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 221099 в розмірі 16512 грн., за договором позики № 74475672 в розмірі 21525,17 грн., за кредитним договором № 5538782 в розмірі 15950 грн., всього 53987,17 грн., покласти на відповідача судові витрати.
Заявлені вимоги мотивував тим, що 14 січня 2022 року ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 221099, відповідно до п. 2.1 якого кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на платіжну картку клієнта, зазначену клієнтом в особистому кабінеті, яка зазначена в даному п.п. кредитного договору. Згідно п. 2.4 кредитного договору. кредит вважається наданим в день перерахування ТОВ «Селфі Кредит» суми кредиту на користь клієнта. Порядок обчислення (нарахування) процентів, пролонгація, порядок повернення кредиту та сплата процентів, права та обов'язки сторін обумовлені в підписаному сторонами кредитному договорі.
29 лютого 2024 року ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «ЕАПБ» укладено договір факторингу № 29022024. Відповідно до реєстру боржників № 1 від 29 лютого 2024 року до договору факторингу, ТОВ «ФК «ЕАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 16512 грн., з яких 8000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 8512 грн. сума заборгованості за відсотками.
15 січня 2022 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 74475672, за умовами п. 1 якого, за цим договором позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти (позику), на погоджений умовами договору строк шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково, та сплатити позикодавцю плату від суми позики.
14 червня 2021 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЕАПБ» укладено договір факторингу № 14/06/21. Відповідно до реєстру боржників № 11 від 27 жовтня 2023 року до договору факторингу, ТОВ «ФК «ЕАПБ» набуло право вимоги до відповідача в сумі 21525,17 грн., з яких 18000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 3525,17 грн. сума заборгованості за відсотками.
14 лютого 2022 року ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 5538782, відповідно до п. 2.1 якого кошти кредиту надаються ТОВ «Авентус Україна» у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані відповідачем первісному кредитору з метою отримання кредиту. Згідно п. 2.4 кредитного договору, кредит вважається наданим в день перерахування ТОВ «Авентус Україна» суми кредиту за реквізитами згідно п. 2.1 кредитного договору.
24 листопада 2023 року ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЕАПБ» укладено договір факторингу № 24112023. Відповідно до реєстру боржників від 24 листопада 2023 року до договору факторингу, ТОВ «ФК «ЕАПБ» набуло право вимоги до відповідача в сумі 15950 грн., з яких 15950 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу.
З моменту отримання права вимоги до відповідача позивачем не здійснювалось нарахування жодних штрафних санкцій.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2025 року позов задоволено, стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕАПБ» заборгованість за кредитним договором № 221099 в розмірі 16512 грн., за договором позики № 74475672 в розмірі 21525,17 грн., за кредитним договором № 5538782 в розмірі 15950 грн., а також судовий збір в розмірі 2684 грн.
Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що суд врахував усі відсотки за період автопролонгації без перевірки фактичних днів пролонгації згідно з договором (п. 4.3.1), де чітко обмежено максимальний термін 90 днів, а за фактом понад 120 днів, що суперечить самому договору. Суд першої інстанції встановив суми заборгованості, не проаналізувавши належним чином специфіку умов договорів, зокрема положень щодо автопролонгації кредитного строку за договором № 221099 та механізм нарахування відсотків відповідно до договору позики № 74475672. Рішенням не було детально обґрунтовано методику розрахунку відсоткових нарахувань, що суперечить нормам ЦК України та встановленій судовій практиці щодо достовірного встановлення фактичних збитків за кредитними договорами.
Враховуючи незаконність автопролонгації, позивачем незаконно нараховані відсотки поза межами строку дії договору позики, дані вимоги позивача у цій частині є необґрунтованими і такими, що не відповідають умовам договору.
Посилався на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц, від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Наголошував, що судом не враховано, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що кредитні кошти не були отримані відповідачем. В матеріалах справи відсутні первинні документи, які повинні бути складені під час надання кредитних коштів відповідачу. В той час, розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягнутих сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Вказував, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунку позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц.
Разом із тим, позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що відповідачу по справі були перераховані грошові кошти у розмірах, зазначених позивачем.
Відтак, жодних належних доказів на підтвердження обставин, про які заявляє позивач, а саме про заборгованість відповідача за кредитними договорами відповідно до розрахунків заборгованості, матеріали справи не містять. Надані позивачем документи лише констатують наявність заборгованості у фіксованій сумі, але не підтверджують її наявність, походження і розмір. Крім цього, матеріали справи не містять відомостей про зарахування боргу на банківську картку, і що остання належить саме відповідачу.
Від позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, судові засідання проводити без участі ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Детально викладав обставини укладення ОСОБА_1 кредитних договорів з первинними кредиторами ТОВ «Селфі Кредит», ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Авентус Україна», наголошував, що зі змісту договорів та додатків до них вбачається, що жодної з умов, які законом визнаються несправедливими, до договорів внесено не було, крім того, відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Звертав увагу, що в апеляційній скарзі зазначається, що наведені позивачем обставини про отримання відповідачем грошових коштів за умовами кредитних договорів не доведені, при цьому сам відповідач визнає і одночасно не заперечує факт отримання грошових коштів.
Вказував, що з метою надання вичерпної інформації по справі та у відповідності до умов договорів факторингу позивачем було ініційовано запити до первісних кредиторів щодо надання додаткових доказів, а саме детальних розрахунків заборгованості та доказів, що підтверджують надання (перерахування) коштів позичальнику за укладеними договорами. ТОВ «ФК «ЄАПБ» отримано відповідь на свій запит від первісного кредитора та додаткові докази вже після ухвалення рішення суду першої інстанції, тому позивач вимушений просити поновити строк для подання доказів, прийняти та долучити їх до матеріалів справи.
Пояснював механізм застосування автопролонгації та порядок нарахування процентів згідно умов кредитних договорів.
Вказував, що апелянтом не надано суду належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ», а саме того, що відповідні кошти не були зараховані на картковий рахунок позичальника, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.
Звертав увагу, що суд першої інстанції при розгляді справи в повній мірі дотримався усіх норм законодавства, сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, сприяв здійсненню особами, які беруть участь у справі, реалізації їх прав, вжив всіх необхідних заходів щодо забезпечення реалізації принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості і своїх вимог чи заперечень, прав на захист, гарантованих Конституцією України. Всі наведені твердження апелянта в цілому є викладенням його суб'єктивних міркувань щодо даної цивільної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 14 січня 2022 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено електронний договір про надання споживчого кредиту № 221099, відповідно до умов якого відповідач мав отримати кредит у сумі 8 000 грн. на 30 днів під процентну ставку 1,90% на день (а. с. 9 - 13).
14 лютого 2022 року строк кредиту за договором про надання споживчого кредиту № 221099 від 14 січня 2022 року продовжено на 30 днів, що вбачається з додаткової угоди до договору (а. с. 17).
В матеріалах справи міститься таблиця обчислення загальної вартості кредиту клієнта та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, а також паспорт споживчого кредиту (а. с. 14 - 16, 18 - 19).
29 лютого 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 29022024 (з урахуванням додаткових угод та актів), у відповідності до умов якого, а також згідно витягу з реєстру боржників № 1 до договору факторингу, ТОВ «Селфі Кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Селфі Кредит» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі до ОСОБА_1 за договором № 221099 на загальну суму 16 512 грн., в тому числі 8 000 грн. - основна сума боргу, та 8 512 грн. - відсотки (а. с. 20 - 24).
Крім того, 15 січня 2022 року ТОВ «Фінансова компанія «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 уклали договір позики № 74475672, відповідно до умов якого відповідач мав отримати кредит в сумі 18 000 грн. на 30 днів з кінцевим терміном повернення 14.02.2022 під базову процентну ставку 1,99% на день та процентну ставку за понадстрокове користування кредитом в розмірі 2,70% на день, орієнтовна загальна вартість позики 21 761,10 грн. (а. с. 30).
Згідно договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року (з урахуванням додаткових угод та акта приймання-передачі реєстру боржників), укладених між ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», до останнього перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 74475672 на загальну суму 21 525,17 грн., в тому числі 18 000 грн. - основна сума боргу, та 3 525,17 грн. - відсотки (а. с. 31 - 36).
14 лютого 2022 року ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 5538782, відповідно до умов якого відповідач мав отримати кредит у сумі 20 000 грн. на 360 днів за процентною ставкою 1,99% на день (стандартна), 0,697% на день (знижена) (а. с. 43 - 48).
Від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на підставі договору факторингу № 24112023 від 24 листопада 2023 року (з урахуванням додаткових угод та акта приймання-передачі реєстру боржників) перейшло право вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі до ОСОБА_1 за договором № 5538782 на загальну суму 15 950 грн. (а. с. 49 - 53).
В матеріалах справи також містяться розрахунки заборгованості за кредитними договорами (а. с. 25, 37, 54)
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, до відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» надано нові докази, а саме копію довідки ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 15 грудня 2023 року про успішність операцій, копію картки обліку договору (розрахунок заборгованості), копію довідки ТОВ «ФК «Фінекспрес» про підтвердження прийняття до виконання платіжної інструкції, копію даних ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» по кредиту, копію розрахунку заборгованості.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 127 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Виходячи з викладеного, оскільки розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, та оскільки позивачем не надано докази неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, за наведених обставин та згідно вимог ст. 367 ЦПК України апеляційний суд не вбачає підстав для прийняття нових доказів та надання їм оцінки.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 634, 638 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом першої інстанції встановлено і сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 14 січня 2022 року уклав кредитний договір з ТОВ «Селфі Кредит», 15 січня 2022 року уклав договір позики № 74475672 з ТОВ «1 Безпечне Агентство необхідних кредитів», 14 лютого 2022 року уклав кредитний договір № 5538782 з ТОВ «Авентус Україна» в електронній формі.
В подальшому право вимоги до ОСОБА_1 було передано позивачу на підставі договорів факторингу, укладених ТОВ «ФК «ЄАПБ» з первісними кредиторами.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» про стягнення заборгованості в загальному розмірі 53987,17 грн., суд першої інстанції виходив із того, що позикодавці, надавши відповідачу кредитні кошти, зобов'язання за договорами виконали, при цьому позичальник порушив взяті на себе зобов'язання та не повернув отримані кошти з відсотками за користування кредитом.
Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається, на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Так, стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції залишив поза увагою, що у справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право позивача на пред'явлення будь-якої вимоги.
Судом першої інстанції не враховано, що належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості за кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Судом першої інстанції не враховано, що надані позивачем документи лише констатують наявність заборгованості у фіксованій сумі, але не підтверджують її наявність, походження і розмір.
З урахуванням того, що надані позивачем розрахунки суми боргу за кредитними договорами не є зведеними документами, які не були погоджені з відповідачем і не підтверджені первинними обліковими бухгалтерськими документами, апеляційний суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості за вказаними договорами кредиту та позики у розмірах, зазначених у розрахунках.
Розрахунки заборгованості, на які посилався позивач у позові і які досліджувалися судом першої інстанції, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а, отже, не є належними доказами наявності заборгованості. Вказані розрахунки із зазначенням конкретних розмірів заборгованості, є документами, що створені самим позивачем, а відтак, інформація зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не можуть бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Доводи позивача у відзиві на апеляційну скаргу, що відповідач визнає і одночасно не заперечує факт отримання грошових коштів, апеляційний суд відхиляє як неспроможні, позаяк відповідачем не подавалося до суду процесуальних заяв про визнання позову, а після ухвалення рішення судом першої інстанції подано апеляційну скаргу, в якій він просить повністю відмовити в позові.
Тягар доказування покладено на сторони, що забезпечує реалізацію принципу змагальності у судовому процесі. Реалізація такого принципу здійснюється через стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видасться вірогіднішим, ніж протилежний. Застосування такого підходу оцінки доказів відповідає позиції Верховного Суду у справах №910/18036/17 від 02 жовтня 2018 року, №917/1307/18 від 23 жовтня 2019 року.
Оскільки в матеріалах справи відсутня заява відповідача про визнання позову, і оскільки саме на позивача в силу положень ст. 12, 13 ЦПК України покладається доведення обставин, на які він посилається на підтвердження своїх вимог, апеляційний суд відхиляє необгрунтовані доводи відзиву на апеляційну скаргу, що ОСОБА_1 не надано суду належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ», а саме того, що відповідні кошти не були зараховані на картковий рахунок позичальника, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить, і що заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.
Відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що жодних належних та допустимих доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові, щодо отримання відповідачем кредитних коштів, наявності заборгованості та її розміру матеріали справи не містять, а відтак позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено судом першої інстанції безпідставно, оскільки є недоведеним та необґрунтованим.
За таких умов, оскільки факту отримання ОСОБА_1 коштів за кредитними договорами в межах даного апеляційного перегляду не встановлено, нарахування процентів за користування кредитними коштами в будь-якому розмірі та за будь-який період є безпідставним, в зв'язку з чим апеляційний суд не оцінює доводи апеляційної скарги про незаконність нарахування відсотків поза межами строку дії позики та зустрічні аргументи позивача у відзиві на апеляційну скаргу.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нової постанови про відмову в позові.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат, та оскільки відповідачем за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір в розмірі 3633,60 грн., вказані судові витрати підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» в позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» (м. Київ вул. Симона Петлюри 30 код ЄДРПОУ 35625014) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 3633,60 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.