Справа № 760/30912/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/4937/2025 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
04 серпня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ( у режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 10 липня 2025 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
В провадженні Солом'янського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження №12024100170000124 від 23.10.2024 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Під час судового засідання прокурор заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , мотивуючи його тим, що на даний час наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків з метою зміни останніми показів в частині фактичних обставин, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, а жоден більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим вище.
Ухвалою суду клопотання прокурора задоволено та продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_7 на 60 днів до 07 вересня 2025 року включно із визначенням застави у розмірі 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 90 840 гривень.
Суд, обґрунтовуючи доцільність перебування обвинуваченого під вартою, визнав доведеним, що ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, продовжують існувати, а саме ризик переховуватися від суду, про що свідчать такі обставини як тяжкість покарання, що загрожує в разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, що полягає в позбавленні волі на строк від п'яти до восьми років, документів щодо соціальних зв'язків обвинуваченим до суду не надано, в провадженні сектору дізнання відділу поліції на станціях залізничного транспорту Головного управління Національної поліції у м. Києві перебуває інше кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, може вчинити інше кримінальне правопорушення, відомостей про місце роботи теж відсутнє, ОСОБА_7 неодноразово судимий.
Також суд встановив, що розмір альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, визначений ОСОБА_7 раніше при застосуванні йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, гарантуватиме у разі її внесення виконання покладених на обвинуваченого обов'язків.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 10 липня 2025 в частині тримання під вартою та ухвалити нову, якою змінити запобіжний захід на особисте зобов'язання.
В обґрунтування апеляційній скарзі ОСОБА_7 зазначає, що ухвала Солом'янського районного суду м. Києва від 10 липня 2025 винесена з формальних підстав та внаслідок неповного з'ясування обставин справи, а ризики передбачені ст. 177 КПК України є необгрунтованими.
Захисник ОСОБА_6 у апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва 10 липня 2025 та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
В обгрунтування апеляційної скарги захисник зазначив, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства України, винесена з грубим порушенням норм кримінально-процесуального закону.
Зокрема, суд не надав належної оцінки доводам, які були зазначені стороною захисту, надавши пріоритет документам, що були надані слідчим без з'ясування їх доцільності, належності та допустимості.
Так, суд не звернув уваги на ті обставини, що у клопотанні прокурора не було наведено достатніх підстав вважати, що ризики продовжують існувати, а саме що, перебуваючи на волі ОСОБА_7 може переховуватися від органу досудового розслідування чи суду, вчинити дії, спрямовані на знищення, спотворення та приховування доказів, які викривають його у вчиненні злочину, перешкоджатиме досудовому розслідуванню у кримінальному провадженні, шляхом здійснення незаконного впливу на свідків, змушуючи свідчити на його користь та вчинюватиме інші кримінальні правопорушення. Матеріали клопотання не містять даних про те, що ОСОБА_7 чинить перешкоди слідству, його поведінка не дає підстави вважати, що наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а прокурором протилежного не доведено.
Також захисник посилається, що судом не було обгрунтованою наявність ризиків передбачених ст. 177 КПК України, а викладені в ухвалі суду ризики зводяться лише до припущень.
Відповідно до вимог ч.4 ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
У судовому засідання захисник підтримав апеляційну скаргу.
Про розгляд апеляційної скарги прокурор, обвинувачений повідомлені. Від обвинуваченого надійшло клопотання про розгляд апеляційних скарг за його участю, проте останній відмовився від виходу до приміщення слідчого ізолятора для участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції.
Заслухавши доповідь судді, захисника, який підтримав апеляційні скарги, перевіривши їх доводи, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом ч.3 ст.331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
У відповідності до ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Суд, розглядаючи питання доцільності перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, фактично дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку тримання його під вартою у зв'язку з продовженням існування ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ст.177 КПК України.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , оскільки продовжують існувати обставини, які виправдовують подальше обмеження права останнього перебувати на волі.
Доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків суду про доцільність подальшого перебування під вартою ОСОБА_7 на час судового розгляду.
Як випливає із змісту судового рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд врахував обставини, передбачені ст.178 КПК України.
Суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів, приймаючи до уваги також дані про обвинуваченого у сукупності з іншими наведеними вище даними, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано продовжив раніше обраний щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст.176 КПК України, можуть на даному етапі розгляду кримінального провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч.5 ст.194 КПК України.
Рішення суду першої інстанції не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Посилання в апеляційних скаргах захисника та обвинуваченого на недоведеність прокурором заявлених ризиків не знайшло свого підтвердження, оскільки клопотання прокурора містить відповідні відомості щодо існування заявлених ризиків з посиланням на відповідні аргументи, які судом були перевірені та доводам прокурора надано належну правову оцінку.
Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дію якого продовжено судом першої інстанції, має забезпечити виконання неодноразово раніше судимим обвинуваченим ОСОБА_7 процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні на даній стадії судового розгляду.
Також колегія суддів не вбачає підстав вважати, що визначений судом у межах п.3 ч.5 ст.182 КПК України розмір альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, що становить 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є завідомо непомірним для обвинуваченого.
Інших переконливих доводів, які б ставили під сумнів правильність висновків судді про доцільність подальшого перебування під вартою ОСОБА_7 та про необхідність обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання , апеляційні скарги не містять.
Порушень норм кримінального процесуального законодавства та міжнародного законодавства, які б могли слугувати безумовними підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин ухвала суду є законною.
Керуючись ст.ст.404,405,407,419, 422-1 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги обвинуваченого та захисника залишити без задоволення, а ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 10 липня 2025 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Суддя: Суддя: