Апеляційне провадження № 33/824/4068/2025
Справа № 761/29457/24
Головуючий в суді І інстанції Голуб О.А.
Доповідач в суді ІІ інстанції Кашперська Т.Ц.
Іменем України
04 серпня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді Кашперської Т.Ц., з участю представника Координаційно-моніторингової митниці Борматової Ольги Михайлівни, розглянувши клопотання Координаційно-моніторингової митниці про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2025 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності громадянина Болгарії ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), директора фірми «СП Інвестмент Груп ЛТД» (SP INVESTMENT GROUP LTD) АДРЕСА_1 , за порушення митних правил, передбачених частиною 1 статті 483 Митного кодексу України,
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2025 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) за порушення митних правил, передбачених ч. 1 ст. 483 МК України, закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, 15 липня 2025 року представник Координаційно-моніторингової митниці - Борматова О.М. звернулася з апеляційною скаргою, в якій порушила клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Клопотання мотивоване тим, що 17 лютого 2025 року представник митниці Головатюк С.В. приймав участь у розгляді справи № 761/29457/24, за результатом якого суддею було проголошено рішення про закриття провадження у справі відносно ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) за порушення митних правил, передбачених ч. 1 ст. 483 МК України. Враховуючи дату винесення оскаржуваного рішення - 17 лютого 2025 року, представником митниці Головатюком С.В. 25 лютого 2025 року було подано апеляційну скаргу, тобто в межах передбаченого десятиденного строку. В подальшому, через канцелярію Шевченківського суду м. Києва представник митниці Головатюк С.В. отримав інформацію, що апеляційна скарга датована раніше ніж дата прийняття постанови суду у даній справі № 761/29457/24. Відповідно до інформації, яка міститься в ЄДРСР, постанова у справі № 761/29457/24 винесена 26 лютого 2025 року, забезпечено надання загального доступу до неї 17 березня 2025 року. З метою виправлення невідповідності у зазначенні дати винесеного рішення представником митниці Головатюком С.В. повторно подано апеляційну скаргу, яка була зареєстрована судом першої інстанції 30 квітня 2025 року.
Таким чином, беручи до уваги, що рішення про закриття провадження у справі № 761/29457/24 проголошене 17 лютого 2025 року, митниця як державний орган була об'єктивно позбавлена реалізувати право на оскарження судового рішення прийнятого 26 лютого 2025 року, адже не володіла інформацією про те, що судом буде змінено дату винесення судового рішення без повідомлення представника митниці. Отже, об'єктивної можливості подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дати винесення, тобто з 26 лютого 2025 року у митного органу не було, адже рішення у вказаній справі проголошено було 17 лютого 2025 року.
Вказувала, що зважаючи на вищевикладені обставини, митницею пропущено строк на оскарження постанови суду від 26 лютого 2025 року з об'єктивних, незалежних від державного органу підстав, а причини пропуску строку є поважними та підтверджуються відповідними документами.
В судове засідання 04 серпня 2025 року з'явилася представник Координаційно-моніторингової митниці - Борматова О.М., яка підтримала доводи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та просила його задовольнити.
Перевіривши матеріали справи та аргументи клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником та в окремих випадках прокурором. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні цього строку відмовлено.
За змістом положень ч. 2 ст. 294 КУпАП строк на апеляційне оскарження постанови судді, пропущений із поважних причин, може бути поновлений особі, яка звертається із відповідним клопотанням.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» (974_256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).
Також, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії»).
Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду буде порушувати законні права та інтереси сторін і суперечити принципу (правової визначеності) права на справедливий суд, що закріплене в ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, та згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України. (п. 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» заява № 32053/13).
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2025 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) за порушення митних правил, передбачених ч. 1 ст. 483 МК України, закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
25 лютого 2025 року представник митниці Головатюк С.В. вперше звернувся з апеляційної скаргою на постанову суду першої інстанції від 17 лютого 2025 року.
Відповідно до листа Київського апеляційного суду від 27 березня 2025 року № 05-02/700/2025 за підписом секретаря судової палати з розгляду кримінальних справ Мосьондза І.А. повідомлено Шевченківський районний суд м. Києва про те, що зміст оскаржуваної постанови суду першої інстанції та зміст поданої апеляційної скарги стосується різних обставин та подій. На підставі вищевикладеного, Київський апеляційний суд повернув матеріали справи № 761/29457/24 до суду першої інстанції для належного оформлення.
30 квітня 2025 року представник Координаційно-моніторингової митниці - Головатюк С.В. вдруге звернувся з апеляційною скаргою на постанову Шевченківського районного суду м. Києва, проте уже від 26 лютого 2025 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 травня 2025 року апеляційну скаргу Координаційно-моніторингової митниці Державної митної служби України від 30 квітня 2025 року на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2025 року повернуто.
27 травня 2025 року представник Координаційно-моніторингової митниці - Борматова О.М. втретє подала апеляційну скаргу на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2025 року, заявляючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2025 року було відмовлено у задоволенні клопотання Координаційно-моніторингової митниці про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Шевченківського районного суду міста Києва від 26 лютого 2025 року та повернуто апеляційну скаргу апелянту.
У даній постанові Київський апеляційний суд послався на вимоги ст. 287, 294 КУпАП, згідно яких повернення апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення попередньої апеляційної скарги.
Водночас, сам по собі факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку. При вирішенні питання про поважність наведених причин, мають враховуватися також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне судове рішення.
За таких обставин, реалізація права на повторне звернення з апеляційною скаргою на постанову суду про притягнення до адміністративної відповідальності має бути вчинена у найкоротший термін з моменту отримання ухвали про повернення апеляційної скарги.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 24 липня 2023 року в справі № 200/3692/21 зважаючи на зміст викладених у цій постанові норм процесуального права, якими врегульовано питання строків апеляційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду апеляційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані національними судами та ЄСПЛ підходи до поновлення процесуальних строків, правові позиції Верховного Суду з цього приводу, вказав, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Оскільки митний орган не навів змістовних і вагомих аргументів щодо вчинення всіх необхідних і можливих дій, які вказували б на бажання реалізувати процесуальні права з метою захисту прав держави в судовому порядку, не довів, що в цій справі можливість вчасного подання апеляційної скарги не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення, Київський апеляційний суд у постанові від 26 червня 2025 року дійшов висновку про неповажність причин пропуску процесуального строку та про повернення апеляційної скарги особі, яка її подала.
У даній справі при поданні четвертої апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції представник митниці - Борматова О.М. посилалася на те, що місцевим судом оскаржувану постанову було проголошено саме 17 лютого 2025 року, а тому першу апеляційну скаргу від 25 лютого 2025 року було подано у встановлений законом десятиденний строк.
Апеляційний суд відхиляє дані аргументи, адже Шевченківський районний суд м. Києва прийняв оскаржувану постанову у справі № 761/29457/24 саме 26 лютого 2025 року, і дані про те, що в цьому судовому рішенні була допущена описка або суд самовільно змінив дату рішення, в матеріалах справи відсутні.
Зокрема, у справі немає повісток чи інших процесуальних документів, які б свідчили про те, що учасники справи викликались в судове засідання на 17 лютого 2025 року і розгляд протоколу про порушення митних правил № 0055/126000/24 від 11 квітня 2024 року був закінчений прийняттям постанови від 17 лютого 2025 року.
Більше того, подана 25 лютого 2025 року апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції від 17 лютого 2025 року не стосується обставин даної справи та зроблених судом висновків в частині відсутності в діях ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України, відповідно до протоколу № 0055/126000/24 від 11 квітня 2024 року.
Посилання митного органу на ту обставину, що він випадково дізнався, що оскаржувана постанова була прийнята судом 26 лютого 2025 року, а не 17 лютого 2025 року, та в подальшому встановив, що в ЄДРСР постанову було оприлюднено 17 березня 2025 року і для виправлення невідповідностей 30 квітня 2025 року повторно подав апеляційну скаргу є необґрунтованими, оскільки друга апеляційна скарга була подана Координаційно-моніторинговою митницею лише 30 квітня 2025 року без клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження і у цій апеляційній скарзі митниця взагалі не посилалася на обставини невірного зазначення дати судового рішення, а дату оскаржуваної постанови зазначила вірно без жодних зауважень.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі, гарантує стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
У абзацах другому, третьому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 верховенство права охарактеризовано як панування права в суспільстві. Верховенство права, за позицією Суду, вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
У пункті 40 справи «Пономарьов проти України» (заява №3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
Сутність цього принципу полягає у тому, що в разі винесення судом рішення, що набрало законної сили, воно не може бути піддане сумніву.
Окрім цього 20 вересня 2022 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Завалій та інші проти України» (заяви № 23342/14, 42968/15, 1686/17, 64516/17; далі також Рішення), у якому зазначив, що вже встановлював порушення принципу юридичної визначеності за подібних обставин у рішеннях у справах «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, від 03.04.2008) та «Устименко проти України» (заява № 32053/13, від 29.10.2015). І, беручи до уваги обставини заяв, Суд не вбачає підстав для іншого висновку в цій справі. Суди, порушуючи принцип юридичної визначеності, приймали до розгляду за відсутності достатніх підстав і задовольняли скарги, подані поза межами встановленого законодавством десятиденного строку для апеляційного оскарження.
Апеляційний суд звертає увагу й на практику Європейського суду з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30 червня 2006 року у справі «Каменівська проти України» (заява №18941/04), у якій наголошено, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21.02.1975, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. Guйrin v. France, рішення від 29.07.1998, п. 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998, Reports 1998-VIII, с. 3255, п. 45).
Митний орган не навів змістовних і вагомих аргументів щодо вчинення всіх необхідних і можливих дій, які вказували б на бажання реалізувати процесуальні права з метою захисту прав держави в судовому порядку, не довів, що в цій справі можливість вчасного подання апеляційної скарги не мали суб'єктивного характеру, тобто не залежали від його волевиявлення.
В клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не надано логічного та зрозумілого пояснення тому, що перешкоджало митному органу реалізувати право на апеляційне оскарження судового рішення першої інстанції протягом встановленого законом і розумного строку з наданням доказів того, що він вживав відповідних заходів, спрямованих на захист прав та інтересів в судовому порядку.
Пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку учасника провадження щодо реалізації процесуальних прав, небажання їх реалізувати в повній мірі або недоліки (помилки) у діяльності не є поважною причиною пропуску строку.
Апеляційний суд враховує, що у постанові Київського апеляційного суду від 26 червня 2025 року вже була надана належна оцінка всім доводам Координаційно-моніторингової митниці у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, які є повністю аналогічними доводам, зазначеним у цьому клопотанні, і будь-яких нових аргументів особою, якою подано апеляційну скаргу, не наведено.
Таким чином, наведені в клопотанні Координаційно-моніторингової митниці про поновлення строку на апеляційне оскарження доводи не містять посилань на обставини, які б унеможливлювали звернення з апеляційною скаргою у визначений законом строк.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що Координаційно-моніторинговою митницею подано апеляційну скаргу із пропуском строку, визначеного ст. 294 КУпАП, підстав для його поновлення не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд,
Відмовити Координаційно-моніторинговій митниці в поновленні строку на апеляційне оскарження постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 26 лютого 2025 року.
Повернути апеляційну скаргу особі, яка її подала.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Кашперська Т.Ц.