Справа № 760/22705/24
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/6284/2025
9 квітня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Кононовій Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою головного державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ткачової Катерини Володимирівни на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 20 грудня 2024 року (суддя Тесленко І.О.) у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Духоборової Анастасії Миколаївни, боржник: ОСОБА_2 ,
встановив:
у вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою, у якій просила визнати бездіяльність державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Духоборової А.М. незаконною та протиправною.
Мотивуючи подану скаргу, скаржниця зазначала, що ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 28 травня 2024 року у справі №760/5353/24 зобов'язано боржника ОСОБА_2 забезпечити її спілкування з сином ОСОБА_3 кожної суботи з 11:00 год. до 18:00 год.
Скаржниця посилалась на те, що 20 червня 2024 року вона направила на адресу Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) поштовим відправленням заяву про відкриття виконавчого провадження, яке було доставлене 24 червня 2024 року. Однак, станом на 22 липня 2024 року жодної інформації про відкриття виконавчого провадження вона не отримала, у зв'язку з чим письмово звернулась до відділу державної виконавчої служби із запитом про надання інформації про наслідки розгляду її заяви про відкриття виконавчого провадження і про дії, які були вчинені на виконання ухвали суду. У серпні 2024 року вона отримала постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 9 липня 2024 року, винесену із затримкою у 14 днів, іншої запитуваної інформації вона не отримала.
Скаржниця зазначала, що враховуючи те, що боржник свідомо ігнорував виконання ухвали і не виконував обов'язку, покладеного на нього судом, вона 9 серпня 2024 року подала заяву про не виконання боржником ухвали, однак ознайомившись 23 серпня 2024
року з матеріалами виконавчого провадження НОМЕР_2, вона з'ясувала, що в матеріалах виконавчого провадження відсутні докази на підтвердження дій державного виконавця, направлених на виконання ухвали суду. Станом на 16 вересня 2024 року ухвала суду не виконується.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 20 грудня 2024 року скаргу задоволено, визнано бездіяльність державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Духоборової Анастасії Миколаївни неправомірною.
У поданій апеляційній скарзі головний державний виконавець Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ткачова К.В. просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що зумовлені неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин справи, які суд визнав встановленими.
Головний державний виконавець зазначає, що після надходження до відділу державної виконавчої служби заяви скаржниці, державним виконавцем Духоборовою А.М. 9 липня 2024 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1, копію якої скеровано поштовими відправленнями сторонам виконавчого провадження. Стягувачка отримала відповідне поштове відправлення 19 липня 2024 року, тоді як поштове відправлення, надіслане боржнику повернулось до відділу державної виконавчої служби за закінченням терміну його зберігання. При цьому, боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Враховуючи викладене, на підставі частини другої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», 23 серпня 2024 року державним виконавцем було винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 1 700грн, у якій, поміж іншого, зобов'язано боржника виконати рішення за виконавчим документом та попереджено останнього про встановлену законом відповідальність за невиконання судового рішення. У подальшому, на підставі частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем було винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 3 400грн, у якій, поміж іншого, зобов'язано боржника виконати рішення за виконавчим документом та попереджено останнього про встановлену законом відповідальність за невиконання судового рішення.
Головний державний виконавець вважає, що твердження скаржниці про бездіяльність державного виконавця, яке засноване на неотриманні нею станом на 22 липня 2024 року інформації за результатами розгляду її заяви про відкриття виконавчого провадження, є безпідставним, оскільки спростовується відомостями про направлення поштової кореспонденції сторонам виконавчого провадження.
Також головний державний виконавець зазначає, що скаржниця, посилаючись на невжиття державним виконавцем дій щодо відкриття виконавчого провадження на наступний день після отримання відповідної заяви, як це передбачено частиною п'ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», не врахувала, що набрав чинності Закон України від 15 березня 2022 року №2129-ІХ «Про внесення зміни до розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», яким розділ ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 10-2, у якому, поміж іншого, зазначено, що визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Головний державний виконавець вважає, що звернення скаржниці до суду з даною скаргою мотивоване її непогодження з порядком виконання рішення, а саме нею
неодноразово наголошувалось на необхідності застосування до боржника заходів, передбачених статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», однак зазначена норма не може бути застосована у даному випадку.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції у мотивувальній частині ухвали правильно застосував норму статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», крім того, суд вірно зазначив, що і норма статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає аналогічний порядок і застосовується при виконанні рішень про усунення перешкод у побаченнях з дитиною.
Також скаржниця вважає необґрунтованим посилання державного виконання на положення Закону України №2129-ІХ «Про внесення змін до розділу ХІІІ Закону України «Про виконавче провадження», оскільки зазначений Закон регулює виконавчі дії за участі осіб, пов'язаних із росією, і не має жодного відношення до даних правовідносин.
Скаржниця вважає, що законодавцем чітко визначено порядок і терміни застосування до боржника важелів впливу, які пов'язані з діями державного виконавця, зокрема уже в першу суботу після відкриття виконавчого провадження, тобто 13 липня 2024 року, державний виконавець мав би перевірити виконання ухвали суду за місцем її проживання, склавши відповідний акт та наклавши на боржника штраф, а вже наступної суботи, тобто 20 липня 2024 року, встановивши невиконання судового рішення, державний виконавець мав би накласти на боржника подвійний штраф та надіслати відомості до органу досудового розслідування про вчинення боржником кримінального правопорушення, чого державним виконавцем зроблено не було.
Головний державний виконавець Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ткачова К.В., будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, шляхом направлення судової повістки-повідомлення до її електронного кабінету в системі «Електронний суд» (с.с.109), у судове засідання не з'явилась, клопотання про його перенесення не подала.
Боржник ОСОБА_2 про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся за наявною в матеріалах справи адресою, однак судова повістка-повідомлення повернулось до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (с.с.113-114).
Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Матеріали справи не містять іншої адреси місця проживання або місця знаходження боржника ОСОБА_2 .
Виходячи з вищезазначених норм процесуального права, боржник ОСОБА_2 вважається належним чином повідомленим про день, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання не з'явився, клопотання про його перенесення не подав.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність головного державного виконавця та боржника.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення стягувачки
ОСОБА_1 , яка проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 28 травня 2024 року у справі №760/5353/24 (провадження № 2-з/760/183/24) заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини задоволено частково, зобов'язано ОСОБА_2 кожну суботу з 11:00 год. до 18:00 год. забезпечити спілкування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання його матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , з його матір'ю ОСОБА_1 без присутності батька ОСОБА_2 (с.с.39).
19 червня 2024 року ОСОБА_1 направила до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву про початок примусового виконання ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 28 травня 2024 року у справі №760/5353/24 (с.с.3), яка була отримана 26 червня 2024 року (с.с.38).
9 липня 2024 року державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Духоборовою А.М. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 28 травня 2024 року у справі № 760/5353/24 (с.с.37).
9 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до начальника Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Слободчик Д.І. із завою, в якій повідомила, що боржником ухвала суду не виконується та просила забезпечити належне її виконання (с.с.34).
Постановою державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Духоборовою А.М. від 23 серпня 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 за невиконання вимоги виконавчого документу на боржника ОСОБА_2 накладено штраф у розмірі 1 700грн (с.с.35-36).
6 листопада 2024 року ОСОБА_1 повторно звернулась до начальника Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Слободчик Д.І. із завою, в якій повідомила, що боржником ухвала суду не виконується та просила забезпечити належне її виконання (с.с.41)
Постановою державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Духоборовою А.М. від 13 листопада 2024 року за невиконання вимог виконавчого документу на боржника ОСОБА_2 накладено штраф у розмірі 3 400грн (с.с.42-43).
Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Духоборовою А.М. дійсно вживались заходи направлені на примусове виконання судового рішення, шляхом накладення штрафів на боржника, однак при цьому, суд першої інстанції,
враховуючи строки вжиття зазначених заходів та неодноразові звернення стягувачки до державного виконавця з заявами про тривале невиконання судового рішення, дійшов висновку про невідповідність таких дій вимогам Закону України «Про виконавче провадження».
Також, суд першої інстанції послався на те, що всупереч вимогам статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем не надано суду доказів складання відповідних актів про виконання чи не виконання судового рішення, а також доказів попередження боржника про кримінальну відповідальність за невиконання судового рішення та направлення до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.
Основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов'язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Частина 2 статті 451 ЦПК України, у редакції на час звернення зі скаргою, передбачає, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно частини 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
За матеріалами даної справи встановлено, що отримавши 26 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 про примусове виконання ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 28 травня 2024 року, державний виконавець Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Духоборова А.М. відкрила виконавче провадження № НОМЕР_3 постановою від 9 липня 2024 року. При цьому докази направлення копії постанови стягувачці та боржнику копії матеріалів виконавчого провадження, які були надані суду першої інстанції, не містять.
Доводи апеляційної скарги, що пунктом 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану, що свідчить про дотримання державним виконавцем Духоборовою А.М. строків відкриття виконавчого провадження, колегія суддів вважає безпідставними.
У пункті 10-2 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/22 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжено та триває дотепер.
Разом з тим, зі змісту припису, викладеного у пункті 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», вбачається, що
Закон не встановлював додаткових заборон чи обмежень на вчинення державним виконавцем виконавчих дій на період до припинення або скасування воєнного стану на території України.
Ті застереження, що містяться в пункті 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» не можна тлумачити у такий спосіб, що під час воєнного стану на території України припиняються усі виконавчі дії, оскільки це нівелюватиме принцип обов'язковості судових рішень, що набрали законної сили, та призначення інституту виконавчого провадження.
Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29 вересня 2023 року у справі № 336/1212/23, від 24 січня 2024 року у справі № 338/1549/21, від 26 вересня 2024 року у справі № 338/1549/21.
Частиною 6 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентується спеціальними правилами статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».
Виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем (частини перша та друга статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»).
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність (частина третя статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»).
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом (частина четверта статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Копії матеріалів виконавчого провадження не містять документів, які б свідчили, що державний виконавець Духоборова А.М. здійснювала перевірку виконання боржником ОСОБА_2 ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 28 травня 2024 року та складала відповідні акти.
У постанові Верховного Суду від 9 листопада 2022 року у справі № 753/11909/21 зазначено, що у разі якщо час та місце побачень з дитиною визначені рішенням суду, яке
виконується, виконання такого судового рішення має здійснюватися в порядку, визначеному рішенням. Протилежне свідчитиме про несвоєчасне і неповне вчинення виконавчих дій виконавцем під час виконання рішення суду.
З копій матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_3 вбачається, що державним виконавцем виносились постанови про накладення на боржника ОСОБА_2 штрафів у зв'язку з невиконанням останнім судового рішення, в яких містилось попередження боржника про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення, разом з цим, такі постанови були винесені лише після відповідних звернень стягувачки та з порушенням встановлених Законом строків.
При цьому матеріали зазначеного виконавчого провадження не містять відомостей про здійснення державним виконавцем перевірки виконання боржником судового рішення, у тому числі на місці побачення матері з дитиною, складання відповідних актів, а також про звернення державним виконавцем у встановленому законом порядку до органу досудового розслідування з повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення чи до суду з поданням про обмеження боржника у праві виїзду за межі території України, обмеження у праві керування транспортним засобами, тощо.
Крім цього, копії матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_3 не містять доказів направлення державним виконавцем на адресу боржника будь-яких повідомлень, постанов про накладення штрафу та попередження про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 910/7310/20 зробила висновок про те, що накладення штрафів і направлення подання (повідомлення) правоохоронним органам про притягнення боржника до кримінальної відповідальності самі собою не є достатніми заходами з виконання судового рішення. Звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не означає, що виконавець вжив усіх можливих заходів для виконання рішення суду, а свідчить лише про вжиття ним передбачених законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду. Судовий захист прав та законних інтересів, порушених рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, має бути ефективним, зокрема, доступним для тих, кого він стосується, спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення та не залежати від дій, які виконавець вчиняє на свій розсуд.
Доводи апеляційної скарги про неможливість застосування положень статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 28 травня 2024 року, якою застосовані заходи забезпечення позову ОСОБА_1 , колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки саме дана норма Закону регулює питання виконання судового рішення про встановлення побачення з дитиною.
Положеннями цієї статті передбачено, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
При цьому поняття «побачення з дитиною», яким оперує стаття 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», має більш широке тлумачення, тобто законодавець передбачає, що норми цієї статті Закону мають застосовуватися при виконанні судових рішень, зокрема, про встановлення побачення з дитиною, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, про визначення способу участі у вихованні дитини.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 583/1254/21.
Також колегія суддів звертає увагу, що частиною 1 статті 258 ЦПК України визначено, що судовими рішеннями є ухвали та рішення, а відтак ухвала суду про
забезпечення позову, якою зобов'язано ОСОБА_2 забезпечити ОСОБА_1 спілкування з сином ОСОБА_3 кожної суботи з 11год. до 18год., підлягає обов'язковому виконанню у порядку, передбаченому статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що державним виконавцем Духоборовою А.М. не було вжито всіх необхідних заходів, передбачених положеннями Закону України «Про виконавче провадження», для виконання судового рішення - ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 28 травня 2024 року.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, оцінені надані докази, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушення норм процесуального права, тому правових підстав для скасування ухвали суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу головного державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ткачової Катерини Володимирівни залишити без задоволення, ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 20 грудня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 7 серпня 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук