Справа № 500/2849/25
07 серпня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Дерех Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі, відповідач), в якому просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області вчинити дію, врахувавши період роботи в страховий стаж з 14.06.1986 по 26.03.2002 для нарахування пенсійного забезпечення по досягненню відповідного віку.
Позов обґрунтований тим, що позивач не погоджується з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком. Вважає, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив спірний період роботи, який відповідачем не був зарахований до страхового стажу позивача. Просить врахувати, що заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Ухвалою суду від 19.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Даною ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Зокрема, просить врахувати, що страховий стаж позивача становить 24 роки 05 місяців 16 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано періоди роботи за записами в трудовій книжці з 14.06.1986 року по 26.03.2000 рік, оскільки наказ на звільнення містить виправлення. До електронної пенсійної справи долучено дві довідки про вказаний період роботи видані однією датою 27.03.2002 і під одним номером 54 про те, що позивач дійсно працював на Теребовлянській взуттєвій фабриці з 14.06.1986 р. згідно Наказу №188 від 14.06.1986 р. по 26.03.2002 р. згідно Наказу №43 від 26.03.2002р. За даними ЄДРПОУ ВАТ “Теребовлянська взуттєва фабрика» ліквідовано 22.10.2008. Акт зустрічної перевірки не долучено.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявами від 15.04.2025 та від 24.04.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №192550010510 від 23.04.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зокрема вказано, що згідно з наданими до заяви документами про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка) страховий стаж складає 24 років 04 місяців 16 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи: - згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 період роботи з 14.06.1986 по 26.03.2002, оскільки наказ на звільнення містить виправлення; - довідку № 54 від 27.03.2002 року за період з 14.06.1986 по 26.03.2002, оскільки прізвище не відповідає паспортним даним заявника.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №192550010510 від 01.05.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по віку в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області вказано, що згідно наданих до заяви документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсійна відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 страховий стаж складає 24 роки 05 місяців 16 днів; до страхового стажу згідно наданих документів не враховано періоди роботи за записами в трудовій книжці з 14.06.1986 по 26.03.2000, оскільки наказ на звільнення містить виправлення. До ЕПС долучено дві довідки про вказаний період роботи видані однією датою 27.03.2002 і під одним номером 54. За даними ЄДРПОУ підприємство ліквідовано 22.10.2008. Для зарахування даного періоду роботи рекомендовано долучити акт зустрічної перевірки.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За змістом частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 25.11.1997 № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
При цьому обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішень суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень.
Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення .
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 802/2474/17-а.
При цьому порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішеннями з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
У спірному випадку позивач просить суд зобов'язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області вчинити дію, врахувавши період роботи в страховий стаж з 14.06.1986 по 26.03.2002 для нарахування пенсійного забезпечення по досягненню відповідного віку.
Проте, як уже зазначалось вище, у зарахуванні спірного стажу роботи з 14.06.1986 по 26.03.2002 відмовлено Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області, а не відповідачем у даній справі - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
При цьому, рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області є дійсними та не скасованими у передбачений законом спосіб.
З огляду на наведене, суд вважає, що фактично спору між позивачем та відповідачем у даній справі не існує, оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області право позивача щодо зарахування спірного стажу роботи не порушувалось, а відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, довів правомірність свого рішення. Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивачі суду не надали.
Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, а тому, позовні вимоги не підлягають до задоволення повністю.
Судові витрати при цьому, у відповідності до ст. 139 КАС України, не розподіляються.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено та підписано 07 серпня 2025 року.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Реквізити учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ),
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46001 код ЄДРПОУ:14035769).
Головуюча суддя Дерех Н.В.