06 серпня 2025 рокусправа № 380/12918/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення коштів, -
встановив:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , у якій просить суд:
- визнати винним у нанесенні збитків державі, в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_1 - збитки завдані державі, в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 931,35 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 (далі - відповідач) проходив військову службу за призовом під час мобілізації у ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі наказів прикордонного загону від 26.12.2023 №1085-ОС та 30.01.2025 №153-ОС йому тимчасово призупинялося, а згодом поновлювалося проходження військової служби. Водночас, наказом від 28.02.2025 №314-ОС службу знову призупинено з 25.02.2025 у зв'язку з самовільним залишенням місця служби під час дії воєнного стану 21.02.2025, що підтверджено службовим розслідуванням. Матеріали за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, скеровані до ДБР та спеціалізованої прокуратури. Унаслідок виплати грошового забезпечення за лютий 2025 року (7969,57 грн) виникла переплата за 4 дні, що становить 931,35 грн. Вказані кошти були отримані відповідачем без правової підстави, у зв'язку з чим військова частина НОМЕР_4 звернулася до суду з вимогою про їх стягнення. Вимога про повернення коштів направлялася відповідачу листом від 26.05.2025 №09.2/7105-25-Вих, однак не була отримана та повернута відправнику. На вказаний час збитки державі відповідачем не відшкодовані.
Ухвалою судді від 25 червня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Конверт з копією вказаної ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження у адміністративній справі повернувся на адресу суду з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до ч.11 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.08.2022 року у справі №522/3598/16-а, до повноважень адміністративних судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно з ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи, а відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у складі ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наказом начальника зазначеного загону від 26.12.2023 №1085-ОС солдата ОСОБА_1 зараховано в розпорядження начальника НОМЕР_5 прикордонного загону, призупинено військову службу, виплату всіх видів забезпечення, та з 09.03.2023 вважався таким, що не виконує обов'язки військової служби.
Наказом від 30.01.2025 №153-ОС поновлено проходження відповідачем військової служби за призовом, поновлено відповідні пільги, грошове, продовольче, речове та інші види забезпечення. Вказаним наказом його призначено на посаду молодшого інспектора прикордонної служби 1 категорії - помічника гранатометника.
На підставі наказу від 26.02.2025 №482-АГ проведено службове розслідування щодо самовільного залишення відповідачем місця служби 21.02.2025 під час дії воєнного стану. За результатами розслідування підтверджено факт порушення, а матеріали передано до Територіального управління ДБР у м. Києві та Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону для внесення відповідних відомостей до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Наказом начальника НОМЕР_5 прикордонного загону від 28.02.2025 №314-ОС службу ОСОБА_1 призупинено з 25.02.2025, а самого військовослужбовця визнано таким, що не виконує обов'язків військової служби.
Відповідно до розрахункового листа за лютий 2025 відповідачу було нараховано грошове забезпечення за повний місяць лютий 2025 року в розмірі 7969,57 грн, яке перераховано на його банківський рахунок.
У зв'язку з фактичним невиконанням військових обов'язків з 25.02.2025 по 28.02.2025 утворилася переплата грошового забезпечення за 4 календарні дні.
Загальна сума збитків (переплати) складає - 931,36 грн
Листом від 26.05.2025 №09.2/7105-25-Вих скеровано ОСОБА_1 вимогу щодо добровільного відшкодування збитків завданих державі під час проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_1 на суму - 931,36 грн.
Оскільки зазначені кошти у добровільному порядку відповідач не сплатив, позивач звернувся з позовом до суду.
При прийнятті рішення суд керується такими нормами права.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232 здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч.4 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України затвердженим Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 2019 року №548-XIV (далі - Статут №548-XIV).
Згідно з ст. 9 Статуту№548-XIV військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно- правовими актами.
Відповідно до ст. 11 Статуту № 548-XIV необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим: беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю, ввести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Згідно з ст. 16 Статуту №548-XIV кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Відповідно до ст. 26, 27 Статуту №548-XIV військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі - Закон України №160-IX).
Відповідно до ст. 1 цього Закону України №160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України №160-IX визначено, що пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Відповідно до ст. 4 Закону України №160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
Згідно з ч. 4 ст. 3 Закону №160-IX переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 6 Закону України №160-IX визначено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України №160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
На день подачі цього позову відповідачем у добровільному порядку не було відшкодовано вартість завданої майнової шкоди на суму 931 грн. 36 коп., з огляду на що вказана сума підлягає стягненню в судовому порядку.
При прийнятті рішення у цій справі суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, в якій вказано, що спори щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень віднесено до розгляду в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення зі служби.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у позов слід задовольнити повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до ст.139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Відтак підстави для розподілі судовий витрат відсутні.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення коштів - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 суму в розмірі 931, 35 грн (дев'ятсот тридцять одну гривню тридцять п'ять копійок.).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяБрильовський Роман Михайлович