справа № 380/10676/25
06 серпня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 86 (далі відповідач), в якій позивач просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 16 травня 2025 року №/ПС 133950015231 “Про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загально обов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з дати звернення, а саме з 09 травня 2025 року.
Ухвалою від 02.06.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно застосовано висновки про необхідність віку 55 років для призначення пенсії відповідно до п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення». Позивач стверджує, що мала необхідний на дату звернення із заявою про призначення пенсії вік, відтак вважає оскаржуване рішення відповідача протиправним і таким, що порушує право позивача на належний соціальний захист, у зв'язку з чим звернулася до суду із цим позовом.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що позивач звернулась до відповідача щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) за Списком №2 та доданими документами. Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1, розгляд документів, наданих для призначення пенсії позивачу провадився за принципом «екстериторіальності».
Розглянувши заяву та надані позивачем документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було прийнято Рішення №133950015231 від 16.05.2025, згідно з яким позивачу відмовлено у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з огляду на наступне. Пенсійний вік визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) становить 55 років. Необхідний страховий стаж визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(Список № 2) становить 25 років. Необхідний пільговий стаж на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 2, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) становить 10 років. Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Вік позивача становить: 53 роки 05 місяців. Страховий стаж позивача складає: 27 років 02 місяців 29 днів. Пільговий стаж позивача складає: 12 років 03 місяці 10 днів. За результатами розгляду документів доданих до заяви:
До страхового стажу не враховано:- період по безробіттю з 12.08.2000 по 17.10.2000, оскільки відсутня дата поновлення виплати по безробіттю; - період роботи з 01.01.2024 по 30.04.2025, оскільки відсутня сплата страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5.
До пільгового стажу не враховано: - період роботи з 01.01.2024 по 08.07.2024 згідно пільгової довідки № 134 від 08.07.2024, оскільки відсутня сплата страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5.
У зв'язку з відсутністю пенсійного віку 55 років відповідачем було прийнято рішення відмовити в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України № 1058.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
ОСОБА_1 09.05.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення від 16.05.2025 за № 133950015231, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в зв'язку з відсутністю необхідного пенсійного віку (55 років).
Вік позивача становить: 53 роки 05 місяців. Страховий стаж позивача складає: 27 років 02 місяців 29 днів. Пільговий стаж позивача складає: 12 років 03 місяці 10 днів. За результатами розгляду документів доданих до заяви:
До страхового стажу не враховано:- період по безробіттю з 12.08.2000 по 17.10.2000, оскільки відсутня дата поновлення виплати по безробіттю; - період роботи з 01.01.2024 по 30.04.2025, оскільки відсутня сплата страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5.
До пільгового стажу не враховано: - період роботи з 01.01.2024 по 08.07.2024 згідно пільгової довідки № 134 від 08.07.2024, оскільки відсутня сплата страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5.
У зв'язку з відсутністю пенсійного віку 55 років відповідачем було прийнято рішення відмовити в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України № 1058.
Позивач вважає рішення відповідача протиправним та таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення в частині встановлення вікового цензу для призначення пенсії, тому звернулася до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
Закон № 1788-ХІІ введений в дію з 01 січня 1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року в повному обсязі.
01 січня 2004 року набув чинності Закон України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України № 2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що доповнив Закон № 1058-ІV розділом ХІV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 14 такого змісту:
"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
Згідно зі статтею 12 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом “б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом “б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України, стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VІІІ (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційного Суду України застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ.
Тому на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення № 1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий у 55 років.
Тому, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд дійшов висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
У зв'язку з цим між сторонами виник спір, оскільки позивач вважає, що під час призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідач повинен керуватися положенням статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ. Водночас пенсійний орган під час розгляду заяви позивачки про призначення їй пенсії керувався нормами статті 114 Закону № 1058-ІV.
Отже, визначаючись з тим, нормами якого саме закону слід керуватися під час призначення пенсії позивачки, суд враховує правову позицію Верховного Суду, сформовану за результатами розгляду справи № 360/3611/20.
Так, розглядаючи вказану справу, у постанові від 03.11.2021 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тому застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Обставини цієї справи, склад її учасників, предмет спору та заявлені позовні вимоги вказують на те, що ця адміністративна справа є типовою справою, яка відповідає ознакам розглянутої справи № 360/3611/20.
Отже, враховуючи положення частини 3 статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у цій справі суд має керуватися тими правовими висновками, що наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові за результатами розгляду справи № 360/3611/20.
Оскільки ключовим для вирішення цієї справи є питання нормами якого саме закону слід застосовувати при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, і цьому питанню вже надано оцінку Верховним Судом під час розгляду справи № 360/3611/20, суд вважає обґрунтованими доводи позивачки щодо застосування положень статті 13 Закону № 1788-ХІІ під час призначення їй пенсії.
Суд встановив та не заперечується відповідачем, що станом на час звернення позивачки за призначенням пільгової пенсії, їй виповнилося 50 років.
В оскарженому рішенні відповідача обраховано загальний стаж позивачки - 27 років 02 місяці 29 днів, пільговий стаж - 12 років 03 місяців 10 днів.
З урахуванням наведеної вище правової позиції Верховного Суду в зразковій справі № 360/3611/20, та з врахуванням того, що позивачка на час звернення до пенсійного органу досягла 50 років, та її загальний стаж складає не менше 20 років, з них спеціальний (пільговий) стаж за Списком № 2 складає не менше 10 років, пенсійний орган повинен був прийняти рішення про призначення пенсії.
Також, як видно з оскаржуваного рішення до страхового стажу не враховано:
- період по безробіттю з 12.08.2000 по 17.10.2000, оскільки відсутня дата поновлення виплати по безробіттю;
- період роботи з 01.01.2024 по 30.04.2025, оскільки відсутня сплата страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5.
До пільгового стажу не враховано:
- період роботи з 01.01.2024 по 08.07.2024 згідно пільгової довідки № 134 від 08.07.2024, оскільки відсутня сплата страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5.
Щодо не зарахування періоду по безробіттю з 12.08.2000 по 17.10.2000, оскільки відсутня дата поновлення виплати по безробіттю, суд зазначає таке.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінет Міністрів України затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 637 від 12.08.1993 (далі Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до положень Закону України «Про зайнятість населення» від 02.03.2000 № 1533-III (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин щодо періоду отримання допомоги по безробіттю), а саме пункт «ж» частини 1 статті 4 держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу. Згідно статті 25 Закону № 803-XII держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій як виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю. Нормами частини 3 статті 28 Закону № 803-XII визначено, що допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років; для осіб передпенсійного віку (підпункт "г" пункту 1 статті 5 цього Закону) - до 720 календарних днів, а громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше шести місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів.
За нормами пункту «з» частини 1 статті 30 Закону № 803-XII виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку їх виплати.
Відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 № 1533-III (далі Закон №1533-III) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин щодо періоду отримання допомоги по безробіттю), а саме статті 22 - застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу. Допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості. Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.
Згідно норм пункту 1.12 статті 31 Закону № 1533-III виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку їх виплати.
Згідно абзацу 3 частини 1 статті 24 Закону № 1058 період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Відповідно до пункту «а» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Суд встановив, що відповідно до записів з трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , позивачу зокрема:
- з 20.02.2000 розпочато виплату допомоги з безробіття;
- 10.06.2000 відкладено виплату допомоги з безробіття відповідно до частини 2 статті 30 ЗУ «Про зайнятість населення» терміном на 2 місяці.
- 17.10.2000 закінчено виплату з безробіття.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 № 578 (чинне на момент внесення записів про призначення та припинення виплати допомоги по безробіттю до трудової книжки) усі записи про початок, припинення, відкладення та закінчення виплати допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю вносяться працівником державної служби зайнятості після видання наказу, але не пізніше тижневого строку. Усі записи підтверджуються особистим підписом працівника державної служби зайнятості та печаткою центру зайнятості.
Відтак, враховуючи зазначене, відповідальність за внесення відомостей про початок та припинення допомоги по безробіттю до трудової книжки не може покладатися на власника такої трудової книжки. Отже, відмова зарахувати цей період до страхового стажу позивача є протиправною.
Щодо не зарахування періоду роботи до страхового стажу з 01.01.2024 по 30.04.2025, оскільки відсутня сплата страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5 та щодо не зарахування до пільгового стажу період роботи з 01.01.2024 по 08.07.2024 згідно пільгової довідки № 134 від 08.07.2024, оскільки відсутня сплата страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5, суд зазначає таке.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 30.09.2019 у справі № 316/1392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Законодавством не передбачена відповідальність застрахованої особи - найманого працівника за невиконання страхувальником - роботодавцем обов'язку сплати страхових внесків. При цьому, найманий працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії особи періодів її роботи на такому підприємстві.
Позбавлення працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України є неприпустимим та суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Суд звертає увагу, що у випадку невиконання страхувальником обов'язку щодо сплати єдиного внеску, в тому числі порушення строків його сплати, законодавством передбачає відповідальність страхувальника, шляхом сплати недоїмки, штрафу та пені на вимогу органу доходів і зборів, встановлюючи можливість виконання такої вимоги як виконавчого документа державною виконавчою службою та наділяючи орган доходів і зборів правом звернення до суду з позовом про стягнення такої недоїмки.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 01.0.2021 у справі № 423/757/17 та від 31.03.2021 у справі № 242/5696/16-а, за умови підтвердження пільгового стажу, позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.
Суд встановив, що в матеріалах справи міститься довідка №134 від 08.07.2024 про підтвердження наявного трудового стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до вказаної довідки ОСОБА_1 у період з 03.08.2016 по 08.07.2024 виконувала гірничі роботи на по поверхні шахти за професією електрослюсар (слюсар) черговий та з ремонту устаткування, як працівник зайнятий ремонтом устаткування на виробництві в умовах діючого виробництва на Державному підприємстві «Львіввугілля» Відокремленого підрозділу «Шахта «Степова».
Як встановлено судом, період роботи позивача з 01.01.2024 по 30.04.2024 відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача оскільки відсутня сплата страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5.
Враховуючи те, що обов'язок зі сплати страхових внесків покладено роботодавця, тобто Відокремлений підрозділ «Шахта Степова» ДП «Львіввугілля», то вказані періоди роботи на даних підприємствах підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача в повному обсязі.
За встановлених фактичних обставин, суд висновує про безпідставність незарахування відповідачем до страхового стажу періоду роботи позивача з 01.01.2024 по 30.04.2025 та до пільгового стажу період роботи з 01.01.2024 по 08.07.2024. Як наслідок, вказані періоди роботи підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача у повному обсязі.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 16 травня 2025 року №/ПС 133950015231 “Про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загально обов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , є протиправним.
Щодо позовної вимоги зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з дати звернення, а саме з 09 травня 2025 року, суд зазначає таке.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 13 жовтня 2022 року у справі №380/13558/21.
Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
Таким чином, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.05.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» та прийняти рішення з урахуванням висновків суду наданих в мотивувальній частині судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до статті 139 КАС України з ГУ ПФУ у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 16 травня 2025 року №/ПС 133950015231 “Про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загально обов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 86) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.05.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» та прийняти рішення з урахуванням висновків суду наданих в мотивувальній частині судового рішення.
У задоволенні інших вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 86) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.