Іменем України
07 серпня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1254/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомдення сторін в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом адвоката Галкіна Вячеслава Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
17 березня 2025 року через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему до Луганського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви адвоката Галкіна Вячеслава Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яким просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 24.01.2025 № 204650015397 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за її заявою від 16.01.2025 у відповідності до ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII, в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 16.01.2025 позивачка звернулася до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком (на пільгових умовах) так як на момент звернення їй виповнилося понад 50 років, вона набула необхідно пільгового стажу та віку, передбаченого пунктом "б" статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII від 05.11.1991, у редакції чинній до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015), а тому набула право на пенсію у відповідності до зазначеного Закону.
Рішенням від 24.01.2025 № 204650015397 відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, відмовив позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах так як на думку відповідача вона набуде право лише по досягненню віку 55 років згідно п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому відповідач взагалі не розглядав питання призначення пенсії згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 , вважаючи, що норми цього закону є нечинними, хоча відповідачем добровільно було враховано до страхового стажу позивачки 31 рік 0 місяців 16 днів, з них до пільгового стажу за Списком № 2 - 14 років 2 місяці, а цього вже було достатньо для призначення пенсії згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991, однак відповідач цього не зробив.
Представник позивача вважає, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії протиправним, а тому звернувся до суду з даним позовом в інтересах ОСОБА_1 .
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що за принципом екстериторіальності заяву про призначення пенсії було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №204650015397 від 24.01.2025 року Позивачу, було відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з наступних підстав.
Пенсійний вік визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) становить 55 років. Вік заявниці 53 роки. Необхідний страховий стаж визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) становить 25 років. Страховий стаж заявниці становить 31 рік 16 днів. Необхідний пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списом №2, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) становить 10 років. Працівники, які мають стаж роботи з шкідливими і важкими умовами праці, але мають не менше половини стажу (5 років) на зазначених роботах, відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Пільговий стаж заявниці становить 14 років 02 місяці. Заявниця звернулась через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.
За наданими документами до страхового не зараховано періоди:- з 01.09.2017 по 30.11.2017, з 01.10.2024 по 31.10.2024, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5 відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України; - з 01.11.2024 по 31.12.2024, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5 відсутні нараховані та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України.
Пільговий стаж за Списом № 2 обчислено згідно даних, які містяться в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового соціального страхування за формою ОК-5.
На підставі викладеного було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч. 2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням пенсійного віку 55 років, передбаченого статтею 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Комплексний аналіз норм Закону №1058 та Порядку застосування Списків дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне, забезпечення на пільгових умовах відповідно до ст.114 Закону №1058 є:
1) формальна констатація факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у відповідному Списку;
2) документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці не менше 80 відсотків робочого часу;
3) досягнення віку, визначено Законом (55 років).
Єдиним законом, який регулював питання призначення пенсії за віком на пільгових умовах був Закон № 1058-ІV.
Відтак, у Головного управління був відсутній вибір між положеннями п. “б» ст. 13 Закону № 1788-ХІІ та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-ІУ, а отже дії Головного управління, які полягають у застосуванні до Позивача положень Закону № 1058-ІV, є правомірними, такими що відповідають законодавству та Конституції України.
Враховуючи викладене, посилання Позивача на рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 є безпідставними, оскільки зазначене рішення впливає виключно на Закон № 1788-ХІІ, який не застосовувався та не повинен був застосовуватися при прийнятті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області рішення про відмову у призначенні пенсії.
На підставі вищевикладеного просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 23 червня 2025 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідив матеріали справи, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінив докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , 16.01.2025 звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
За принципом екстериторіальності заява позивачки про призначення пенсії була розглянута головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 204650015397 від 24.01.2025 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком згідно п.2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із недосягненням пенсійного віку 55 років. В обґрунтування відмови зазначено, що пенсійний вік визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) становить 55 років. вік заявниці 53 роки. Необхідний страховий стаж визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) становить 25 років. Страховий стаж заявниці становить 31 рік 16 днів. Необхідний пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списом №2, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) становить 10 років. Працівники, які мають стаж роботи з шкідливими і важкими умовами праці, але мають не менше половини стажу (5 років) на зазначених роботах, відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Пільговий стаж заявниці становить 14 років 02 місяці. За наданими документами до страхового не зараховано періоди: з 01.09.2017 по 30.11.2017, з 01.10.2024 по 31.10.2024, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5 відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України; з 01.11.2024 по 31.12.2024, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5 відсутні нараховані та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України. Пільговий стаж за Списом № 2 обчислено згідно даних, які містяться в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового соціального страхування за формою ОК-5.
Позивач оскаржує рішення відповідача як таке, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства та її конституційних прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною першою статті 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003(далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посаді показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IVдоповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом “б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України(конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III “Прикінцеві положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), статтю13, частину другу статті14, пункти “б» - “г» статті54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції:
“На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт “б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом “б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та 55 років за пунктом 2 частини 2статті 114 Закону №1058-IV.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України “Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст.19, ч. 3 ст.22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-IVабсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII та статтею 14 Закону №1058.
Згідно із ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі “Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а від так підлягає скасуванню.
В той час, враховуючи правову позицію рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Тобто, умовою для виникнення у особи права на пільгову пенсію за Списком№2 є досягнення пенсійного віку 50 років при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на роботах, що відноситься до пільгового стажу.
Наведені обставини свідчать про те, що пенсійним органом необґрунтовано відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пільгової пенсії за Списком №2 з підстави недосягнення нею необхідного пенсійного віку.
Наведені обставини свідчать про необґрунтованість та протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 24.01.2025 №204650015397, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню судом.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до заяви про призначення пенсії від 16.01.2025, суд зазначає, що не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що вирішення питання щодо призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах віднесено до дискреційних повноважень відповідача, а тому суд позбавлений можливості вручатися у дискреційні повноваження відповідача та зобов'язувати його призначати пенсії за віком на пільгових за Списком №2.
У зв'язку з чим така вимога є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Водночас, ураховуючи вимогу ч. 2 ст. 5 КАС України, з метою ефективного способу захисту прав позивача, суд вважає необхідним обрати інших спосіб захисту та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХII, в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» під 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020, подану 16.01.2025, враховуючи висновки суду наведені в даному рішенні.
За правилами частин 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, з урахуванням наведеного розмір судового збору, що підлягає сплаті за дану позовну заяву складає 968,96 грн.
Відповідно до частини другої статті 133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 968,96 грн., що підтверджується квитанцією №6B8Q-14DB-Q9KE від 16.06.2025.
З огляду на те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а також, що даний спір виник внаслідок неправильних дій ГУ ПФУ в Одеській області суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 5, 9, 79, 80, 133, 139, 241, 242-246, 255, 260, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву адвоката Галкіна Вячеслава Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 24.01.2025 № 204650015397 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХII, в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» під 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020, подану 16.01.2025, враховуючи висновки суду наведені в даному рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Ірметова