про відмову в забезпеченні позову
06 серпня 2025 року 320/39481/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Колеснікова І.С., розглянувши в письмовому провадженні заяву представника заявника - Корнєєва Євгена Леонідовича про забезпечення позову до подання позовної заяви, -
Представник ОСОБА_1 - Корнєєв Євген Леонідович звернувся до Київського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, у якій просить суд:
- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 , його відокремленим підрозділам, органам і установам, що знаходяться в його підпорядкуванні, його посадовим особам вчиняти дії щодо призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлення до місця проходження військової служби ОСОБА_1 до набрання законної сили судовим рішення в адміністративній справі.
Заява обґрунтована тим, що заявник, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та, відповідно, має підставу для відстрочки від мобілізації.
Зазначив, що якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації, в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахування вищенаведеного положення КАС України, розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.
Розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову, дослідивши наявні в матеріалах справи докази обґрунтованості заяви про забезпечення позову, суд прийшов до такого.
За положеннями статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до положень статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно приписів частин 1, 2 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд зазначає, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа, певних заходів щодо охорони прав та свобод позивача, для створення можливості реального виконання позитивного (для позивача) рішення суду. Також суд вважає за необхідне відмітити, що приймаючи ухвалу про вжиття заходів по забезпеченню позову, суд повинен враховувати, що прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що не вжиття таких заходів може у майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.
Слід зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
За своєю юридичною природою інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
При цьому, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними та адекватними заявленим позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Тобто, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 26.04.2019 у справі № 826/16334/18.
Згідно частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС).
Тобто, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Виходячи із наведеного, у випадку звернення сторони із вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою.
З цією метою, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24.02.2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану.
Заявник зауважив, що ОСОБА_1 , не підлягав призову на військову службу під час мобілізації відповідно до статті 23 Закону України №3543-XII, так як здійснює постійний догляд за своїм батьком.
07 липня 2025 року військовозобов'язаний ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації по догляду за своїм батьком на підставі абзацу 9 частини І статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 18 травня 2024 року № 3543-XII.
До заяви, окрім інших документів, було додано: Висновок ЛКК № 158 від 02.08.2024 про необхідність догляду з ОСОБА_2 - батьком ОСОБА_1 , свідоцтво про народження ОСОБА_1 та Акт комісії Виконавчого комітету Переяславської міської ради № 49/2025 від 12.06.2025 про встановлення факту здійснення особою постійного догляду, де встановлено, що саме ОСОБА_1 здійснює постійний догляд за своїм батьком.
Зазначені дії на думку представника позивача мають ознаки очевидної протиправності, у зв'язку з чим суд у відповідності до пункту 2 частини 2 статті 150 КАС України зобов'язаний вжити заходів забезпечення позову до моменту прийняття рішення у справі.
Втім, суд вказує, що ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах, на чому наголошує представник позивача у заяві про забезпечення позову, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову, оскільки чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.
У постанові Верховного Суду від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22 суд звернув увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Поряд з цим, суд наголошує, що заборона вчиняти дії щодо мобілізації відповідно Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" не входить до повноважень адміністративного суду та не може бути реалізовано у межах розгляду заяви про забезпечення позову.
Посилання заявника як на підставу необхідності забезпечення позову на те, що відповідач може його мобілізувати призвати на військову службу під час мобілізації, в особливий період, внаслідок чого зі статусу військовозобов'язаного він набуде нового юридичного статусу - військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також ускладнить виконання рішення суду, - є неприйнятними, оскільки відповідно до наведених норм права призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає в тому числі перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення.
Отже, такі посилання заявника не свідчать про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав заявника в такій мірі, що для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль, або захист цих прав буде неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову.
Крім того, положеннями статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачена можливість звільнення військовослужбовців з військової служби, в тому числі під час дії воєнного стану, за наявності для цього визначених законом підстав, зокрема сімейних чи інших обставин.
Сама по собі можливість настання негативних наслідків чи порушення прав заявника в майбутньому не може визнаватися достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечною підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже покликання суду - здійснення захисту реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 вересня 2019 року у справі №826/13306/18.
Твердження заявника, що зазначені у заяві, сформульовані як можливість/ймовірність, яка ґрунтуються виключно на припущеннях.
Проте рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства, що є недопустимим.
Крім того, зупинення дії чи заборона вчиняти будь-які дії відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та будь-яких інших законів України не входить до повноважень адміністративного суду та не може бути реалізовано в рамках розгляду заяви про забезпечення позову.
Сама лише незгода заявника із рішенням, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з відповідним позовом не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Відтак, наведені позивачем обґрунтування не свідчать про наявність підстав для забезпечення позову, що визначені частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України. Таких підстав не встановлено і судом.
Таким чином, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - Корнєєва Євгена Леонідовича про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Колеснікова І.С.