Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 серпня 2025 року Справа№200/3163/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
05 травня 2025 року адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна в інтересах ОСОБА_1 , позивача, звернулась з позовом до Донецького окружного адміністративного суду з вимогами до 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (з урахуванням уточнень):
- визнати протиправними дії 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 13 жовтня 2024 року в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
- зобов'язати 7 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 13 жовтня 2024 року в загальній сумі 318965,60 грн. відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- визнати протиправною бездіяльність 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати 7 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
21 травня 2025 року представник позивача, з метою виконання вимог ухвали суду від 12 травня 2025 року, надав до суду заяву про усунення недоліків, до якої долучив, зокрема, заяву про поновлення строку звернення до суду та уточнену позовну заяву.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом буде вирішуватись судом в процесі розгляду справи, після отримання від відповідача доказів по справі.
10 червня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву та докази по справі.
11 червня 2025 року відповідач надав до суду докази по справі.
Інші заяви та клопотання по розглядаємій справі не надходили.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Так, в обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що позивач проходив військову службу у 7 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області та на цей час позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При цьому, за період з 01 березня 2018 року по 13 жовтня 2024 року йому не була нарахована та виплачена «фіксована» сума індексації грошового забезпечення щомісяця, всупереч приписам пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Представник позивача звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити позивачу за період з 01 березня 2018 року по 13 жовтня 2024 року індексацію грошового забезпечення в повному обсязі, а саме з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Відповідач надав копії довідок грошового забезпечення позивача, з яких вбачається, що в період з 01 березня 2018 року по 13 жовтня 2024 року, «фіксована» сума індексації грошового забезпечення позивача не нараховувалась та не виплачувалась.
Представник позивача вважає таку бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у належному розмірі протиправною та такою, що порушує права позивача на належне грошове забезпечення. Просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв'язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум. Відповідач вважає, що позовні вимоги щодо зобов'язання нарахувати й виплатити позивачу індексацію за період з 01 березня 2018 року по 13 жовтня 2024 року включно призведе до безпідставних видатків з державного бюджету, адже відповідач нараховував позивачу індексацію за вказаний період відповідно до постанови КМУ та роз'яснень профільних відомств.
Крім того, відповідач зазначив, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-IX на 2023 рік, було зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Тому, відповідач вважає, що оскільки в 2023 році призупинено виплату індексації грошового забезпечення до окремого доручення, позовні вимоги в частині зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2023 року по 13 вересня 2024 року не можуть підлягати задоволенню.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_1 .
Відповідач, 7 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (код ЄДРПОУ 38294628), у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно зі статтею 43 КАС України має адміністративну процесуальну дієздатність.
Позивач має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Позивач є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , що видано Державною службою України з надзвичайних ситуацій 16 листопада 2015 року. Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Позивач проходив службу в УМВС України, МНС України, Державній службі України з надзвичайних ситуацій з 15 квітня 1997 року по 13 жовтня 2024 року, що підтверджується матеріалами справи та не оскаржується відповідачем.
Відповідно до витягу з наказу (по особовому складу) начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області від 10 жовтня 2024 року №860 «Про звільнення та направлення у розпорядження, звільнення, призначення осіб начальницького складу, тимчасове покладання обов'язків, надання матеріальної допомоги» звільнено із займаної посади та виключено зі списків особового складу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області 13 жовтня 2024 року та направлено за згодою до подальшого проходження служби сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1 .
7 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області листом, без номера та дати, надав відповідь на заяву представника позивача від 17 грудня 2024 року стосовно нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, в якій зазначило наступне.
«Статтею 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, виплату сум індексації грошових доходів передбачено здійснювати за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Частиною 6 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено індексацію грошових доходів населення, яка здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. Отже, індексація повинна виплачуватися в межах асигнувань визначених у кошторисі органу управління (підрозділу) на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.
Крім того, протягом 2016-2018 років Міністерство соціальної політики України надавало роз'яснення листами від 16 квітня 2015 року №10685/0/14-15/10, від 09 червня 2016 року №252/10/136-16, від 08 серпня 2017 року №13700/з, від 08 серпня 2017 року №78/0/66-17, у яких було зазначено, що індексацію грошового забезпечення слід не нараховувати до окремого роз'яснення. У зв'язку з обмеженим фінансуванням у 2016-2018 роках нарахування та виплата індексації грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу в Головному управлінні підрозділах була припинена.
Тому, у період з січня 2016 року по серпень 2019 року нарахування та виплата індексації грошового забезпечення Вам не здійснювалась, у період з вересня 2019 року по грудень 2022 року та з серпня 2024 року по жовтень 2024 року виплата проведена в повному обсязі.».
Відповідно до довідок про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період січень 2018 року - листопад 2024 року позивачу за період з березня 2018 року по серпень 2019 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась, у вересні 2019 року індексація грошового забезпечення нарахована у розмірі 1371,28 грн., у жовтні-листопаді 2019 року - 206,72 грн. на місяць, у грудні 2019 року-червні 2020 року - 216,51 грн., у липні-листопаді 2020 року - 226,29 грн. на місяць, у грудні 2020 грн. - 233,81 грн., у січні-березні 2021 року - 331,42 грн. на місяць, у квітні-червні 2021 року - 415,41 грн. на місяць, у липні-листопаді 2021 року - 540,03 грн. на місяць, у грудні 2021 року-січні 2022 року - 563,19 грн. на місяць, у лютому-квітні 2022 року - 672,35 грн. на місяць, у травні 2022 року - 913,01 грн., у червні 2022 року - 1017,21 грн., у липні 2022 року - 1066,00 грн., у серпні-жовтні 2022 року - 1281,80 грн. на місяць, у листопаді 2022 року - 1424,80 грн., у грудні 2022 року - 1470,83 грн., у період січень 2023 року-липень 2024 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась, у серпні 2024 року - 130,20 грн., у вересні-жовтні 2024 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відповідно до довідок про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період січень 2018 року - листопад 2024 року розмір грошового забезпечення позивача у лютому 2018 року склав 18546,70 грн.: посадовий оклад - 565,00 грн, оклад за військовим званням - 40,00 грн., надбавка за вислугу років - 211,75 грн., надбавка за особливості проходження служби - 151,25 грн., доплата за службу у нічний час - 31,78 грн., компенсація ПДФО - 2829,16 грн., надбавка ОУП2 - 408,38 грн., премія щомісячна - 6215,00 грн., матеріальна допомога для оздоровлення - 7591,38 грн., винагорода за участь в АТО - 503,00 грн., а за березень 2018 року розмір грошового забезпечення склав 10230,71 грн.: посадовий оклад - 2820,00 грн., оклад за військовим званням - 670,00 грн., надбавка за вислугу років - 1570,50 грн., доплата за службу у нічний час - 34,61 грн., компенсація ПДФО - 1560,62 грн., надбавка ОУП2 - 408,38 грн., премія щомісячна - 542,40 грн., винагорода за участь в АТО - 600,00 грн., надбавка ОПС - 2024,20 грн.
Спірним питанням у даній справі є правомірність дій/бездіяльності відповідача під час нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 13 жовтня 2024 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, у тому числі, порядок проходження служби цивільного захисту, соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту, врегульовані нормами Кодексу цивільного захисту України.
Відповідно до частини першої статті 101 Кодексу цивільного захисту України, служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Частиною першою статті 115 Кодексу цивільного захисту України визначено, що держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів та підрозділів цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Статтею 125 Кодексу цивільного захисту України визначено, що держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків.
Розміри, порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захист, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року №623, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2018 року за №936/32388 (далі - Інструкція №623).
Пунктами 2, 3 Інструкції №623 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
У частині шостій статті 2 Закону №1282-XII вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно зі статтею 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №1282-XII порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації цих положень Закону України №1282-XII Кабінет Міністрів України постановою затвердив Порядок №1078, яким затверджено Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 7 пункту 4 Порядку №1078).
Статтею 18 Закону України від 05 жовтня 2000 року №2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Конституційний Суд України в рішенні від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 05 лютого 2020 року у справі №825/565/17.
Положеннями Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Пункт 6 Порядку №1078 не пов'язує індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. Тобто, мова йде про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Отже, посилання відповідача на положення статті 5 Закону України №1282-XII, як на підставу не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, є необґрунтованими, оскільки додаткові витрати, пов'язані з індексацією грошових доходів громадян, відображаються у складі витрат, до яких відносяться виплати, що індексуються, відповідно до пункту 11 Порядку № 1078.
Одночасно суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у справі Кечко проти України, (Заява № 63134/00) встановив порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету.
Пунктом 23 рішення у вказаній справі Європейського суду з прав людини вказано, що Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідачем не надано належних доказів, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що нарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення у належному розмірі, свідчить про порушення відповідачем вимог Закону України №1282-XII та Порядку №1078.
Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням абзаців 4-6 пункту 5 Порядку №1078, суд зазначає наступне.
Згідно пункту 1-1 Порядку №1078 (у редакції, чинній з 15 березня 2018 року) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 1 січня 2016 року 101 відсоток).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (…)
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
За змістом абзацу 5 пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
На підставі абзацу 2 пункту 4 Порядку №1078 оплата праці, у тому числі, грошове забезпечення, індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Відповідно до абзацу 4 пункту 4 Порядку №1078 частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Порядок визначення суми індексації протягом спірного періоду регулювався абзацом 5 пункту 4 Порядку №1078 (з врахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів»), згідно якого сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Згідно абзацу 1 пункту 5 Порядку №1078 (в редакції, що діяла до 02 квітня 2021 року) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Відповідно до редакції цього ж абзацу, яка набула чинності з 02 квітня 2021 року, у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Відповідно до абзацу 2 пункту 5 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
На підставі абзацу 3 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Абзацом 4 пункту 5 Порядку №1078 передбачено, що якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Згідно абзацу 5 пункту 5 Порядку №1078 (в редакції, що діяла до 02 квітня 2021 року) у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Відповідно до редакції цього ж абзацу, яка набула чинності з 02 квітня 2021 року, у разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
На підставі абзацу 6 пункту 5 Порядку №1078 до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку (в редакції, що діяла з 02 квітня 2021 року: до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку).
Як визначено пунктом 10-2 Порядку №1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби) для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу, посадова особа митної служби.
Таким чином, Порядок №1078 фактично передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, - поточної індексації та індексації, яка розраховується як різниця між розміром підвищення місячного доходу (у випадку, якщо таке збільшення доходу відбулось у зв'язку зі підвищення тарифної ставки (окладу)) та розміром індексації, що мала би бути нарахована, якби збільшення доходу не відбулось (індексація-різниця).
При цьому абзац 3 пункту 10-1 Порядку №1078 в редакції, яка діяла до 1 грудня 2015 року передбачав, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу; пункт 10-2 передбачав, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість, та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи сума індексації зберігається, якщо сума збільшення заробітної плати менша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць. У разі коли сума збільшення заробітної плати більша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць, такий місяць вважається базовим під час обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Тобто, до 1 грудня 2015 року новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового доходу міг бути місяць прийняття (виходу) працівника на роботу, місяць збільшення заробітної плати, а нарахування й виплата індексації мали індивідуальний характер для кожного працівника.
Внаслідок змін до Порядку №1078, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації провадиться не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. У зв'язку із такими змінами змінився і механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати, при цьому був вилучений термін базовий місяць.
Порівняльний аналіз указаних положень свідчить про те, що внаслідок змін, запроваджених постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», з 1 грудня 2015 року, діють єдині правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації для всіх працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення чи виходу на роботу - обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник).
Тобто, відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.
Зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась з 01 березня 2018 року у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.
Пунктом четвертим цієї постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.
Відповідно до абзацу першого пункту 5 Порядку №1078 (зі змінами) разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Таким чином, враховуючи те, що підвищення посадового окладу позивача з березня 2018 року відбулося у зв'язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року постанови №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців, саме березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу 1 пункту 5 Порядку №1078 є місяцем підвищення доходів позивача (базовим місяцем), а тому значення індексу споживчих цін у цьому місяці приймається за 1 або 100 відсотків.
Згідно із абзацом 2 пункту п'ятого Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України за посиланням: http://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ct/cnrik/isc/iscu/iscmu.htm, де розміщено індекси споживчих цін у 1991-2019 роках, з квітня 2018 року по листопад 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%.
Відповідачем не надано відомостей про застосування базового місяця при розрахунку розміру індексації за спірний період.
Разом з тим, у контексті спірних правовідносин питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку №1078.
Відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
До чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.
Якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку №1078.
При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078 обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці), покладається безпосередньо на роботодавця.
З огляду на зазначене, березень 2018 року, в якому відбулось підвищення посадового окладу позивача та, відповідно, і інших складових грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.
Згідно матеріалів справи поточна індексації позивачу сплачувалась у період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року, водночас, дії відповідача щодо правомірності та правильності її нарахування не є спірними.
Разом із цим, індексація-різниця, нарахування та сплата якої передбачені абзаци 4-6 пункту 5 Порядку № 1078, позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
Щодо кола обставин, які належить з'ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, то норми свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (абзац 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21, від 11 травня 2023 року у справі №260/6386/21.
Відповідно до положень Порядку №1078 розрахунок індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з місяця наступного за базовим.
Оскільки березень 2018 року є місяцем підвищення доходу (значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків та індексація грошового забезпечення відповідно не нараховується), індекс споживчих цін у листопаді 2018 року склав 103,7 (1,008*1,00*1,00*0,993*1,00*1,019*1,017*100).
Отже, індекс споживчих цін не перевищував 103% до листопада 2018 року.
У листопаді 2018 року індекс споживчих цін за вказаний місяць складав 103,7 %.
З урахуванням положень Порядку №1078, оскільки індекс споживчих цін у листопаді 2018 року складає 103,7%, то у наступному місяці і підлягає індексація грошового забезпечення військовослужбовців.
Однак, слід звернути увагу на положення абзаців 4-5 пункту 5 Порядку №1078, згідно з якими, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Так, у березні 2018 року відбулося підвищення посадових окладів у військовослужбовців відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
З матеріалів справи вбачається, що розмір грошового забезпечення позивача у лютому 2018 року склав 7623,16 грн.: посадовий оклад - 565,00 грн, оклад за військовим званням - 40,00 грн., надбавка за вислугу років - 211,75 грн., надбавка за особливості проходження служби - 151,25 грн., доплата за службу у нічний час - 31,78 грн., надбавка ОУП2 - 408,38 грн., премія щомісячна - 6215,00 грн., а за березень 2018 року розмір грошового забезпечення склав 8070,09 грн.: посадовий оклад - 2820,00 грн., оклад за військовим званням - 670,00 грн., надбавка за вислугу років - 1570,50 грн., доплата за службу у нічний час - 34,61 грн., надбавка ОУП2 - 408,38 грн., премія щомісячна - 542,40 грн., надбавка ОПС - 2024,20 грн.
Щодо врахування винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції при порівнянні розміру грошового забезпечення позивача в лютому і березні 2018 року, суд зазначає.
Так, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 червня 2021 року у справі №240/11441/19, відступив від правового висновку, зробленого Верховним Судом у постанові від 26 червня 2018 року у справі №420/1232/16, постанові від 30 листопада 2018 року у справі №415/6132/16 та дійшов висновку, що винагорода за участь в антитерористичній операції є додатковою виплатою військовослужбовцям, яких залучено до участі у ній. При цьому, виплата винагороди залежить від певних умов та лише в означений період, а також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні після отриманих у такий період поранень (контузії, травми, каліцтва). Тобто, така виплата не є постійною і не має систематичного характеру, а її розмір залежить як від днів участі в антитерористичній операції, так і від виконаних завдань, що визначається наказом командира. За таких обставин, винагорода за участь в антитерористичній операції не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який є складовим елементом грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, відповідно до статті 43 Закону №2262-ХІІ.
За таких обставин, винагорода за безпосередню за участь в ООС(АТО) не має систематичного характеру, є тимчасовою виплатою для тих військовослужбовців, які залучені до участі у ній, вона залежить від певних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, у зв'язку з чим така винагорода не враховуються при порівнянні розміру грошового забезпечення позивача в лютому і березні 2018 року та, зважаючи на поданий представником позивача розрахунок, ця обставина не є спірною.
З наведеного вбачається, що дохід позивача з березня 2018 року збільшено на 446,93 грн. (8070,09 грн. - 7623,16 грн).
У березні 2018 року розмір прожиткового мінімуму складав 1762,00 грн. (стаття 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік»).
За нормативними правилами, які визначають проведення індексації доходів, розрахунок індексу наростаючим підсумком починається з наступного після перевищення порога місяця до чергового перевищення.
При кожному наступному перевищенні порога індексації приріст рахуватиметься за формулою:
ПІСЦн = ІСЦ1 х ІСЦ 2 х … - 100%, де:
ПІСЦн - приріст індексу споживчих цін, %;
ІСЦ1 - перевищення індексу споживчих цін уперше (розраховується наростаючим підсумком), %;
ІСЦ2 - перевищення індексу споживчих цін удруге (розраховується наростаючим підсумком), %.
При підрахунку показника ПІСЦ необхідно враховувати, що ІСЦ розраховується наростаючим підсумком. Також кількість ІСЦ залежить від того, скільки разів було перевищено поріг індексації за розглядуваний період (звісно, не перерваний підвищенням зарплати). Наприклад, ІСЦ перевищив поріг один раз - отже слід враховувати лише ІСЦ1, двічі - ІСЦ1 та ІСЦ2, тричі ІСЦ1, ІСЦ2, ІСЦ3 тощо.
За офіційними даними Державної служби статистики України за період з січня 2008 року до березня 2018 року (https://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ ct/cn_rik/isc/isc_u/isc_m_u.htm) поріг індексації перевищував 38 разів, а саме: у 2008 році 9 разів: січень-травень, вересень-грудень; у 2009 році 5 разів: січень, лютий, березень, червень, листопад; у 2010 році 4 рази: січень, лютий, серпень, вересень; у 2011 році 3 рази: січень, березень, квітень; у 2012 році поріг індексації не перевищував 101%; у 2013 році поріг індексації не перевищував 101%; у 2014 році 8 разів: березень-червень, вересень-грудень; у 2015 році 8 разів: січень-травень, вересень-листопад; у 2016 році 1 раз: квітень; у 2017 році поріг індексації не перевищував 103%; у січні - березні 2018 року поріг індексації не перевищував 103%.
У березні 2018 року величина приросту індексу споживчих цін становить 253,30% (353,3% (наростаючий індекс споживчих цін) - 100%).
Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100.
1762,00 грн. * 253,30% / 100 = 4463,15 грн.
Такий розмір індексації грошового забезпечення 4463,15 грн., який припадав на місяць підвищення посадових окладів військовослужбовцям (березень 2018 року) неодноразово досліджувався та встановлювався судами та підтверджується, зокрема, постановою Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22.
Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме:
4463,15 грн. - 446,93 грн. = 4016,22 грн.
Так, єдиним визначеним законодавцем методом визначення чи належить позивачу фіксована індексація грошового забезпечення у березні 2018 року є визначення суми, яка належить позивачу до виплати із застосуванням базового місяця «січень 2008 року» за виключенням суми збільшення грошового забезпечення позивача в березні 2018 року в порівнянні з лютим 2018 року.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 квітня 2020 року у справі №816/1728/16, де зазначено, що фіксована сума індексації виплачується до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення заробітної плати перевищить фіксовану суму індексації.
За наведеного вбачається, що відповідачем, всупереч абзацу 6 пункту 5 Порядку №1078, починаючи з 01 березня 2018 року не виплачена щомісячна фіксована індексація грошового забезпечення. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не нараховував і не виплачував позивачу індексацію-різницю за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та не вирішував питання щодо наявності у позивача права на цей вид індексації у спірний період, що свідчить про протиправну бездіяльність.
З урахуванням приписів абзацу 6 пункту 5 Порядку №1078 відповідач зобов'язаний був з березня 2018 року виплачувати фіксовану суму індексації грошового забезпечення (різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу), а у разі коли величина індексу споживчих цін перевищить поріг в розмірі 103 відсотка, то в підвищеному розмірі, аж до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення грошового забезпечення (заробітної плати) перевищить фіксовану суму індексації.
Зважаючи, що відповідачем в період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року виплата фіксованої суми індексації не здійснювалась, суд дійшов висновку, що в цьому періоді нарахування індексації грошового забезпечення позивачу здійснено відповідачем без врахування абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Відтак, у відповідача виник обов'язок з 01 березня 2018 року вираховувати індексацію-різницю в розмірі 4016,22 грн. (4463,15 грн. - 446,93 грн.).
Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, суд констатує, що відповідно до абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» №2710-IX від 03 листопада 2022 року зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Положення абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», яким зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», є чинним та не визнавались неконституційним, а відтак підлягають застосуванню.
Отже, підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов'язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення), тому відсутні підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення 4115,61 грн. в місяць за період з 01 січня 2023 року по 22 жовтня 2023 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Саме Закон України «Про індексацію грошових доходів населення», дія якого зупинена, визначає правові, економічні та організаційні основи для виплати індексації, а Порядок №1078 визначає механізм обрахунку такої виплати, тому позовні вимоги в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Водночас, щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 13 жовтня 2024 року, суд констатує, що Закон України від 09 листопада 2023 року №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» застережень щодо зупинення на 2024 рік дії Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» не містить.
Отже, починаючи з 01 січня 2024 року по 13 жовтня 2024 року у відповідача відновився обов'язок щодо нарахування та виплати позивачу індексації-різниці грошового забезпечення.
Відтак, відповідачем вчинено протиправні дії щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 4115,61 грн. на місяць за періоди з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 13 жовтня 2024 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Враховуючи вищезазначене, суд висновує, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а заявлений представником позивача спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу різницю індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 13 жовтня 2024 року в загальній сумі 318965,60 грн. відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, є необґрунтованим та помилковим.
Щодо вимог про нарахування та виплату індексації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року (зі змінами) (далі - Порядок №44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пунктів 4-6 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 22 червня 2018 року у справі №812/1048/17 зазначив, що доводи відповідача про те, що на час виплати позивачу грошового забезпечення він втратив статус особи рядового і начальницького складу ОВС є необґрунтованими, оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення (не в день звільнення та проведення розрахунку) сталася з вини самого відповідача. Також вказав, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі №815/5826/16 зазначено: «Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними».
Таким чином, після набрання рішенням у даній справі законної сили, або у порядку добровільного виконання на відповідача покладається безумовний обов'язок виконати рішення суду.
Поряд із цим на відповідача, як податкового агента, Законом покладено кореспондуючий обов'язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.
У цьому контексті, право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке з'являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання.
Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто, передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.
Отже, наразі у суду відсутні підстави зобов'язувати відповідача здійснити на користь позивача бажану ним компенсацію, оскільки відповідний обов'язок виникає одночасно з виплатою нарахованого відповідачем грошового забезпечення, тобто у майбутньому, отже відповідна вимога є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.
Щодо нарахування та виплати індексації із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору, суд зазначає наступне.
Ставка військового збору становить 1,5% від об'єкта оподаткування (підпункт 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України) (виплати за період до грудня 2024 року).
Податковий агент зобов'язаний утримати військовий збір із сум доходів у виді індексації в тому податковому періоді, в якому відбувається таке нарахування (виплата).
Щодо вимог нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані положеннями Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ), а також Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159).
Відповідно до статті 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону №2050-III визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші грошові доходи.
За статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого і невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Положеннями статті 4 Закону №2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з пунктами 2, 3 Порядку №159 установлено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у випадку затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Пунктами 5, 7 Порядку №159 установлено, сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме, зокрема, коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету.
Разом із цим, пунктом 8 Порядку №159 установлено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Відтак, виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року в справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі №755/15005/23, та інших).
Застосовуючи вказаний висновок, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19 констатував, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року.
Верховний Суд визнав безпідставними доводи судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили відповідним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, зауваживши, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації.
Такої ж позиції дотримувався Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20.
Враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 липня 2024 року в справі №480/1704/19 та від 21 серпня 2024 року в справі №200/63/23, основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу, тобто, законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов також у постанові від 25 січня 2025 року у справі №380/1607/24.
Оскільки суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за періоди з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 13 жовтня 2024 року, то позивачу слід нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати належного грошового забезпечення.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, пункт 29).
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Щодо питання дотримання строку звернення до суду.
Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон №2352-IX) «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Відповідно до пункту 1 глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Так, суд звертає увагу позивача, що у пунктах 65.1, 65,2 постанови Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, судом зроблено висновок, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Разом із цим, у пунктах 76, 77, 78, 79 постанови від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Верховний Суд зазначив, що період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Судова палата частково поділяє позицію суду апеляційної інстанції щодо порядку обчислення строку звернення до адміністративного суду, зазначену у його висновку. Зокрема, слід погодитися із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього, Судова палата вважає обґрунтованим висновок про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 30 березня 2023 року, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду. Водночас слід наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Підсумовуючи, право на заробітну плату до 19 липня 2022 року не обмежувалося будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Отже, враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення до 19 липня 2022 року застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відтак, до вимог щодо нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 20 липня 2022 року по 13 жовтня 2024 року - відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач листом, без номера та дати, надав відповідь на заяву представника позивача від 17 грудня 2024 року стосовно нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, в якій серед іншого надав інформацію про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача. Проте, відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували факт ознайомлення позивача із зазначеною інформацією на дату виключення зі списків особового складу, та факт отримання представником позивача такого листа.
Водночас, матеріали справи не містять доказів щодо повідомлення відповідачем позивача під час проходження служби, та на дату виключення зі списків особового складу - 13 жовтня 2024 року, про розмір індексації, який нараховувався та виплачувався позивачу у спірний період.
Враховуючи вищезазначені норми та доводи позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом, суд вважає їх достатніми, та висновує про визнання таких причини поважними.
Відповідно до статті 139 КАС України судовий збір у даній справі стягненню не підлягає.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) до 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (місцезнаходження: вул. Грушева, буд. 50, м. Курахове, Покровський район, Донецька область, 85612; код ЄДРПОУ 38294628) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 4016,22 грн. на місяць за періоди з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 13 жовтня 2024 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Зобов'язати 7 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4016,22 грн. на місяць за періоди з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 13 жовтня 2024 року відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Визнати протиправною бездіяльність 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за періоди з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 13 жовтня 2024 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III.
Зобов'язати 7 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за періоди з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 13 жовтня 2024 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 07 серпня 2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна