Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 серпня 2025 року Справа№200/1625/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
06 березня 2025 року Дяченко Олексій Володимирович в інтересах ОСОБА_1 , позивача, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-1), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач-2) з вимогами:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати йому грошового забезпечення з 30.01.2020 по 11.09.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 - 2022 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023 та розрахункової величини 2684,00 грн. у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити на його користь перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з 30.01.2020 по 11.09.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 - 2022 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 - 2102 гривні 00 копійок, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 - 2270 гривень 00 копійок, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 - 2481 гривня 00 копійок, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 - 2684 гривні 00 копійок, розрахункової величини 2684 гривні 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати йому грошового забезпечення з 12.09.2023 по 14.06.2024, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 - 2024 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та щорічної додаткової відпусток, одноразової допомоги при звільненні без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розрахункової величини 2684,00 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити на його користь перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з 12.09.2023 по 14.06.2024, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 - 2024 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та щорічної додаткової відпусток, одноразової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розрахункової величини 2684 гривні 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
06 березня 2025 року проведено автоматизований розподіл судової справи між суддями Донецького окружного адміністративного суду, за результатами якого адміністративна справа №200/1625/25 передана на розгляд судді Ушенку С. В.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 і Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії та відкрито провадження в адміністративній справі №200/1625/25. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
24 березня 2025 року відповідач-2 надав до суду відзив на позовну заяву.
24 березня 2025 року відповідач-1 надав до суду відзив на позовну заяву, докази по справі та клопотання щодо залишення позовної заяви без розгляду.
Розпорядженням керівника апарату суду від 16 травня 2025 року №205 «Щодо повторного автоматичного розподілу справи», у зв'язку з звільненням судді ОСОБА_2 з посади, зобов'язано відповідно до підпункту 2.3.44 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11 листопада 2024 року №39 зі змінами та доповненнями, керуючись частиною дев'ятою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України здійснити повторний автоматизований розподіл справи №200/1625/25.
16 травня 2025 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями Донецького окружного адміністративного суду, за результатами якого адміністративна справа №200/1625/25 передана на розгляд судді Молочній І. С.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу №200/1625/25 за позовом Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 року позовну заяву Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, залишено без руху після відкриття провадження у справі.
22 травня 2025 року представник відповідача-1 надав до суду додаткові пояснення, в яких серед іншого просив суд залишити позовну заяву ОСОБА_1 до НОМЕР_3 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, без розгляду.
26 травня 2025 року представник позивача надав до суду заяву щодо усунення недоліків, в якій серед іншого заявив клопотання про поновлення строків звернення до суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року задоволено заяву представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, поновлено позивачу пропущений строк звернення до адміністративного суду з даним позовом. Відмовлено в задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду. Продовжено розгляд адміністративної справи №200/1625/25.
10.06.2025 відповідач-2 надав до суду докази по справі.
Інші заяви та клопотання по розглядаємій справі не надходили.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Так, в обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що проходив військову службу у Державній прикордонній служби України, а саме: з 23 липня 2019 року по 11 вересня 2023 року у Військовій частині НОМЕР_1 , з 12 вересня 2023 року по 14 червня 2024 року у Військовій частині НОМЕР_2 . У період з 12 квітня 2022 року по 11 червня 2023 року позивач перебував у полоні, у який потрапив при захисті Маріуполя. Відповідно до наказу від 14 червня 2024 року №404-ОС позивача 14 червня 2024 року звільнено з військової служби у зв'язку із звільненням із полону. 03 лютого 2025 року позивачем направлено заяви до відповідачів із проханням надати письмове повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні та інформацію про застосований розмір прожиткового мінімуму при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням. У відповідь на заяви позивача відповідачем-1 надано лист від 17 лютого 2025 року №08/К-327/338 та відповідачем-2 надано лист від 18 лютого 2025 року №10/К-89/109, якими надано позивачу письмове повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні та повідомлено позивача, що у період з 30 січня 2020 року по 14 червня 2024 року грошове забезпечення відповідачами виплачувалось у заниженому розмірі, а саме: при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року. При цьому, позивач вважає, що при встановленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 30 січня 2020 року по 14 червня 2024 року відповідачами мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року та розрахункова величина 2684,00 грн.
Представник позивача вважає такі дії відповідачів протиправними. Просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що під час проходження військової служби позивачу виплачувалось належне грошове забезпечення, яке обчислювалось та нараховувалось у межах виділених Військовій частині НОМЕР_1 коштів, у відповідності до статті 17 Конституції України, статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за №854/32306.
Відповідач-1 зауважив, що він у своїй діяльності зобов'язаний керуватись, зокрема, обов'язковими до виконання постановами Кабінету Міністрів України, який за своїм конституційним статусом є вищим органом у системі органів виконавчої влади, при цьому відповідач не наділений правом діяти на власний розсуд всупереч вимог підзаконних нормативно правових актів, відступати від положень останніх, якщо такі є чинними, їх дія не зупинена, в порядку, передбаченому Конституцією і законами України, або вони не визнані неконституційними, протиправними, нечинними чи не скасовані у судовому порядку. Відповідач вважає, що він діяв правомірно застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача таку наступні розрахункові величини: в періоди з 30 січня 2020 року по 19 травня 2023 року - прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом на 01 січня 2018 року; в період з 20 травня 2023 року по 11 вересня 2023 року - 1762 гривні.
Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач, який фінансується з державного бюджету та в період з 2018 по даний час отримує фінансування для виплати грошового забезпечення військовослужбовців виходячи з розміру 1762 гривні не може нести відповідальність за правову колізію, яка стала передумовою виникнення спірних правовідносин та була належним чином вирішена лише 20 травня 2023 року. Позивач у спірні періоди в повному обсязі отримував грошове забезпечення за виконання своїх службових обов'язків, а спір виник виключно щодо неправомірних, на його думку дій відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення у розмірі меншому ніж той, що на його думку повинен був йому виплачений за наслідками скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103. Наразі відповідач позбавлений можливості в умовах воєнного стану виплачувати за рахунок наявних у нього бюджетних коштів, які направленні на його належне функціонування та забезпечення умов для відбиття військової агресії Російської Федерації на виплати грошового забезпечення, у розмірі більшому ніж 1762 гривні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_4 .
Відповідач-1, Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно зі статтею 43 КАС України має адміністративну процесуальну дієздатність.
Відповідач-2, Військова частина НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ), у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно зі статтею 43 КАС України має адміністративну процесуальну дієздатність.
Позивач має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 .
Позивач є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_8 , що видано Адміністрацією Державної прикордонної служби України 15 червня 2023 року. Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 23 липня 2019 року по 11 вересня 2023 року, у Військовій частині НОМЕР_2 у період з 13 вересня 2023 року по 14 червня 2024 року, що підтверджується матеріалами справи та не оскаржується відповідачами.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 11 вересня 2023 року №482-ОС «Про особовий склад» штаб-сержант ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу НОМЕР_3 прикордонного загону та всіх видів забезпечення і вибув для подальшого проходження служби до НОМЕР_9 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, з 11 вересня 2023 року. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік не отримав. Допомогу для оздоровлення за 2023 рік не отримав.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 13 вересня 2023 року №505-ОС «Про особовий склад» штаб-сержанта ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу НОМЕР_9 прикордонного загону та всі види забезпечення з 13 вересня 2023 року.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14 червня 2024 року №404-ОС «Про особовий склад» штаб-сержант ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу НОМЕР_9 прикордонного загону та всіх видів з 14 червня 2024 року.
28 січня 2025 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив, зокрема, надати інформацію відносно того, який розмір прожиткового мінімуму застосовано при встановленні позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт у період з 30 січня 2020 року по 11 вересня 2023 року, та який розмір тарифного коефіцієнту застосовано; надати інформацію відносно того, який розмір прожиткового мінімуму застосовано при встановленні позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням при розрахунку одноразових видів грошового забезпечення у період з 30 січня 2020 року по 11 вересня 2023 року.
28 січня 2025 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_2 із заявою, в якій просив, зокрема, надати інформацію відносно того, який розмір прожиткового мінімуму застосовано при встановленні позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт у період з 12 вересня 2023 року по 14 червня 2024 року, та який розмір тарифного коефіцієнту застосовано; надати інформацію відносно того, який розмір прожиткового мінімуму застосовано при встановленні позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням при розрахунку одноразових видів грошового забезпечення у період з 12 вересня 2023 року по 14 червня 2024 року, та який розмір тарифного коефіцієнту застосовано.
17 лютого 2025 року НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) листом вих.№08/К-327/338 надав відповідь на заяву позивача від 28 січня 2025 року, якою зазначив серед іншого стосовно розміру прожиткового мінімуму, який застосовувався про обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням повідомлено, що за час проходження служби в НОМЕР_3 прикордонному загоні при нарахуванні позивачу грошового забезпечення застосовувався прожитковий мінімум у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», де було визначено, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. Тобто, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. З 23 липня 2019 року по 13 травня 2020 року посадовий оклад розраховувався за 5 тарифним розрядом - 2820,00 грн. З 14 травня 2020 року по 26 липня 2021 року посадовий оклад розраховувався за 9 тарифним розрядом - 3170,00 грн. 27 липня 2021 року по 11 вересня 2023 року посадовий оклад розраховувався за 7 тарифним розрядом - 3000,00 грн.
18 лютого 2025 року Військова частина НОМЕР_2 листом вих.№10/К-89/109 надав відповідь на заяву позивача від 28 січня 2025 року, в якій зазначив серед іншого повідомлено, що розрахунки належних видів грошового забезпечення проведено залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації у відповідності до вимог Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за №854/32306.
Відповідно до архівної відомості за період з січня 2020 року по грудень 2020 року та довідки №157 від 12 лютого 2025 року про грошове забезпечення та інші види винагород за 2020 рік посадовий оклад позивача у січні-червні 2020 року становив 2820,00 грн. на місяць, у липні 2020 року - 3170,00 грн., у серпні 2020 року - 3723,23 грн., у вересні-грудні 2020 року - 3170,00 грн. на місяць, оклад за військовим званням у січні-грудні 2020 року становив 950,00 грн. на місяць. Також, позивачу виплачувалась грошова допомога для оздоровлення у 2020 році у розмірі 11687,50 грн. Крім того, у довідці зазначено, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762,00 грн.
Відповідно до архівної відомості за період з січня 2021 року по грудень 2021 року довідки №158 від 12 лютого 2025 року про грошове забезпечення та інші види винагород за 2021 рік посадовий оклад позивача у січні-серпні 2021 року становив 3170,00 грн. на місяць, у вересні 2021 року - 2802,58 грн., у жовті-грудні 2021 року - 3000,00 грн. на місяць, оклад за військовим званням у січні-грудні 2021 року становив 950,00 грн. на місяць. Також, позивачу виплачувалась грошова допомога для оздоровлення у січні 2021 року у розмірі 12091,60 грн. Крім того, у довідці зазначено, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762,00 грн.
Відповідно до архівної відомості за період з січня 2022 року по грудень 2022 року та довідки №159 від 12 лютого 2025 року про грошове забезпечення та інші види винагород за 2022 рік посадовий оклад позивача у січні-грудні 2022 року становив 3000,00 грн. на місяць, оклад за військовим званням у січні-грудні 2022 року становив 950,00 грн. на місяць. Крім того, у довідці зазначено, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762,00 грн.
Відповідно до архівної відомості за період з січня 2023 року по вересень 2023 року посадовий оклад позивача у січні-вересні 2023 року становив 3000,00 грн. на місяць, оклад за військовим званням у січні-вересні 2023 року становив 950,00 грн. на місяць. Також, позивачу виплачувалась грошова допомога для оздоровлення у січні 2023 року у розмірі 14689,00 грн.
Відповідно до архівної відомості за період з січня 2023 року по грудень 2023 року посадовий оклад позивача у жовтні 2023 року становив 3303,35 грн., у листопаді-грудні 2023 року - 3260,00 грн. на місяць., оклад за військовим у жовтні-грудні 2023 року становив 950,00 грн. на місяць. Також, позивачу виплачувалась грошова допомога для оздоровлення у листопаді 2023 року у розмірі 24777,20 грн., матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у грудні 2023 року у розмірі 1425,00 грн.
Відповідно до архівної відомості за період з січня 2024 року по грудень 2024 року посадовий оклад позивача у січні-травні 2024 року становив 3260,00 грн. на місяць., у червні 2024 року - 1521,33 грн., оклад за військовим званням у січні-травні 2024 року становив 950,00 грн. на місяць., у червні 2024 року - 443,33 грн. Також, позивачу виплачувалась грошова допомога для оздоровлення у лютому 2024 року у розмірі 24777,20 грн., матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у червні 2024 року у розмірі 1425,00 грн., компенсації за невикористані дні щорічної основної та щорічної додаткової відпусток, одноразова грошова допомога при звільненні у червні 2024 року.
В матеріалах справи відсутні докази здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу за спірний період з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідачем не заперечується факт нарахування позивачу грошового забезпечення, виходячи із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчисленого з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» - 1762,00 грн.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувсь з даним позовом до суду.
Отже, спірним питанням у даній справі є правомірність дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 14 червня 2024 року, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та щорічної додаткової відпусток, одноразової допомоги при звільненні без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», станом на 01 січня відповідного календарного року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою-четвертою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види відповідного грошового забезпечення підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), яка передбачала з 01 березня 2018 року збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103).
Пунктом 6 Постанови №103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року".
Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30 липня 2018 року), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін.
При цьому порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв'язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови №103 та змін до пункту 4 Постанови №704, не змінився.
Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17 грудня 2019 року за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №160/8324/19.
Отже, з 30 січня 2020 року - з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом з цим, слід зазначити, що з 30 січня 2020 року знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №200/3757/20-а.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01 січня 2021 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2481,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2684,00 грн.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип юридичної визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, що ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (праві позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010, від 11 листопада 2011 року №10-рп/2011).
У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі "Стіл та інші проти Сполученого Королівства" від 23 вересня 1998 року Європейський Суд наголосив, що національне право має відповідати поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія.
У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Олссон проти Швеції» від 02 березня 1988 року Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію... Фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п.1 ст.8.
Щодо неоднозначного трактування норм законодавства України Європейський суд з прав людини висловився у рішенні ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», зазначивши про пріоритет застосування найбільш сприятливого для особи тлумаченням норм права.
Крім того, суд зазначає, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12 травня 2023 року «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704» внесена зміна до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), викладено абзац перший в такій редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Зазначена постанова набрала чинності з 20 травня 2023 року.
Отже, пункт 4 Постанови №704 в первісній редакції, яка визначала застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, був застосовним по 19 травня 2023 року включно.
Іншого чинним законодавством не передбачено, тому доводи представника позивача щодо періоду з 20 травня 2023 року по 14 червня 2024 року є безпідставними та необґрунтованими, тому позовні вимогі в цій астині не підлягають задоволенню.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з 01 січня 2022 року по 31 січня 2022 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Разом із цим, відповідно до пункту 5 Постанови №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, зокрема, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Пунктом 2 Розділу І «Загальні положення» Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за №854/32306, передбачено, що у цій Інструкції термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством. Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
Відповідно до підпунктів 1-3 пункту 6 Розділу IV «Порядок, умови та розміри виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення» Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за №854/32306, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Розмір матеріальної допомоги щороку встановлюється Адміністрацією Держприкордонслужби виходячи з наявного фонду грошового забезпечення. Матеріальна допомога надається військовослужбовцю на підставі рапорту, який подається за командою. Питання щодо виплати матеріальної допомоги військовослужбовцям розглядаються комісією, склад якої затверджується наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби. Рішення комісії оформлюється протоколом, який затверджується начальником (командиром) органу Держприкордонслужби, і разом з рапортами військовослужбовців передається до фінансово-економічного підрозділу для виплати матеріальної допомоги. Матеріальна допомога військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби або органом, у якому військовослужбовець перебуває на фінансовому забезпеченні. Розмір матеріальної допомоги визначається на день затвердження протоколу.
Відповідно до підпунктів 1, 2, 5 пункту 7 Розділу IV «Порядок, умови та розміри виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення» Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за №854/32306, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення (далі - допомога) в розмірі місячного грошового забезпечення. Допомога надається військовослужбовцям за їх рапортом за місцем штатної служби на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникові (командирові) - на підставі наказу начальника вищого рівня із зазначенням у ньому розміру допомоги. Розмір допомоги визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім одноразових додаткових видів та винагород), які військовослужбовець отримує за займаною ним штатною посадою на день видання наказу про надання цієї допомоги. Військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, і тим, які на день видання наказу про надання цієї допомоги звільнені з посад, до складу грошового забезпечення, з якого визначається розмір допомоги, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім одноразових та винагород), які отримували військовослужбовці за штатними посадами до зарахування в розпорядження, ураховуючи зміни у вислузі років і нормах грошового забезпечення, у тому числі зміни розмірів посадових окладів та окладу за військовим званням.
Так, суд зауважує, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення.
За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що виключно відповідач-1 вчинив протиправні дії щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 30 січня 2020 року по 19 травня 2023 року при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням без застосування розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Отже, для захисту порушених прав позивача, слід зобов'язати відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 30 січня 2020 року по 19 травня 2023 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IX, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-IX, Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IX, Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-IX на 1 січня відповідного календарного року.
Щодо вимог про нарахування та виплату грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року (зі змінами) (далі - Порядок №44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пунктів 4-6 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 22 червня 2018 року у справі №812/1048/17 зазначив, що доводи відповідача про те, що на час виплати позивачу грошового забезпечення він втратив статус особи рядового і начальницького складу ОВС є необґрунтованими, оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення (не в день звільнення та проведення розрахунку) сталася з вини самого відповідача. Також вказав, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі №815/5826/16 зазначено: «Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними».
Таким чином, після набрання рішенням у даній справі законної сили, або у порядку добровільного виконання на відповідача покладається безумовний обов'язок виконати рішення суду.
Поряд із цим на відповідача, як податкового агента, Законом покладено кореспондуючий обов'язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.
У цьому контексті, право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке з'являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання.
Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто, передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.
Отже, наразі у суду відсутні підстави зобов'язувати відповідача здійснити на користь позивача бажану ним компенсацію, оскільки відповідний обов'язок виникає одночасно з виплатою нарахованого відповідачем грошового забезпечення, тобто у майбутньому, отже відповідна вимога є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, пункт 29).
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом із цим, суд наголошує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2020 року по справі №520/2261/19 дійшла висновку, що обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Суд враховує, що обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» заява №11681/85).
Підсумовуючи, суд висновує, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_7 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 07 серпня 2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна