11 липня 2025 рокуСправа №160/11174/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, Набережна Перемоги, 26; ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
17.04.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , з 01.03.2025 р. відповідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №209 від 25.02.2025 року «Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» пенсії із застосуванням граничного максимального розміру (10 прожиткових мінімумів);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.03.2025р. щомісячну доплату до пенсії, відповідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №209 від 25.02.2025 року «Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» без обмежень у вигляді десяти прожиткових мінімумів( в сумі 24431,36грн.);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що він є ветераном органів внутрішніх справ, 30.12.2002 року був звільнений з органів внутрішніх справ, у зв'язку з виходом на пенсію. З урахуванням вислуги років позивачу була нарахована пенсія у розмірі 90% грошового забезпечення, що підтверджено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 0440/5562/18 від 22.08.2018 року. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 р. № 209 з 01.03.2025 року позивачу була проведена індексація пенсійних виплат. До 01.03.2025 року позивач отримував пенсію в розмірі 22931,36 грн. Згідно з вищезгаданою постановою пенсійне забезпечення позивача повинно було підвищитись на 1500 грн і складати 24431,36 грн. Однак, Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області ( надалі - Відповідач) нарахувало останньому цю доплату в неповному обсязі. А саме, фактично нарахувало та виплатило мені лише 23610 грн. (в розмірі 10 прожиткових мінімумів, тобто максимальний розмір пенсій в Україні). Тобто, щомісяця позивачу недоплачено 821,36 грн. 10.03.2025 року позивачем було направлено скаргу в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, в якій позивач вказав на неправомірність дій відповідача, посилаючись на рішення Верховного Суду України, Конституційного Суду України, Постанову КМУ № 1 від 03.01.2025 року. 03.04.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області своїм листом № 15779-9081/Д-01/8-0400/25 "Про надання відповіді" повідомив, що на сьогодні законодавче регулювання питання щодо обмеження розмірів пенсій, призначених за Законом №2262, для зазначеної категорії осіб відсутнє. Міністерство соціальної політики України, вважає, що з мотивувальної та резолютивної частини Рішення № 7-р (ІІ), а також враховуючи норму частини першої статті 2 Закону № 2262, підлягають виплаті без обмежень максимальним розміром пенсії, призначені з 12.04.2023 року особам, які під час служби збройно захищали суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року. З урахуванням зазначеного, оскільки позивач не відноситься до категорії осіб, виплата яким провадиться без обмеження максимальним розміром, з урахуванням Рішення № 7-р (II), тому з 01.03.2025 пенсію було проіндексовано відповідно до Постанови № 209 в межах максимального розміру, передбаченого статтею 43 Закону № 2262, та її розмір склав 23610,00грн. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
21.04.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач до суду з відзивом на позовну заяву не звертався.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що є ветераном органів внутрішніх справ, 30.12.2002 року був звільнений із органів внутрішніх справ, у зв'язку з виходом на пенсію. З урахуванням вислуги років позивачу була нарахована пенсія у розмірі 90% грошового забезпечення, що підтверджено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 0440/5562/18 від 22.08.2018 року. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 р. № 209 з 01.03.2025 року позивачу була проведена індексація пенсійних виплат. До 01.03.2025 року позивач отримував пенсію в розмірі 22931,36 грн. Згідно з вищезгаданою постановою пенсійне забезпечення позивача повинно було підвищитись на 1500 грн і складати 24431,36 грн. Однак, Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області ( надалі - відповідач) нарахувало останньому цю доплату в неповному обсязі. А саме, фактично нарахувало та виплатило позивачу лише 23610 грн. (в розмірі 10 прожиткових мінімумів, тобто максимальний розмір пенсій в Україні). Тобто, щомісяця позивачу недоплачено 821,36 грн. 10.03.2025 року позивач було направлено скаргу в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, в якій позивач вказав на неправомірність дій відповідача, посилаючись на рішення Верховного Суду України, Конституційного Суду України, Постанову КМУ № 1 від 03.01.2025 року. 03.04.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області своїм листом №15779-9081/Д-01/8-0400/25 "Про надання відповіді" повідомив, що законодавче регулювання питання щодо обмеження розмірів пенсій, призначених за Законом N 2262, для зазначеної категорії осіб відсутнє. Міністерство соціальної політики України, вважає, що з мотивувальної та резолютивної частини Рішення № 7-р (ІІ), а також враховуючи норму частини першої статті 2 Закону № 2262, підлягають виплаті без обмежень максимальним розміром пенсії, призначені з 12.04.2023 року особам, які під час служби збройно захищали суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року. З урахуванням зазначеного, оскільки позивач не відноситься до категорії осіб, виплата яким провадиться без обмеження максимальним розміром, з урахуванням Рішення № 7-р (II),тому з 01.03.2025 пенсію було проіндексовано відповідно до Постанови №209 в межах максимального розміру, передбаченого статтею 43 Закону № 2262, та її розмір склав 23610,00грн.
Не погоджуючись із такими діями відповідача щодо обмеження розміру пенсії максимальним розміром та обмеження максимальним розміром індексацію пенсії позивача, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку наведеному вище, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі- Закон №3668-VI) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України “Про державну службу», “Про прокуратуру», “Про статус народного депутата України», “Про Національний банк України», “Про Кабінет Міністрів України», “Про дипломатичну службу», “Про службу в органах місцевого самоврядування», “;Про судову експертизу», “Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “;Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», “Про наукову і науково-технічну діяльність», “;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», “;Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», “;Про пенсійне забезпечення», “;Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас, внаслідок внесення змін Законом №3668-VI до статті 43 Закону №2262-XII, частина 7 вказаної статті (в редакції від 06.05.2016 року) передбачала, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто 20.12.2016 року.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 року №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.
Тобто, положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 року №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, тому суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року у справі “Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 року у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових “прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Тому обмеження Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області максимального розміру пенсії позивача з 01.03.2025 року, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
Означеної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 16.12.2021 року по справі №400/2085/19.
Отже, права позивача в частині отримання пенсії у належному розмірі мають бути відновлені шляхом зобов'язання відповідача здійснити з 01.03.2025 перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.
Що позовних вимог в частині зобов'язання виплатити позивачу з 01.03.2025 року різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів заборгованості з виплати пенсії за період з моменту винесення рішення суду до моменту здійснення перерахунку та будь-якого рішення або іншого волевиявлення суб'єкта владних повноважень, що свідчили б про намір обмеження пенсійних виплат позивачу у майбутньому.
Суд повторно звертає увагу, що убезпечення в майбутньому обмеження виплати пенсії не узгоджуються із завданнями адміністративного судочинства.
У зв'язку з чим, дана вимога позивача задоволенню не підлягає.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України рри частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст. 2, 9, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, Набережна Перемоги, 26; ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.03.2025 щомісячну доплату до пенсії, відповідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №209 від 25.02.2025 «Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» без обмежень у вигляді десяти прожиткових мінімумів в сумі 24431,36 грн.
В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605 ( шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Царікова