Справа № 607/352/23Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.
Провадження № 22-ц/817/660/25 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
24 липня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,
секретаря судового засідання - Гичко К.С.,
представника апелянта - адвоката Покотила Ю.В.,
представника Тернопільського відділу ДВС
у Тернопільській області Західного міжрегіонального
управління Міністерства юстиції - Бойко Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу №607/352/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 квітня 2025 року, постановлену суддею Ромазаном В.В., повний текст якої складено 30 квітня 2025 року, у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , на дії (бездіяльність) державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у виконавчому провадженні №75369158,
Адвокат Покотило Ю.В. в інтересах ОСОБА_3 , заінтересована особа ОСОБА_4 , звернувся до суду із скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні №75369158.
В обґрунтування заявлених вимог скаржник вказує на те, що у провадженні Тернопільського відділу ДВС у Тернопільській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження №75369158 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 21.06.2024 Тернопільським міськрайонним судом у справі №607/352/23, про існування якого боржнику стало відомо від своєї матері. З матеріалами виконавчого провадження боржник ознайомився 06.02.2025. Зазначив, що ОСОБА_3 разом із своїм сином ОСОБА_5 із 02.07.2022 постійно перебувають за межами України, про що достеменно відомо ОСОБА_4 . Крім цього, у постанові Тернопільського апеляційного суду від 13.01.2023 у справі №607/1881/21 вказано, що ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1 постійно проживала до 14.09.2020. Боржник не була обізнана із даним виконавчим провадженням, їй не було відомо про існування судового рішення, на підставі якого було видано виконавчий лист та який звернуто стягувачем до примусового виконання. Вважає, що факт необізнаності боржника із рішенням суду, яким її було зобов'язано вчинити певні дії, свідчить про поважність причин невиконання нею судового рішення, що виключало можливість накладення на неї штрафу та звернення державного виконавця до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення, які, на думку скаржника, були прийняті та вчинені без наявності відповідних правових підстав для цього, а тому вважає їх неправомірними. Крім цього, скаржник наголошує, що згідно із ч.3 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» у випадку надсилання виконавцем до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження. З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення до органу досудового розслідування виконавцем надіслано 07.01.2025. Проте, постанова про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем не винесено.
Враховуючи викладене, скаржник просив:
- поновити строк подання даної скарги;
- визнати неправомірними дії державного виконавця Тернопільського відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, пов'язані із надіслання 07.01.2025 до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення кримінального правопорушення боржником у виконавчому провадженні №75369158;
- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Тернопільського відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, пов'язану із невинесенням постанови про закінчення виконавчого провадження №75369158 після надіслання 07.01.2025 до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.04.2025 у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_3 подала на неї апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її скаргу.
Зокрема зазначає, що з положень статей 63 та 64-1 ЗУ «Про виконавче провадження» вбачається, що обов'язковою умовою для накладення на боржника штрафу за невиконання рішення суду, як і підставою для звернення до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення є відсутність поважних причин невиконання рішення. Вказує, що згідно з інформацією Державної прикордонної служби України від 21.03.2025 №19/23181-25, наданої на виконання ухвали суду, ОСОБА_6 виїхала за межі території України 02.07.2022 та більше не поверталася. Тобто, станом на момент розгляду справи №607/352/23, як і на момент відкриття виконавчого провадження №75369158 з примусового виконання рішення суду у цій справі, як і на даний час боржник ОСОБА_3 разом із сином ОСОБА_5 постійно проживають в Сполучених Штатах Америки за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується документами (ID-картами) про реєстрацію боржника та сина сторін, копії яких долучались до скарги.
Вказує, що згідно з долучених державним виконавцем матеріалів виконавчих проваджень, вищезазначені вимоги державного виконавця від 07.10.2024 та від 21.11.2024 боржнику не були вручені у зв'язку із її відсутністю за місцем проживання в Україні і на даний час знаходяться в матеріалах виконавчого провадження, що пояснюється перебуванням боржника за межами України з 02.07.2022 року по даний час.
Зазначає, що про існування судового спору щодо участі батька у спілкуванні та вихованні сина, як і про наявність рішення Тернопільського міськрайонного суду у справі №607/352/23, так і про те, що 27.06.2024 було відкрито виконавче провадження №75369158 з примусового виконання цього рішення суду, боржнику не було відомо до 06.02.2025, допоки її представник не ознайомився із матеріалами виконавчого провадження. При цьому про відсутність боржника на території України з 02.07.2022 було достеменно відомо стягувачу ОСОБА_4 .
Таким чином, вважає, що факт необізнаності боржника із наявністю рішення суду, яким її було зобов'язано вчинити певні дії, безумовно свідчить про поважність причин невиконання нею рішення суду, що виключало можливість накладення на неї штрафу та звернення державного виконавця до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Також вказує, що в обґрунтування своїх висновків суд зіслався на те, що постанови про накладення штрафу на боржника від 02.10.2024 та 04.12.2024, на момент ухвалення судового рішення не скасовані та є чинними. Однак, рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 у справі №500/1058/25 постанови старшого державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бойко Р.О. щодо накладення штрафу за невиконання і повторне невиконання судового рішення без поважних причин від 22.10.2024 і 04.12.2024 відповідно у виконавчому провадженні №75369158 визнано протиправними та скасовано.
При цьому судом в ході розгляду даної скарги з'ясовувалось питання наявності чи відсутності в провадженні Тернопільського окружного адміністративного суду спору за позовом ОСОБА_3 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця про стягнення штрафів від 22.10.2024 та 04.12.2024 у ВП №75369158, про існування якого суд був повідомлений, а тому вважає, що суду слід було зупинити провадження з розгляду скарги до вирішення спору окружним судом.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
В судовому засіданні представник апелянта просив задовольнити апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній.
Представник Тернопільського відділу ДВС Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу суду залишити без змін, оскільки вважає її законною та обґрунтованою.
Заслухавши доповідача, сторін по справі, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи із наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
27.06.2024 року старшим державним виконавцем Тернопільського відділу ДВС Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №75369158 з приводу виконання виконавчого листа №607/352/23, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 20.06.2024 року на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29.01.2024, ухваленого в цивільній справі №607/352/23 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про усунення перешкод у побаченнях з дитиною та встановлення способу участі у вихованні дитини, яким зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_4 у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановлено наступний порядок участі ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :
1) незалежно від періоду, батько має право на необмежене спілкування особисто з сином засобами телефонного, поштового, електронного та інших засобів зв'язку через мережу Інтернет за допомогою месенджерів «Skype», «Viber», «Telegram», «WhatsApp», «Signal», FaceTime» та інших відповідних технічних програм, з урахуванням режиму дня дитини;
2) зобов'язати ОСОБА_3 надати ОСОБА_4 інформацію про наявні засоби зв'язку (номери телефону, месенджерів тощо) ОСОБА_5 для спілкування батька з сином та повідомляти ОСОБА_4 про зміну засобів зв'язку ОСОБА_5 необхідних для спілкування батька з сином;
3) встановити наступні способи участі батька у вихованні сина:
- субота з 10:00 до 17:00 год неділі за місцем проживання сина та/або в місцях сприятливих для відпочинку та розвитку дитини;
- вівторок та четвер з 16:00 до 20:00 год за місцем проживання сина та/або в місцях сприятливих для відпочинку та розвитку дитини;
- перебування сина разом з батьком половину літніх шкільних канікул, в тому числі проведення спільного відпочинку батька у санаторно-курортних закладах, та інших місцях оздоровлення;
- перебування сина разом з батьком половину зимових шкільних канікул, в тому числі проведення спільного відпочинку батька у санаторно-курортних закладах, та інших місцях оздоровлення.
Побачення повинні відбуватися без присутності матері за згодою дитини.
Зазначену постанову про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем надіслано сторонам, у т.ч. боржнику ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ), про що свідчить супровідний лист від 27.06.2024 №108526 та квитанції про його відправлення рекомендованим листом від 27.06.2024.
07.10.2024 за №158900 та 21.11.2024 за №184308 старшим державним виконавцем Бойко Р.О. на адресу боржника ( ОСОБА_8 ) та стягувача ( ОСОБА_4 ) направлено вимоги, згідно із якими сторін виконавчого провадження боржника та стягувача зобов'язано з'явитись 21.10.2024 в 11.00 год, 04.12.2024 в 11.00 год за місцем проведення державним виконавцем перевірки виконання боржником ОСОБА_3 судового рішення, а саме АДРЕСА_4 .
21.10.2024 та 04.12.2024 старшим державним виконавцем Бойко Р.О. при примусовому виконанні означеного виконавчого листа складено акти державного виконавця, згідно із якими державним виконавцем встановлено, що боржником ОСОБА_3 рішення суду не виконано, на вимогу державного виконавця боржник не з'явився, чим перешкоджає виконанню рішення суду про участь ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_5
02.10.2024 старшим державним виконавцем Бойко Р.О. зазначеного відділу ДВС винесено постанову про накладення штрафу, згідно якої за невиконання рішення суду накладено на боржника ОСОБА_3 штраф на користь держави у розмірі 1700 грн. Також, як зазначено у вказаній постанові, згідно акту державного виконавця від 21.10.2024 боржником рішення суду не виконується.
Крім цього, 04.12.2024 старшим державним виконавцем Бойко Р.О. зазначеного відділу ДВС винесено постанову про накладення штрафу, згідно якої за невиконання рішення суду накладено на боржника ОСОБА_3 штраф на користь держави у розмірі 3400 грн. Також, як зазначено у вказаній постанові, згідно акту державного виконавця від 04.12.2024 боржником рішення суду не виконується.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 у справі №500/1058/25 визнано протиправними та скасовано постанови старшого державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бойко Р.О. щодо накладення на ОСОБА_3 штрафу за невиконання і повторне невиконання судового рішення без поважних причин від 22.10.2024 і 04.12.2024 відповідно у виконавчому провадженні №75369158.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2025 вказане рішення залишено без змін.
07.01.2025 вказаним державним виконавцем за №14 складено заяву (повідомлення) про вчинене кримінальне правопорушення, яку скеровано до Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області та згідно якої державний виконавець просить притягнути ОСОБА_3 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду за ст.382 КК України та внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Згідно інформації Державної прикордонної служби України від 21.03.2025 №19/23181-25, наданої на виконання ухвали суду, ОСОБА_6 виїхала за межі території України 02.07.2022 та більше на територію України не в'їжджала.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника відбулось в межах повноважень державного виконавця, а також не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
З таким рішенням суду колегія суддів погоджується не в повній мірі.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, внаслідок невиконання ОСОБА_3 судового рішення, за яким відкрито виконавче провадження №75369158 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 21.06.2024 Тернопільським міськрайонним судом у справі №607/352/23, державним виконавцем вчинялись дії з примусового його виконання, зокрема, накладенням штрафів.
Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.
Судом вірно встановлено, що дії державного виконавця щодо звернення до правоохоронних органів із повідомленням про злочин відповідають вимогам ст.63 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки такі чітко визначені самим законом, а тому підстав вважати такі дії неправомірними у колегії суддів немає, а тому в цій частині місцевий суд вірно відмовив у задоволенні скарги.
При цьому, колегія суддів вважає, що перебування за кордоном не є самостійною підставою для визнання дій державного виконавця щодо накладення штрафу незаконними, оскільки виконання судових рішень, включаючи накладення штрафів, може здійснюватися незалежно від місця перебування боржника, а виконавець, після відкриття виконавчого провадження у відповідності до ЗУ «Про виконавче провадження», зобов'язаний вжити усіх передбачених законом заходів для його виконання, а тому доводи апеляційної скарги про необізнаність щодо наявності рішення суду, яке виконується у примусовому порядку, є необґрунтованими та безпідставними.
Однак, що стосується апеляційної вимоги щодо неправомірної бездіяльності державного виконавця, яка полягає у не винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження після звернення до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, то колегія суддів вважає їх обґрунтованими.
Так, Верховний Суд у постанові від 18.06.2019 у справі № 826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Разом з тим, статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» регламентовано порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною.
Тлумачення наведеної норми права свідчить про те, що підставою для закінчення виконавчого провадження є виконання рішення боржником.
Такий висновок зазначено у постанові від 12.04.2021 Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 638/12278/15-ц.
З огляду на вказане вище, виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною, неможливо виконати без боржника.
Таким чином, у відповідності до ч.3 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні скарги в цій частині, суд першої інстанції не врахував вказаних вище положень закону та практики Верховного Суду, а тому ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.04.2025 в частині відмови у задоволенні скарги про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Тернопільського відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, пов'язаної із невинесенням постанови про закінчення виконавчого провадження №75369158 після надіслання 07.01.2025 до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, слід скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення скарги.
У відповідності до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, враховуючи викладені норми права та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції - скасувати в частині відмови у задоволенні скарги про визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця Тернопільського відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, пов'язану із невинесенням постанови про закінчення виконавчого провадження №75369158 після надіслання 07.01.2025 до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, ухваливши в цій частині нове рішення, яким скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 квітня 2025 року в частині відмови у задоволенні скарги про визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця Тернопільського відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, пов'язану із невинесенням постанови про закінчення виконавчого провадження №75369158 після надіслання 07.01.2025 до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення - скасувати.
Постановити в цій частині нове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 в даній частині задовольнити.
Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Тернопільського відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, пов'язану із невинесенням постанови про закінчення виконавчого провадження №75369158 після надіслання 07.01.2025 до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
В решті ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, та за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 04 серпня 2025 року.
Головуючий : О.З. Костів
Судді: Б.О. Гірський
Н.М. Храпак