Справа № 459/2814/24 Головуючий у 1 інстанції: Мельникович М. В.
Провадження № 22-ц/811/1243/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
05 серпня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ніткевича А.В.
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Гаврилюк Я.Ю.
з участю представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс" на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 березня 2024 року в складі судді Мельникович М.В. у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс" про відшкодування моральної шкоди,-
встановив:
У жовтні 2024 року позивачка ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник Таргоній В., звернулася до суду з позовом до відповідача ЛКП «Львівелектротранс» про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову покликалася на те, що 13.09.2023 о 14:30 год. поблизу буд. АДРЕСА_1 відбувся наїзд трамвая "Татра КТ-4СУ", бортовий номер 1098, під керуванням водія ОСОБА_3 на пішохода ОСОБА_2 , яка в результаті наїзду отримала тілесні ушкодження. Вказані обставини встановлено в ході досудового розслідування кримінального провадження №12023141360002584, розпочатого за фактом вищевказаного наїзду.
Внаслідок наїзду позивачка зазнала надзвичайного стресу та страху за своє життя, а також сильного фізичного болю, пов'язаного з травмуванням та подальшим лікуванням.
Крім того, позивачці доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки її сталий життєвий уклад порушений. Зокрема, позивачка не може самостійно забезпечувати свою життєдіяльність в тій мірі, в якій могла до ДТП.
Позивачка є особою із інвалідністю, згідно із довідкою МСЕК їй протипоказана важка фізична праця та робота з психоемоційним навантаженням.
Таким чином, ОСОБА_2 надзвичайно обмежена у виборі роботи і реалізації себе професійно. Також, наслідки отриманих травм супроводжують позивачку по житті, зокрема, дискомфорт через ушкодження обличчя (множинні багатоуламкові переломи кісток лицевого черепа). Серед іншого, внаслідок даної події на обличчі позивачки залишились великі шрами, вибиті зуби, що завдає моральної шкоди будь-якій людині, а особливо молодій жінці. Позивачці завдано значної шкоди, і нормальне життя потребує тривалого відновлення, отже останній потрібно докладати надзвичайних зусиль для організації свого життя.
Враховуючи те, що ОСОБА_2 зазнала значного фізичного болю, травма надовго змінила їй життя у всіх сферах, позивачка оцінює розмір грошового відшкодування завданої їй моральної шкоди у грошовому еквіваленті 200 000 гривень. Такий розмір є розумним і справедливим і зможе хоча б частково допомогти в організації її життя.
Просила стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 200 000 гривень відшкодування моральної шкоди.
Оскаржуваним рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 18 березня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Львівського комунального підприємства «Львівелекротранс» на користь ОСОБА_2 100 000 гривень відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з Львівського комунального підприємства «Львівелекротранс» на користь держави судовий збір в сумі 1 500 гривень.
В задоволенні решти вимог - відмовлено.
Рішення суду оскаржив відповідач ЛКП «Львівелектротранс», вважає оскаржуване рішення необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до мотивувальної частини постанови про закриття кримінального провадження від 29 вересня 2023 року (провадження №12023141360002584 від 14.09.2023) причиною настання дорожньо-транспортної пригоди стали дії пішохода ОСОБА_2 , котра проігнорувала вимоги дорожнього знаку 3.9 «Рух пішоходів заборонено», а саме рухаючись по тротуару, мала намір перейти через трамвайні колії не переконавшись, що там буде безпечно, наблизилася до трамвайних колій, по яких в цей час рухався трамвай «Татра КТ-4СУ», бортовий номер НОМЕР_1 , в результаті чого відбувся наїзд на пішохода.
Таким чином, винуватцем вказаної ДТП є ОСОБА_2 і саме її неправомірні дії спричинили настання ДТП.
Проте, при визначенні розміру відшкодування, суд першої інстанції не врахував ці обставини.
Звертає увагу на вимоги ст. 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Відтак вважає, що розмір стягнутої оскаржуваним рішенням моральної шкоди є таким, що не відповідає вимогам розумності і справедливості.
Окремо звертає увагу на те, що представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю, а не про зменшення відшкодування.
Просить скасувати рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 березня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача Кудрань М.М. на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок нещасного випадку, а саме необережних дій пішохода ОСОБА_2 , яка не переконавшись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху, в порушення вимог дорожнього знаку 19 «Рух пішоходів заборонено», а саме рухаючись по тротуару, мала на перейти через трамвайні колії, та не переконавшись, що це буде безпечно, наблизилась до трамвайних колій, по яких в цей час рухався трамвай "Татра КТ-4СУ", бортовий номер 1098, в результаті чого відбувся наїзд на пішохода.
При цьому, відсутність вини водія транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє останнього від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини).
Водночас судом не встановлено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок умислу потерпілої ОСОБА_2 або непереборної сили, а тому особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має відповідати за завдану позивачці шкоду незалежно від її вини.
З урахуванням встановлених обставин справи, дії цивільно-правової презумпції вини заподіювача шкоди, наявності необережності потерпілої, яка сприяла виникненню шкоди, на думку суду, справедливим та розумним розміром відшкодування моральної шкоди на користь позивачки в даному випадку буде сума в розмірі 100 000 гривень, що враховує глибину та тривалість душевних страждань.
Слідуючи принципу диспозитивності цивільного судочинства та зважаючи на те, що рішення суду оскаржується лише відповідачем та виключно в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в іншій частині не перевіряє.
Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.
Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
Судом встановлено такі юридично значимі факти та відповідні їм правовідносини.
13.09.2023 о 14.30 год поблизу буд. АДРЕСА_1 відбулася ДТП за участю трамвая "Татра КТ-АСУ", бортовий номер 1098, (маршруту №2 сполученням вул. Коновальця - вул. Пасічна) під керуванням водія ОСОБА_3 та пішохода ОСОБА_2 , котра отримала тілесні ушкодження.
14.09.2023 за даним фактом внесено відомості до ЄРДР за №12023141360002584 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, яке 28.09.2023 перекваліфіковано слідчим з ч. 1 ст. 286 КК України на ч. 2 ст. 286 КК України.
Постановою слідчого в ВРЗСТ СВ ЛРУП №1 ГУ НП у Львівській області Герасимчука Ю.О. від 29.09.2023 кримінальне провадження за №12023141360002584 закрите у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Копію постанови про закриття та матеріалів кримінального провадження направлено в УПП у Львівській області ДПП для вирішення питання про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за порушення чинних вимог ПДР України (а.с. 20-22).
З вказаної постанови вбачається, що 20 вересня 2023 року призначено судово-медичну експертизу ОСОБА_2 , у якої відповідно до висновку експерта №162/2023 від 27.09.2023 діагностовано ушкодження: відкрита черепно-мозкова травма, переломи лобної та клиновидної кістки зліва, забій головного мозку, пермоцефалія, множинні багато уламкові переломи кісток лицевого черепа зліва, гематосинус пазухи зліва, множинні забійні рани обличчя, забій грудної клітки зліва, внутрішньо-суглобовий перелом крижової кістки зліва. Дана поєднана травма тіла утворилась внаслідок контакту з тупим предметом, котрими могли бути виступаючі частини транспортного засобу, могла утворитись під час дорожньо-транспортної пригоди і відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя в момент спричинення.
В ході проведення досудового розслідування встановлено, що причиною настання даної дорожньо-транспортної пригоди стали дії пішохода ОСОБА_2 , котра проігнорувала вимоги дорожнього знаку 19 «Рух пішоходів заборонено», а саме рухаючись по тротуару, мала намір перейти через трамвайні колії, при цьому не переконавшись, що це буде безпечно, наблизилась до трамвайних колій, по яких в цей час рухався трамвай "Татра КТ-4СУ", бортовий номер НОМЕР_1 , в результаті чого відбувся наїзд на пішохода.
Також із даної постанови вбачається, що водій ОСОБА_3 з 1999 року працює водієм трамвая у ЛКП «Львівелектротранс».
Колегія суддів погоджується з тим, що фактичні обставини справи, які встановлено із постанови слідчого від 29.09.2023, яка ніким не оскаржувалася, а також які визнаються учасниками справи, доказуванню не підлягають.
В свою чергу, згідно із копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_2 01.05.2024 року встановлено третю групу інвалідності за загальним захворюванням строком до 01.05.2025 (а. с. 11-12).
Із копії виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 75844 від 29.09.2023 року, виданої КНП «1 територіальне медичне об'єднання м. Львова» вбачається, що ОСОБА_2 перебувала у стаціонарі з 13.09.2023 по 29.09.2023 з діагнозом: вогнищевий забій головного мозку ВЧМТ, переломи лобної та клиновидної кісток зліва, забій головного мозку, пневмоцефалія, забійна рана лобної ділянки справа, злам виличної кістки з незначними зміщенням зліва, косий перелом виличної дуги зліва, травматична екстракція 11 і 12 зубів, гематосинус зліва, наскрізна рана верхньої і нижньої губи справа, забій грудної клітки зліва, забійні садна обох нижніх кінцівок, краєвий перелом крижової кістки, злам лівої кульшової западини без зміщення уламків, лінійний внутрішньосуглобовий злам основи проксимальної фаланги 2-го пальця лівої кисті (а. с. 7-9).
У матеріалах справи наявні копії фіскальних чеків, які сторона позивача надала на підтвердження придбання медичних препаратів (а. с. 23-25).
Звертаючись із позовними вимогами про відшкодування моральної шкоди позивачка ОСОБА_2 обґрунтування таких зводить до того, що внаслідок наїзду вона зазнала надзвичайного стресу та страху за своє життя, а також сильного фізичного болю, пов'язаного з травмуванням та подальшим лікуванням. Враховуючи те, що вона зазнала значного фізичного болю, травма надовго змінила їй життя у всіх сферах, позивачка оцінює розмір грошового відшкодування завданої їй моральної шкоди у грошовому еквіваленті 200 000 гривень. Такий розмір є розумним і справедливим і зможе хоча б частково допомогти в організації її життя.
Загальні положення про відшкодування шкоди передбачені главою 82 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
В свою чергу, відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Аналіз змісту гл. 82 ЦК України дає підстави для висновку, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
За змістом частин першої, другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06 листопада 2013 року у справі №6-108цс13.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зроблено висновок, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Таким чином, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позивачкою вимоги у цьому контексті є обґрунтованими та безпосередньо стосуються прав та обов'язків відповідача ЛКП «Львівелектротранс», оскільки на момент ДТП водій ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах із відповідачем, а саме з 1999 року працює водієм трамвая у ЛКП «Львівелектротранс».
Разом з тим, дійсно правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексуУкраїни).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»).
Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна», що підтверджується «Договором комплексного страхування відповідальності перевізника, відповідальності перед третіми особами під час проведення господарської діяльності юридичними або фізичними особами-підприємцями, цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів та добровільного страхування майна № 711006-2201-1001219/711006-2204-2204-0000015/711006-3103-0000007 (СК)/№00120 від 23.02.2023», який був укладений між ПАТ «СК «Євроінс Україна» та ЛКП «Львівелектротранс» (а. с. 111-127).
Із додатку №5 до Договору страхування вбачається, що застрахованим був також і трамвай із бортовим номером 1098 (а. с. 128).
Предметом Договору страхування є відшкодування шкоди, нанесеної вантажем (транспортним засобом), що перевозиться життю, здоров'ю та майну третіх осіб під час транспортування вантажу (транспортних засобів) евакуатором та здійснення завантажувально-розвантажувальних робіт, а також шкоди завданої власникові вантажу (транспортного засобу) у результаті повної або часткової втрати, псування, пошкодження або нестачі вантажу, з відшкодування шкоди заподіяної життю, здоров'ю, та/або майну потерпілих третіх осіб внаслідок ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу, з відшкодування шкоди заподіяної страхувальником життю, здоров'ю, та/або майну потерпілих третіх осіб під час проведення господарської діяльності, пов'язана із застрахованим видом діяльності, а саме: експлуатація та утримання страхувальником (його уповноваженими представниками) на законних підставах майна (а саме: конструктивних елементів контактної мережі та/або опор контактної мережі) (п.3 Договору добровільного страхування відповідальності перед третіми особами під час проведення господарської діяльності).
Згідно із п. 12.4 Договору страхування страховик не відшкодовує моральну (немайнову шкоду).
Відповідно до п. 13.4 Договору страхування не підлягає відшкодуванню моральна шкода, непрямі збитки в тому числі, але не обмежуючись цим, штрафи, пені та інші стягнення, шкода завдана навколишньому природному середовищі.
З врахуванням викладеного, відповідальність за спричинену моральну шкоду покладається наЛКП «Львівелектротранс», який є належним відповідачем та повинен відповідати за пред'явленими вимогами про відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів виходить з того, що деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайного характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).
При цьому, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із роз'ясненнями, наданими у пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за №4 від 31 березня 1995 року з наступними змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Колегія суддів звертає увагу на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Закон не покладає на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.
Такі ж висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №234/16272/15-ц (провадження№ 61-31395сво18).
Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.
Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Так, суд бере до уваги те, що внаслідок наїзду позивачка зазнала надзвичайного стресу та страху за своє життя, а також сильного фізичного болю, пов'язаного з травмуванням та подальшим лікуванням. Також, позивачці доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки її сталий життєвий уклад порушений, зокрема, вона не може самостійно забезпечувати свою життєдіяльність в тій мірі, в якій могла до ДТП.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачка поза всяким розумним сумнівом зазнала моральних та душевних страждань у зв'язку з отриманням важких травм та залишилася інвалідом ІІІ групи, а відновлення попереднього стану її здоров'я неможливе. Вищевказані прояви душевних страждань є нетиповими для будь-якої звичайної людини, адже позивачка змінила свій нормальний звичайний уклад життя та втратила можливість повноцінно жити та обирати професію. Наявність у позивачки цих душевних страждань є очевидною.
Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 у справі №752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Разом з цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.
Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.
В той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки як вина потерпілого.
Подібні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).
Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності, непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю, у зв'язку з чим сама по собі відсутність технічної можливості уникнути наїзду вказаним ознакам не відповідає, оскільки причинно пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки та особливостями його експлуатації.
Як зазначено вище, постановою слідчого в ВРЗСТ СВ ЛРУП №1 ГУ НП у Львівській області Герасимчука Ю.О. від 29.09.2023 кримінальне провадження за №12023141360002584 закрите у зв'язку з відсутністю в діянні водія ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення.
Однак підстав, які б вказували на виключенняцивільно-правової відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки, а саме непереборна сила та умисел потерпілого, судом не встановлено, що спростовує відповідні доводи апелянта.
Колегія суддів враховує те, що представник відповідача наголошує на тому, що не просив суд першої інстанції, а також у вимогах апеляційної скарги не просить апеляційний суд про зменшення відшкодування, лише наголошує на тому, що наведені ним обставини про винні дії потерпілої є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, а відтак для відмови у задоволенні позову, оцінку чому надано вище.
При цьому, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 1193 ЦК України).
Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
За висновком слідчого у постанові від 29.09.2023, причиною настання даної дорожньо-транспортної пригоди стали дії пішохода ОСОБА_2 , котра проігнорувала вимоги дорожнього знаку 19 «Рух пішоходів заборонено», а саме рухаючись по тротуару, мала намір перейти через трамвайні колії, при цьому не переконавшись, що це буде безпечно, наблизилась до трамвайних колій, по яких в цей час рухався трамвай "Татра КТ-4СУ", бортовий номер 1098, в результаті чого відбувся наїзд на пішохода.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить переконання про те, що вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно врахував, що настанню дорожньо-транспортної пригоди сприяла груба необережність потерпілої ОСОБА_2 , яка проігнорувала вимоги дорожнього знаку 3.9. «Рух пішоходів заборонено», і саме дії потерпілої сприяли виникненню шкоди, відтак на думку суду, справедливим та розумним розміром відшкодування моральної шкоди на користь позивачки в даному випадку буде сума в розмірі 100 000 гривень, що враховує глибину та тривалість душевних страждань позивачки і відповідає принципу співмірності.
Таким чином, місцевий суд правильно встановив фактичні обставини справи, застосував матеріальний закон та дотримався процедури розгляду, передбаченої ЦПК України, тому підстави для скасування рішення суду відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не є суттєвими та не знайшли свого підтвердження, тому скаргу необхідно залишити без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс" - залишити без задоволення.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 06 серпня 2025 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк