Копія:
06 серпня 2025 року Справа № 608/532/25
Номер провадження2-а/608/76/2025
Чортківський районний суд Тернопільської області в складі :
головуючої судді Запорожець Л. М.
з участю секретаря Маришевої Г. М.,
представника позивача адвоката Волинця С. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорткові справу адміністративного судочинства за позовом Канака Григорія Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, закриття справи про адміністративне правопорушення,
Позивач Канак Г. В. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, закриття справи про адміністративне правопорушення. В позові вказав, що постановою №460 від 03.03.2025 про адміністративне правопорушення, винесеною начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000 гривень.
Відповідно до даної постанови, 27 листопада 2024 року ОСОБА_1 за місцем реєстрації засобами поштового зв'язку направлена повістка дляприбуття в ІНФОРМАЦІЯ_1 на 10 грудня 2024 року на 09 годину 00 хвилин.
11 грудня 2024 року поштове відправлення повернулось в ІНФОРМАЦІЯ_3 з відміткою про відсутність особи за адресою місця проживання особи. Дата відмітки 11.12.2024.
ОСОБА_1 на визначену та повідомлену належним чином дату, час та місце прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з'явився. Будь-яких підтверджуючих документів, які б засвідчували поважність неприбуття у визначений строк (три дні від дати прибуття, визначеній у повістці) не надав.
Позивач ОСОБА_3 вважає оскаржувану постанову неправомірною через недотримання вимог чинного законодавства та недостатність доказів вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, оскільки, оскаржувана постанова не містить посилання на будь-які докази, на яких ґрунтується висновок уповноваженої особи про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Зазначив, що він, ОСОБА_3 в силу рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 24.01.2025 у справі №608/2720/24 здійснює опіку над недієздатним ОСОБА_1 . Вважає, що вручення повістки ОСОБА_1 відбулося з порушенням порядку, тому позивач не мав об'єктивної можливості знати про необхідність з'явлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову про адміністративне правопорушення № 460 від 03 березня 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , а провадження у даній справі закрити у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, згідно з яким позов не визнає, просить відмовити у його задоволенні. Вважає постанову №460 від 03.03.2025 законною, а ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки, останній, всупереч вимогам Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не з'явився у визначений у повістці строк в ІНФОРМАЦІЯ_4 для уточнення військово-облікових даних. Відповідно до даних поштового оператора повістка повернулася з відміткою про відсутність особи за місцем реєстрації. Дата відмітки 11.12.2024. ОСОБА_1 перебував у розшуку як порушник військового обліку. 03 березня 2025 року ОСОБА_1 був доставлений органами Національної поліції у ІНФОРМАЦІЯ_4 для уточнення персональних даних де і було виявлено вищевказане адміністративне правопорушення.
Відповідач також зазначив, що відповідно до наказу Міністерства оборони України від 14.08.2008 р. № 402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ», що відповідно до абзацу 3 пункту 3.2 повторний медичний огляд військовозобов'язаних, які перебувають у запасі 1 і 2 розрядів, раніше визнаних придатними до військової служби або непридатними до військової служби в мирний час за станом здоров'я, які можуть бути вилікувані, а також військовозобов'язаних плавскладу BMC ЗСУ проводиться один раз у 5 років ВЛК територіальних центрів, а льотний склад - ЛЛК територіальних центрів. ОСОБА_1 потрібно було особисто з'явитися для повторного проходження медичного огляду у ІНФОРМАЦІЯ_5 . Постанова ВЛК районного, міського ТЦК та СП, ступінь придатності військовозобов'язаного до військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період дійсна протягом одного року з дня закінчення медичного огляду. Тому, відповідно до вище наведеного ОСОБА_1 не оновив вчасно свої персональні дані так, як відповідно до даних з бази « ІНФОРМАЦІЯ_6 » військово-лікарську комісію не проходив згідно наказу № 402. ОСОБА_1 потрібно було особисто з'явитися для повторного проходження медичного огляду у територіальний центр для проходження один раз в 5-ть років ВЛК.
Відповідач вказує на те, що позивач не надавав у територіальний центр заяви та копій документів на розгляд комісії для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, тому автоматично системою АІТС «Оберіг» сформувала електронну повістку, так як ОСОБА_1 згідно системи не користувався відстрочкою від призову на військову службу та підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Після сформування електронної повістки № 1474938 від 27.11.2024 вона надсилається до поштового зв'язку «Укрпошта», де повістка з прибуттям на 10.12.2024 запаковується на Укрпошті у конверти і надсилається особі рекомендованим з повідомленням на адресу, яку особа вказала при постановці на військовий облік в системі АІТС «Оберіг».
Тому, вважає позов безпідставним та просить відмовити у його задоволенні.
Представником позивача - адвокатом Волинцем С. А. подано відповідь на відзив. Зазначив, що ОСОБА_1 н міг вчинити адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки судом визнаний недієздатним та над ним встановлено опіку. ОСОБА_1 не усвідомлює значення своїх дій та не може керувати ними. Затримання ОСОБА_1 та доставлення його в ІНФОРМАЦІЯ_4 є порушенням його прав. Ані ОСОБА_1 , ані його опікун ОСОБА_3 повістки від ІНФОРМАЦІЯ_2 не отримували та опікуну не було відомо про те, що його підопічного викликають в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Представник позивача адвокат Волинець С. А. в судовому засіданні позов підтримує, просить задоволити.
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з'явився, у відзиві на позов просив розгляд справи проводити у його відсутності, у задоволенні позову відмовити.
Вислухавши представника позивача адвоката Волинця С. А., розглянувши позовну заяву, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких мотивів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно зі ст. 280 зазначеного Кодексу - орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення. Таким чином, аналіз ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення свідчить, що протокол про адміністративне правопорушення є належним доказом того, що особою вчинено певне діяння, яке може бути кваліфіковано як адміністративне правопорушення.
Згідно ст. 245 зазначеного Кодексу, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
За ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом.
Згідно ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу ст. ст. 245, 280 КУпАП посадова особа, уповноважена розглядати адміністративну справу при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи з метою всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставах яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
За змістом ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Таким чином, з цієї правової норми вбачається, що законодавцем встановлено презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються - повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.
Судом встановлено, що постановою №460 від 03.03.2025 про адміністративне правопорушення, винесеною начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000 гривень.
Відповідно до даної постанови, 27 листопада 2024 року ОСОБА_1 за місцем реєстрації засобами поштового зв'язку направлена повістка дляприбуття в ІНФОРМАЦІЯ_1 на 10 грудня 2024 року на 09 годину 00 хвилин.
11 грудня 2024 року поштове відправлення повернулось в ІНФОРМАЦІЯ_3 з відміткою про відсутність особи за адресою місця проживання особи. Дата відмітки 11.12.2024.
ОСОБА_1 на визначену та повідомлену належним чином дату, час та місце прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з'явився. Будь-яких підтверджуючих документів, які б засвідчували поважність неприбуття у визначений строк (три дні від дати прибуття, визначеній у повістці) не надав.
ОСОБА_1 перебував в розшуку в зв'язку з вчиненням адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
03 березня 2025 року ОСОБА_1 був доставлений органами Національної поліції у ІНФОРМАЦІЯ_4 для уточнення персональних даних де і було виявлено вищевказане адміністративне правопорушення та винесено постанову.
З досліджених судом письмових доказів вбачається наступне.
Відповідно до рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 16.01.2017 у справі №608/1466/16-ц, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , житель АДРЕСА_1 є таким, що визнаний недієздатним (рішення суду набрало законної сили 27.01.2017).
Відповідно до рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 24.01.2025 у справі №608/2720/24 опікуном недієздатного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , призначено Благодійну службу милосердя « ІНФОРМАЦІЯ_8 » в особі директора Канака Григорія Васильовича (рішення суду набрало законної сили 25.02.2025).
Згідно з ч.1 ст.40 ЦК України фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.
Таким чином, ОСОБА_1 не повинен нести тягар адміністративної відповідальності як особа, що визнана недієздатною та над якою встановлено опіку.
Верховний Суд у постановах від 31.03.2021 у справі № 676/752/17, від 21.03.2019 у справі № 489/1004/17, від 30.01.2020 у справах № 308/12552/16-а та № 482/9/17, від 06.02.2020 у справі № 205/7145/16-а зробив такі висновки: «Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.
Обов'язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення».
Отже, відповідачем недотримана імперативна вимога чинного законодавства щодо обов'язку повідомити особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи.
Оскаржувана постанова, якою було накладено стягнення у вигляді штрафу була винесена 03.03.2025 під час затримання ОСОБА_1 та доставлення його в ІНФОРМАЦІЯ_4 . Саме тоді було з'ясовано, що ОСОБА_1 визнаний судом недієздатним, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Однак, не зважаючи на рішення суду про визнання особи недієздатною на останнього було накладено адміністративне стягнення.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Суд зазначає, що у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 року , заява № 36673/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватись до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатись від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 року) вбачається, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення.» Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ і на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (Справа Лучанінова проти України (рішення від 09.06.2011 року, заява № 16347/02)).
Згідно ст. ст. 245, 252, 280, 283 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) забезпечує всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи, зокрема, підлягають з'ясуванню чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Рішення про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблене на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.
Згідно приписів ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
За загальним правилом ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
У даному ж випадку спеціальною є інша правова норма - ч. 2 ст. 77 КАС України, а тому саме вона підлягає застосуванню. Нею визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Ця норма права по своїй юридичній природі повністю кореспондується та доповнює загальний принцип, визначений ст. 63 Конституції України, котрий декларує відсутність обов'язку в особи доводити свою невинуватість у правопорушенні та стверджує про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
На думку суду, цілком логічно та ґрунтується на нормах права, те, що у випадку, якщо рішення суб'єкта владних повноважень буде оскаржено, то обов'язок довести його правомірність лежить саме на останньому, оскільки, в протилежному випадку на особу, котру визнано винним у вчиненні правопорушення фактично буде покладено обов'язок доводити свою невинуватість, що суперечить вказаній вище статті Конституції України.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Суд також враховує позицію, вказану у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
З врахуванням досліджених в судовому засіданні доказів, суд не має підстав для висновку, що при притягненні позивача до адміністративної відповідальності відповідачем в повному обсязі були дотримані вищенаведені вимоги закону і під час цього були вжиті всі заходи щодо повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин, що мали значення для правильного вирішення справи. Доказів зворотного відповідачем суду не надано.
За таких обставин, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є не доведеним.
Відповідно до частин 1, 5 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору при поданні позову, то він підлягає стягненню з відповідача в користь держави.
Керуючись ст. ст. 7, 9, 210-1, 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 2, 5, 6, 8-10, 72, 77, 90, 139, 241-246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , жителя АДРЕСА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, закриття справи про адміністративне правопорушення, задоволити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення №460 від 03 березня 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_4 про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок в користь держави.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного судучерез Чортківський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано, а разі апеляційного оскарження рішення - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Суддя: /підпис/
Згідно з оригіналом
Оригінал рішення зберігається в матеріалах справи № 608/532/25.
Рішення набрало законної сили " " _______________ року.
Суддя: Л. М. Запорожець
Копію рішення видано " " _______________ року.
Секретар: