Справа № 604/95/25
Провадження № 2-о/604/24/25
про зупинення провадження
06 серпня 2025 року сел. Підволочиськ
Підволочиський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Сіянко В.М.,
при секретарі судового засідання Феньо О.В.,
за участю :
заявника ОСОБА_1 ,
представника заявника ОСОБА_2
представника заявника Копчук І.М.
представника заінтересованої особи Філіпова Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Підволочиськ Тернопільської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Адміністрація державної прикордонної служби України; НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( військова частини НОМЕР_2 ) про встановлення факту перебування на утриманні, -
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, в якій просила встановити факт перебування ОСОБА_1 на утриманні військовослужбовця ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 у повномасштабній війні з російською федерацією, у період з 18 квітня 2023 року по час його загибелі. У поданій заяві зазначила, що встановлення вказаного факту їй необхідно для отримання грошової виплати у зв'язку із загибеллю військовослужбовця, яка передбачена Законом України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».
Ухвалою суду від 02.04.2025 року за поданою ОСОБА_1 заявою було відкрито провадження та справу призначено до розгляду в прядку окремого позовного провадження.
24 липня 2025 року через систему «Електронний суд» від представника Адміністрації державної прикордонної служби України надійшло клопотання про зупинення провадження.
Обґрунтовуючи заявлене клопотання, вказує, що Великою Палатою Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі №308/17634/23 вирішено: «Прийняти до розгляду справу№ 308/17634/23за заявоюОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , заінтересована особа? ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту перебування особи на утриманні.» Вважає, що правовідносини, у даній справі №604/95/2025 та у справі, що переглядається, є подібними правовідносинам у справі №308/17634/23, а саме щодо юрисдикції. Крім того зазначає, що Велика Палата Верховного Суду має визначитьсь з колом заінтересованих осіб при вирішенні питання про встановлення юридичного факту, який є підставою для виплати одноразової грошової допомоги. З урахуванням зазначеного з посиланням на приписи п.6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України просить зупинити провадження у справі №604/95/2025 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду у справі №308/17634/23, провадження №14-40цс25.
Від представника заявника 01 серпня 2025 року надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі, відповідно до яких просить суд відмовити Адміністрації державної прикордонної служби України у задоволені клопотання про зупинення провадження у справі №604/95/25, з підстав зазначених у запереченні.
У судовому засіданні заявник та представники заявника заперечували проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі, з підстав викладених у наданих запереченнях.
Представник заінтересованої особи наполягає на задоволені клопотання про зупинення провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи суд вважає що провадження у справі слід зупинити з таких підстав.
Пунктом 10 частини першої статті 252 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) установлено, що у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 10 частини цього Кодексу, до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
В іншій справі ЄСПЛ вказав, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).
Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).
Статтею 13 Конвенції визначається право людини на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Ефективність обраного засобу юридичного захисту, з практичної та законодавчої точки зору є головним критерієм його обрання. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2025 року справу № 308/17634/23 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. У цій справі заявниця звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту перебування онуки на утриманні загиблого військовослужбовця, метою встановлення якого зазначила: отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця.
В ухвалі Верховний Суд виснував:
«У постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання щодо юрисдикційності вирішення питання про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги. Зазначила, що судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення такого факту є загальний суд, який діє за правилами цивільного судочинства.
Водночас Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок, за змістом якого будь-який факт з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги має розглядатися в порядку цивільного судочинства в окремому провадженні, а також фактично виснувала, що між заявниками та державою в особі відповідного органу військового управління не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб'єктом отримання такої соціальної допомоги.
Такий підхід може мати негативні наслідки для вирішення спорів щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, оскільки всупереч чинному правовому регулюванню фактично створює передумови для можливості визнання права на призначення та виплату такої допомоги в безспірному порядку. Відповідне рішення суду, ухвалене в окремому провадженні, є обов'язковим (преюдиційним) як для органів військового управління, так і для адміністративного суду у справі про оскарження рішення відповідної комісії Міноборони, ухваленого після прийняття судового рішення про встановлення в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства відповідного факту.
Крім того, встановлення в окремому провадженні факту перебування онуки на утриманні загиблого військовослужбовця слугуватиме підставою для призначення пенсії у разі втрати годувальника, хоча загальний суд не має повноважень вирішувати такі питання.
Таким чином, без відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23), шляхом його конкретизації колегія суддів позбавлена самостійно ухвалити остаточне рішення у цій справі, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду для вирішення вказаних питань.
Конкретизація висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є формою відступлення від нього, про що свідчить практика Великої Палати Верховного Суду (див. пункт 62 постанови від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), пункт 42 постанови від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20))».
Верховний Суду складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від наведеного загального висновку щодо застосування відповідних норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) та зазначив, що:
«Ключовим питанням при вирішенні того, чи перебувала особа на утриманні загиблого (померлого) військовослужбовця, є те, чи має така особа саме як член його сім'ї право на пенсію у разі втрати годувальника. Після відмови у призначенні та виплати одноразової грошової допомоги встановлення в окремому провадженні у порядку цивільного судочинства того, що особа була утриманкою загиблого (померлого) військовослужбовця, означатиме встановлення її належності до членів його сім'ї та визнання права такої особи на отримання пенсії у разі втрати годувальника, навіть якщо цю пенсію їй держава не призначила. Проте загальний суд за правилами цивільного судочинства ні в окремому, ні у позовному провадженні не має таких повноважень.
Більше того, встановлення за правилами цивільного судочинства факту перебування особи як члена сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця на його утриманні може суперечити витягу з особової справи (послужного списку) цього військовослужбовця й облікової картки про склад його сім'ї, в яких він цю особу членом своєї сім'ї не вказував.
Розгляд справи в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства неможливий за наявності спору про право, зокрема й про право на призначення й отримання одноразової грошової допомоги особою, яка стверджує, що перебувала на утриманні загиблого (померлого) військовослужбовця, та пенсії у разі втрати годувальника для неї.
Якщо особа отримала відмову у призначенні одноразової грошової допомоги чи пенсії у разі втрати годувальника, немає підстав стверджувати, що спір із повноважним органом держави, зокрема військового управління, у неї відсутній, і що фактично для збирання доказів і оскарження такого рішення в адміністративному суді вона може використовувати можливості цивільного судочинства. Те, що відповідний орган держави не може претендувати на отримання допомоги чи пенсії, не означає, що він у кожному випадку від імені держави висловлює згоду з призначенням таких соціальних виплат. Тому в особи може виникати спір із державою в особі такого суб'єкта владних повноважень щодо призначення та виплати вказаних допомоги і пенсії.
Чинне законодавство не дає підстав для висновку про те, що встановлення факту перебування на утриманні померлого (загиблого) військовослужбовця для цілей призначення та виплати одноразової грошової допомоги чи пенсії у разі втрати годувальника можливе на підставі рішення загального суду в окремому чи позовному провадженні в порядку цивільного судочинства.
Не можна ініціювати судове провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин (фактів), які становлять предмет доказування у провадженні в порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу в такому провадженні належним і допустимим.
Можливість встановлення певного юридичного факту у цивільному судочинстві передбачена для іншої мети, ніж вирішення спору, зокрема й адміністративного спору щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, крім випадків, передбачених законом. Такий винятковий випадок передбачений статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону № 3515-IX від 09 грудня 2023 року лише щодо факту проживання однією сім'єю жінки (чоловіка) із загиблим (померлим) військовослужбовцем, які не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.
Спір про право на одноразову грошову допомогу (її призначення та виплату) чи про право на отримання пенсії у разі втрати годувальника належить до юрисдикції адміністративного суду. Встановлення відповідного факту є необхідним та можливим під час розгляду справи в суді адміністративної юрисдикції у зв'язку з оскарженням рішення (дій/бездіяльності) суб'єкта владних повноважень про відмову у здійсненні такої виплати. У такому випадку факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого) військовослужбовця є підставою адміністративного позову, а не його предметом. Цей юридично значимий факт як одна з фактичних підстав позову належить до предмета доказування та підлягає встановленню під час вирішення публічно-правового спору в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, не можна розглядати у цивільному судочинстві заяви про встановлення фактів з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги за загиблого (померлого) військовослужбовця після відмови у її призначенні органом військового управління або за встановлення спору про право з державою в особі такого органу, крім випадків, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Разом з тим, не виключається вирішення питання про встановлення таких фактів у цивільному судочинстві в порядку позовного провадження за відсутності спору з органом військового управління, але за наявності інших заінтересованих осіб, які претендують на отримання одноразової грошової допомоги, та спору між ними щодо права на призначення й отримання цієї допомоги».
Оскільки Велика Палата Верховного Суду має серед іншого у справі № 308/17634/23 дати відповідь на питання про можливість розгляду в порядку позовного провадження вимоги про встановлення відповідного юридичного факту, від якого залежить право особи на отримання одноразової грошової допомоги, то провадження у справі необхідно зупинити до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 308/17634/23.
Керуючись статтями 252, 253, 260ЦПК України суд
Зупинити апеляційне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Адміністрація державної прикордонної служби України; НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( військова частини НОМЕР_2 ) про встановлення факту перебування на утриманні до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 308/17634/23.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В. М. Сіянко