604/79/25
1-кп/604/87/25
07 серпня 2025 року сел. Підволочиськ
Підволочиський районний суд Тернопільської області
в складі: головуючого - судді ОСОБА_1
за участю:
секретаря ОСОБА_2
прокурорів: ОСОБА_3
ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Підволочиськ Тернопільського району Тернопільської області в залі суду кримінальну справу (кримінальні провадження № 1202321000000699) про обвинувачення
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бережанка Чемеровецького району Хмельницької області, громадянина України, освіта вища, одружений, працюючого водієм у ФОП ОСОБА_7 , раніше не судимого, відповідно до ст. 89 КК України, проживає за місцем реєстрації в АДРЕСА_1
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України,
ОСОБА_6 28 листопада 2023 року близько 21.10 години, керуючи технічно справним автомобілем «MERCEDES-BENZ Sprinter 519», реєстраційний номер НОМЕР_1 , без пасажирів і вантажу, рухаючись ділянкою автодороги Т-20-02 «Тернопіль-Скалат-Жванець» в с. Криве Скалатської ТГ Тернопільського району Тернопільської області по вул. Незалежності зі сторони селища Гримайлів у бік м. Скалат, порушуючи вимоги п.п. 1.10, 2.3 (б, д), 12.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10.10.2001 року (з наступними змінами та доповненнями), вимоги абзаців 1, 2 ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» (з наступними змінами та доповненнями), не був достатньо уважним та не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб своєчасно реагувати на її зміну та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, маючи об'єктивну можливість виявити пішохода - потерпілого ОСОБА_8 , який, в порушення вимог п. п. 4.1, 4.4 Правил дорожнього руху України, рухався попереду вказаного транспортного засобу у попутному напрямку тією ж смугою руху, перебуваючи у стані важкого отруєння етиловим алкоголем та не виділив себе на дорозі у темну пору доби (не мав на зовнішньому одязі світлоповертальних елементів), не вжив негайно заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, хоча мав для цього технічну можливість, продовжив рух, внаслідок чого несвоєчасно застосував гальмування та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8 передньою правою частиною керованого ним автомобіля «MERCEDES-BENZ Sprinter 519», реєстраційний номер НОМЕР_1 , чим спричинив потерпілому ОСОБА_8 тілесні ушкодження, від яких настала смерть потерпілого ОСОБА_8 .
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений вину свою в інкримінованому йому злочині визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, пояснив, що дійсно вчинив дорожньо-транспортну пригоду при обставинах, вказаних в обвинувальному акті. Про вчинене жалкує, родичам потерпілого він повністю відшкодував спричинену шкоду, про що є відповідні письмові розписки. Після дорожньої пригоди залишився на місці, відразу викликав швидку та поліцію.
Інші докази по справі, з урахуванням думки учасників кримінального провадження, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, судом не досліджувалися, оскільки фактичні обставини справи ніким не оспорювалися, цивільного позову не заявлено.
Суд вважає, що вина обвинуваченого в інкримінованому йому злочині знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду справи. Злочинні дії ОСОБА_6 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони спричинили смерть потерпілого.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого суд визнав: щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку (а. с. 37, 48-49).
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлено.
При призначенні покарання обвинуваченому слід суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових злочинів, а з врахуванням того, що позбавлення волі є одним із найсуворіших покарань, тому таке покарання слід призначати до реального відбування, тільки тоді, коли у суду є достатнє переконання, що звільнення особи від відбування такого, не сприятиме виправленню засудженого. За змістом п.п. 20, 21 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, але й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, та особу винного.
Відповідно до роз'яснень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами та доповненнями "Про практику призначення судами кримінального покарання", досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо. При обранні виду та міри покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, а саме вчинення тяжкого злочину, обставини, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, які його обтяжують, його вік, стан здоров'я та матеріальний стан, наявність на утриманні матері-інваліда(а. с. 52-53), батька (а. с. 77-79) та малолітньої дитини, наявність постійного місця роботи.
Згідно із ст. 75 КК України суд може прийняти рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, якщо дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації, таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Диспозиція інкримінованого обвинуваченому злочину свідчить про наявність надзвичайно тяжкого та непоправного наслідку у виді загибелі людини. За наведених обставин, суд не вбачає наявності належних підстав, які б свідчили про можливість застосування до обвинуваченого інституту звільнення від відбування покарання, передбаченого положеннями ст. 75 КК України. Звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання призначеного за вчинений злочин не відповідатиме його меті, ступеню тяжкості, його наслідкам, та на думку суду буде невиправдано м'яким.
Разом з тим, суд при призначені покарання обвинуваченому бере до уваги, що обвинувачений бажає стати на шлях виправлення, оскільки він щиро шкодує про вчинене, його щире каяття та посткримінальну поведінку.
Положеннями ч. 2 ст.50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 02.11.2024 по справі № 1-33/2004 зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Крім того, обвинувачений вчинив необережний злочин, що у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, однак з моменту його вчинення (28.11.2023) жодних протиправних дій не вчинив, до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався.
Одночасно, ураховується судом і позиція потерпілого, яка не є визначальною і оцінюється у сукупності із іншими обставинами справи, який претензій не має, просив не призначати покарання, пов'язане із реальним позбавленням волі (а. с. 37).
При цьому суд також враховує, що Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію стосовно того, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК України, спрямовано проти безпеки руху, а тому позиція потерпілої сторони щодо виду та розміру покарання хоча і може враховуватися судом під час призначення покарання, однак не є визначальною, оскільки в цьому випадку питання покарання стосується інтересів не лише потерпілого, а й усіх учасників дорожнього руху.
На переконання суду наведені вище обставини (наявність декількох пом'якшуючих обставин та відсутність обтяжуючих обставин, вік, стан здоров'я та матеріальний стан обвинуваченого, наявність на його утриманні матері-інваліда (а. с. 52-53), батька (а. с. 77-79) та малолітньої дитини, наявність постійного місця роботи) істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та свідчать про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів не застосовуючи до нього надто суворого покарання, яким є позбавлення волі.
Отже, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання суд доходить висновку, що наявність вказаних вище пом'якшуючих обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, відсутність таких, які його обтяжують, та дані про особу обвинуваченого у своїй сукупності дають підстави призначити ОСОБА_6 покарання, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, не зазначеного в санкції ч. 2 ст. 286 КК України, перейшовши до іншого більш м'якого виду покарання у виді обмеження волі, яке слід відбувати реально, з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на максимальний строк, з огляду на те, що обвинувачений вчинив злочин, який, відповідно до ст. 12 КК України, хоча і є тяжким та внаслідок вчинення якого настали тяжкі наслідки, однак він є необережним.
На думку суду, таке покарання буде достатнім для виправлення обвинуваченого та відповідатиме загальним засадам призначення покарання згідно з ст.65 КК України, зокрема, ступеню тяжкості кримінального правопорушення та меті кримінального покарання, що визначена ст.50 КК України, внесе корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченого, змусить додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність як ним самим так і іншими особами, та відповідатиме принципу індивідуалізації покарання.
Саме таке покарання, на думку суду, буде відповідати загальним засадам призначення покарання, буде законним та справедливим, сприятиме виправленню винного, попередженню вчинення нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. У зв'язку із вище наведеним, суд не погоджується із висновком органу пробації, викладеним у досудовій доповіді (а. с. 92-96), про можливість виправлення обвинуваченого без призначення йому покарання, пов'язаного із реальним позбавленням чи обмеженням волі.
При цьому суд враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 466/4884/15-к про те, що одні й ті самі обставини справи чи дані про особу винного не можуть одночасно враховуватись при застосуванні положень як статті 69 КК, так і ст. 75 КК України.
Керуючись ст.ст. 368, 370 КПК України, суд-
ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України та призначити йому покарання, із застосуванням ч.1 ст. 69 КК України у виді обмеження волі на строк три роки із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
Початок строку відбування покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Залишити ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили запобіжний захід у виді особистого зобов'язання, поклавши на нього наступні обов'язки: прибувати за першим викликом до органу поліції, прокурора чи суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання.
Стягнути із ОСОБА_6 на користь держави 19689,28 грн. процесуальних витрат за проведення судових експертиз (а. с. 66-69).
Речові докази (а. с. 60-63, 65) - курту, штани, шапку та взуття ОСОБА_8 - повернути потерпілому ОСОБА_9 за належністю, скасувавши накладений на шапку арешт ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.12.2023 по справі № 607/23669/23.
Речовий доказ - автомобіль «MERCEDES-BENZ Sprinter 519», реєстраційний номер НОМЕР_1 - залишити ОСОБА_10 за належністю, скасувавши накладений на нього арешт ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.12.2023 по справі № 607/23669/23.
Вирок може бути оскаржений до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Підволочиський районний суд.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Копії вироку вручити сторонам під розписку, а потерпілому - поштою, рекомендованим листом, з повідомленням про вручення.
Суддя ОСОБА_1