Провадження № 2-а/522/412/25
Справа № 522/17001/25-Е
про повернення позовної заяви
06 серпня 2025 року м. Одеса
Суддя Приморського районного суду міста Одеси Бондар В.Я., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції м.Запоріжжя про визнання протиправним дій працівників поліції, скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та стягнення моральної шкоди,
Позивач 25.07.2025 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Управління патрульної поліції м.Запоріжжя про визнання протиправним дій працівників поліції, скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та стягнення моральної шкоди (зазначено в назві позовної заяви), а в резолютивній частині позову ОСОБА_1 просить врахувати обставини під час розгляду справи та долучити дану аналітичну довідку до матеріалів провадження. Позовна заява містить частину висновок у якій позивач вважає, що доказів для притягнення до адміністративної відповідальності недостатньо, процедуру оформлення справи порушено систематично, права позивача на захист і доступ до матеріалів було порушено.
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 28.07.2025 позов було залишено без руху з підстав не зазначення змісту позовних вимог, не сплатою судового збору та необхідністю подання заяви про поновлення пропущеного процесуального строку разом з доказами поважності пропуску такого строку.
До суду 04.08.2025 надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків позовом разом з квитанції про сплату судового збору.
Змістом позовних вимог є наступні вимоги ОСОБА_1 :
- визнати дії працівників патрульної поліції м.Запоріжжя протиправними;
- скасувати постанову серії ЕНА №498162 від 17.06.2025;
- стягнути з Управління патрульної поліції м.Запоріжжя моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.
На обґрунтування поважності пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 вказує, що оскаржувано постанову отримав в той же день 17.06.2025, і того ж дня подав до Управління патрульної поліції м.Запоріжжя заяву про оскарження. У відповідь отримав усну відмову у скасуванні постанови 04.07.2025. 08.07.2025 позивач подав заяву про надання доступу до матеріалів та надання письмової відмови, які продубльовані 14.07.2025, 15.07.2025. Також 25.07.2025 позивач відповідь від ТУ ДБР у м.Мелітополі, якою звернення передано для перевірки до Управління патрульної поліції в Запорізькій області. На жодну з заяви відповідач не відповів, тому позивач звернувся до суду. Також зазначає, що ОСОБА_1 перебуває в зоні бойових дій, тому обмежений у фізичному доступі до судових органів та доказів.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Суд зауважує про те, що строк звернення до адміністративного суду за своєю суттю являється періодом часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою про вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Абзацом першим частини 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 122 КАС України).
Отже, строк звернення до суду може встановлюватися приписами КАС України та інших законів. При цьому за загальним правилом обчислення строку здійснюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності унормовано статтею 286 КАС України.
Так, за правилами частини 2 статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Згідно з пунктом третім частини першої статті 288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
За правилами статті 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Системний аналіз цитованого правового регулювання дає підстави для висновку про те, що за обставин цієї справи строк звернення до суду є скороченим, що обумовлено специфікою спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, та необхідністю досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Адміністративний суд зобов'язаний в кожному випадку з'ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку.
Відповідно до частини 1 статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Таким чином, вихід за визначені часові межі робить для відповідного учасника процесу вчинення певних процесуальних дій неможливим.
Згідно з частинами 1, 5 та 6 статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Оскаржувана постанова винесена та вручена ОСОБА_1 17.06.2025.
Тобто першим днем 10-денного строку для оскарження спірної постанови є 18.06.2025, а останнім 30.06.2025, адже 28.06.2025 припало на суботу, яка є вихідним днем.
Між тим, до суду позивач звернувся лише 24.07.2025 через систему «Електронний суд», тобто з пропуском 10-денного строку. Позов зареєстровано канцелярією суду 25.07.2025.
До позову ОСОБА_1 долучив скаргу адресовану Прокурору Запорізької обласної прокуратури щодо проведення перевірки діяльності працівника патрульної поліції від 17.07.2025, без доказів її надсилання; заяву адресовану Управлінню патрульної поліції в м.Запоріжжі від 15.07.2025 про ознайомлення та надання письмової відповіді про відмову у скасування постанови, на якій міститься запис від руки «отримано 15.07.2025 ОСОБА_2 підпис»; заяву адресовану Управлінню патрульної поліції в м.Запоріжжі від 14.07.2025 про офіційне підтвердження відмови в ознайомленні з відеозаписом та ознайомлення з іншими матеріалами справи на якій міститься запис від руки «отримано 14.07.2025 ОСОБА_2 підпис»; заяву адресовану Управлінню патрульної поліції в м.Запоріжжі від 17.06.2025 про скасування постанови, без доказів ї надсилання.
До заяви про усунення недоліків позову ОСОБА_1 подав заяву адресовану Управлінню патрульної поліції Запоріжжя від 08.07.2025 про надання доказів для подання позову, зі скріном відправлення заяви поштовою та лист ТУ ДБР від 25.07.2025 про перенаправлення запиту ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Запорізькій області для проведення службового розслідування повідомлення заявника.
Суд, надаючи правову оцінку поважності причин пропуску строку звернення із цим позовом, виходив із такого.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й на природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
У пункті 570 рішення у справі «ВАТ «Нафтова компанія Юкос» проти Росії» Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) визначив термін давності, як передбачене законом право порушника не піддаватися попередженню або суду після закінчення певного терміну після здійснення правопорушення. Як зазначив ЄСПЛ, строки давності, які характерні для національних правових систем Держав-учасниць, відповідають декільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Інакше кажучи, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття судом рішення про поновлення строку на звернення до суду мають враховуватися: 1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв'язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об'єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду; 2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін; 3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення; 4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі; 5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики.
Зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому, як правило, не визначено граничні межі, у яких суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення. Окрім цього, не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
У рішенні Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії від 25.01.2000 Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
Таким чином, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Верховний Суд неодноразово вказував (зокрема, постанова від 22.04.2020 у справі №811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.
Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №№120/5780/20-а.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Вказане узгоджується із висновками, відображеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №9901/405/19.
Суд відхиляє посилання позивача на те, що він у встановлений законодавством строк скористався правом подати скаргу в порядку відомчого контролю, а після отримання відмови у розгляді вказаної скарги звернувся з позовом до суду.
У контексті спірних правовідносин суд зазначає, що відповідно до положення пункту 3 частини першої статті 288 КУпАП постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Доцільно зауважити про те, що Верховний Суд у своїй практиці неодноразово надавав оцінку поважності причин пропуску строку звернення позивачами до суду, встановленого статтею 288 КУпАП, в обґрунтування поновлення якого останні вказували на досудове врегулювання спору шляхом звернення зі скаргою на постанову про адміністративне правопорушення до відповідного органу.
Зокрема, така позиція Верховного Суду щодо вказаного питання, викладена у постановах від 05 березня 2020 року у справі № 127/7446/19 та від 07 грудня 2020 року у справі № 522/14986/19 від 26 січня 2021 року у справі № 757/48987/18-а, від 16 лютого 2023 року у справі № 697/1044/22.
Так, у вищенаведених постановах касаційним судом зазначено, що вказаною нормою передбачено право вибору особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, порядку оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення.
При цьому звернення особи до відповідного органу зі скаргою на постанову по справі про адміністративне правопорушення є альтернативним способом захисту своїх прав.
Суд, беручи до уваги наведений вище підхід Верховного Суду, констатує про те, що звернення позивача з декількома заявами до Управління патрульної поліції в Запорізькій області, прокуратури до ТУ ДБР з приводу скасування спірної постанови не є поважними причиними пропуску строку на звернення до суду із позовом про визнання протиправною постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Означені обставини носили суб'єктивний характер, оскільки пов'язані з обраним способом порядку оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення та не мають відношення до прав або можливостей звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження рішення про накладення адміністративного стягнення.
Посилання позивача на постанову ВС №826/6343/18 від 04.04.2019 не приймається судом до уваги, адже в Єдиному державному реєстрі за №826/6343/18 відсутня постанова Верховного суду, наявне рішення окружного адміністративного суду м.Києва від 06.11.2020, яке не оскаржувалося сторонами.
Таким чином, поважності причин не звернення до суду у 10-денний строк судом не встановлено.
Крім того, суд враховує, що зазначення позивача про перебування його в зоні бойових дій жодних доказом не підтверджено, адже посвідчення УБД не підтверджує факту перебування в зоні бойових дій станом на теперішній час. Твердження про обмеження у фізичному доступі до органів судової влади не приймається до уваги, адже позов та заяву подано через системи «Електронний суд», що не потребує фізичного доступу до суду.
Згідно ч.1, ч.2 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до ч.5 ст. 169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Таким чином, причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення є не поважними, тому позовну заяву слід повернути позивачу.
На підставі викладеного та керуючись ст. 169 КАС України, суддя
Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - залишити без задоволення.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції м.Запоріжжя про визнання протиправним дій працівників поліції, скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та стягнення моральної шкоди - повернути без розгляду позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Я. Бондар