Справа № 495/4744/25
Номер провадження 1-кп/495/736/2025
07 серпня 2025 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі головуючої судді ОСОБА_1 , із секретарем судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Білгород-Дністровський кримінальне провадження, відомості про яке 21.01.2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025160000000068 про обвинувачення
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця
м. Білгород-Дністровський Одеської області, громадянина України, не одруженого, з середньою освітою, не працюючого, студента 4 курсу Білгород-Дністровського морського рибопромислового фахового коледжу, раніше не судимого, зареєстрованого: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: вАДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.263 КК України,
де сторонами виступають:
зі сторони обвинувачення - прокурор ОСОБА_4
зі сторони захисту:
обвинувачений ОСОБА_3
захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5
за участю прокурора, обвинуваченого та його захисника, -
ОСОБА_3 , в порушення вимог постанови Верховної Ради України № 2471-ХП від 17.06.1992 «Про право власності на окремі види майна», Положення про дозвільну систему, затвердженою постановою Кабінету Міністерств України №576 від 12.10.1992, Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної i холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України № 662 від 21.08.1998, діючи умисно та протиправно, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки, приблизно улітку 2024 року, у невстановлений досудовим розслідування день та час, у лісосмузі вздовж автодороги між селом Бритівка та селом Випасне, Білгород-Дністровського району, Одеської області, шляхом знахідки придбав пістолет, який являється гладкоствольною короткоствольною вогнепальною зброєю - 9-мм самозарядним пістолетом BLOW Magnum F92, серійний заводський номер відсутній (видалений) турецького виробництва (компанія-виробник - «ZIRA SILAH SanayiveTic.Ltd.Єti.» м. Стамбул, Туреччина), позиціонується виробником як сигнально-газовий (для подачі звукових і світлових сигналів та викидання газової суміші пістолетними патронами калібру 9 мм РАК /РА/), але не є таким у зв'язку з невідповідністю вимогам щодо сигнально-газових пристроїв. Для проведення пострілів з наданого пістолета можливо використання як шумових і газових пістолетних патронів калібру 9 мм Р.А.К. (Р.А.), так і патронів роздільного спорядження (шумовий, або газовий калібру 9 mm Р.А.К. (Р.А.) та сферична куля, а саме металева картечина діаметром до 3 мм) чи перероблені унітарні патрони аналогічного комплектування.
У подальшому ОСОБА_3 приніс вказаний пістолет, який являється гладкоствольною короткоствольною вогнепальною зброєю - 9-мм самозарядним пістолетом BLOW Magnum F92, серійний заводський номер відсутній (видалений) турецького виробництва (компанія-виробник - «ZIRA SILAH SanayiveTic.Ltd.Єti.» м. Стамбул, Туреччина) до будинку за адресою: АДРЕСА_2 , та зберігав без передбаченого законом дозволу до моменту вилучення даного пістолету працівниками поліції під час проведення санкціонованого обшуку 25.09.2024 у період часу з 11 години 49 хвилин по 14 годину 03 хвилин.
Таким чином, ОСОБА_3 незаконно придбав, зберігав вогнепальну зброю без передбаченого законом дозволу, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України.
Під час досудового розслідування між прокурором Білгород-Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_4 та підозрюваним ОСОБА_3 за участі захисника ОСОБА_5 24 червня 2025 року було укладено угоду про визнання винуватості, за змістом якої обвинувачений ОСОБА_3 під час досудового розслідування повністю визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, тобто у незаконному придбанні та зберіганні вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу.
Між прокурором та підозрюваним ОСОБА_3 досягнуто домовленості про укладення угоди про визнання винуватості та згідно з
ст. 470 КПК України враховано, що ОСОБА_3 під час досудового розслідування у повному обсязі підозри беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, щиро покаявся у скоєному злочині та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, які обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.
З урахуванням статті 472 КПК України, а також того, що ОСОБА_3 визнав свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, надав правдиві свідчення щодо обставин вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, щиро розкаявся у вчиненні кримінальних правопорушень, сторони, враховуючи обставини справи, з урахуванням ступеня тяжкості кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 1 ст.263 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, приймаючи до уваги особу винного, а також обставини, що пом'якшують його покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених правопорушень у вигляді щирого каяття, беззастережного визнання своєї винуватості, наявності суспільного інтересу в забезпеченні швидкого судового розгляду, та інше, прийшли до згоди, з урахуванням всіх обставин справи, ОСОБА_3 визнати винуватим за ч. 1 ст. 263 КК України та призначити узгоджене сторонами покарання у виді трьох років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк згідно ч. 4 ст. 75 КК України.
У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням покласти на ОСОБА_3 обов'язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України.
Із запропонованим видом та мірою покарання згодні, заперечень не мають.
Обвинуваченому ОСОБА_3 роз'яснено наслідки укладення, затвердження та невиконання угоди, передбачені ст.ст.473, 474, 476 КПК України.
У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованих злочинів визнав повністю та щиро покаявся. Ствердив, що розуміє роз'яснені йому судом: права, визначені ч.5 ст.474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені п.1 ч.1 ст.473 КПК України; характер обвинувачення, вид і міру покарання. Просить затвердити угоду про визнання винуватості. Судом з'ясовано, що таку угоду ОСОБА_3 уклав добровільно, без примусу і не під тиском, що підтвердив і її захисник.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з такого.
Згідно із п.1 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти, зокрема, рішення про затвердження угоди або відмову у її затвердженні.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
За умовами ч.4 ст.469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
У ст.470 КПК України передбачено, що прокурор при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості зобов'язаний враховувати такі обставини: 1) ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб; 2) характер і тяжкість обвинувачення (підозри); 3) наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень; 4) наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.
Обов'язковий для врахування висновок про застосування норм права, як це передбачено ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», викладений у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 761/13021/19. У сформованій правовій позиції перевірка достовірності обставин, які згідно зі ст.470 КПК підлягають врахуванню при укладенні угоди про визнання винуватості, є обов'язком прокурора. На суд при затвердженні угоди про визнання винуватості не можуть бути покладені інші обов'язки щодо перевірки можливості її затвердження ніж ті, які прямо передбачені у ст.474 КПК.
Беручи до уваги викладене вище, дана угода про визнання винуватості за своїм змістом та порядком укладення відповідає вимогам ст.ст.468-472 КПК України, в тому числі щодо правової кваліфікації кримінального правопорушення за ч.1 ст.263 КК України.
Досліджуючи узгоджену міру покарання, суд виходить з того, що у відповідності до ч.5 ст.65 КК України у випадку затвердження вироком угоди про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.
Суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням. У випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом (ч.3 ст.75 КК України).
У постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 203/378/17 та 29 листопада 2018 в справі № 761/6774/16-к міститься посилання на постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2015 року № 13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод», у п.12 якої, зокрема, зазначено, що чинні КК і КПК регулюють два різновиди звільнення від відбування покарання з випробуванням: 1) загальний - коли вимагається встановлення можливості виправлення засудженого без відбування покарання; 2) спеціальний - у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання винуватості, для укладення якої з'ясування питань, визначених у ч.1 ст.75 КК, не є обов'язковим. У зв'язку з чим, якщо ж сторони узгодили покарання та досягли домовленості щодо звільнення підозрюваного/обвинуваченого від його відбування з випробуванням, відповідно до частин 2, 3 ст.75 КК суд зобов'язаний прийняти рішення про таке звільнення у випадку затвердження угоди про примирення або визнання винуватості за наявності сукупності таких умов: 1) сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років; 2) узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням; 3) угода відповідає чинному законодавству та підстави для відмови в її затверджені визначені КПК (пункти 1-6 ч.7 ст.474 КПК) відсутні. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, яку звільнено від відбування покарання з випробуванням згідно з ч.3 ст.75 КК визначаються виключно судом.
За текстом угоди сторони досягли згоди та порозуміння щодо призначення обвинуваченому узгодженого покарання в межах санкції ч.1 ст.263 КК України із звільненням такого від відбування призначеного основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку та покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Визначаючи покарання у межах санкцій відповідних інкримінованих статей КК України із порядком його відбування, сторони скористались наданим їм правом, діяли в межах наданого їм законом розсуду. Викладене свідчить про достатність підстав вважати, що узгоджене сторонами покарання за своїм видом та розміром відповідає загальним засадам призначення покарання, а обставини для тверджень про очевидну невідповідність узгодженого ними покарання вимогам кримінального закону чи наявність перешкод призначення такого є відсутніми.
Беручи до уваги дискреційні повноваження суду та наведений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 199/1496/17 орієнтовний перелік обставин для установлення тривалості іспитового строку, з урахуванням особи обвинуваченого, характеру вчиненого та ступеню суспільної небезпечності, суд вважає за доцільне визначити термін звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням строком на 1 (один) рік.
Водночас у відповідності до ч.1 ст.76 КК України суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого такі обов'язки як періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Підсумовуючи наведене, перевіривши відповідність угоди про визнання винуватості вимогам кримінального процесуального закону та переконавшись, що укладення даної угоди сторонами є добровільним, суд дійшов висновку про ухвалення в даному кримінальному провадженні обвинувального вироку відносно обвинуваченого, яким затвердити угоду про визнання ним винуватості, визнати обвинуваченого винуватим у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.263 КК України, та призначити узгоджене сторонами покарання з дотриманням правил призначення покарань. Підстав для відмови в затвердженні угоди, визначених в ч.7 ст.474 КПК України, судом не встановлено.
При ухваленні вироку суд зобов'язаний вирішити питання щодо того, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.
З обвинуваченого ОСОБА_3 слід стягнути витрати на проведення судової експертизи. Запобіжний захід ОСОБА_3 не обирався. Питання речових доказів слід вирішити в порядку ст.100 КПК України.
Керуючись ст.ст.314, 373, 374, 475, 532, ч. 15 ст. 615 КПК України,
затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 24 червня 2025 року між прокурором Білгород-Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 , за участі захисника ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР №12025160000000068 від 21.01.2025 року.
ОСОБА_3 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України та призначити ОСОБА_3 міру покарання у виді 3 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання у виді обмеження волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік та згідно із ст.76 КК України покласти на нього наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Речові докази: пістолет з маркуванням «BGOW magnum mad F92», калібр 9 мм (без номерів); магазин у кількості 1 шт.; одна упаковка із маркуванням «холості набої» cal 9 мм з набоями у кількості 50 шт; набої у кількості 10 шт.- знищити.
Стягнути зі ОСОБА_3 на користь держави витрати за проведення судової експертизи в сумі 3183 (три тисячі сто вісімдесят три) гривні 60 коп.
Вирок може бути оскаржений з підстав передбачених ст. 394 КПК України до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення через Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.
Відповідно до ч.6 ст.376 КПК України копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.
У відповідності до ч.15 ст.615 КПК України суд обмежився проголошенням резолютивної частини вироку з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку після проголошення.
Суддя ОСОБА_6