Справа № 953/2067/25
Провадження № 2-а/953/155/25
12 травня 2025 року м. Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючої судді Глос М. Л.,
за участю секретаря Сороченко М. О.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження у залі суду у приміщенні Київського районного суду м. Харкова адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення № 4744 від 28.02.2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП з накладенням стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на такі обставини. Постановою №4744 від 28.02.2025 року, прийнятою начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 майором ОСОБА_2 , на ОСОБА_1 накладено штраф у сумі 17 000 грн. за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Згідно з оскаржуваною постановою ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку було направлено повістку № 11509911 про виклик на 11.00 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення військово-облікових даних. Проте ОСОБА_1 за викликом не з'явився, чим в особливий період - в умовах воєнного стану порушив вимоги абз. 2 ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз. 3 п. 1 Правил військового обліку призовників та військовозобов'язаних, викладених у додатку 2 до порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2022 № 1487, абз. 2 ч. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зазначену постанову позивач вважає протиправною, необґрунтованою і просить скасувати її з закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення з таких підстав. У повістці про виклик № 11509911 не зазначено дату, на яку ОСОБА_1 викликався до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Водночас жодних повісток позивач не отримував, тобто не був сповіщений про необхідність прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 належним чином. Натомість ОСОБА_1 28.02.2025 року прибув до зазначеного органу ТЦК з метою оформлення відстрочки від призову на військову службу у зв'язку із здійсненням цілодобового догляд за матір'ю - інвалідом ІІ групи, і йому одразу було вручено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності. Крім цього, у справі не дотримано вимоги ст. 254 КУпАП щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення і позивача, всупереч приписам ст. 268 КУпАП, не було повідомлено про розгляд органом ТЦК відповідної справи, чим порушено його право на захист. Не містить оскаржувана постанова і жодних посилань на докази вчинення адміністративного проступку, а тому не може вважатися обґрунтованою і вмотивованою.
Представник відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_3 до суду не з'явився, про наявність поважних причин неприбуття цей орган не повідомив, з жодними заявами або клопотаннями до суду не звертався. За таких обставин неприбуття відповідача згідно з ч. 3 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Процесуальним правом подати відзив ІНФОРМАЦІЯ_2 не скористався.
Позивач через канцелярію суду надав заяву, щодо розгляду справи без його участі, позов просив задовольнити в повному обсязі.
За таких обставин суд, керуючись положеннями ч. 1 ст. 205 КАС України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників судового процесу н підставі поданих позивачем письмових доказів.
Оскільки у судове засідання не з'явилися всі учасники судового провадження і справу розглянуто без їх участі, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу звукозапису на підставі ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані позивачем докази, що мають істотне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на таке.
Як видно з матеріалів справи, 28 лютого 2025 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Харків майор ОСОБА_2 прийняв постанову № 4744, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за неприбуття на 11:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_3 за направленою повісткою № 1509911 для уточнення даних. Як зазначено у постанові, своєю бездіяльністю позивач порушив вимоги абз. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз. 3 п. 1 Правил військового обліку призовників та військовозобов'язаних, викладених у додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022 року, абз. 2 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Даючи обставинам справи правову оцінку, суд керується такими нормами процесуального і матеріального права.
З огляду на приписи ч. 2 ст. 2 КАС України критеріями правомірності рішень і дій суб'єктів владних повноважень є, серед іншого: вчинення (прийняття) їх на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використання компетентним органом (службовою особою) повноважень з метою, з якою їх надано; обґрунтованість, тобто врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); урахування права особи на участь у прийнятті рішення.
За визначенням, наведеним у ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративне правопорушення згідно зі ст. 10 КУпАП визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала або свідомо допускала настання цих наслідків.
У розумінні ст. 11 зазначеного вище Кодексу адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Отже, необхідними елементами складу адміністративного правопорушення є. зокрема:
-об'єктивна сторона, тобто конкретне протиправне діяння (дії чи бездіяльність), зміст яких розкрито у диспозиціях відповідних статей (частин статей) КУпАП;
-суб'єктивна сторона, однією зі складових якої є вина у формі умислу чи необережності.
Відсутність будь-якого з цих елементів безумовно виключає наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення.
До завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення, як унормовано ст. 245 КУпАП, належить своєчасне, всебічне і повне з'ясування обставин кожної справи і вирішення її у точній відповідності з законом.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, згідно з ч. 1 ст. 268 КУпАП має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову у справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, встановлені ст. 279-9 КУпАП.
За правилами, передбаченими у частині 1 ст. 279-9 КУпАП, у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, але не пізніше дня розгляду справи про таке адміністративне правопорушення, особа може звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому вона перебуває на обліку, із заявою, в якій особа зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Зазначена заява подається особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, особисто в письмовій формі або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста.
Відповідно до частини 2 наведеної вище статті керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки протягом трьох днів після отримання такої заяви зобов'язані перевірити викладені у ній фактичні дані про визнання особою правопорушення та надання нею згоди на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності і з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 цього Кодексу винести постанову по справі, у тому числі без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Отже, на процедуру розгляду органами ТЦК та СП справ про порушення правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію поширюються встановлені ст. 268 КУпАП загальні вимоги щодо належного повідомлення особи про час і місце розгляду справи з наданням їй реальної можливості взяти участь у такому розгляді й обстоювати власну правову позицію засобами, передбаченими відповідним Кодексом. Особливостями провадження у справах цієї категорії є лише можливість звернення суб'єкта правопорушення до уповноваженої службової особи з заявою про визнання фактичних обставин інкримінованого їй проступку, винуватості у його вчиненні, згоду на розгляд справи за її відсутності і відповідно - право органу ТЦК та СП за наведених обставин розглянути справу без участі правопорушника.
За приписами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як визначено у ч. 1 ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, серед іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків (за наявності), документами.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення згідно з ч. 2 ст. 283 КУпАП повинна містити, зокрема, опис обставин, установлених під час розгляду справи, і зазначення нормативного акта, що передбачає адміністративну відповідальність за вчинений проступок.
Зі змісту наведених правових норм випливає, що одним із засадничих принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення є обґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Прийняття такого рішення можливе лише за умови наявності події адміністративного правопорушення і складу такого правопорушення у діях особи, що підтверджено належними, допустимими і достатніми доказами. Неприпустимим є прийняття суб'єктом владних повноважень невмотивованих рішень, що ґрунтуються на припущеннях, а не конкретних фактах. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, у тому числі про накладення адміністративного стягнення, повинно бути вмотивованим.
У ч. 3 ст. 210-1 КУпАП встановлено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період.
Наведена норма є бланкетною, тобто відсилає до положень спеціальних нормативно-правових актів, якими встановлено правила забезпечення оборони країни, мобілізаційної підготовки та мобілізації в особливий період.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком її громадян згідно зі ст. 65 Конституції України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
За визначенням, сформульованим у ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України №65/2022 від 24.02.2022 року у нашій державі введено воєнний стан, який у подальшому неодноразово продовжувався, і оголошено про проведення загальної мобілізації.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Як унормовано у п. п. 1 п. 27 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 (далі - Порядок № 560), під час мобілізації громадяни викликаються до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів з метою:
- взяття на військовий облік;
- проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
- уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки);
- призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
За правилами п. 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
- день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Отже, наведений нормативно-правовий акт дійсно у певних випадках дозволяє констатувати належне оповіщення військовозобов'язаного чи резервіста про обов'язок прибути за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки навіть у разі неотримання ним повістки, проте виключно у випадках:
-відмови військовозобов'язаного чи резервіста від отримання такого документа, зафіксованої належним чином;
-повернення відповідної поштової кореспонденції, адресованої військовозобов'язаному чи резервісту, з відміткою відділення поштового зв'язку про відсутність його за місцем проживання, зареєстрованим у встановленому законом порядку або зазначеним особою під час оновлення військово-облікових даних.
Суд звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності відповідних актів законодавець покладає на відповідача.
Крім цього, Європейський суд з прав людини згідно зі своєю усталеною практикою, з огляду на каральну і профілактичну мету адміністративних стягнень, а також їх зміст і процедуру накладення, прирівнює провадження у справах про адміністративні правопорушення до кримінальних і поширює на них гарантії справедливого судового розгляду, встановлені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див., зокрема рішення у справах: Надточій проти України» від 15 травня 2008 року, п.п. 21-22; «Лучанінова проти України», п. 39).
Виходячи з наведеного у справах про оскарження рішень суб?єктів владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності всі сумніви щодо винності особи у вчиненні адміністративного проступку суд тлумачить на її користь.
Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 не подав відзиву на позов у визначений судом строк і про поважність причин цього не повідомив, суд на підставі ч. 4 ст. 159 КАС України кваліфікує таку процесуальну поведінку відповідача - суб'єкта владних повноважень як визнання позову.
Разом із тим, в оскаржуваній постанові зазначено, що повісткою № НОМЕР_1 ОСОБА_1 було викликано на «11:00 годин року» для уточнення даних. Водночас відповідне рішення не містить даних про дату, на яку позивач зобов'язаний був прибути за викликом і не з'явився.
Зазначене свідчить про неконкретність формулювання обставин адміністративного правопорушення, поставленого особі за провину, щодо обов'язкового елемента об'єктивної сторони - дати його вчинення. Така неконкретність призводить до істотного порушення права людини на захист і вже сама по собі є достатньою підставою для скасування рішення про притягнення до адміністративної відповідальності.
Крім цього, відповідач не надав жодних доказів завчасного направлення ОСОБА_1 повістки № 1509911 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримання позивачем цього документа або відмови від його отримання, зафіксованої у встановленому законом порядку, чи повернення відповідної поштової кореспонденції з відміткою про відсутність ОСОБА_1 за місцем проживання, зареєстрованим у встановленому законом порядку.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_5 не довів належного оповіщення позивача про виклик його до цього органу з дотриманням визначеної чинним законодавством процедури.
За таких обставин суд позбавлений можливості констатувати своєчасну поінформованість ОСОБА_1 про виникнення у нього обов'язку прибути за викликом у конкретні дату і час, які були б зазначені у повістці, а отже - і спрямованість умислу на невиконання відповідного обов'язку.
Виходячи з зазначеного суд вважає недоведеною наявність у діях позивача обов'язкових елементів складу адміністративного правопорушення, поставленого йому за провину:
-об'єктивної сторони - протиправності, тобто неприбуття без поважних причин до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за викликом, який був би здійснений на підставах та у порядку, встановлених законом;
-суб'єктивної сторони - вини у формі умислу або необережності.
Окрім наведеного, ОСОБА_1 у позовній заяві наголошує, що його не було повідомлено про розгляд справи про адміністративне правопорушення, а натомість вручено лише постанову про притягнення до адміністративної відповідальності 28.02.2025 року, коли він прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою оформлення відстрочки від призову у зв'язку із здійсненням постійного догляду за матір'ю - інвалідом ІІ групи.
Наявність зазначеної у позові підстави для відстрочки, передбаченої п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», підтверджено копією дослідженого у судовому засіданні акту № 290 «Про встановлення факту здійснення догляду» від 30.04.2024 року, згідно з яким ОСОБА_1 здійснює цілодобовий догляд за своєю матір'ю, яка є інвалідом другої групи. (а. с. 9)
Будь-яких доказів виконання у справі про адміністративне правопорушення вимог ст. 268 КУпАП відповідач не надав.
Виходячи з викладеного суд визнає недоведеним належне повідомлення ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, неприбуття його для участі у такому розгляді без поважних причин або ж звернення до відповідача з заявою про визнання винуватості у вчинені проступку і згоду на розгляд справи без його участі. Водночас невиконання уповноваженим органом чи службовою особою вимог ст. 268 КУпАП щодо сповіщення особи, котра притягується до адміністративної відповідальності, про час і місце розгляду справи позбавляє таку особу можливості взяти участь у провадженні, навести доводи в обґрунтування своєї позиції, надати докази на їх підтвердження і нівелює право на захист, що вже саме по собі є істотним порушенням встановленої законом процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.
За таких умов сама лише постанова у справі про адміністративне правопорушення без надання доказів на підтвердження обставин, викладених у ній, не дає підстав вважати рішення відповідача правомірним і свідчить про його необґрунтованість.
Виходячи з наведеного, дослідивши подані позивачем докази в сукупності, оцінивши їх за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, суд дійшов висновку про недоведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Пунктом 3 ч. 3 ст. 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність скасування як протиправної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України у разі задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час вирішенні питання про розподіл судових витрат суд установив, що процесуальні витрати позивача складаються із суми сплаченого ним судового збору у розмірі 605,60 грн. (а. с. 5).
Отже, оскільки позов підлягає задоволенню, з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача судовий збір в сумі 605 грн. 60 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 77, 205, 211, 217, 241, 246, 250, 255, 257-263, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_6 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задовольнити
Визнати протиправною і скасувати постанову № 4744 від 28.02.2025 року, прийняту начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення на у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн.
Закрити справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 цього Кодексу у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції
Суддя М. Л. Глос