05 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/430/22 (910/17536/23)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Білоуса В. В. - головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я.
за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;
за участю представників сторін:
АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" - адвокат Горьовий В. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів касаційну скаргу розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича
на постанову Північного апеляційного господарського суду
від 02.04.2025
та на рішення Господарського суду міста Києва
від 18.07.2024
у справі № 910/430/22 (910/17536/23)
за позовом розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД", 2. Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс"
про визнання недійсним договору № 33-09/21 від 20.09.2021
в межах справи № 910/430/22
за заявою Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД"
про банкрутство,-
1. У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/430/22 за заявою Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.12.2022.
2. У листопаді 2023 року розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" арбітражний керуючий Глеваський Віталій Васильович звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" та Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" про визнання недійсним договору № 33-09/21 від 20.09.2021 та застосування наслідків недійсності правочину (з урахуванням заяви про збільшення).
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/430/22(910/17536/23) у задоволенні позову відмовлено.
4. Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" арбітражний керуючий Глеваський Віталій Васильович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Рух касаційної скарги
6. 01.05.2025 розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" арбітражний керуючий Глеваський Віталій Васильович звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою від 01.05.2025 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 та на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/430/22 (910/17536/23), сформована в системі "Електронний суд" 01.05.2025.
7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича у справі № 910/430/22 (910/17536/23) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Васьковського О.В., судді - Погребняка В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2025.
8. Ухвалою Верховного Суду від 22.05.2025 касаційну скаргу розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича від 01.05.2025 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 та на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/430/22 (910/17536/23) залишено без руху. Надано розпоряднику майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" арбітражному керуючому Глеваському Віталію Васильовичу строк для усунення недоліків касаційної скарги щодо сплати судового збору шляхом надання суду оригіналу документу, що підтверджує сплату судового збору в розмірі 9 139,20 грн за подання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 та на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/430/22 (910/17536/23).
9. 02.06.2025 розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" арбітражний керуючий Глеваський Віталій Васильович направив до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду клопотання про усунення недоліків касаційної скарги, до якого долучив платіжну інструкцію № 0.0.4393567545.1 від 02.06.2025, що підтверджує сплату судового збору в розмірі 9 139,20 грн за подання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 та на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/430/22 (910/17536/23).
10. Ухвалою Верховного Суду від 23.06.2025, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі № 910/430/22 (910/17536/23) за касаційною скаргою розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича від 01.05.2025 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 та на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024, та призначено розгляд касаційної скарги на 05.08.2025 року о 10:00 год.
Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.
11. Не погоджуючись із вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" арбітражний керуючий Глеваський Віталій Васильович подав касаційну скаргу в якій останній просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
12. Касаційну скаргу мотивовано наступним.
12.1 Суди першої та апеляційної інстанцій не надали належну правову оцінку реальності Оспорюваного правочину, економічній меті укладення договору позики.
12.2 Суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно взяли за основу докази з основної справи, що стало підставою для прийняття оскаржуваних судових рішень.
12.3 Судами попередніх інстанцій не враховано, що Відповідач 1 та Відповідач 2 на момент укладення оспорюваного правочину були заінтересованими особами в розумінні положень статті 1 КУзПБ.
12.4 Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що спірний договір визначає 14% річних (ставка за користування позикою, з наступного місяця після укладення договору), що є значно вище за звичайний розмір процентів та є нетиповим і економічно необґрунтованим.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
13. Учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
14. АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" подано письмові пояснення.
15. Представник АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" в судовому засіданні 05.08.2025 заперечив проти касаційної скарги.
Розгляд клопотань Верховним Судом
16. Розпорядником майна ТОВ "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" - арбітражним керуючим Глеваським В. В. подано клопотання про розгляд касаційної скарги без його участі.
17. Представник АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" в судовому засіданні 05.08.2025 не заперечив проти вказаного клопотання.
18. Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 23.06.2025 доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги, а тому, Суд вважає за можливе розглядати касаційну скаргу за відсутності уповноваженого представника скаржника.
Позиція Верховного Суду
19. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
20. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
21. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
22. Судами попередніх інстанцій встановлено, зокрема, наступне.
22.1 20.09.2021 між АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" (далі-позикодавець) та ТОВ "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД"(далі-позичальник) укладено договір про надання позики № 33-09/21 (далі-договір).
22.2 Відповідно до п. 1.1. договору позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти у сумі, визначеній цим договором для використання відповідно до цільового призначення, а позичальник приймає цю суму грошових коштів та зобов'язується використовувати її відповідно до цільового призначення, сплатити проценти та повернути таку ж суму грошових коштів у строк, визначений цим договором.
22.3 Пунктом 2.1 договору сума позики за цим договором становить 250 000 000,00 грн.
22.4 Відповідно до п.3.2 договору розмір процентів складає 1% (один відсоток) річних від загальної суми позики на рік та нараховуються з дня надходження позики на рахунок позичальника коштів до закінчення строку надання позики або до дня дострокового повернення суми позики. За згодою сторін процентна ставка може бути змінена і така згода має бути виражена виключно у письмовому вигляді.
22.5 Нараховані проценти позичальник зобов'язується сплатити позикодавцеві шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок позикодавця щомісячно, до 18 числа наступного за місяцем, в якому такі проценти повинні бути нараховані (п. 3.3 договору).
22.6 Відповідно до п. 6.1 договору позика надається терміном до 31.10.2022.
22.7 Згідно із п. 7.4. договору позики позикодавець за цим договором має право вимагати від позичальника повернення суми позики, визначеної у пункті 2.1. цього договору, до закінчення строку, на який надається позика, а саме строку зазначеному в пункті 6.1. договору. Про вимогу дострокового повернення позики позикодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника не менше як за 5 днів.
22.8 Додатковою угодою від 21.10.2021 № 1 до договору № 33-09/21 внесено зміни до пункту 6.1. договору, відповідно до якого строк надання позики встановлено до 31.10.2023.
22.9 За положеннями додаткової угоди від 01.11.2021 № 2 до договору № 33-09/21 пункт 3.2. договору викладено в новій редакції: "3.2. розмір процентів, визначених пунктом 3.1 договору, складає 14% річних від загальної суми позики, зазначеної у пункті 2.1 договору, на рік та нараховуються з дня надходження позики на рахунок позичальника коштів до закінчення строку надання позики, який вказаний у пункті 6.1 договору або до дня дострокового повернення суми позики з урахуванням вимог пункту 3.4 цього договору. За згодою сторін процентна ставка може бути змінена і така згода має бути виражена виключно в письмовому вигляді".
22.10 У додатковій угоді від 21.12.2021 № 3 до договору № 33-09/21 сторонами погоджено, що позичальник за умовами пункту 7.6. договору зобов'язується здійснити всі необхідні дії для надання забезпечення за цим договором та належним чином оформити забезпечення.
22.11 Судом першої інстанції встановлено, що надання позики АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" за договором на надання позики від 20.09.2021 № 33-09/21 та часткове погашення процентів ТОВ "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" підтверджується наявними в матеріалах справи № 910/430/22 про банкрутство ТОВ "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" копіями платіжних доручень.
22.12 На переконання позивача (розпорядника майна) спірний договір має ознаки фраудаторності, оскільки: ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" до відкриття провадження у справі про банкрутство взяло на себе зобов'язання, внаслідок чого воно стало неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; укладений між заінтересованими особами із бажанням настання інших правових наслідків, ніж передбачені договором; уповноваженою особою ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" ймовірно було перевищено свої повноваження під час укладення договору, як значного правочину; при укладенні договору було завищено відсоткову ставку за користування кредитом.
22.13 У зв'язку з чим позивач звернувся до суду про визнання недійсним договору про надання позики № 33-09/21 від 20.09.2021 та застосування наслідків недійсності даного правочину.
23. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з наступного.
23.1 Надання позики АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" за договором на надання позики від 20.09.2021 № 33-09/21 в сумі 250 000 000, 00 грн та часткове погашення процентів ТОВ "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" в сумі 277 601, 67 грн підтверджується наявними в матеріалах справи № 910/430/22 про банкрутство ТОВ "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" копіями платіжних доручень та позивачем спростовано не було.
23.2 Позивачем не надано суду жодних доказів та пояснень стосовно того, яка була наявна у ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" сума невиконаних ним грошових зобов'язань, строк виконання яких настав, станом на час укладення спірного правочину, тобто, станом на 20.09.2021.
23.3 Тобто, за умовами оскаржуваного договору, боржник не здійснював відчуження, що призвело б до зменшення його активів, а навпаки отримав майно. Не встановлено, що оспорюваний правочин містить положення про покладення на боржника надмірного фінансового тягаря у вигляді додаткових штрафу, пені тощо.
23.4 Як вбачається з норм ЦК України, якщо договір позики не є безвідсотковим то сторони договору самі встановлюють відсоткову ставку в договорі. Якщо договором не передбачено відсоткову ставку, то вона встановлюється на рівні відсоткової ставки НБУ.
23.5 Тобто, 20.09.2021, станом на дату укладення оскаржуваного договору, відсоткова ставка за договором була в розмірі 1%, при тому, що відсоткова ставка НБУ, встановлена станом на 10.09.2021 року становила 8,5%, отже, на 7,5% менше від встановленого мінімуму відсоткової ставки НБУ за позикою. У свою чергу, означених обставин позивачем не спростовано, доказів, щоб свідчило про протилежне суду не представлено.
23.6 Стосовно доводів апелянта, що збільшення відповідачем-2 відсоткової ставки за користування позикою до 14% додатковою угодою № 2 від 01.11.2021 до договору про надання позики, внаслідок чого зобов'язання боржника збільшилось до 35 млн грн на рік, колегія суддів зазначає, що облікова відсоткова ставка або ставка рефінансування - норма відсотка, що стягується Національним банком України при рефінансуванні комерційних банків. Вона є монетарним інструментом, за допомогою якого Нацбанк встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових ресурсів. Коливання облікової ставки НБУ є необхідним для підтримання курсової стабільності, що є важливою передумовою забезпечення цінової та фінансової стабільності. Так, облікова ставка НБУ у період дії договору з 20.09.2021 до 31.10.2023 змінювалась наступним чином: з 10.09.2021 - 8,5%, з 10.12.2021 - 9%, з 21.01.2022 - 10%, з 03.06.2022 - 25%, з 28.07.2023 - 22%, з 15.09.2023 - 20%, з 27.10.2023 - 16 %. При цьому, позикодавець збільшивши облікову ставку до 14% за користування кредитом більше її не збільшив, з огляду на підвищення такої ставки НБУ.
23.7 Позивачем не доведено, а судом не встановлено, наявність збитків, яких було завдано будь-кому за результатом укладення договору надання позики № 33-09/21 від 20.09.2021, тобто, така кваліфікуюча ознака, як завдання збитків боржнику або кредиторам, повинна виражатися не лише у наявності у боржника заборгованості перед кредиторами, а також і у наявності умислу у сторін договору завдати шкоди кредиторам.
23.8 Водночас, у справі що розглядається, як при чинності договору про отримання позики, так й при визнанні його недійсними, боржник не звільняється від обов'язку повернення позичальнику (АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс") грошових коштів, отриманих за цим договором.
23.9 Від імені та в інтересах АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс", на підставі договору про управління активами № 15/2021 від 15.07.2021 (дата прийняття та номер Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про видачу ліцензії на провадження професійної діяльності на ринках капіталу - діяльності з управління активами інституційних інвесторів: 14.05.2013 № 286, строк дії з 18.05.2013 - необмежений) діє ТОВ "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Даліз-Фінанс".
23.10 Управління майном АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс" в тому числі участь в управлінні діяльністю юридичної особи, акції (частки, паї) якої належать до складу активів Фонду, здійснює ТОВ "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Даліз-Фінанс" на підставі договору про управління активами № 15/2021 від 15.07.2021 у відповідності до положень Закону України "Про інститути спільного інвестування", що залишилося поза увагою позивача та чого останнім спростовано не було. Отже, з огляду на викладене твердження позивача про перебування позикодавця та боржника під контролем однієї особи ОСОБА_1 є такими, що не відповідають дійсності. У зв'язку з чим, судом відхиляються твердження позивача стосовно того, що спірний правочин укладений між заінтересованими особами.
24. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає передчасними вказані висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
25. В силу частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
26. Приписами частини першої статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
27. У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
28. Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у частині другій статті 15 Цивільного кодексу України.
29. Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
30. За змістом частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
31. У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 наведено висновок щодо можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених в тому числі нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів, з огляду на те, що законодавство про банкрутство є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
32. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України.
33. В кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
34. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
35. Так, правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
36. Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.
37. Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.
38. Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.
39. Стаття 13 Цивільного кодексу України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
40. Межі є невід'ємною рисою будь-якого суб'єктивного права. Суб'єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.
41. Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов'язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.
42. За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб'єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб'єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.
43. Тобто уповноважена особа, маючи суб'єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.
44. Семантичне тлумачення терміна "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб'єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.
45. Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов'язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.
46. У зв'язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.
47. Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 Цивільного кодексу України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".
48. Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства), стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").
49. Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок: "Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України)" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).
50. Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору.
51. Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).
52. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
53. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
54. Вступаючи у договірні відносини щодо поруки по боргах третіх осіб, учасники такого договору поруки, з урахуванням категорії "підприємницького ризику" та фраудаторності, у розрізі регулювання відносин неплатоспроможності повинні розкрити суду ті реальні мотиви, з яких вони виходили при укладенні спірного правочину, які б підтверджували реальні ринкові наміри учасників такого правочину щодо отримання прибутку при здійсненні звичайної ринкової діяльності.
55. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
56. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
57. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
58. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".
59. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).
60. Цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов'язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема через суд.
61. У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, безпідставно переданого іншим особам.
62. Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, що вчинений, зокрема, всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України.
63. Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.
64. Разом з тим, Кодекс України з процедур банкрутства, як і Закон про банкрутство є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
65. Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
66. Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
67. Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
68. Відповідно до частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником.
69. Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/97/20).
70. Водночас провадження у справі про банкрутство є самостійним видом судового провадження, який характеризується особливим порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань банкрутства, суб'єктного складу учасників, способів захисту учасників справи про банкрутство, тривалістю судового провадження тощо.
71. Преамбулою КУзПБ закріплено одне із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.
72. Суд акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
73. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
74. Надаючи оцінку обставинам щодо фінансового стану боржника на момент укладення оспорюваного правочину, суди попередніх інстанцій обмежилися лише посиланням на те, що позивачем не надано суду жодних доказів та пояснень стосовно того, яка була наявна у ТОВ "ТД "Агроімпорт ЛТД" сума невиконаних ним грошових зобов'язань, строк виконання яких настав, станом на час укладення спірного правочину.
75. При цьому, із змісту поданої позовної заяви убачається про посилання позивача на відомості з веб - сайту "Опендатабот" з яких, за посиланням позивача, убачається, що у 2020 році чистий прибуток боржника має від'ємне значення, а зобов'язання майже вдвічі перевищують дохід. Додатково позивачем зазначено про те, що боржником не надано первинних документів в тому числі на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 19.09.2023.
76. Судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено наведених обставин та не надано відповідної оцінки зазначеним доводам позивача.
77. Разом з тим, колегія суддів Касаційного господарського суду зауважує, що згідно визначень у статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства неплатоспроможність - це неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.
78. Відтак, при настанні неплатоспроможності у боржника відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства виникає певний перелік зобов'язань і обмежень. Зокрема, згідно абзацу 1 частини шостої статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства боржник зобов'язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
79. З огляду на викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що всупереч наведеному, судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено та не встановлено обставини щодо фінансового стану боржника, розміру його зобов'язань та активів станом на день укладення оспорюваного правочину, а також обставини щодо того, чи боржник взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним та щодо того, чи виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим внаслідок укладення оспорюваного правочину.
80. Також, всупереч наведеному, зазначаючи про те, що за умовами оскаржуваного договору, боржник не здійснював відчуження, що призвело б до зменшення його активів, а навпаки отримав майно та про те, що як при чинності договору про отримання позики, так й при визнанні його недійсними, боржник не звільняється від обов'язку повернення позичальнику (АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс") грошових коштів, отриманих за цим договором, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що за оспорюваним правочином боржник взяв на себе зобов'язання не лише щодо повернення позичальнику грошових коштів, отриманих за цим договором, а й щодо сплати відсотків.
81. Окрім того, всупереч наведеному, зазначаючи про те, що облікова ставка НБУ у період дії договору з 20.09.2021 до 31.10.2023 змінювалась наступним чином: з 10.09.2021 - 8,5%, з 10.12.2021 - 9%, з 21.01.2022 - 10%, з 03.06.2022 - 25%, з 28.07.2023 - 22%, з 15.09.2023 - 20%, з 27.10.2023 - 16 %, судами попередніх інстанцій не встановлено та не досліджено належним чином обставини щодо того, як співвідносився розмір відсоткової ставки, зазначений у додатковій угоді № 2 від 01.11.2021 до розміру облікової НБУ, встановленого у вказаному періоді, станом на дату укладення додаткової угоди.
82. Також, всупереч наведеному, зазначаючи про те, що від імені та в інтересах АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс", на підставі договору про управління активами № 15/2021 від 15.07.2021 діє ТОВ "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Даліз-Фінанс", судами попередніх інстанцій не встановлено та не досліджено належним чином обставини щодо того, хто є сторонами оспорюваного правочину та щодо того якими посадовими особами приймалося рішення про укладення вказаного правочину від імені АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс".
83. Також, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне зазначити наступне.
84. За змістом позовних вимог вбачається, що заявник просив визнати недійсними правочин, стороною якого є боржник та застосувати наслідки недійсності правочину.
85. У процедурі розпорядження майном арбітражний керуючий має повноваження звертатися до господарського суду з позовами щодо визнання недійсними правочинів (частина дев'ята статті 44 КУзПБ).
86. З огляду на зміст частини дев'ятої статті 44 КУзПБ, розпорядник майном боржника вправі звертатися до господарського суду з вимогами щодо визнання недійсними правочинів, поєднуючи їх з вимогами про стягнення коштів або про витребування майна з володіння відповідача. При цьому розпорядник майна не має ані власного права, яке стосується правочину боржника чи майна, ані власного інтересу у визнанні правочину недійсним і витребуванні майна (у тому числі похідного).
87. Отже, розпорядник майна у судовому процесі діє як законний процесуальний представник боржника.
88. Судами попередніх інстанцій також в цьому випадку не встановлено, чи системний аналіз змісту позовної заяви, суб'єктний склад сторін (позивача, відповідачів), правових підстав її пред'явлення, розгляд такої заяви в межах провадження у справі про банкрутство та можливі наслідки задоволення позовної заяви свідчить про те, що арбітражний керуючий Глеваський Віталій Васильович в цьому випадку подав позов саме як розпорядник майна та в інтересах боржника - ТОВ "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД", а не з метою відновлення порушених прав та законних інтересів безпосередньо заявника - арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича. Разом з тим, одним із відповідачів в позовній заяві зазначено боржника - ТОВ "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД".
89. У справі "Салов проти України" (пункт 89 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005, заява № 65518/01) наголошується, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод рішення судів повинні містити достатні мотиви, на яких вони ґрунтуються, для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, заява № 49684/99).
90. Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Kraska v. Switzerland" від 19.04.1993).
91. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07, "Богатова проти України" від 07.10.2010, заява № 5231/04).
92. Правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (пункт 24 рішення ЄСПЛ у справі "De Cubber v. Belgium" від 26.10.1984, заява № 9186/80; пункт 45 рішення ЄСПЛ у справі "Castillo Algar v. Spain" від 28.10.1998).
93. Верховний Суд акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
94. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
95. Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
96. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
97. Оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідають.
98. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
99. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови не були дотримані.
100. З огляду на викладене, аргументи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час касаційного провадження.
101. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. Разом з тим, з огляду на вищенаведене, враховуючи те, що Суд дійшов висновку про необхідність дослідження та встановлення фактичних обставин справи, що не було належним чином здійснено судами попередніх інстанцій, а в силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України дослідження та встановлення фактичних обставин справи виходить за межі повноважень Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги та про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
102. Згідно пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
103. Згідно пункту 2 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
104. З огляду на зазначене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи порушено норми процесуального права - статті 86 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на що, дійшли передчасного висновку про відмову у позові, а тому рішення суду першої інстанції від 18.07.2024 та постанову суду апеляційної інстанції від 02.04.2025 слід скасувати, а справу № 910/430/22 (910/17536/23) слід направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
105. При новому розгляді суду необхідно дослідити та встановити в порядку передбаченому законом обставини щодо фінансового стану боржника, розміру його зобов'язань та активів станом на день укладення оспорюваного правочину, а також обставини щодо того, чи боржник взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним, щодо того, як співвідносився розмір відсоткової ставки, зазначений у додатковій угоді № 2 від 01.11.2021 до розміру облікової НБУ, встановленого у вказаному періоді, станом на дату укладення додаткової угоди, щодо того, хто є сторонами оспорюваного правочину та якими посадовими особами приймалося рішення про укладення вказаного правочину від імені АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Фьюче Інвестментс", щодо того чи системний аналіз змісту позовної заяви, суб'єктний склад сторін (позивача, відповідачів), правових підстав її пред'явлення, розгляд такої заяви в межах провадження у справі про банкрутство та можливі наслідки задоволення позовної заяви свідчить про те, що арбітражний керуючий Глеваський Віталій Васильович в цьому випадку подав позов саме як розпорядник майна та в інтересах боржника, а не з метою відновлення порушених прав та законних інтересів безпосередньо заявника - арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича, враховуючи те, що одним із відповідачів в позовній заяві зазначено боржника, надати оцінку аргументам сторін та фактичним обставинам справи, повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених у цій постанові та правових висновків викладених у наведених постановах Верховного Суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
106. Оскільки Касаційний господарський суд дійшов висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/430/22 (910/17536/23) підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції на новий розгляд, то розподіл судових витрат, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом не здійснюється.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,
1. Касаційну скаргу розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпорт ЛТД" арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича від 01.05.2025 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 та на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/430/22 (910/17536/23) задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/430/22 (910/17536/23) скасувати.
3. Справу № 910/430/22 (910/17536/23) направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. В. Білоус
Судді О. В. Васьковський
В. Я. Погребняк